Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/787/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2024. Зареєстровано: 27.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2024.
Дата набрання законної сили: 17.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 вересня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  922/787/20 
		Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., 
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П., 
		за участю представників: 
		прокуратури (позивача) - Гудкова Д. В. (за посвідченням), 
		відповідача-1 - не з`явилися, 
		відповідача-2 - не з`явилися, 
		відповідача-3 - Бєляковської Г. І. (особисто), Венгера В. Л. (адвокат), 
		розглянув касаційні скарги фізичної особи-підприємця Бєляковської Галини Іванівни, Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (головуючий - Склярук 0. І., судді Гетьман   Р.   А., Дучал Н. М.) у справі 
		за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 
		до: 1) Харківської міської ради; 
		2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 
		3) фізичної особи-підприємця Бєляковської Галини Іванівни 
		про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути майно.
		Короткий зміст і підстави позовних вимог 
		1. У березні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада, відповідач-2), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради, Управління, відповідач-2), фізичної особи-підприємця Бєляковської Галини Іванівни (далі - ФОП Бєляковська Г. І., Підприємець, відповідач-3) про: 
		1) визнання незаконним та скасування пункту 53 додатку до рішення 18 сесії Харківської міськради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" (далі - рішення від 21.02.2018 № 1008/18, оспорюване рішення);
		2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.09.2018 №   5631-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міськради і ФОП Бєляковською Г. І. (далі - договір купівлі-продажу № 5631-В-С, оспорюваний договір);
		3) зобов`язання Підприємця повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міськради нежитлові приміщення підвалу №№ І-ІІІ, V, VII, X площею 116,7 м2, та першого поверху №№ 1-:-8, 19-:-22, 24-:-26, 34, 35 площею 236,8 м2, загальною площею 353,5   м2, розташовані у житловому будинку літ."А-4" за адресою: м. Харків, вул.   Ашгабатська,   10, загальною вартістю 844   869,60 грн (далі - спірні приміщення, спірне майно, об`єкт приватизації), шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі вказаного майна, посилаючись на норми статей 21, 203, 215, 216, 228, 327, 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 1, 2, 3, 51, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 3, 11, 182, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до   06.03.2018), пункту 8.1 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439), та положення Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 №   691 /17 (далі - Програма приватизації). 
		2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 
		1) Харківська міськрада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом його викупу орендарем, позаяк такий спосіб приватизації суперечить інтересам держави і територіальної громади, а саме Міськрада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж), тобто лише у виняткових випадках такий продаж може бути проведено шляхом викупу, проте у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єкта, який вже перебуває у нього в оренді, орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів повинен здійснити поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, у розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна;
		2) натомість звіт про оцінку майна, договір оренди від 13.11.2014 № 3073 (далі - договір оренди від 13.11.2014), договір купівлі-продажу № 5631-В-С, заява ФОП Бєляковської Г. І. про приватизацію орендованого майна від 22.02.2018 не містять будь-яких відомостей про такі поліпшення, отже, Підприємець не подавав до органу приватизації документів на підтвердження здійснення невід`ємних поліпшень, виконаних за час оренди спірного майна, а тому рішення від 21.02.2018 № 1008/18 в оспорюваній частині підлягає скасуванню як незаконне, договір купівлі-продажу № 5631-В-С - визнанню недійсним, а спірні приміщення - поверненню власнику; 
		3) незаконний продаж комунального майна на неконкурентних засадах призводить до неефективного його використання та недоотримання значних коштів місцевим бюджетом, що порушує економічні інтереси держави, а також права та інтереси територіальної громади м.   Харкова.
		Крім того, на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міськрада, яка представляє інтереси територіальної громади м. Харкова, у цьому випадку вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Міськрада є відповідачем у цій справі.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій 
		3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 (суддя Кухар Н. М.) у задоволенні позову відмовлено. 
