Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/3287/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 23.09.2024. Зареєстровано: 24.09.2024. Оприлюднено: 25.09.2024.
Дата набрання законної сили: 23.09.2024
Номер судового провадження: A/855/11507/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3287/24                                                     Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  23 вересня 2024 року                                                                                         м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого судді                               Оксененка О.М.,
		суддів:                                                     Ганечко О.М.,
		                                                          Мєзєнцева Є.І.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просив: 
		- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення у періоди з 30.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та з 01.01.2023 по 07.02.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01.01.2023 по 07.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
		- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 08.02.2023 по 30.08.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення з 08.02.2023 по 30.08.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення за період з 26.10.2018    по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на його користь індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4463,15 грн щомісячно за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019    2023 роки;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019    2023 роки.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період проходження військової служби йому не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення із безпідставним застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 для визначення складових грошового забезпечення, тоді як необхідно застосовувати прожитковий мінімум станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та 01.01.2023, відповідно. 
		Крім того, зазначено, що всупереч абз. 4, 5, 6 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» військової частиною НОМЕР_2 не виплачено на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. 
		Також станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані ним календарні дні соціальної додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 
		Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позовні вимоги - задоволено частково.
		Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та з 01.01.2023 по 07.02.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01.01.2023 по 07.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
		Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 08.02.2023 по 30.08.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 08.02.2023 по 30.08.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік`станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
		Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4463,15 грн щомісячно за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
		Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки.
		В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутні підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивачу за період із 19.05.2023 по 30.08.2023 рік, оскільки судом першої інстанції враховано внесених змін в чинне законодавство України, а саме: постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.
		Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
		У відзиві на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 позивачем зазначено про те, що згідно Постанови №704 в редакції до 20.05.2023 року відповідач повинен був здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача станом на 1 січня 2023 року шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2023 року (2 684,00) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704 та виплачувати перераховані посадовий оклад та оклад за військовим звання протягом 2023 року у сталому розмірі.
		Оскільки Постанова Кабінету Міністрів України № №481 від 12.05.2023 істотно звужує існуючий розмір посадового окладу та усіх інших складових грошового забезпечення, які обраховуються саме з розміру посадового окладу, тому остання не може бути застосована до спірних правовідносин.
		У відповіді на відзив військовою частиною НОМЕР_1 зауважено, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, якою внесено зімни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, якою вже по іншому буои врегульовані спірні правовідносини, що потрібно враховувати під час вирішення даної справи.
		Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військовою частиною НОМЕР_2 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
		Зазначена апеляційна скарга обгрунтована тим, що вимоги щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, обґрунтовані посиланням на текст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки ці примітки не містять норм права та суперечать п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII
		На думку скаржника, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
		Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 26.10.2018 по 07.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та з 08.02.2023 по 30.08.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
		У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №249 від 30.08.2023 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення 30.08.2023.
		Проте, за твердженням позивача у день виключення позивача зі списків особового складу йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі.
		Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся з позовом до суду.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, а після указаної дати не відповідають таким, тому дії відповідачів щодо нарахування позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.08.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2020-2023 роках є протиправними.
		Крім того, враховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, наявні підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
		До того ж, оскільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, відтак слід визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019-2023 роки та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію.
		Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У свою чергу, Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		 
		Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
		Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
		При цьому, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Станом на час прийняття Постанови №704 пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Разом з тим, додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом а 1 січня календарного року).
		У Додатках 1 та 14 до Постанови №704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
		Тобто, вказані додатки до пункту 4 Постанови №704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 у частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
		У подальшому, 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
		Отже, з 21 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
		Водночас, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, тобто такими передбачено використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
		Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».
		У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пунктів 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.
		Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.
		Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, зокрема, пункту 4 Постанови №704.
		Відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
		Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка діяла до зазначених змін, наступного змісту: «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
		Тобто, з дня набрання законної сили Постанови №704, посадові оклади визначені з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року.
		Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
		Разом з тим, слід вказати, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
		Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений    законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
		Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
		При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
		Відтак, на думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
		Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
		У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містять.
		Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
		Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
		У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
		Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
		Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
		Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022), у якій Верховний Суд прийшов до наступних правових висновків:
		- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
		- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
		У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022) та №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022).
		З матеріалів справи вбачається, що відповідачі нарахувували позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.08.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2020-2023 роках.
		Застосовуючи вищевказані позиції Верховного Суду до даних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність для задоволення вказаних позовних вимог.
		Посилання апелянтів на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесено зміни до Постанови № 704 та встановлено інший порядок визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб колегія суддів оцінює критично, враховуючи що постанова Кабінету Міністрів України №481 була прийнята після виникнення спірних правовідносин.
		Твердження скаржника-військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
		Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
		Враховуючи, що з 30.08.2023 позивача виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та 15.01.2024 йому надано документ про нараховані та виплачені види грошового забезпечення (грошовий атестат), тому звертаючись до суду 03.04.2024, позивач дотримався вимог законодавства щодо строку звернення, а протилежні доводи відповідачів не обґрунтовані.
		Щодо позовних вимог про нарахуванння індексації грошового забезпечення за період з 26.10.2018 по 31.12.2022, колегія суддів зазначає таке.
		Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
		У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
		Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
		Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
		Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
		Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
		Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
		Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
		Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
		Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		У свою чергу, Постановою Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294) було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
		Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008. 
		Відтак, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
		Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
		Тобто, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності    постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. 
		Це стало підставою для зміни як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
		Таким чином, за спірний період базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинен бути березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки після березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
		Пунктом четвертим постанови №704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
		Відтак, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»    визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
		Враховуючи те, що підвищення посадового окладу військовослужбовців з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям    Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
		Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
		Відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
		Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
		Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
		Водночас, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
		Відтак, відповідач нараховуючи позивачу індексацію грошового забезпечення врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Саме тому, з урахуванням зазначених норм, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за указаний період в повному розмірі.
		За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 26.03.2018 по 31.12.2022 включно із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 26.10.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
		Стостовно позовних вимог про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 - 2023 роки, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		З огляду на вказане, військовослужбовцям можуть надаватись додаткові відпустки, та у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.
		При цьому, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		У силу вимог пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та №1932-XII відповідно).
		Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Також, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. 
		Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. 
		Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		У той же час, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. 
		Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), за наслідками перегляду зразкової справи.
		Як свідчать матеріали справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №249 від 30.08.2023 питання нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2023 роки не вирішувалось.
		Таким чином, на час прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 №249 від 30.08.2023 про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019-2023 роки.
		Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019-2023 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Інші доводи апеляційних скарг не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
		Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
		За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.М. Оксененко
		 
		 
		Судді                                                                                      О.М. Ганечко
		 
		 
		                                                                                            Є.І. Мєзєнцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...