Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12781/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.09.2024
Номер судового провадження: 61-10605ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		11 вересня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/12781/23 
		провадження № 61-10605св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів.
		 
		Позов мотивований тим, що він є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», має відкриті карткові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , тобто є споживачем банківських послуг.
		 
		07 жовтня 2022 року без відома та поза волею позивача, з його валютної картки №  НОМЕР_2 було зроблено переказ на іншу картку № НОМЕР_3 у розмірі 27,92 євро.
		 
		Крім того, з карткового рахунку № НОМЕР_1 було списано грошові кошти трьома транзакціями, а саме: 29 435,00 грн о 00-18 год.; 13 195,00 грн о 00-18 год.; 29 435,00 грн о 00-19 год. Здійснення вказаних операцій відбулося за рахунок власних коштів клієнта та кредитних коштів. Кредитний ліміт був встановлений банком самостійно. Оскільки виконання транзакцій було здійснено з використанням кредитних коштів, банк також списав з позивача комісію у розмірі 1 177,40 грн, 627,80 грн та 986,37 грн відповідно. Всього було списано з рахунку клієнта 5 486,62 грн власних коштів та 69 268,95 грн кредитних. Отже, загальна сума списаних коштів в результаті несанкціонованих операцій складає 74 755,57 грн.
		 
		Про факт списання коштів позивачу стало відомо лише вранці 07 жовтня 2022 року, про що позивач негайно повідомив відповідача та самостійно заблокував усі наявні у нього та відкриті у банку карткові рахунки.
		 
		Позивач звернувся з даного приводу до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100040003212. Станом на час звернення з позовом до суду досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває. 12 жовтня 2022 року позивач письмово звернувся до керівника третього столичного відділення № 49 АТ КБ «ПриватБанк» у якому повторно письмово виклав своє звернення щодо несанкціонованого списання коштів. Жодної відповіді на вказане звернення позивач не отримав. 09 грудня 2022 року враховуючи повне ігнорування банком звернень позивача, він повторно письмово звернувся до відповідача із заявою щодо несанкціонованого списання коштів та просив провести відповідне службове розслідування. У відповідь на вказану заяву, листом від 04 січня 2023 року за № 20.1.0.0.0/7-230102/9168 банк відмовив у задоволенні заяви та порекомендував звернутися до правоохоронних органів.
		 
		Разом з тим, з метою встановлення обставин проведення банком несанкціонованих операцій до банку був направлений адвокатський запит від 15 червня 2023 року, у відповідь на який банк надав інформацію, яка свідчить про те, що спірні операції проводилися без участі позивача. Також із вказаної відповіді вбачається, що банк нарахував позивачеві заборгованість у розмірі 88 159,29 грн.
		 
		Приймаючи до уваги, що відповідачем не вчиняються жодні дії направлені на поновлення порушених прав клієнта, позивач вважає, що його права, як споживача банківських послуг, можуть бути захищені судом у відповідності до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		ОСОБА_1 просив:
		визнати недійсними транзакції з переказу коштів із його карткового рахунку №  НОМЕР_1 , відкритому у відповідача, 07 жовтня 2022 року з 00-18 год. по 00-19 год. на загальну 74 755,57 грн;
		зобов`язати відповідача відновити залишок коштів на його рахунку № НОМЕР_1 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій, тобто станом на 23.59 год. 06 жовтня 2022 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано недійсними транзакції з переказу коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому у АТ КБ «ПриватБанк», 07 жовтня 2022 року  з 00-18 год. по 00-19 год. на загальну суму 74 755,57 грн.
		 
		Зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій 07 жовтня 2022 року з 00-18 год. по 00-19 год., тобто станом на 23-59 год. 06 жовтня 2022 року.
		 
		Стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 500 грн.
		 
