ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД
Запорізької
області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
12.12.07
Справа № 22/277/07
Суддя Скиданова Ю.О.
За позовом:
приватного підприємця ОСОБА_1 (НОМЕР_1, м.Запоріжжя, АДРЕСА_1) до відповідача-1: Запорізької міської
ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206 відповідача-2: товариства
з обмеженою відповідальністю “Автомобільний ринок” (69050, м. Запоріжжя,
Оріхівське шосе, 36) третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог на
предмет спору на стороні відповідача-2: товариство з обмеженою
відповідальністю “Авто-Плюс”, м. Запоріжжя третя особа-2, що не заявляє
самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: приватний
підприємець ОСОБА_2, м. Запоріжжя про визнання права власності
|
Суддя Скиданова Ю.О.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_1
-свідоцтво НОМЕР_2 від 09.11.1993 р.
Від відповідача-1: Фанін
П.В. -довіреність №1247 від 05.12.2007 р.
Від відповідача-2: Говоруха Г.Ф. -довіреність №19-07 від 18.06.2007 р.
Від третьої особи-1: не
з'явився
Від третьої особи-2: не
з'явився
СУТНІСТЬ
СПОРУ:
Заявлений позов до Запорізької
міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний
ринок” про визнання за приватним
підприємцем ОСОБА_1 права власності на кіоск, розташований в ряді №4, місце
НОМЕР_3 на авторинку за адресою: Оріхівське шосе, 36 в м. Запоріжжя.
Ухвалою господарського суду
Запорізької області від 12.07.2007 р. порушено провадження по справі №
22/277/07, судове засідання призначено на 13.08.2007 р. Розгляд справи
відкладався до 28.08.2007 р..
Ухвалою господарського суду 28.08.2007 р. в порядку ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору
продовжено на два місяці до 12.11.2007 р., розгляд справи відкладено до
31.10.2007 р..
Ухвалою господарського суду
Запорізької області від 31.10.2007 р. до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 залучено
товариство з обмеженою відповідальністю “Авто-Плюс” та приватного підприємця
Іванова Дениса Віталійовича, розгляд справи
відкладено до 07.11.2007 р..
Ухвалою суду від 07.11.2007 р. в порядку ст. 69 ГПК
України продовжено строк розгляду спору
по справі на один місяць -до 12.12.2007 р., розгляд справи відкладено до
12.12.2007 р..
19.11.2007 р. на адресу суду від
позивача надійшло клопотання (вх. №02-6/27445) в якому він просить суд
витребувати у керівництва ТОВ “Автомобільний ринок” прокол спільних зборів
профспілки “Єднання” та адміністрації ринку №14 від 20.06.2004 р., та
витребувати у керівництва ТОВ “Авто-плюс”
протокол спільних зборів профспілки “Єднання” та адміністрації ринку №14
від 20.06.2004 р.. Зазначене клопотання
судом відхилено, оскільки документи які просить витребувати позивач не
стосуються предмету спору.
У судовому засіданні 12.12.2007 р.
в порядку ст. 85 ГПК України суддею оголошено вступну та резолютивну частини
рішення (за згодою представників сторін).
Позивач підтримав позовні вимоги,
викладені в позовній заяві, відповідно до якої
просить визнати за ним право власності на кіоск, розташований в ряду №4
місце НОМЕР_3 на авторинку за адресою: Оріхівське шосе, 36 у м. Запоріжжя.
Позовні вимоги обґрунтовує є тим, що з
1994 року позивач працює на авторинку, де за ним закріплено торгове місце
НОМЕР_3 в ряду №4. В 2000 року підприємці, які працюють на ринку, почали
замінювати старі кіоски на нові, більш зручні в роботі. В лютому 2005 р. між
позивачем та підрядчиком ТОВ “ПП Гапон” було укладено договір підряду на
будівництво торгового кіоску на території авто ринку, до якого складено
кошторис на суму 11977,00 грн., які
позивач сплатив з особистих грошових коштів, що підтверджується квитанціями.
Кіоск встановлено на фундамент, зроблена бетонна стяжка. Роботи по будівництву
кіоску були завершені 29.02.2005 р.. Кіоск є майном виробничого призначення, що
на його думку відповідно до Закону України “Про власність” є об'єктом права
приватної власності порівняно з
будинками, садовими будинками, предметами особистого користування тощо.