		4. Рішення мотивоване тим, що: 
		1) такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбачений національним законодавством, а відсутність поліпшень орендованого майна була відома усім учасникам правочину, а, отже, невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним виключно відповідачем-1, але не набувачем майна, оскільки набувач майна жодним чином не міг вплинути на виконання Харківською міськрадою своїх функцій; 
		2) здійснення набувачем викупу спірного майна без надання доказів його поліпшення на підставі рішення органу місцевого самоврядування, не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення; 
		3) позивач належними та допустимими доказами не довів того, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави і суспільства, які були би співрозмірні з наслідком таких порушень у виді визнання правочину недійсним, а відтак і не довів наявності підстав для вилучення придбаного нерухомого майна, яке добросовісно набуто Підприємцем у власність; 
		4) після викупу об`єкта приватизації відповідач-3 здійснив поліпшення цього об`єкта шляхом проведення поточних ремонтних робіт; 
		5) прокурор не довів того, що спірне майно могло бути реалізовано під час проведення конкурсу або аукціону за більш високою ціною, ніж сплатила за нього ФОП Бєляковська Г. І., а тому у разі задоволення позовних вимог прокурора реальні збитки відповідача можуть бути більш значними, ніж упущена вигода органу місцевого самоврядування у виді недоотримання коштів від реалізації комунального майна. 
		5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. 
		6. Зазначена постанова мотивована положеннями статей 21, 203, 215, 777 ЦК України, статті   289 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до   06.03.2018), пунктів 8.1, 8.2 Порядку № 439, пунктів 1.1, 2.1, 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від   27.02.2004 № 377 (далі - Порядок № 377), пунктів 1.1, 3.1, 3.3, 3.4, 3.7, 3.8 Програми приватизації, статей 236, 269, 277 ГПК України, застосовуючи які, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:
		1) факт нездійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень спірного нерухомого майна є встановленим і не заперечується відповідачами, тому оспорюване рішення про проведення приватизації шляхом викупу, а не на конкурсних засадах, не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію; 
		2) позбавлення Підприємця спірного майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки такі наслідки зумовлені протиправною поведінкою (недобросовісними діями) самого набувача майна (аналогічну правову позицію викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   22.01.2021 у справі № 922/623/20).
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		7. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Бєляковська Г. І. звернулася з касаційною скаргою, у якій просить справу № 922/787/20 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. 
		8. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради звернулося з касаційною скаргою, у якій просить вказану постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
		9. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Харківська міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить справу № 922/787/20 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
		Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		10. На обґрунтування вимог касаційної скарги ФОП Бєляковська Г. І. (далі - скаржник-1) посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 777 ЦК України, частини 1 статті 289 ГК України, статті 1 Першого протоколу Конвенції, статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), статті 236 ГПК України, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частинні статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до   06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації).
		Зокрема, скаржник-1 зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті   289 ГК України та частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованою майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Таким чином, законодавство України, яке на час викупу відповідачем-3 орендованого майна регулювало відносини приватизації такого майна, не містило чітко вираженої заборони на викуп орендованого майна за відсутності поліпшень не менше ніж 25 % вартості такого майна. 
		11. На обґрунтування вимог касаційної скарги Управління (далі - скаржник-2) посилається на те, що:
		1) при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо питання наявності підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді) та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 (особа, яку прокурор визначив в якості відповідача у вказаній справі, не позбавлена права звернутися до суду з позовом самостійно і до повноважень прокурора не віднесено позбавлення його такого права); 
		2) існує необхідність відступлення від висновку щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації).
		Зокрема скаржник-2 наголошує на тому, що такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбачено національним законодавством. Спосіб приватизації встановлюється уповноваженим органом, тому набувач майна жодним чином не міг вплинути на його обрання. Набувач майна міг лише ініціювати початок приватизації виходячи з прав, визначених договором оренди. Таким чином, судом встановлено, що здійснення набувачем на підставі рішення органу місцевого самоврядування викупу майна без надання доказів його поліпшення не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення. В свою чергу позбавлення ФОП Бєляковської Г. І. права власності на приватизоване майно призведе до недотримання спільних інтересів і грубого порушення інтересів членів територіальної громади м. Харкова.