		Стягнуто з банку на користь держави судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629 св 18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323 св 18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877 св 19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544 св 19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16-ц (провадження № 61-10242 св 20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799 св 21), від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21(провадження № 61-19319 св 21). Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), зазначив, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів;
		суд, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з його карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача було здійснено без використання платіжної карти. При цьому, банком не заперечувався факт того, що були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача не є підставою для відмови у позові;
		інші доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, висновків суду не спростовують, з тих підстав, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони;
		позивачем надано на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу: копію договору про надання правової допомоги № 1/0123-Ф від 31 травня 2023 року, копію додаткової угоди № 1 до цього договору від 31 травня 2023 року, копію акту приймання-передачі наданої допомоги від 10 серпня 2023 року, згідно з яким всього адвокатом надано клієнту послуг на суму 15 000 грн. Крім того, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 грн в суді апеляційної інстанції, на підтвердження чого представником позивача надано рахунок-фактуру № 20-23 від 25 грудня 2023 року, акт № 2 від 25 грудня 2023 року, додаток № 3 від 15 грудня 2023 року. Тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на загальну суму 17 500 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року  скасовано та ухвалено нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 576,64 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		стосовно підстав списання 07/10/2022 грошових коштів з платіжних карток № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 було встановлено, що переказ коштів з картки НОМЕР_4 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24 (далі - Приват24). Вхід в Приват24 був здійснений під авторизацією ОСОБА_1 . При даній процедурі клієнт вводить свої ім`я користувача і пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. За рахунком № НОМЕР_5 був здійснений переказ коштів. При здійсненні переказу були коректно введені номер ОСОБА_1 картки, термін її дії та CVV2 код;
		невід`ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг (далі-Умови), розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ у мережі Інтернет. Відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов до обов`язків клієнта належить: не передавати Картки, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором, або що суперечать чинному законодавству. За п. 2.1.4.12.9 Умов клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Картці даних, до моменту звернення Клієнта в Банк та блокування Картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в Стоп-лист Платіжною системою. Положеннями пунктом 2.1.4.12.5 Умов також встановлено, що клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати Картки, розголошенню ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію. Відповідно до п.2.1.4.12.3 Умов Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на Картці даних;
		стосовно визнання транзакцій та дій банку неправомірними, що до переказу від 07 жовтня 2022 року на суму 74 755,57 грн. Згідно з пунктом 14.3. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок проведення емісії електронних платіжних засобів та здійснення операцій із їх використанням, у тому числі обмеження щодо порядку емісії та здійснення операцій із їх використанням, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. З платіжної картки позивача було проведено транзакції 07 жовтня 2022 року на суму 74 755,57 грн. Таким чином, зазначена операція по рахунку позивача була здійснена через віддалені канали банківського обслуговування, операції було вчинено за допомогою картки. Безконтактний сервіс, що дозволяє здійснювати оплати чи зняття грошових коштів на пристроях, які підтримують дану функцію. Для користування послугою необхідно встановити на телефон додаток, додати до нього банківські картки із введенням даних картки. Після успішної авторизації карток у додатку, можливо користуватися картками без її фізичної присутності, в тому числі можливе безконтактне зняття готівки через банкомат. Враховуючи те, що треті особи для здійснення платіжних операцій, не мали б змоги зробити це, не знаючи паролю входу до системи «Приват24», паролів відомих лише позивачу, усіх даних картки Унівесальна (номер, дату, статичний та динамічний пароль, пін коду картки) та ОСОБА_1 не було дотримано вимоги Умов та правил надання банківських послуг щодо забезпечення збереження інформації необхідної для авторизації Клієнта через віддалені канали банківського обслуговування. За розголошення ПІН-коду картки несе відповідальність тільки позивач;
