Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 42/90-10 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2010. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2010.
Дата набрання законної сили: 06.10.2010
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 "06" жовтня 2010 р. Справа № 42/90-10 
		(н.р. справи №53/113-09)
		          
		Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: 
		головуючий суддя , суддя , суддя 
		при секретарі Зозулі О.М.
		за участю представників сторін:
		позивача - Белєвцевої О.С.,, дов. б/н від 27.07.09 року
		відповідача - не з'явився
		 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2412 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 22.07.10 р. у справі № 42/90-10 (новий розгляд справи №53/113-09)
		за позовом Приватного підприємства "АРКАДА", смт. Високий Харківського району Харківської області, 
		до Відкритого акціонерного товариства "Хоботовське підприємство "Крахмалопродукт", селище Заводський Первомайського району Харківської області,
		про стягнення 13 015 958,76 руб. РФ
		 ВСТАНОВИЛА:
		           Приватне підприємство "Аркада" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Хоботовське підприємство "Крохмалпродукт" 13015958,79 руб. РФ (131604,87 руб. РФ - пеня, 16450,61 руб. РФ - річні, 919288,00 руб. РФ - реальні збитки, 11048615,31 руб РФ - неодержані доходи, упущена вигода), посилаючись на статті 224, 225, 229 Господарського кодексу України, статті 16, 22, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України.
		          Рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2009 року у справі № 53/113-09 (суддя Прохоров С.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
		          Позивач не погодився з цим рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просив рішення місцевого господарського суду від 23.06.2009 року у справі № 53/113-09 скасувати в повному обсязі, прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2009р. (головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Гончар Т.В., суддя , Кравець Т.В.) рішення місцевого суду залишено без змін, доводи апеляційної скарги відхилено, як позбавлені фактичного та правового обґрунтування.
		Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення першої інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2010 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 року у справі № 53/113-09 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2009 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
		Скасовуючи судові акти судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив про те, що ними не було з"ясовано обставин, які мають значення для справи, а саме: в чому саме полягала протиправна поведінка та вина відповідача, не надано оцінки відмові компетентним органом відповідачеві у отриманні карантинного дозволу.
		При новому розгляді справи № 53/113-09 в господарському суді Харківської області їй було присвоєно № 42/90-10.
		          Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2009 року у справі № 42/90-10 (суддя Яризько В.О.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 13015958,79 руб. РФ, в тому числі 131604,87 руб. РФ - пені, 16450,61 руб. РФ - річних, 919288,00 руб. РФ - реальних збитків, 11048615,31 руб РФ - неодержаних доходів та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		Відповідач не погодився з цим рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду від 22.07.2010 року у справі № 42/90-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. 
		Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що відповідачем було надано докази того, що імпортно-карантинний дозвіл (ІКР) було отримано відповідачем раніше, ніж було укладено зовнішньо-економічний договір №6 від 04.06.2008 року з позивачем.
		Крім того, відповідачем було надано докази того, що він завчасно звернувся із заявкою для отримання ІКР, оскільки для виконання всіх контрактів, укладених з українськими трейдерами, в тому числі позивачем, не достатньо. 
		Також вказує на те, що протокол про адміністративне порушення з боку відповідача було обгрунтовано умовами зберігання зерна на складі на території Російської Федерації, тоді як вимоги для отримання ІКР стосуються обставин з переміщенням зерна через кордон, а тому відповідач не знав і не міг знати, що умови зберігання зерна на складі на території Російської Федерації можуть виявитися підставою для відмови у видачі адміністративного дозволу для переміщення зерна через кордон Російської Федерації.
		А оскільки перешкода для виконання зобов"зання відповідачем - невидача ІКР знаходилась поза його контролем, у зв"язку з чим від нього не можливо було розумно чекати виникнення цієї перешкоди при укладенні договору, відповідно до статті 79 Конвенції ООН "Про контракти міжнародної купівлі товарів" (Віденської конвенції) він як сторона за договором не несе за це відповідальності.
		Окрім цього, відповідач звертає увагу на те, що договори з іншими постачальниками, які також вимагали отримання відповідачем ІКР, було укладено раніше, ніж договір з позивачем.
		Також вказує на те, що місцевий господарський суд, стягнувши з відповідача збитки, не з"ясував наявності таких необхідних елементів складу господарського правопорушення, як протиправна дія заподіювача збитків та його вина.