		12. У свою чергу, на обґрунтування вимог касаційної скарги Міськрада (далі - скаржник-3) посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 777 ЦК України, частини 1 статті 289 ГК України, статті 1 Першого протоколу Конвенції, статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), статті 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 
		1) при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував викладеного в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19 висновку щодо застосування норми права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах; 
		2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 (щодо необґрунтованості та недоведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді); 
		3) існує необхідність відступлення від висновку щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації).
		Зокрема скаржник-3 зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України та частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Водночас позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу та потреби держави у спірному майні, який дозволяв би дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права відповідача-3 як добросовісного набувача об`єкта приватизації.
		Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
		13. Прокурор не скористався правом на подання відзивів на касаційні скарги відповідачів.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Бєляковської Г. І. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/787/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01.06.2021.
		Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2021 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради у справі № 922/787/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01.06.2021. 
		15. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міськради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради і ФОП Бєляковської Г. І. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/787/20 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 927/491/19.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 922/787/20. Зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міськради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради і ФОП Бєляковської Г. І. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/787/20 до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у подібних правовідносинах у справі № 925/1133/18 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою від 07.09.2023 Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу №   925/1133/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/787/20 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 03.09.2024.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   03.09.2024 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Харківської міськради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради і ФОП   Бєляковської Г. І. на постанову Східного апеляційного господарського суду від   16.03.2021 у справі № 922/787/20 до   17.09.2024.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		16. 13.11.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міськради (орендодавець) і ФОП Бєляковською Г. І. (орендар) було укладено договір оренди № 3073, за умовами якого орендарю було передано в строкове платне користування строком до   13.10.2017 нежитлові приміщення підвалу №№ І-IІІ, V, VII, X площею 116,7 м2, та першого поверху №№ 1-:-8, 19-:-22, 24-:-26, 34, 35 площею 236,8 м2, загальною площею 353,5 м2, розташовані у житловому будинку літ."А-4" за адресою: м. Харків, вул. Ашгабатська, 10, що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. 
		17. У пунктах 4.7, 4.8 договору оренди від 13.11.2014 його сторони погодили, що орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Орендар зобов`язаний: здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця; за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства; здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міськради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства. 
		18. Додатковою угодою № 2 дію договору оренди від 13.11.2014 продовжено до 01.10.2018.
		19. Згідно з пунктом 53 додатку до рішення від 21.02.2018 № 1008/18 Міськрада дозволила ФОП   Бєляковській Г. І. як орендарю приватизувати спірні приміщення шляхом викупу. 
		20. 04.09.2018 між ФОП Бєляковською Г. І. та Управлінням укладено договір купівлі-продажу № 5631-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 3030, на підставі якого у власність Підприємця перейшло все майно, яке було об`єктом оренди за договором оренди від 13.11.2014, а саме спірні приміщення. 
		21. Факт передачі об`єкта приватизації відповідачу-3 підтверджується актом прийому-передачі від 05.09.2018 № 5631-В-С. 
		22. Суди також встановили, що факт нездійснення орендарем невід`ємних поліпшень спірного майна до укладення оспорюваного договору не заперечується відповідачами.
		Позиція Верховного Суду 
		23. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги відповідачів необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги, з таких підстав.
		Щодо касаційної скарги ФОП Бєляковської Г. І. (скаржника-1) 
		25. Підприємець у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 
		26. Так, скаржник-1, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті   182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону, в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації), зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України і частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Таким чином, законодавство України, яке на час викупу відповідачем-3 орендованого майна регулювало відносини приватизації такого майна, не містило чітко вираженої заборони на викуп орендованого майна за відсутності поліпшень не менше ніж 25 % вартості такого майна. 
		27. Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами скаржника-1 з огляду на таке. 
		28. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
		У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. 