		кошти з картки на карту було переведено через інтернет банкінг «Приват24», що підтверджується позивачем. Пароль - унікальна послідовність із символів і цифр, використовувана для ідентифікації клієнта в Приват24. Для входу до система Приват24 клієнт повинен ввести логін та пароль. Логін - це номер мобільного телефону клієнта. Пароль - унікальна послідовність із символів і цифр, яка відома лише клієнту. Для того щоб відновити/змінити пароль, необхідно перейти в меню налаштувань та натиснути на кнопку «відновити пароль». Після того на екрані вводу паролю клієнту потрібно підтвердити свої дії прийнявши дзвінок з банку та виконати озвучені інструкції. У випадку якщо зміна паролю буде успішно підтверджена, наступним кроком буде додаткова перевірка - введення паролю однієї із карток клієнта. Для цього клієнту необхідно вибрати із списку одну із запропонованих карток і ввести PIN-код від неї. Після кожного натискання на цифру їх положення змінюється. Після успішного вводу PIN-кода Необхідно: 1. Заповнити поле «електронна пошта». 2. Ввести новий пароль в поле. По замовчуванню пароль прихований, але переглянути його можливо натиснувши на в правій частині поля. Додатково клієнт має можливість ознайомитись з надійністю введеного пароля внизу екрану. 3. Для завершення зміни пароля необхідно натиснути кнопку «відновити пароль». Щодо зміни логіну в Приват24, то його можливо змінити лише після того, як було здійснено вхід до Приват24. Але, як зазначалося вище, щоб зайти до Приват24 необхідно не лише мати номер телефону, але й знати пароль входу або ж у випадку його зміни знати ПІН- код будь-якої своєї активної картки;
		недостатньо лише перевипустити сім-картку Клієнта або мати фінансовий телефон клієнта, потрібно ще обов`язково знати пароль входу до Приват24 або щоб його змінити знати ПІН-код картки Клієнта, щоб зняти кошти в Банкоматі без картки необхідно також знати ПІН-код картки з якої знімаються кошти, для того щоб змінити фінансовий номер необхідно в обов`язковому випадку вводити ПІН-код картки, для того, щоб перевести гроші через IVR- меню необхідно знати 4 цифри карток. Без розголошення з боку позивача ПІН-коду своєї картки, номеру своїх карток, інша особа навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта не змогла б, ні зайти до Приват24, ні встановити Сервіс Apple Pay ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти. Позивачем були порушені Умови і правила надання банківських послуг, а саме: пункт 1.1.2.1.12 Умов і правил надання банківських послуг передбачає наступні обов`язки клієнта. Клієнт зобов`язаний Вживати заходів щодо запобігання втрати (розкрадання) Карток, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використання. Згідно з пунктом 1.1.5.5. Умов та правил надання банківських послуг Банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карту, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в SMS - повідомленні ПІН- коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24, паролі (ніку) MobileBanking або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв`язку під час використання цих каналів. Відповідно до пункту 1.1.2.1.21. Клієнт зобов`язаний негайно повідомляти Банк шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) про інформацію, яка стала відомою Клієнту про втрату / крадіжку картки, стікера PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціонованих транзакцій по його рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб) 1.1.5.14. Клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації. 1.1.5.29. Держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви Держателя Карти про блокування коштів на Картрахунку й за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Карти в СТОП- ЛИСТ платіжною системою, а у випадку підключення до послуги «Екстрені гроші» також протягом часу блокування платіжної карти. Не передавати Карти, Стікер PayPass, ПІНи третім особам, не використовувати Карти, стікер PayPass або нанесені на них дані у цілях, не передбачених даним Договором або, що суперечить чинному законодавству. У разі настання вказаних випадків необхідно звернутися до відділення Банку, або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні, 0567161131(для дзвінків із-за кордону). Таким чином, до повідомлення банку про постановку карти в СТОПЛИСТ платіжної системи, способом обумовленим договором, відповідальність за операції, ініційовані за допомогою платіжної картки несе її держатель;
		оскільки ОСОБА_1 (як на «гарячу лінію, так і в письмовому вигляді) повідомив банк про факт транзакцій вже після проведення спірних транзакцій, позивач має особисто нести цивільно-правову відповідальність. В архівах банку не виявлено звернень позивача з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. Згідно з матеріалами справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому в даному випадку відповідальність за операції, що проводилися несе тільки клієнт. У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц вказано: «...суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкритгя) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, СVV кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення... враховуючи, що операція з переказу коштів у сумі 9 600 грн була здійснена 09 січня 2015 року в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, AT «Ощадбанк» не повинен нести відповідальність за дану операцію».;
		оскільки операція щодо переказу коштів була здійснена із використання реквізитів платіжної картки, у тому числі номеру карти, ПІН-коду, CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, Банк не повинен нести відповідальності за дану операцію. Пунктом 9 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705, встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 564/678/15-ц (касаційне провадження № 61-13643св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 317/2745/16-ц (касаційне провадження № 61-166Неві8), від 18 вересня 2019 року у справі № 564/2153/16-ц (касаційне провадження № 61-30804св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 545/3918/16-ц (касаційне провадження № 61-28615св18) зазначений правовий висновок підтримав;
		саме позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операцій. У ПриватБбанку існує доволі надійна систему захисту рахунків Клієнтів Банку і без розголошення персональних даних неможливо отримати доступ до рахунку. Пунктами 2, 5 розділу VI Положення № 705 встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		23 липня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, у якій просив:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року у справі № 521/20764/20 зазначено: «апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними;
