Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 212/6844/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2024. Зареєстровано: 07.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2024.

Номер судового провадження: 2/212/3116/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 212/6844/24 
		2/212/3116/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		24 вересня 2024 року             м. Кривий Ріг 
		Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Колочко О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		08 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Дієса», у якому просить суд стягнути з відповідача на його користь 116046,87 грн, з яких заробітна плата у розмірі 34028,57 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82018,30 грн.
		В обґрунтування позову посилається на те, що з 18 липня 2022 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», 08 вересня 2023 року його було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП. На момент звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість у вигляді нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, що засвідчується довідкою, яка видана відповідачем за № Z0000000542 від 22.11.2023, та випискою по картковому рахунку станом на 13.06.2024, у розмірі 13 995 грн заробітна плата за липень 2023 року, 13 945 грн за серпень 2023 року, 6088,57 грн (включно з компенсацією за невикористану відпустку) за вересень 2023 року. Станом на 04.07.2024 жодних виплат від ТОВ «Дієса» позивач не отримував. У зв`язку з не проведенням повного розрахунку при звільнені позивач просить стягнути середній заробіток у розмірі 82018,30 грн із розрахунку 450,65 грн (середньоденна зарплата) х 182 календарних дні за період 09.09.2023  08.03.2024 (6 місяців). 
		Ухвалою судді від 11 липня 2024 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, роз`яснено їх право, порядок та строки на подачу заяв по суті справи.
		26 липня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він, не оспорюючи право позивача на отримання заробітної плати у повному обсязі, зазначив, що борг ТОВ «Дієса» перед ОСОБА_1 становить 27392,99 грн і в цій частині позову заперечень не висловив, натомість просив відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на форс-мажорні обставини і як наслідок відсутність вини Товариства у несвоєчасній виплаті заробітної плати. 
		29 липня 2024 року ухвалою суду відкладено розгляд справи через відсутність відомостей про отримання позивачем відзиву на позов, з метою забезпечення прав останнього на подання відповіді на відзив.
		22 серпня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він не погоджується із доводами відповідача, оскільки відповідачем отримано сертифікат Київської ТПП 23.04.2024 про перебування Товариства під дією форс-мажорних обставин, що не підтверджує настання таких обставин на дату звільнення позивача 08.09.2023, а тому відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпПУ. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Згідно з вимогами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розглядсправи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Клопотань від учасників справи про розгляд справи з повідомлення (викликом) сторін до суду не надходило.
		За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про часткове задоволення позову, з таких підстав.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно до частин 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Дієса» у період з 18.07.2022 по 08.09.2023, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 7-9).
		Відповідно до наказу № Z00/07/09/021 про припинення трудового договору від 07.09.2023 ОСОБА_1 08.09.2023 звільнений з займаної посади  товарознавець Департаменту з роздрібної торгівлі, філія 2, за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП (а.с. 10).
		Згідно з довідкою № Z0000000542 від 22.11.2023 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з 18.07.2023 по 07.09.2023 у загальному розмірі 70631,44 грн, а саме: липень 2023 року 13995,00 грн (сума до виплати після утримання податків і зборів 11265,97 грн); серпень 2023 року 13 945,00 грн (сума до виплати після утримання податків і зборів 11225,72 грн); вересень 2023 року 6088,57 грн (сума до виплати після утримання податків і зборів 4901,30 грн) (а.с. 11).
		Як вбачається з виписки по картковому рахунку на ім`я ОСОБА_2 09.08.2023 на рахунок позивача здійснено зарахування заробітної плати у сумі 3164,11 грн за червень 2023 року (а.с. 12-13)
		Як стверджує позивач у позовній заяві та не заперечує відповідач у відзиві на позов роботодавцем ТОВ «Дієса» позивачу не виплачена заробітна плата за період липень-вересень 2023 року з урахуванням компенсації за невикористану відпустку в сумі 34028,57 грн (27392,99 грн сума заробітної плати після утримання податків та зборів), що, окрім дослідженої судом довідки підтверджується наданими відповідачем розрахунковими листами за вказаний період (а.с. 31).
		Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата  це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
		Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. 
		Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.
		Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно до частини ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
		Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» у частині вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, включаючи компенсацію за дні невикористаної відпустки, у загальному розмірі 34028,57 грн підлягає задоволенню.
		Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.
		Як встановлено судом, повний розрахунок по заробітній платі відповідачем з позивачем при звільненні не проведено. 
		Відповідальність за порушення вимог статей 116-117 КЗпП України у виді стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, настає за наявності вини підприємства.
		Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
		04 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.
		Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє суду дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.
		Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.
		Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
		У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків.
		Відповідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
		Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).
		Відповідно до п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов`язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
		Загальновідомою обставиною і такою, що не підлягає доказуванню, є введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану у зв`язку із збройною агресію РФ проти України, який діє на даний час.
		Відповідно до наданого представником відповідача сертифіката № 3000-24-0827 від 23.04.2024 Київська торгово-промислова палата засвідчила Товариству з обмеженою відповідальністю «Дієса» форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - збройна агресія РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію та активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі: повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул..Гоголівська, будинои 1-А, с. Квітневе, Броварський район, Київська область, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл); щодо обов`язку (зобов`язання) Товариства, а саме: вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін з 12.03.2022, за ст. 94 та 115-117 КЗпП, ст. 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, які унеможливили його виконання в зазначений термін (а.с. 54-57).
		Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
		Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
		Таким чином, суд вважає, що унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
		У трудових правовідносинах, які виникли між сторонами, виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
		Так, у сертифікаті № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин, які виникли між сторонами та які припинені за згодою сторін лише 08.09.2023.
		Суд вважає, що представником відповідача доведено існування у трудових правовідносинах, які виникли між сторонами справи, із 12 березня 2022 року існували обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких ТОВ «Дієса» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 .
		У період, за який позивач просить стягнути середній заробіток (з 09 вересня 2023 року по 08 березня 2024 року) порушення зобов`язання щодо розрахунку при звільненні сталося внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі частини 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.
		Отже, позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.
		Суд зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, визначає суму без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого на підставі закону виступає роботодавець, тому суд, задовольняючи вимоги про стягнення зазначених сум на користь ОСОБА_1 , визначає такі суми без утримання податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
		Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 7 жовтня 2020 року по справі № 523/14396/19.
		 
		Відповідно дост.141ЦПК Україниу зв`язкуіз звільненнямпозивача відсплати судовогозбору,суд стягуєз відповідачав дохіддержави судовийзбір урозмірі 1211,20грн. 
		Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 34 028 (тридцять чотири тисячі двадцять вісім) гривень 57 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» судовий збір в дохід держави в сумі 1211,20 гривень.
		Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
		Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідачі:Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», ЄДРПОУ 36483471, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45. 
		Повне судоверішення складено24вересня 2024 року.
		 
		 
		 
		Суддя:                             О.  В.  Колочко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...