Рішенням виконкому Запорізької міської ради від 26.12.1996 р. №566/84 ТОВ “Авто
ЛТД” було надано у користування земельну ділянку площею 12,8 га продовж
Оріховського шосе для будівництва авторинку. Згідно з договором
купівлі-продажу майнового комплексу
авторинку (об'єкт незавершеного будівництва) від 17.01.2003р. ТОВ “Авто ЛТД”
продано авторинок ТОВ “Автомобільний ринок”. Рішенням виконкому Запорізької
міськради від 29.05.2003 р. №190/4 земельна ділянка площею 12,8 кв.м. була
передача в оренду на 10 років ТОВ “Атомобільний ринок”. Новий власник авторинку
переуклав з усіма приватними підприємцями договори по наданню послуг по
закріпленню торгового місця з правом будівництва (реконструкції) на ньому
торгового кіоску. Перша черга будівництва авторинку “Оріхівське шосе” введена в
експлуатацію актом державної технічної комісії, затвердженим розпорядженням
виконкому №10.03.1999р. №190 р.. Цим актом комісією було прийнято в
експлуатацію і кіоск позивача. При
здійсненні продажу авторинку 17.01.2003р. у перелік проданого майна авторинку
увійшли і кіоски приватних підприємців. Позивач звертався до Запорізької
міської ради щодо оформлення права власності на кіоск, однак отримав
відмову. Позивач бажає оформити право
власності на нерухоме майно належним чином, щоб у подальшому мати можливість
розпорядитися ним на власний розсуд як власник, у зв'язку з чим змушений
звернутися до суду. На підставі ст.ст. 11, 12, 13, 15 Закону України “Про
власність”, ст.ст. 331, 355, 364, 391 ЦК України, ст.ст. 47, 48 ГК України
позивач просить позов задовольнити, визнати за ПП ОСОБА_1 право власності на
кіоск, розташований в ряду №4 місце НОМЕР_3 на авторинку за адресою: Оріхівське
шосе, 36 у м. Запоріжжя.
Відповідач-1 проти позову
заперечив, зазначає, що згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається
на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Перелік
документів, на підставі яких органами місцевого самоврядування здійснюється
оформлення права власності на новозбудовані або реконструйовані об'єкти
нерухомого майна встановлено п.6.1 Наказу Міністерства юстиції України від
28.01.2003р. №6/5 “Про внесення змін та доповнень до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав
власності на нерухоме майно”, до них відносяться акт комісії про прийняття та
введення в експлуатацію об'єкту та акт про право власності на земельну ділянку
або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети. Відповідно до
Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. №1243 “Про порядок
прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів”, прийняття в
експлуатацію об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями
готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції,
реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського,
так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей,
окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно
до затвердженої в установленому порядку документації, нормативних вимог,
вихідних даних на проектування. Позивач
не вказує, яким чином відповідач-1 -Запорізька міська рада не визнає або оспорює право власності позивача. Крім того,
відповідно до обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем не надано
належних доказів, які б підтверджували законність будівництва об'єкту: дозвіл
на будівництво, належно затверджений проект, доказ введення об'єкту в
експлуатацію державною комісією. Таким чином, сам факт будівництва за свій
рахунок та своїми силами не є достатньою підставою для виникнення права
власності на нього у зв'язку з тим, що будівництво та використання об'єкту
здійснювались з порушенням вимог законодавства. На підставі зазначеного позовні
вимоги позивача про визнання права власності вважає не обґрунтованими, просить
в позові відмовити.
Відповідач-2 проти позову
заперечив, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач просить визнати за ним право власності на кіоск, розташований на
території авторинку, посилаючись на те, що він введений до експлуатації та є нерухомим майном. Однак зазначене не
відповідає дійсності, оскільки кіоск уявляє собою одноповерхову, металеву конструкцію без
улаштування фундаменту. Пунктом 2 “Методичних рекомендацій щодо встановлення
порядку розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької
діяльності”, затверджених наказом Мінбуду №296 від 04.09.2006р., передбачено,
що малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності є
невелика одноповерхова споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і
встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів. Малі архітектурні форми є
пересувними або стаціонарними: стаціонарна мала архітектурна форма (кіоск,
павільйон, тощо)- споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового
перебування людей, і по зовнішньому контуру має площу до 30 кв.м., крім того
кіоск не введено до експлуатації. Таким
чином спірний кіоск є малою архітектурною формою. Також відповідач-2 зазначає,
що власник майна може пред'явити позов
про визнання його права власності, лише якщо це право оспорюється або не
визнається іншою особою (ст.392 ЦК України), однак ТОВ “Автомобільний ринок” чи
інші особи не оспорюють право власності позивача на його кіоск, що свідчить про
відсутність спору з даного питання. Відповідач-2 також зазначив, що даний спір
не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки однією із сторін
є суб'єкт владних повноважень, а саме: Запорізька міська рада, дії якої
оскаржуються. Просить у задоволенні позову відмовити.
Третіми особами письмових пояснень суду
по суті спору не надано.
Розглянувши матеріали справи у їх
сукупності, приймаючи до уваги пояснення сторін, суд встановив, що рішенням
виконавчого комітету Запорізької міської ради №190/4 від 29.05.2003р. ТОВ
“Автомобільний ринок” передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку
площею 12,7985 га по Оріхівському шосе для розташування автомобільного ринку за
рахунок земель Запорізької міської ради (копія рішення в матеріалах
справи).