		апеляційний суд в оскарженій постанові зазначив, що згідно з матеріалами справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Вказане твердження є припущенням суду, оскільки ні матеріали справи, ні пояснення відповідача не містять відомостей з яких достеменно можна зробити висновки про те, що позивач якимось чином сприяв розголошенню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Постанова апеляційного суду обґрунтована, зокрема, положеннями статей 12, 81 ЦПК України, посилаючись на які суд вказав про необхідність кожної сторони доводити обставини, на які вона посилається. Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наводив висновок щодо розподілу тягаря доказування у спорах за участю банків (фінансових установ) та споживачів банківських послуг (клієнтів). Апеляційний суд, вирішуючи спір не врахував висновків Верховного Суду щодо вказаного питання, відповідно до яких саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Натомість рішення суду першої інстанції обґрунтоване позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), у якій суд зазначив, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів;
		Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №751/6050/18 зазначив, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони. Також Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20 виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції»;
		жодних доказів на підтвердження того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції матеріали справи не містять. У спорах між банком та клієнтом щодо спірних фінансових операцій саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операцій. «АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду жодних інших доказів, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, які б свідчили про наявність обставин, що безспірно доводили сприяння ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Саме такі дії були б підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності» (постанова Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/23568/20);
		апеляційний суд робить висновок, що згідно матеріалів справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому постанова апеляційного суду не містить жодного посилання на докази, які підтверджують вказаний висновок апеляційного суду, тобто, висновок апеляційного суду зроблений на основі припущень;
		банком підтверджено, що єдиним фінансовим номером у період з 01 вересня 2022 року по 12 жовтня 2022 року був мобільний номер, який належить позивачу. Жодні інші номери телефону не використовувалися для входу в особистий кабінет сервісу «Приват24». Відповідно, на жодні інші номери мобільних телефонів не могли надходити будь-які повідомлення банку (про вхід з нетипового пристрою, про зміну кредитного ліміту, про підтвердження операцій тощо). Банк зазначив, що спірні транзакції були підтверджені 3Dsecure, який надсилався на фінансовий телефон, однак жодних повідомлень про підтвердження вказаних операцій позивачу не надходило. Це підтверджено, зокрема, відповіддю ТОВ «Лайфселл», в якій зазначено, що кінцеве термінальне обладнання, що використовується та використовувалося за номером телефону позивача НОМЕР_6 в період з 2022 року по дату надання відповіді - Samsung Galaxy S22 Ultra 5G, жодні вхідні повідомлення у період вчинення переказів на номер телефону позивача не надходили. Банк зазначив, що для авторизації та користування сервісом «Приват24» за особовим рахунком клієнта в період 06 жовтня 2022 року - 07 жовтня 2022 року використовувалися IP-адреси НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , які не співпадають з IP-адресою позивача. Позивач жодного разу не здійснював вхід до сервісу «Приват24» з вказаних IP-адрес. Банк зазначив, що вхід для авторизації та користування сервісом «Приват24» за картковим рахунком клієнта здійснювався за допомогою мобільного телефону ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID 7.1.2 MOBILE E0B2010F07B7ED5F, який не співпадає з мобільним телефоном, що використовується позивачем. Це підтверджено, зокрема, відповіддю ТОВ «лайфселл», в якій зазначено, що кінцеве термінальне обладнання, що використовується та використовувалося за номером телефону позивача НОМЕР_6 в період з 2022 року по дату надання відповіді - Samsung Galaxy S22 Ultra 5G, а також внутрішнім службовим розслідуванням банку. У матеріалах службової перевірки банку зазначено: «Аналізом адмінки «Приват24» встановлено, 07.10.22р. не було зміни логіна або пароля на вхід в «Приват24» (додаток 4), проте аналізом логів входу (Додаток 4.1) зафіксовано вхід з невластивого для клієнта пристрою, а саме: 24708594 НОМЕР_6 143,244,46111 2022-10-07 00:03:42 ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID 7.1.2 null, null MOBILE E0B2010F07B7ED5F 0, 0, P24AOS2, 6.49.00 true Datacamp Limited. Типовий - PHONE SM-S908B|SAMSUNG ANDROID, 12 null, null MOBILE 041C8836B73EF789. Не типовий - PHONE ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID 7.1.2 null, null MOBILE E0B2010F07B7ED5F Тобто аналіз логів входу ( НОМЕР_6 ) в «Приват24» свідчить, що входи здійснювалися в період 07 Жовтня 2022 року з девайса ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID 7.1.2 (не типовий для клієнта)». Таким чином, надана відповідачем інформація також підтверджує зазначені позивачем обставини, що спірні операції здійснювалися сторонньою особою, із використанням інших пристроїв та з іншої IP-адреси, в нічний час доби. У вказаній довідці відповідача також зазначається, що «в ході даних авторизацій відновлення пароля не відбувалося, тобто зловмисник володів статичним паролем на вхід в «Приват24» клієнта ОСОБА_1 ».
		 