		29. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від   21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт   23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №   264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі №   712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2'021 /19 (пункт 34), від   02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт   31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №   362/643/21 (пункт 45)). 
		30. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції достеменно встановив та відповідачі навіть не заперечують факт нездійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень спірного майна як під час дії договору оренди, так і на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що оспорюваний пункт рішення Харківської міськради про проведення приватизації орендованого майна шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію, а саме положенням статей 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) і статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018).
		31. При цьому апеляційний суд цілком правомірно відхилив безпідставні посилання відповідачів на загальне положення частини 2 статті 777 ЦК України, якою передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання, та на загальну норму частини 1 статті 289 ГК України, якою передбачено право орендаря на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, оскільки спірні правовідносини виникли під час приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, яке підлягає пріоритетному застосуванню перед нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Крім того, частиною 4 статті 289 ГК України встановлено, що приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду здійснюється у випадках і порядку передбачених законом. 
		32. Відповідно до частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". 
		33. Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України. 
		34. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній з 19.02.2012) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		35. Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 51 , 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018)), Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У   виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу 
		36. Колегія суддів зауважує, що зазначений правовий висновок, на необхідності відступлення від якого безпідставно наполягає скаржник-1, сформовано не лише в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, а є усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №   922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі №   922/1009/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі №   922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради). 
		37. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (іех speciaiis derogat generali)" "загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
		38. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств". 
		Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації] здійснюється органами місцевого самоврядування. 
		39. За змістом частини 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (йдеться про нову редакцію цього Закону від 14.03.1995), тобто до   16.05.1995. 
		40. Зважаючи на імперативні положення частини 4 статті 289 ГК України, частини 4 статті 3 і частини 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до   06.03.2018) і частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), а також з огляду на укладення з Підприємцем договору оренди від 13.11.2014 вже після завершення пільгового періоду набуття права на викуп орендованого майна виключно на підставі договору оренди, тобто після 16.05.1995, касаційна інстанція вважає, що у питанні регулювання спірних правовідносин відчуження комунального нерухомого майна Закон України "Про приватизацію державного майна" (чинний до 06.03.2018), Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинний до 06.03.2018) з одного боку, та ЦК України і ГК України з іншого боку, співвідносяться як спеціальний та загальний закони відповідно. 
		41. Наведеним вище повністю спростовується покладене в основу заперечень скаржника-1 твердження про те, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України і частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по- іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Таким чином, законодавство України, яке на час викупу відповідачем-3 орендованого майна регулювало відносини приватизації такого майна, не містило чітко вираженої заборони на викуп орендованого майна за відсутності поліпшень не менше ніж 25 % вартості такого майна. 
		42. При цьому посилання скаржника-1 на те, що положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" запроваджено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, яка (підстава) до цього не існувала, суперечить фактичним обставинам справи, встановленим судами, оскільки відповідна правова норма набрала чинності з   19.02.2012, тобто задовго до укладення з ФОП Бєляковською Г. І. договору оренди від   13.11.2014.
		43. З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 ГПК України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. 
		44. Проте зміст касаційної скарги ФОП Бєляковської Г. І. щодо оскарження постанови у цій справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України свідчить про незгоду скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону в спірних приватизаційних правовідносинах, однак не містить належного та мотивованого обґрунтування для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   22.01.2021 у справі № 922/623/20. 
		45. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість задоволення касаційної скарги ФОП Бєляковської Г. І. саме із зазначеної підстави. 
		46. У зв`язку з наведеним колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника-1 про передачу справи № 922/787/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20.
		Щодо касаційних скарг Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради (скаржника-2) і Харківської міськради (скаржника-3) 
		47. На обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник-2 і скаржник-3 посилаються на неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми статті   23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №   922/534/19 та в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   03.02.2021 у справі № 922/3014/19, а також на необхідність відступлення від висновку щодо застосування положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до   06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації). 
		48. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
		При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). 