		До того ж, відповідач зазначає про те, що місцевий господарський суд обгрунтовував стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди тим, що у зв"язку відмовою відповідача від договору №6 від 04.06.2008 року позивач був змушений укласти договори на зберігання цього зерна та продати це зерно іншим покупцям, але за меншою ціною.
		Проте, оскільки зерно є річчю, визначеною родовими ознаками, то неможливо встановити, що позивач продав іншим покупцям саме те зерно, яке було предметом купівлі-продажу за договором №6 від 04.06.2008 року як і договорів на його зберігання.
		Крім того, вказує на те, що місцевий господарський суд невірно застосував норму статті 57 Віденської конвенції, яка є імперативною нормою, і в якій зазначено, що якщо оплата здійснюється при передачі товарів або документів, то місцем оплати є місце їх передачі.
		Відповідач в судове засідання не з"явився, 05.10.2010 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи щонайменше до 25 жовтня у зв"язку з неможливістю представника з"явитися в судове засідання 06.10.2010 року внаслідок термінового від"їзду.
		Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин та не зазначено з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином нез"явлення представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.
		А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. 
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Свої заперечення обгрунтовує тим, що згідно до з пунктом 4.2 договору №6 від 04.06.2008 року покупець сплачує 100% вартості фактично поставленого товару протягом двадцяти календарних днів з моменту відвантаження товару. Відповідно до пункту 2.7.1 цього договору моментом відвантаження товару вважається дата штемпеля станції відправлення на залізничній накладній. Пунктом 4.6 зазначеного договору встановлено, що датою здійснення оплати покупцем за товар вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Тобто сторони договору спеціально погодили і визначили те, яка саме дата вважається датою оплати і погодили порядок здійснення оплати.
		Проте, відповідачем було порушено строки оплати товару, виходячи з даних залізничних накладних щодо відвантаження товару та даних розрахункових документів, що знаходяться в матеріалах справи. Поставлений товар загалом на суму 65535377,50руб. РФ відповідач оплатив із простроченням, що випливає із даних платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.
		Крім того, вказує на те, що статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
		Відповідно до пункту 5.2 договору №6 від 04.06.2008 року передбачена відповідальність покупця за прострочення оплати поставленого товару у вигляді сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення оплати. Згідно зі статтею 53 Віденської конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняті поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції. Статтею 54 цієї Конвенції визначено, що зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу. Відповідно до статті 59 цієї Конвенції покупец зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.
		Отже, датою здійснення оплати вважаються за цим договором саме дати, в які були зараховано грошові кошти на рахунок позивача, які зазначені банківською установою в платіжних дорученнях на розподіл валютної виручки, що містяться в справі. Тому, на думку позивача, з відповідача було правомірно стягнуто нараховану пеню в розмірі 131604,87руб.РФ.
		Крім того, зазначає, що згідно із статтею 6 Віденської конвенції сторони можуть відступати від будь-якого з її положень, змінювати його, а тому норми статті 57 Віденської конвенції не можуть бути застосовані до правовідносин щодо порядку оплати товару, оскільки вони вже врегульовані в договорі по іншому, ніж передбачено вказаною статтею Віденської конвенції.
		А тому, на думку позивача, є очевидним і правильно встановленим судом першої інстанції факт порушення відповідачем умов договору щодо строків оплати поставленого товару та правомірно застосовано санкції за прострочення оплати товару. .
		Також позивач вказує на те, що відповідач не навів жодних заходів, які він здійснив для забезпечення використання імпортного карантинного дозволу №680831220408001 від 22.04.2008 року за договором №6 від 04.06.2008 року. В період з 16.05.2008 року по 16.08.2008 року для усунення виявлених порушень карантинного законодавства відповідачем не було вчинено жодних дій, які від нього вимагалися приписом уповноваженої особи державного органу.
		Окрім цього, позивач посилається на те, що з урахуванням статтей 60, 61, 74-77, 85, 87 Віденської конвенції, статті 689 ЦК України є очевидним склад правопорушення в діях (бездіяльності) відповідача.
		Так, наявність в діях відповідача протиправної поведінки, яка полягає у порушенні умов пункту 2.5. договору №6 від 04.06.2008р., не вчиненні відповідних дій для запобігання негативних наслідків, порушенні приписів статтей 188, 193, 265 ГК України, статтей 525, 526 ЦК України, статтей 29, 53, 60, 79 Віденської конвенції.