		09 вересня 2024 року АТ КБ «Приватбанк» засобами поштового зв`язку надало письмові пояснення, які підписані представником ОСОБА_3 , в якому просило: 
		касаційну скаргу залишити без задоволення;
		постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		повідомлення ОСОБА_1 про вчинення шахрайських дій з його рахунками здійснене після вчинення оспорюваних транзакцій. Встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про виявлення несанкціонованої платіжної операції за допомогою платіжної картки, або при підозрі доступу третіх осіб рахунку та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення визначення часу звернення клієнта до Банку з відповідною заявою, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за них несе користувач,а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк;
		витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом вчинення злочину щодо шахрайства з її рахунком;
		позивач зареєстрований в ПК «Приват24» з логіном, що відповідає фінансовому мобільному номеру телефона Позивача НОМЕР_6 та що вбачається з Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Тобто, для автентифікації (авторизації) в Банку Позивач використовував єдиний фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_6 , який ані до вчинення оспорюваних транзакцій, ані після не змінювався, що підтверджується Журналом входів в Приват24, витяг з якого надано до матеріалів справи за результатами перевірки, проведеної СБ Банку. Також не встановлено і змін паролю до Приват24. При цьому, як вбачається з Журналу входів в Приват24 - 07.10.2022 року аутентифікація в акаунті НОМЕР_6 БЕЗ ЗМІНИ ПАРОЛЮ здійснена з іншого мобільного пристрою - PHONE ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID, 7.1.2 null, null MOBILE E0B2010F07B7ED5F. Більш того, автентифікація в акаунті та подальші операції здійснені з правильним введенням паролів, які надходили на фінансовий номер телефону Позивача. Враховуючи те, що всі авторизації здійснені з особистого фінансового номеру Позивача (докази про таке надано), саме Скаржник надав доступ третім особам до свого рахунку. Доказів про втрату телефонного номеру до суду не надано;
		враховуючи те, що під час проведення операцій в Приват 24 з авторизації нетипового пристрою, встановлення кредитного ліміту та здійснення спірних транзакцій, банком здійснено автентифікацію клієнта в додатку Приват24, а саме вхід до платіжного застосунку Приват 24 було авторизовано позивачем з його типового пристрою, коди підтвердження про авторизацію надіслані банком на фінансовий номер позивача, покладення на банк обов`язку доведення вини позивача зі втрати облікової інформації є безпідставним.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		20 серпня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року справу призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 07 серпня 2024 року вказано, що: 
		аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц; від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18; від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16-ц; від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19; від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21; від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22; від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц; від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18; від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20; від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16; від 26 липня 2023 року у справі № 759/23568/20; від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц; від 02 жовтня 2019 року у  справі № 182/3171/16; від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17; від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14-ц; від 09 січня 2019 року у справі № 377/526/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц; постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 08 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № SAMDNWFC00016335843, та позивач є власником картки №  НОМЕР_1 , яка відкрита в АТ КБ «ПриватБанк», з кредитним лімітом 75 000 грн.
		 