		49. Суд касаційної інстанції відхиляє передчасні посилання Управління та Міськради у касаційних скаргах на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті   23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі №   912/2385/18, адже Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 922/787/20, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується з підстав недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор набув статусу самостійного позивача.
		Колегія суддів ураховує, що правомірність самостійного звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада, яка сама порушила інтереси держави, є одним із співвідповідачів, а інший орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, відсутній, наразі цілком відповідає актуальним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі (№ 922/787/20), в пунктах 110- 117, 140, 150 якої (постанови) зазначено таке:
		"110. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 77- 83; від 28.09.2022у справі № 483/448/20, пункт 8.8). 
		111. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем. 
		112. Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку. 
		113. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади. 
		114. У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі №   469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3). 
		115. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування ліс або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. 
		116. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. 
		117. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор. 
		140. Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що: 
		1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: 
		- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 
		- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
		2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: 
		- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
		- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави. 
		150. З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Черкаську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах".
		Таким чином, зважаючи на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування пункту 53 додатку до рішення від 21.02.2018 № 1008/18, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах приватизації комунального майна, прокурор правомірно визначив Харківську міськраду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. 
		50. Верховний Суд ураховує, що касаційні скарги Харківської міськради та Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради у справах № 922/3852/19 та №   922/1291/20 (з аналогічних спорів за участю Харківської міськради і Управління) також обґрунтовувалися неврахуванням вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у правовідносинах, які не є подібними, що зумовило правомірне закриття Верховним Судом касаційного провадження у зазначених справах у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. 
		51. У свою чергу, на відміну від цієї справи, спір у якій виник із правовідносин відчуження комунального майна як об`єкта малої приватизації з підстав його незаконного відчуження на позаконкурентних засадах (способом викупу орендарем), які (правовідносини) є предметом окремого правового регулювання, - законодавством про приватизацію, у справі №   922/534/19, на неврахування правового висновку Верховного Суду в якій послалися скаржник-2 і скаржник-3, предметом позову заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області про передачу в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди цієї земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання орендаря і суборендаря повернути земельну ділянку державі, тобто зазначений спір виник із земельних правовідносин, пов`язаних з передачею в оренду та в суборенду земельної ділянки, та з тих підстав, що орендодавець незаконно передав у користування земельну ділянку державної власності. 
		52. Таким чином, у цій справі та справах № 912/2385/18 і № 922/534/19, на які посилаються скаржник-2 і скаржник-3 у касаційних скаргах, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
		Викладене переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/787/20 та у справах №№ 912/2385/18,922/534/19.
		У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилаються Міськрада та Управління на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень. 
		53. Водночас касаційна інстанція не бере до уваги безпідставні посилання скаржника-3 на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 про передачу справи № 922/3014/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позаяк зазначена ухвала Верховного Суду не є результатом розгляду касаційної скарги по суті, а тому й не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні положень частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки, на відміну від постанови Верховного Суду не може містити правового висновку щодо питання застосування певної норми матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах.
		Тим більше, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2021 справу №   922/3014/19 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. 
		54. Таким чином, наведена скаржником-2 і скаржником-3 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. 
		55. З мотивів, наведених у пунктах 28- 44 цієї постанови, колегія суддів відхиляє аналогічні за змістом посилання скаржника-3 на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до   06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації). 
		56. Водночас Верховний Суд вважає, що як застереження скаржника-3 щодо недоведеності позивачем наявності такого суспільного інтересу та потреби держави у спірному майні, який дозволяв би дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права Підприємця як добросовісного набувача об`єкта приватизації, так і посилання скаржника-2 в обґрунтування необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, спростовуються з огляду на таке. 
		57. Так, скаржник-2 уточнює, що такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбачено національним законодавством, і цей спосіб приватизації встановлюється уповноваженим органом, тому набувач міг лише ініціювати початок приватизації виходячи з прав, визначених договором оренди, але жодним чином не міг вплинути на обрання відповідного способу. Таким чином, судом встановлено, що здійснення набувачем на підставі рішення органу місцевого самоврядування викупу майна без надання доказів його поліпшення не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення. У свою чергу, позбавлення ФОП Бєляковської Г. І. права власності на приватизоване майно призведе до недотримання спільних інтересів і грубого порушення інтересів членів територіальної громади м. Харкова. 
