Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/1563/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 08.11.2024
Номер судового провадження: 51-2997ск24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 52024000000000061

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		08 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 991/1563/24
		провадження № 51- 2997 ск 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 , в інтересах 
		ОСОБА_5 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 
		2024 року щодо ОСОБА_6 ,  
		установив:
		Вироком Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості від 21 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 5202400000000061, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6 , визнано останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК), 
		та призначено йому покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язаних із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 роки без конфіскації майна та на підставі 
		ст. 75 КК звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК.
		Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 
		2024 року частково задоволено апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 та змінено вказаний вирок, зокрема: 1) на стор. 7 словосполучення «міського голови Одеської міської ради» та словосполучення «Одеського міського голови» замінено на "Особа 3"; 2) на стор. 8 абзац "04.11.2010 міським головою Одеської міської ради обрано ОСОБА_3 та відповідно до його розпорядження від 06.11.2010 № 1394/К-01р розпочато виконання обов`язків Одеського міського голови" та словосполучення "обіймаючи посаду міського голови Одеської міської ради"
		і "яка відбувалась під головуванням Особа 3" виключено; 3) на стор. 9 
		в останньому абзаці словосполучення "голови міської ради" виключено; 4) на стор. 12 словосполучення «своєму заступнику ОСОБА_8 » замінено на «заступнику ОСОБА_8 »; словосполучення "29.09.2011 ОСОБА_3 виніс розпорядження міського голови № 1547/к01-р, яким тимчасово поклав виконання обов`язків заступника міського голови ОСОБА_8 на заступника міського голови ОСОБА_9 " замінено на "ОСОБА_3 виніс розпорядження, яким тимчасово поклав виконання обов`язків заступника міського голови 
		ОСОБА_8 на заступника міського голови ОСОБА_9 "; словосполучення "свого заступника ОСОБА_9 " замінено на "заступника ОСОБА_9 "; 5) на стор.15 словосполучення "головою якого був Особа 3" виключено. У задоволенні апеляційної скарги в іншій частині відмовлено.
		У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року є незаконним та необґрунтованим, оскільки цим рішенням затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором таобвинуваченим ОСОБА_6 , що порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_5 , та яку укладено з метою створення штучних доказів для забезпечення доведення винуватості останнього в іншому кримінальному провадженні. Вважає, що рішенням суду першої інстанції створено преюдиційність для притягнення ОСОБА_5 , який не був обвинуваченим у цій справі, до кримінальної відповідальності за нібито вчинення ним кримінальних правопорушень в іншому кримінальному провадженні, а викладені у вироку обставини кримінального провадження містять відомості, якими констатується співучасть ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК. Цим вироком засуджено ОСОБА_6 лише за вказаний злочин, тоді як значна частина його змісту стосується обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, який інкримінується виключно ОСОБА_5 . На думку адвоката, оскаржуваним вироком порушено презумпцію невинуватості щодо останнього. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги адвоката, подану 
		в інтересах ОСОБА_5 , щодо незаконності затвердження місцевим судом угоди про визнання винуватості між прокурором та засудженим 
		ОСОБА_6 , і фактично лише замінив деякі словосполучення та виключив деякі речення зі змісту вироку, проте не виправив порушення прав, свобод та інтересів його підзахисного.  
		Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. 
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно 
		з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.
		Частиною 4 ст. 469 КПК зазначено випадки коли між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК така угода може бути укладена у провадженні щодо особливо тяжкого злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України 
		за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами.
		Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості визначено у ст. 472 КПК. В угоді мають бути зазначені її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, та наслідки невиконання угоди.
		За змістом статей 474, 475 КПК суд зобов`язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і може відмовити 
		в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
		Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку місцевого суду, на розгляд суду надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості від 21 лютого 2024 року, укладену між прокурором та ОСОБА_6 , за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, а саме 
		у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, вину у вчиненні якого останній повністю визнав. 
		Ця угода була укладена у відповідності до вимог частин 5, 10 ст. 216, абзаців 3, 4 п. 1 Розділу ХІ Перехідних положень, п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК щодо особливо тяжкого злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України у зв`язку з наданням показань ОСОБА_6 та викриттям ним інших співучасників злочину. Сторонами було узгоджено покарання, а прокурором отримано письмову згоду потерпілого на укладення угоди. 
		Під час підготовчого судового засідання ОСОБА_6 ствердив, що розуміє свої права та характер обвинувачення щодо якого він визнає себе повністю винуватим, вид покарання, який буде застосовано до нього у разі затвердження угоди і наслідки її затвердження, передбачені ст. 473 КПК, які йому були роз`яснені судом, та зобов`язався співпрацювати з прокурором у викритті інкримінованого злочину. Також вказав, що укладена між ним та прокурором угода є добровільною. 
		При розгляді угоди, суд не знайшов підстав для відмови у її затвердженні, оскільки встановив, що правова кваліфікація кримінального правопорушення інкримінованого ОСОБА_6 є правильною, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб, її укладення було добровільним, а обвинувачений може виконати взяті на себе зобов`язання, у справі існують фактичні підстави для визнання ОСОБА_6 винуватості. До того ж, ОСОБА_6 перерахував на рахунок Збройних Сил України 50 000 грн.