		07 жовтня 2022 року о 00-18 год. та 00-19 год. відбулися операції щодо списання кредитних коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , у загальному розмірі 74 755,57 грн, трьома транзакціями: 29 435 грн та комісія 1 177,40 грн, 13 435 грн та комісія 527,80 грн, та 29 435 грн та комісія 985,37 грн.
		 
		Про вказані транзакції ОСОБА_1 повідомив АТ КБ «ПриватБанк» 07 жовтня 2022 року о 07-23 год. на електронну пошту відповідача help@privatbank.ua за телефоном гарячої лінії 3700.
		 
		07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення злочину, а саме: про те, що невідомою особою шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, шахрайським шляхом, відбулося заволодіння його грошовими коштами.
		 
		Відомості про вказаний злочин було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100040003212. Згідно з відповіддю Дніпровського УП від 21 червня 2023 року досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, та проводяться всі необхідні слідчі дії, спрямовані на встановлення особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення.
		 
		12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся у відділення АТ КБ «ПриваБанк» № 49 із заявою, в якій повідомив про неправомірне здійснення переказів з його картки.
		 
		09 грудня 2022 року ОСОБА_1 втретє звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про неправомірне здійснення з його картки вказаних переказів та проханням провести службове розслідування стосовно викладених фактів.
		 
		Відповіддю від 04 січня 2023 року відповідач повідомив позивача про те, що за рахунком № НОМЕР_1 був здійснений переказ коштів при якому були коректно введені номер картки позивача, термін її дії та СVV2 код. Було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
		 
		На адвокатський запит від 15 червня 2023 року банк надав інформацію, яка свідчить про те, що спірні операції проводилися без участі позивача, спірні транзакції були підтверджені 3Dsecure, який надсилався на фінансовий телефон, для авторизації та користування сервісом «Приват24» за особовим рахунком клієнта в період від 06 жовтня 2022 року до 07 жовтня 2022 року використовувалися ІР-адреси НОМЕР_7 та НОМЕР_8 . Також банк зазначав, що вхід для авторизації та користування сервісом «Приват24» за картковим рахунком клієнта здійснювався за допомогою мобільного телефону ASUS Z01QD|ASUS ANDROID 7.1.2 MOBILE E0B2010F07B7ED5F.
		 
		Як стверджував позивач, він телефону не змінював, у період здійснення переказів жодних смс-повідомлень для підтвердження операцій від банку не отримував. Вказане підтверджується відповіддю ТОВ «Ляайфселл», в якій зазначено, що кінцеве термінальне обладнання, що використовується та використовувалося за номером телефону позивача НОМЕР_6 в період від 2022 року по дату надання відповіді - Samsung Galaxy S22 Ultra 5G, жодні вхідні повідомлення у період вчинення переказів на номер телефону позивача не надходили.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).
		 
		Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		 
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
		 
		Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).
		 
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 , зокрема, просив визнати недійсними транзакції з переказу коштів із його карткового рахунку №  НОМЕР_1 , відкритому у відповідача, 07 жовтня 2022 року з 00-18 год. по 00-19 год. на загальну 74 755,57 грн;
		суди не врахували, що належним способом захисту є примусове виконання обов`язку в натурі;
		позовна вимога про визнання недійсними транзакції з переказу коштів є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача;
		апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсними транзакції з переказу коштів, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду у зазначеній частині належить змінити у мотивувальній частині, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Щодо позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку
		 