		58. Відхиляючи зазначені доводи скаржника-2 і скаржника-3, колегія суддів враховує викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 обґрунтовані висновки про те, що: 
		1) передача права власності на майно, у тому числі у результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які би свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, не міг не усвідомлювати, що такі дії суперечать пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим. За встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин, безумовна участь орендаря у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без дотримання з його боку умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого протоколу до Конвенції; 
		2) продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до   06.03.2018);
		3) порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, як наслідок, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом; 
		4) Міськрада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який користувався комунальним майном і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації; 
		5) тобто в справі № 922/623/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено як обставини порушення органами місцевого самоврядування умов і порядку приватизації комунального майна, так і наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря; 
		6) отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. 
		59. Отже, викладені скаржником-2 і скаржником-3 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови саме із зазначених підстав.
		60. У зв`язку з наведеним колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника-3 про передачу справи № 922/787/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20.
		Щодо наявності підстав для часткового задоволення касаційних скарг 
		61. Разом з тим, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг відповідачів (у частині позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18) з огляду на таке.
		62. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті   313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 
		63. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
		Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт   51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі №   912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143). 
		64. З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18 уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 04.09.2018 договору купівлі- продажу № 5631-В-С між відповідачем-2 і відповідачем-3, визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №   912/2797/21).
		За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18 необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади м. Харкова, а не в зв`язку з необґрунтованістю позовної вимоги, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.
		Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №   916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №   200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
		65. Оскільки постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 ухвалено та офіційно оприлюднено вже після подання відповідачами касаційних скарг у цій справі (15.04.2021, 14.04.2021 та 12.04.2021 відповідно), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору зазначеного вище усталеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах. 
		66. Отже, незважаючи на те, що зазначені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів, керуючись положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційних скарг із метою врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі №   912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, що в свою чергу зумовлює скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18 і залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в цій частині позову з мотивів, наведених у цій постанові. 
		67. Натомість суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, з посиланням на усталену судову практику (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі №   922/1009/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі №   922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19) дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.09.2018 і зобов`язання Підприємця повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міськради спірні приміщення з огляду на неспростовний факт нездійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень орендованого майна, внаслідок чого об`єкт приватизації вибув із комунальної власності територіальної громади міста Харкова з порушенням вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, як наслідок, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови в цій частині позову.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг 
		68. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 
		69. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання незаконним і скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18. 
		70. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		71. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 
		72. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 53 додатку до рішення Харківської міськради від 21.02.2018 № 1008/18, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги з мотивів, наведених у цій постанові. 
		Натомість оскаржувану постанову в частині задоволення решти позовних вимог необхідно залишити без змін.
		Розподіл судових витрат
		73. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню шляхом залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в загальній сумі 12   612 (4204+4204+4204) грн, сплаченого відповідачами за подання касаційних скарг, шляхом покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування витрат скаржників в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 
		74. Адже під час розгляду цього спору в суді фактичною стороною у справі є держава, представництво інтересів якої здійснює прокурор, який бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (схожий висновок щодо правомірності покладання судових витрат на прокуратуру сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 9.3) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №   916/1796/18).
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги фізичної особи-підприємця Бєляковської Галини Іванівни, Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
		Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/787/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконним та скасування пункту 53 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
		Рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 у справі № 922/787/20 в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.
		В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі №   922/787/20 залишити без змін.
		Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь фізичної особи-підприємця Бєляковської Галини Іванівни 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Харківської міської ради 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Накази доручити видати Господарському суду Харківської області.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Ю. Я. Чумак
		 
		 
		 
		Судді                                                                                            Т. Б. Дроботова
		 
		 
		 
		                                                                                                                  Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...