		Таким чином, перевіривши дотримання сторонами вимог ст. 472 КПК щодо змісту угоди про визнання винуватості, переконавшись у добровільності позиції ОСОБА_6 , правильному розумінні останнім суті угоди та її наслідків, 
		не встановивши передбачених ч. 7 ст. 474 КПК обставин, які були б підставою відмови у затвердженні угоди, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди та призначення ОСОБА_6 узгодженої сторонами міри покарання.
		На цей вирок адвокат ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу.
		Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду 
		у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 травня 2020 року 
		(справа № 639/2837/19, провадження № 51 - 5394 кмо 19), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи 
		(її захисника чи представника) на вирок на підставі угоди має впевнитися, що 
		в тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю її ідентифікувати. Крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї особи. 
		Тобто, при вирішенні питання щодо наявності підстав для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, перш за все слід з`ясувати, чи дійсно це рішення стосується інтересів конкретної особи. Адже законодавцем визначено спеціальну процедуру апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, яка обмежує коло осіб на таке оскарження за чітким визначенням учасників кримінального провадження (обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор) та виключних підстав (незгоді із призначеним покаранням, невиконанням судом процесуальних вимог, передбачених частинами 4, 6 і 7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз`яснення наслідків укладення угоди, а також у випадку затвердження угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена).
		Як убачається з копії ухвали апеляційного суду, відповідний висновок не залишився без уваги цього суду, який відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 та провів апеляційний розгляд справи по суті.
		Зокрема, використовуючи оціночний критерій апеляційний суд з`ясував, якою мірою вирок Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року стосується прав та інтересів ОСОБА_5 і в межах своїх повноважень змінив зазначене судове рішення шляхом заміни та виключення з його тексту деяких слів та словосполучень, які давали можливість визначити його причетність до злочину вчиненого ОСОБА_6 .
		В іншій частині апеляційний суд залишив вирок без змін.
		При цьому, апеляційний суд обґрунтовано не перевірив доводи апеляційної скарги адвоката щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання ОСОБА_6 , невідповідності умов угоди інтересам суспільства та можливої відсутності обставин для встановлення наявності фактичних підстав для визнання винуватості останнім, оскільки такі не могли бути підставами для скасування або зміни вироку враховуючи, що це не порушує права та не встановлює обов`язків для ОСОБА_5 . 
		Із правильністю цих висновків погоджується і суд касаційної інстанції.
		У касаційній скарзі адвокат зазначає, що саме по собі існування вироку Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_6 , порушує законні права, свободи та інтереси ОСОБА_5 , оскільки цим вироком констатується його причетність до нібито вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 та створюються передумови для забезпечення притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні, що порушує презумпцію його невинуватості.
		Разом із тим, право підозрюваного/обвинуваченого на визнання своєї вини 
		у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності.
		Невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права підозрюваного/обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості і не може бути правовою підставою для скасування вироку на підставі угоди про визнання винуватості.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 23 лютого 
		2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov 
		v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила - обмежуватися даними конкретного провадження.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
		У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК.
		Згідно з цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
		Кримінальний процесуальний закон не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи у разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. У постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к Верховний Суд зробив висновок про те, що вирок суду на підставі угоди не має преюдиційного значення в кримінальному провадженні стосовно інших осіб.
		Наведені у вироку обставини, які стосуються кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, у вчиненні якого ОСОБА_6 не обвинувачувався, та які інкримінується ОСОБА_5 у іншому кримінальному провадження, як і виклад обставин, якими, на думку адвоката, можна констатувати нібито вчинення ОСОБА_5 злочину у співучасті з ОСОБА_6 , є лише необхідним елементом конкретизації висунутого йому обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК, а не констатацією неправомірності дій ОСОБА_5 .
		До того ж, ОСОБА_6 має зобов`язання, як свідок, у іншому кримінальному провадженні № 52023000000000172, де ОСОБА_5 є підозрюваним, що, у свою чергу, спростовує твердження адвоката, що вказаний вирок створює передумови для забезпечення притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
		Доводи адвоката в скарзі про те, що вирок Вищого антикорупційного суду 
		від 29 березня 2024 року ухвалено лише з метою отримання додаткових доказів проти ОСОБА_5 суперечать вимогам закону, оскільки він не має преюдиціального значення. 
		Інші доводи касаційної скарги, які стосуються вирішення процесуальних питань під час апеляційного розгляду, не впливають на законність та обґрунтованість оспорюваних судових рішень.
		Таким чином, вирок Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року 
		щодо ОСОБА_6 з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2024 року, є законним та обґрунтованим. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були 
		підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Судом не встановлено.
		З урахуванням наведеного, підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
		Оскільки з касаційної скарги адвоката ОСОБА_4 та оскаржуваних копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, 
		у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставах п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Суд
		постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною адвоката ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_5 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2024 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...