		Вина відповідача полягає у вчиненні адміністративного правопорушення, у невиконанні припису щодо усунення порушення вимог карантинного законодавства Російської Федерації, що стало наслідком порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо вчинення всіх необхідних дій для прийняття товару.
		Наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу, виражається в тому, що порушення умов п.2.5 договору, невиконання припису ФС по ветеринарному і фітосанітарному контролю, порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо вчинення всіх необхідних дій для прийняття товару, завдали позивачу збитків у вигляді витрат на сплату додаткових послуг зберігання зерна, не прийнятого позивачем, а також у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди).
		Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
		Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 04.06.2008 року між Приватним підприємством „Аркада" постачальником та ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт", покупцем, був укладений зовнішньоекономічний договір №6 (далі зовнішньоекономічний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 18.06.2008 р., №2 від 09.07.2008 р., №3 від 14.07.2008 р., №4 від 18.07.2008 р.) постачальник зобов'язався поставити 14000 т зерна кукурудзи для промислової переробки походження України врожаю 2007 року (товар) на загальну суму 94 500 000 руб. РФ, а покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити товар.
		Відповідності до пункту 6.2 зовнішньоекономічного договору і додаткових угод до нього правом, регулюючим цей договір є матеріальне право України.
		Строки поставки визначені пунктом 2.1 зовнішньоекономічного договору , а саме: 3 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р., - 5000,0 т.+/-10%; з 01.08.2008 р. по 31.08.2008 р. -5000,0 т +/-10%; З 01.09.2008 р. -10.10.2008 р. -4000,0 т +/-10%.
		Розділом 2 зовнішньоекономічного договору визначений порядок поставки. Так, згідно з пунктом 2.5 договору покупець зобов'язаний протягом п'яти календарних днів з моменту підписання даного договору надати постачальнику факсимільним та поштовим зв'язком: телеграми із відповідних станцій призначення на станції відправлення про готовність прийняти товар станцією призначення та імпортний карантинний дозвіл, виданий уповноваженим органом Російської Федерації.
		Ціна товару була визначена у пункті 4.1 зовнішньоекономічного договору, зокрема, вона становила 6750,00 руб. РФ за партії товару, що постачаються з 01.07.2008 року по 31.07.2008 року та у розмірі 6850,00 руб. РФ за партію товару, що постачається з 01.08.2008 р. по 10.10.2008 р.
		Згідно з пунктом 4.2 зовнішньоекономічного договору покупець сплачує 100% вартості фактично поставленого товару протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження товару.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу 2 партії товару: у період з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р. у кількості 4928 т на суму 33264000,00 руб РФ; у період з 01.07.2008 р. по 31.08.2008 р. у кількості 4711,15 т на суму 32271377,50 руб. РФ відповідно до вантажних митних декларацій, рахунків фактур та залізничних накладних, копії яких, завірені належним чином, наявні в матеріалах справи.
		Відповідач оплатив поставлений товар загалом на суму 65535377,50 руб. РФ, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
		02.09.2008 року відповідачем - ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт" на адресу позивача був направлений лист №1565 з проханням припинити відвантаження товару у зв'язку з відмовою Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу із залученням відповідних копій документів, а саме: Протоколу про адміністративне правопорушення від 10.05.2008р., Розпорядження Управління по Рязанській і Тамбовській областях Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю від 16.08.2008 року.
		04.09.2008 року відповідач направив позивачеві лист з пропозицією щодо розірвання договору, посилаючись на неможливість виконати договірні зобов'язання за наявності відмови Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу.
		У зв"язку із вказаними обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт" суми пені, річних та реальних збитків, неодержаних доходів (упущеної вигоди).
		Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов"язковість договору для виконання сторонами.
		Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
		Матеріали справи свідчать про те, що юридичні особи позивача та відповідача мають місцезнаходження в Україні і Російській Федерації.
		Як вірно зазначив місцевий господарський суд, з урахуванням того, що Україна і Російська Федерація є учасницями Конвенції ООН про контракти міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 років (Віденська конвенція), спірні стосунки підлягають розгляду на підставі положень Віденської конвенції і, субсидіарно, на підставі цивільного і господарського права України.
		Статтею 25 Віденської конвенції встановлено, що порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно спричиняє за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання в значній мірі позбавляється того, на що мала право розраховувати на підставі договору, за винятком випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату і розумна особа, що діє в тій же якості при аналогічних обставинах, не передбачала б його.