Відповідно до зазначеного рішення
між Запорізькою міською радою та
товариством з обмеженою відповідальністю “Автомобільний ринок” укладено договір
оренди земельної ділянки від 24.07.2003 р. , яка розташована за адресою: м.
Запоріжжя, Оріхівське шосе, площею 12,7985 га, для розташування автомобільного
ринку. Договір укладено на термін до 29.05.2013р. (п.2.1)
Рішенням виконавчого комітету Запорізької
міської ради №80/1 від 24.02.2007р. ТОВ “Автомобільний ринок” дозволено
проектування та реконструкцію існуючого автомобільного ринку по вул. Оріхівське
шосе, 36 без зміни цільового призначення.
В матеріалах справи містяться копії
договорів №862 від 01.11.2005 р. та №765 від 29.01.2005 р., відповідно до яких
протягом 2005 -2007р.р. позивачу надаються послуги щодо користування
(закріплення) торговим місцем. Зокрема, згідно з договором №862 від 01.11.2005
р. про надання основних та додаткових
послуг Автомобільним ринком ПП ОСОБА_1надано послуги щодо користування торговим
місцем загальною площею 12,5 кв.м., розміщеним на торгівельному ряду №3, місце
№109 згідно з генеральним планом Автомобільного ринку, за адресою: м.
Запоріжжя, Оріхівське шосе, 36.
Приватний підприємець
ОСОБА_1звернувся до виконавчого комітету
Запорізької міської ради щодо оформлення права власності на кіоск. В матеріалах
справи наявний лист виконкому Запорізької міської ради про оформлення права
власності, яким відмовлено в оформленні права власності. При цьому в листі
зазначено, що кіоск є металевою розбірною конструкцією, яка відповідно до ст.
181 ЦК України не є об'єктом нерухомості, внаслідок чого право власності на
нього не може бути оформлене та зареєстроване шляхом прийняття виконавчим
комітетом міської ради відповідного рішення. Крім того, оформлення права
власності на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого
майна може бути здійснено за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і
введення його в експлуатацію, дозвільних документів на відведення земельної
ділянки для забудови відповідного об'єкту нерухомості.
Причиною виникнення спору стало
питання щодо оформлення права власності на кіоск, розташований в ряду №4 місце
НОМЕР_3 на авторинку за адресою:
Оріхівське шосе, 36 у м. Запоріжжя, яким позивач вважає нерухомим майном, для
подальшої можливості, як власнику, розпорядитися майном на свій розсуд.
Проаналізувавши норми чинного
законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін,
суд дійшов висновку, що позовні вимоги
задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Статтею 13 Конституції України
закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і
господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності
рівні перед законом.
Відповідно до ст.15 Цивільного
кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі
його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 2 ст.41 Конституції
України визначає, що право власності
набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ
(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від
волі інших осіб.
Право власності набувається на
підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття
права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Позивач свої позовні вимоги
обґрунтовує ст. ст. 331, 355, 364, 391
ЦК України, ст.ст.47, 48 ГК України, ст.ст.11,12,13,15 Закону України
“Про власність”, оскільки вважає кіоск,
на який він хоче визнати право власності,
нерухомим майном, яке створено ним в установленому законом порядку.
Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами,
виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують
його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав
довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до
господарського суду з даним позовом (п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.
33 Господарського процесуального кодексу України).
Доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд
у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи
відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Стаття 331 ЦК України, на яку
посилається позивач, визначає, що право власності на нову річ, яка виготовлена
(створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або
законом. Особа, яка виготовила (створила) річ із своїх матеріалів на
підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене
нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо
договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації,
право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право
власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації,
право власності виникає з моменту
державної реєстрації.
Для набуття права власності на
новостворене нерухоме майно існує спеціальний порядок. Відповідно до ст.22 Закону України “Про основи
містобудування”, забудова земельних ділянок, які надаються для містобудівних
потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування
земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на
виконання будівельних робіт.
Будівництво об'єктів містобудування
незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад.
Закінчені будівництвом об'єкти
підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів
забороняється (ст. 18 Закону України “Про основи містобудування”).
Відповідно до ст.29 Закону України
“Про планування і забудову територій” здійснення будівельних робіт на об'єктах
містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його
перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт
вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з
законом. Крім того, відповідно до ст. 30-1 цього Закону прийняття в
експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними
комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів
визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Стаття 375 ЦК України визначає, що
право власника земельної ділянки на забудову. Як слідує із цієї норми, власник
земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати
водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці
іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним
будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову
здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних,
екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної
ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови,
здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього
Кодексу.