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
		 
		Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:
		«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. 
		Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
		«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді
		Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
		Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:
		«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:
		«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
		При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:
		«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
		Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:
		«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
		Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
		Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
		Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: 
		«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
		Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 07 жовтня 2022 року без відома та поза волею позивача, з його валютної картки № НОМЕР_2 було зроблено переказ на іншу картку № НОМЕР_3 у розмірі 27,92 євро. Крім того, з карткового рахунку № НОМЕР_1 було списано грошові кошти трьома транзакціями, а саме: 29 435,00 грн о 00-18 год.; 13 195,00 грн о 00-18 год.; 29 435,00 грн о 00-19 год. Здійснення вказаних операцій відбулося за рахунок власних коштів клієнта та кредитних коштів. Кредитний ліміт був встановлений банком самостійно. Оскільки виконання транзакцій було здійснено з використанням кредитних коштів, банк також списав з позивача комісію у розмірі 1 177,40 грн, 627,80 грн та 986,37 грн відповідно. Всього було списано з рахунку клієнта 5 486,62 грн власних коштів та 69 268,95 грн кредитних. Отже, загальна сума списаних коштів в результаті несанкціонованих операцій складає 74 755,57 грн. Про факт списання коштів позивачеві стало відомо лише вранці 07 жовтня 2022 року, про що позивач негайно повідомив відповідача та самостійно заблокував усі наявні у нього та відкриті у банку карткові рахунки. Позивач неодноразово звертався до банку щодо несанкціонованого списання коштів та проведення службового розслідування, проте банк відмовив у задоволенні заяв. У зв`язку із цим позивач просив зобов`язати відповідача відновити залишок коштів на його рахунку № НОМЕР_1 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій, тобто станом на 23.59 год. 06 жовтня 2022 року;
		при відмові у задоволенні цієї позовної вимоги апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не було дотримано вимоги Умов та правил надання банківських послуг щодо забезпечення збереження інформації необхідної для авторизації Клієнта через віддалені канали банківського обслуговування. За розголошення ПІН-коду картки несе відповідальність тільки позивач. Оскільки ОСОБА_1 (як на «гарячу лінію, так і в письмовому вигляді) повідомив банк про факт транзакцій вже після проведення спірних транзакцій, позивач має особисто нести цивільно-правову відповідальність. В архівах банку не виявлено звернень позивача з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. Апеляційний суд зазначив, що згідно з матеріалами справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, тому відповідальність за операції, що проводилися, несе тільки клієнт;
		апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними;
		апеляційний суд вказав, що клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера), однак не зазначив якими саме матеріалами справи підтверджуються вказані обставини. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;
		суд першої інстанції врахував, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності;
		суд першої інстанції встановив, що банк належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з його карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача було здійснено без використання платіжної карти. При цьому, суд першої інстанції врахував, що банком не заперечувався факт того, що грошові перекази були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб;
		суд апеляційної інстанції не встановив і банк не довів, що перекази коштів з рахунків ОСОБА_1 відбулося за його розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, позивач повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів.
		 
		За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині. Касаційний суд, з урахуванням висновків зроблених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (провадження № 61-8041св23), від 14 серпня 2024 року у справі № 442/1888/23 (провадження № 61-7526св24), зауважує, що рішення суду про зобов`язання банку відновлення залишку коштів на картковому рахунку має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку, враховуючи мету відповідного позову, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід зазначити: ««Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 74 755,57 грн».
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина перша, третя статті 412 ЦПК України).
		 
		Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
		 
		Щодо покладення на позивача судового збору
		 
		Суд апеляційної інстанції стягнув з  ОСОБА_1  на користь банку судовий збір за подання апеляційної скарги.
		 
		Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
		 
		Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
		 
		Тому апеляційний суд зробив безпідставний висновок про стягнення судового збору з позивача, який є споживачем.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		 
		У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду у частині вирішення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку та розподілу судових витрат скасувати; рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 74 755,57 грн»; рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат залишити в силі; постанову апеляційного суду у частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у частині відмови в задовленні позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку та розподілу судових витрат скасувати.
		 
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у частині вирішення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 74 755,57 грн».
		 
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у частині розподілу судових витрат залишити в силі.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                              П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...