		Відповідно до статті 79 Віденської конвенції, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати врахування цієї перешкоди при укладенні договору або уникнення або подолання цієї перешкоди або його наслідків.
		Крім того, відповідно до Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), розроблених Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА), Італія, Рим, в 1994 році, які розглядаються в міжнародній торгівельній практиці в комплексі з Віденською конвенцією, зокрема, статтями 6.1.14., передбачено звернення за державним дозволом. В разі, якщо законодавство якої-небудь держави вимагає державного дозволу, що впливає на дійсність договору або його виконання, і якщо ні це законодавство, ні обставини не вказують на інше, то: а) якщо лише одна сторона має своє комерційне підприємство в цій державі, ця сторона повинна зробити всі заходи, необхідні для здобуття дозволу; б) у будь-якому іншому випадку сторона, чиє виконання вимагає дозволу, повинна вжити необхідні заходи. 
		Статтею 6.1.15. Принципів УНІДРУА передбачена процедура звернення за дозволом. Так, сторона, яка повинна зробити заходи, необхідні для здобуття дозволу, повинна це зробити без невиправданої затримки і повинна нести всі пов'язані з цим витрати. Ця сторона повинна у відповідному випадку повідомити іншу сторону про видачу або відмову у видачі дозволу без невиправданої затримки. Якщо, не дивлячись на те, що відповідною стороною зроблені всі необхідні заходи, дозвіл не був отриманий і одночасно не було відмовлено в його видачі протягом погодженого терміну, або, якщо такий термін не був погоджений, то протягом розумного терміну після укладення договору будь-яка сторона має право припинити дію договору.
		Як зазначав позивач у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, відповідач у порушення умов договору уклав інші зовнішньоекономічні контракти на постачання зерна кукурудзи з українськими постачальниками, що призвело до вичерпання ліміту імпортного карантинного дозволу від 22,04.08 року, який був наданий позивачу у підтвердження можливості постачання товару.
		Відповідач у запереченнях на позов та в апеляційній скарзі вказував, що даний Імпортний карантинний дозвіл ним отримувався на ввезення 25 тис. тн. зерна кукурудзи походженням з України, а не конкретно від підприємства позивача, і він отримувався 22.04.08 року, тобто ще до укладання договору з позивачем.
		Однак, як вірно було зазначено місцевим господарським судом, імпортний карантинний дозвіл видається на певну кількість зерна, яке дозволяється ввезти з певної країни на певний строк, без зазначення конкретного постачальника, що спростовує позицію позивача.
		Отримувач такого дозволу, в даному випадку відповідач, є вільний у виборі постачальників зерна, але уклавши договір з позивачем на закупку 14000 тн. зерна в межах даного дозволу, він мав можливість та був зобов'язаний отримати від інших постачальників не більше 11000 тн. зерна кукурудзи, оскільки він вже пов'язаний своїми зобов'язаннями на закупівлю зерна з позивачем в межах такого дозволу відповідно до договору №6 та ст.526 ЦК України.
		Відповідачу не перешкоджала жодна обставина повністю отримати від позивача обумовлену кількість зерна кукурудзи, а для закупівлі зерна від інших постачальників, в порядку черговості укладання договорів, вже отримувати інший дозвіл.
		У випадку якщо ж відповідач в межах ліміту даного Імпортного карантинного дозволу уклав договори на придбання зерна кукурудзи з іншими постачальниками раніше ніж з позивачем, то він повинен був укладати договір з позивачем в межах залишку ліміту за таким дозволом.
		Відповідно до пункту 2.5 зовнішньоекономічного договору покупець був зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту підписання даного договору надати постачальнику факсимільним та поштовим зв'язком імпортний карантинний дозвіл, виданий уповноваженим органом Російської Федерації.
		Як свідчать матеріали справи, відповідач виконав вимоги даного пункту та надав позивачу відповідний дозвіл, але під час укладення з позивачем зовнішньоекономічного договору відповідач не повідомив позивача про те, що такий договір укладається з перевищенням ліміту наданого на той час дозволу, тому відповідальність за невиконання умов спірного договору має бути покладена на відповідача у відповідності до статті 610 ЦК України.