Матеріалами справи підтверджено,
позивач - приватний підприємець ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, на
якій збудовані кіоски, розташованої в м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 36,
оскільки власником земельної ділянки є територіальна громада в особі
Запорізької міської ради, а на час
розгляду справи у суді дана земельна ділянка передана власником в оренду
товариству з обмеженою відповідальністю “Автомобільний ринок”.
Суд вважає, що позивачем не надано
суду належних доказів, що його право власності на спірний об'єкт, який він вважає нерухомим майном, виникло з підстав, які заявлено, правомірно,
в установленому законом порядку, оскільки, позивачем не надано належних доказів,
що майно збудовано з дотриманням всіх вимог законодавства та норм щодо порядку
створення нового майна, доказів введення в експлуатацію об'єкта, доказів
отримання письмової дозволу власника земельної ділянки на будівництво на ній
кіоску, тому судом з матеріалів справи не вбачається встановленої законом
підстави для виникнення права власності.
На наведених вище підставах не
можуть бути належними доказами будівництва позивачем в установленому законом порядку договори про
надання послуг, лист Інспекції
архітектурно-будівельного контролю
головного управління архітектури та містобудування №394 від 18.09.2003р.
про те, що перша черга будівництва авторинку “Оріхівське шосе” введена в експлуатацію актом державної
технічної комісії, затвердженим розпорядженням міськвиконкому від 10.03.1999 р.
№190р., листи ТОВ фірма “Інжсервіспроект” вих. №38 від 12.04.2005р., згідно з
яким робочий проект “Реконструкція автомобільного ринку по вул. Оріхівське шосе
в м. Запоріжжя” виконаний у 2005р.і знаходиться в стадії експертизи і
погодження, оскільки предметом спору є визнання права власності на об'єкт,
збудований в 2005 році, а ці документи не спростовують висновків суду.
З аналізу вищезазначеного
законодавства виходить, що факт будівництва об'єкту нерухомості своїми силами, за власний рахунок, є недостатньою
підставою для виникнення права власності на нього у випадку, якщо будівництво
та використання об'єкту здійснювалось з порушенням вимог законодавства.
Крім того, судом встановлено, що договір №765 від 29.01.2005 р. на який
посилається позивач, укладено на проведення робіт по будівництву
(реконструкції) торгового кіоску ряд №4
місце №149, в той час як право
власності позивач просить визнати на кіоск, розташовані в ряду №4 місце НОМЕР_3.
Таким чином, суд дійшов висновку,
що доказів в порядку ст. 32 та ст. 34 ГПК України, в підтвердження того, що
спірний кіоск є нерухомим майном та його індивідуальних ознак позивач суду не
надав.
Згідно зі ст.181 ЦК України до
нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на
земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх
призначення.
Позивач належних доказів належності
кіоску площею 12,5 кв.м. до нерухомого
майна також не надав.
Крім того, суд вважає
необґрунтованим посилання позивача на ст.ст. 355, 364 ЦК України, оскільки вини
визначають поняття і види права спільної власності та порядок виділу частки із
майна, що є у спільній частковій власності, а підстави виникнення цієї
власності на цілісний майновий комплекс позивачем не доведені.
Згідно зі ст.391 ЦК України, на яку
посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, власник майна
має право вимагати
усунення перешкод у здійсненні
ним права користування та розпоряджання своїм майном. Однак, предметом позову є
визнання права власності, а не негаторний позов, тому ця норма не може бути
підставою для задоволення позову.
Статтями 47,48 Господарського
кодексу України, які також вказані як підстава позову, визначено загальні
гарантії прав підприємців, державну підтримку підприємництва. Однак ці норми не
звільняють позивача від обов'язку
доказування виникнення його права з
підстав, які ним заявлені у позові.
Закон України “Про власність”, на
який посилається позивач, втратив чинність
згідно з Законом України №997-У від 27.04.2007р.
Відповідно до ст.20 ЦК України право
на захист особа здійснює на свій розсуд.
На підставі викладеного, суд вважає,
що позивачем не доведено, що з підстав, які ним зазначено у позовній заяві, в
порядку, встановленому законом, у нього виникло право власності на кіоск,
розташовані в ряду №4 місце НОМЕР_3 на Оріхівському авторинку за адресою:
Оріхівське шосе, 36 у м. Запоріжжя, як на нерухоме майно, тому суд вирішив
відмовити.
Твердження ТОВ “Автомобільний ринок”, що справа не
підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, так як відповідачем є
суб'єкт владних повноважень, є необґрунтованою, оскільки спір, пов'язаний із
визнанням права власності, розглядається господарським судом і не є спором щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові
витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44-49, 82-85
Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И
В:
1. В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення
десятиденного строку з дня підписання.
Рішення оформлено і підписано
згідно з вимогами ст. 84 ГПК
України 17.12.2007 р..
Суддя
Ю.О. Скиданова