		Порушення відповідачем умов зовнішньоекономічного договору не підпадає під ознаки, які звільняють сторону договору від відповідальності, які передбачені статтями 25, 79 Венської конвенції, оскільки відповідач міг передбачити відмову в видачі йому наступного дозволу, оскільки ще до укладання договору з позивачем стосовно нього вже було складено протокол про адмінправопорушення, так як обладнання його підприємства неспроможне позбавити життєздатності насіння рослин, що знаходяться у відсівах зерна кукурудзи.
		Отже, відмова компетентними органами відповідачу в одержанні необхідного для завершення виконання договору дозволу пов'язана з неправомірною поведінкою самого відповідача.
		Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.
		Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов"язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
		Розмір збитків, завданих порушенням зобов"язання, доказується кредитором.
		Відповідальність особи у вигляді обов‘язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини. 
		Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
		Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми , що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. 
		Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв"язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
		Вина є суб‘єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
		Позивач, для зменшення збитків внаслідок відмови відповідача від придбання такого зерна, здійснив його продажу іншим покупцям, але за меншою ціною, що об'єктивно підтверджується матеріалами справи, в кількості 4376,85т на суму 18032807,19 руб. Від продажу вказаної кількості зерна відповідачу позивач би отримав 29981422,50 руб.
		Таким чином, в результаті відмови відповідача від придбання у позивача зерна кукурудзи у кількості 4387,50 т. за ціною 6850 руб. позивач недоотримав 30054375 руб., тобто ту суму, яку він би отримав у разі повного виконання відповідачем зобов"язань по укладеному з позивачем зовнішньоекономічному договору.
		Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в результаті відмови відповідача від придбання у позивача зерна кукурудзи у кількості 4387,50 т. за ціною 6850 руб. останній недоотримав 30054375 руб.
		Крім того, позивач витратив за зберігання зерна кукурудзи, що було придбано для відповідача, 919288,0 руб., що є реальними понесеними збитками та підтверджується матеріалами справи, тому вірно було стягнено на користь позивача.
		Не можуть вважатися обгрунтованими твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що оскільки зерно є річчю, визначеною родовими ознаками, то неможливо встановити, що позивач продав іншим покупцям саме те зерно, яке було предметом купівлі-продажу за договором №6 від 04.06.2008 року як і договорів на його зберігання.
		Відповідно до частини 2 статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
		Зерно певного сорту як сільськогосподарський продукт є річчу, визначеною родовими ознаками, оскільки має ознаки (кольору, смаку, здатності проростати в певних умовах і т.ін.), які властиві зерну такого ж сорту.
		Зі змісту часитини 2 статті 184 Цивільного кодексу України випливає, що річ, визначена родовими ознаками, є замінною, а тому в цивільному обороті, зокрема, при вчиненні правочину щодо такої речі, юридичне значенян має лише її кількісні характеристики - число, вага, міра. 
		Отже, позивач, укладаючи зовнішньоекономічний договір, зобов"язався поставити відповідачу зерно певного сорту та конкретної кількості без зазначення індивідуальних ознак, а тому при доведенні ним збитків у зв"язку з відмовою відповідача від вказаного договору, позивач не повинен посилатися на будь-які індивідуалізуючих зерно ознаки. 
		Відповідно до статтей 610 та 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у результаті порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, а згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України при неналежному виконанні грошового зобов'язання правовим наслідком є також сплата відсотків, річних.
		Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 532 Цивільного кодексу України якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовими зобов'язаннями провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.
		За статтею 57 Віденської конвенції якщо покупець не зобов'язаний сплатити вартість у будь-якому визначеному місці, то він повинен сплатити її продавцеві: а) в місці розміщення комерційного підприємства продавця або б) якщо платіж має бути зроблений при передачі товару чи документів - в місці їх передачі.
		Вказаними вище нормами не визначається строк здійснення платежу, а регулюється порядок виконання грошового зобов'язання, що, з огляду на частину 2 статті 532 Цивільного кодексу України, може регулюватися і іншими актами цивільного законодавства.
		Пункт 4.5 договору визначає порядок здійснення розрахунків сторін за договором у вигляді банківського переводу.
		Пунктом 4.6 договору передбачено, що датою зарахування сплати покупцем за товар вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
		За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовий зв'язок між правами кредитора та зобов'язаннями боржника; за загальним правилом зобов'язання не створює прав та обов'язків для третіх осіб.
		Водночас за статтею 528 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може бути покладено на третю особу, що перебуває у відповідних зобов'язальних правовідносинах з боржником.
		Відповідальність за неналежне виконання зобов'язання третьою особою несе боржник - сторона у зобов'язанні з кредитором; правовідносини боржника з третьою особою, на яку він поклав виконання зобов'язання, не стосуються правовідносин боржника та кредитора, не впливають на зміст зобов'язання.
		У разі ж прострочення надходження коштів на рахунок кредитора з вини його обслуговуючого банку, це є простроченням самого кредитора.
		З аналізу наданих відповідачем копій платіжних доручень про сплату позивачу коштів за придбане зерно (а.с.58-83 т.З) вбачається, що відповідач перераховував кошти позивачу в останній день строку платежу або через 3 - 4 дні після закінчення терміну встановленого п.4.2 договору протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження товару.          
		Відповідно до статті 53 Віденської Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.
		Статтею 54 Віденської Конвенції встановлено, що зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.
		Відповідно до ст.59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.
		Отже, відповідачу жодна обставина не заважала сплачувати кошти з урахуванням можливостей банку перераховувати кошти до позивача на наступний день чи через день. 
		До того ж, відповідач також не надав доказів того, що затримка в перерахуванні коштів позивачу відбулася з вини банка позивача, а отже датою здійснення оплати за договором вважається дата зарахування коштів на рахунок позивача, а не дата перерахування, як вважає відповідач.
		А тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені та 3% - річних.
		Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що оскільки перешкода для виконання зобов"зання відповідачем -невидача ІКР знаходилась поза його контролем, у зв"язку з чим від нього не можливо було розумно чекати виникнення цієї перешкоди при укладенні договору, відповідно до статті 79 Конвенції ООН "Про контракти міжнарожної купівлі товарів" (Віденської конвенції) він як сторона за договором не несе за це відповідальності.
		Однак, як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 2.5 договору №6 покупець був зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту підписання даного договору надати постачальнику факсимільним та поштовим зв'язком імпортний карантинний дозвіл, виданий уповноваженим органом Російської Федерації.
		Відповідач виконав вимоги даного пункту та надав позивачу відповідний дозвіл, але під час укладення з позивачем зовнішньоекономічного договору відповідач не повідомив позивача про те, що такий договір укладається з перевищенням ліміту наданого на той час дозволу, тому відповідальність за невиконання умов спірного договору має бути покладена на відповідача у відповідності до статті 610 ЦК України.
		При цьому порушення відповідачем умов договору №6 не підпадає під ознаки, які звільняють сторону договору від відповідальності, які передбачені статтями 25, 79 Венської конвенції, оскільки відповідач міг передбачити відмову в видачі йому наступного дозволу, оскільки ще до укладання договору з позивачем стосовно нього вже було складено протокол про адміністративне правопорушення, так як обладнання його підприємства неспроможне позбавити життєздатності насіння рослин, що знаходяться у відсівах зерна кукурудзи.
		Не можна, на думку колегії суддів, погодитися з твердженням відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд, стягнувши з відповідача збитки, не з"ясував наявності таких необхідних елементів складу господарського правопорушення, як протиправна дія заподіювача збитків та його вина.
		Так, наявність в діях відповідача протиправної поведінки полягає у порушенні умов ункту 2.5. договору №6 від 04.06.2008 року, невчиненні відповідних дій для запобігання негативних наслідків, порушенні приписів ст.ст.188, 193, 265 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.ст.29, 53, 60, 79 Віденської конвенції.
		Вина відповідача полягає у вчиненні адміністративного правопорушення, у невиконанні припису щодо усунення порушення вимог карантинного законодавства Російської Федерації, що стало наслідком порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо вчинення всіх необхідних дій для прийняття товару.
		Наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу, виражається в тому, що порушення умов п.2.5 договору, невиконання припису Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю, порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо вчинення всіх необхідних дій для прийняття товару, завдали позивачу збитків у вигляді витрат на сплату додаткових послуг зберігання зерна, не прийнятого позивачем, а також у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди).
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 ПОСТАНОВИЛА:
		В задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2009 року у справі № 42/90-10 залишити без змін.
		Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
		 
			 
				 Головуючий суддя (підпис) 
				. 
				Суддя (підпис) 
				 Суддя (підпис) 
				 
					 
						 Повне рішення складено 11.10.2010 року 
						 Згідно з оригіналом
						секретар судової палати Мухіна Н.Ю. 
						12.10.10

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...