Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-9770/10/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); Справи зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження нормативно-правових актів, виданих (усього), у тому числі:; Кабінетом Міністрів України.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2010. Зареєстровано: 24.11.2010. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2010.
Дата набрання законної сили: 29.11.2011
Результат оскарження 29.11.2011 Верховний Суд: скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі судове рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
			01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 
				 
			
			Вн. № <Внутрішній Номер справи >
			П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Київ
			09 листопада 2010 року16:48 № 2а-9770/10/2670
			 
				 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Головань О. В. та Огурцова О. П., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
				 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
				 За позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина»
				 до Кабінету Міністрів України
				 Треті особи ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»,
				 Южно-Українська атомна електростанція
				 про визнання протиправною та скасування постанови № 841 від 
				20 червня 2006 року
				 У судовому засіданні 9 листопада 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
				О Б С Т А В И Н И С П Р А В И
				 Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина»(надалі також «Позивач», «МБО «Екологія-Право-Людина») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також «Відповідач»), за участю ДП «НАЕК ЕНЕРГОАТОМ»(надалі також «Третя особа 1», «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»), Южно-Української атомної електростанції (надалі також «Третя особа 2») про визнання нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 841 від 20 червня 2006 року «Про надання земельних ділянок у простійне користування».
				 Постановою Господарського суду Львівської області від 28 лютого 2007 року у справі № 3/321-12/348А, залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року № 22а-755/2007, в позові Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина»відмовлено.
				 Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2010 року задоволено касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина»; постанову Господарського суду Львівської області від 28 лютого 2007 року та Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
				 Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2010 року, «Суди при розгляді справи не встановили до якої категорії та форми власності відносилися землі, що передавалися у користування, чи вилучалися і передавалися вони з дотриманням встановленого порядку».
				 Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2010 року № 2а-9770/10/2670 справу № 2а-9770/10/2670 прийнято до провадження.
				 Позовні вимоги мотивовано тим, що Постанова Кабінету Міністрів України № 841 від 20 червня 2006 року «Про надання земельних ділянок у простійне користування»(надалі також «оскаржувана постанова») є протиправною та такою, що прийнята Відповідачем з порушенням вимог чинного земельного законодавства України, а, відтак, підлягає скасуванню.
				 В судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що, приймаючи оскаржувану постанову, Кабінетом Міністрів України було порушено встановлену чинним земельним законодавством процедуру надання земельної ділянки у постійне користування.
				 Так, як зазначила представник Позивача, відповідно до вимог чинного Земельного кодексу України, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється за проектами відведення цих ділянок, які погоджуються з органом по земельних ресурсах, природоохоронними та санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини тощо. 
				 Проекти землеустрою щодо відведення 27,72 га земель Третій особі 1 під хвостову частину Олександрійського водосховища не були погоджені Управлінням екології та природних ресурсів в Миколаївській області та отримали негативні висновки, що робить незаконним, на думку представника Позивача, прийняття рішення про надання цих земель у постійне користування НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ».
				 Крім того, представник МБО «Екологія-Право-Людина»покликалася на те, що відповідно до статті 150 Земельного кодексу України, погодження розташування обєктів на особливо цінних землях (в тому числі не землях природно-заповідного фонду), до яких відносяться земельні ділянки загальною площею 27,72 га, які було передано Третій особі 1, провадиться виключно Верховною Радою України.
				 Так як НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»було відомо, що розташування Олександрійського водосховища передбачається на землях, що входять до РЛП «Гранітно-Степове Побужжя», що відносяться до особливо цінних земель, на думку представника Позивача, погодження розташування даного обєкту для подальшого надання землі в постійне користування під його розміщення повинно було бути погоджено Верховною Радою України.
				 Представник Позивача також вказала на неправомірність рішення Відповідача про зміну цільового призначення спірних земель, оскільки рішення про зміну цільового призначення земель із земель природоохоронного призначення на землі енергетики може бути прийнято лише після виведення цих земель зі складу регіонально-ландшафтного парку, а не навпаки.
				 Представник Відповідача Кабінету Міністрів України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
				 В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що приймаючи оскаржувану постанову, Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
				 Як вказала представник Відповідача, Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя»було створено без вилучення земельних ділянок водних та інших природних обєктів та зараховано ці земельні ділянки до угідь природоохоронного призначення. В той же час, Рішення Миколаївської обласної ради від 18 березня 1994 року № 27 «Про створення регіонально-ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», на думку представника Відповідача, ухвалено з порушенням вимог Земельного кодексу України від 1992 року. Таким чином, зазначені землі, як вказала представник Відповідача, було переведено до земель регіонального ландшафтного парку з порушенням вимог закону. 
				 Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови зазначені земельні ділянки відносилися до земель природно-заповідного фонду, рішення щодо надання цих земельних ділянок із земель запасу державної власності у постійне користування юридичній особі приймає Кабінет міністрів України.
				 На думку представника Відповідача, відповідно до положень Земельного кодексу України, вимога вилучення (викупу) земельної ділянки стосується виключно тих ділянок що були надані у власність чи користування інших осіб та не може застосовуватися до земель, що на час передачі перебували у запасі відповідно до статті 19 Земельного кодексу України.
				 Огляду на вищевикладене, як зазначила представник Відповідача, положення статей 122, 123, 149, 150 Земельного кодексу України застосовувалися при виданні оскаржуваної постанови із врахуванням відсутності підстав для вилучення (викупу) земель, а, отже, відсутності і передбаченого статтею 150 Земельного кодексу України обовязку надання погодження Верховною Радою України.
				 Представник Третіх осіб 1 та 2 ДП «НАЕК ЕНЕРГОАТОМ»та Южно-Української атомної електростанції, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.
				 Як зазначив представник Третіх осіб 1, 2, при виданні оскаржуваної постанови, Кабінетом Міністрів України не було порушено вимог чинного законодавства України.
				 Крім того, на думку представника Третіх осіб 1, 2, непогодження проекту землеустрою природоохоронними органами аж ніяк не робить незаконним прийняття рішення про відведення цих земель. Кабінет Міністрів України, як вказав представник Третіх осіб 1, 2, не звязаний доводами окремих осіб чи органів, оскільки приймає рішення самостійно, керуючись в даному випадку інтересами енергетичної безпеки України, а не окремою думкою посадової особи.
				 У звязку з тим, що передані оскаржуваною постановою Третій особі 1 земельні ділянки перебували у запасі, відсутні підстави стверджувати про те, що обовязкове погодження Верховної Ради України.
				 Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третіх осіб 1, 2, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
				 В С Т А Н О В И В
				 Рішенням Миколаївської обласної Ради народних депутатів № 27 від 18 березня 1994 року «Про створення регіонально-ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»створено регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».
				 Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування»вирішено погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики щодо надання у постійне користування державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»із земель запасу із зміною цільового призначення земельних ділянок за переліком згідно з додатком загальною площею 27,7218 гектара після прийняття Миколаївською обласною радою рішення про виключення зазначених ділянок в установленому порядку із складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища згідно з проектом, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2002 р. № 342.
				 Рішенням Миколаївської обласної ради № 10 від 6 липня 2006 року виключено зі складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»земельні ділянки загальною площею 27,7218 га для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Перелік земельних ділянок, що надаються у постійне користування державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»зі зміною цільового призначення».
				 19 липня 2006 року АЕК «Енергоатом»видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 198650, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 198651 та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 198652.
				 Позивач вважає Постанову Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування»протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що при її прийнятті Відповідачем було порушено встановлені чинним законодавством вимоги щодо передання земельних ділянок в постійне користування.
				 Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі, є Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування», як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
				 Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
				 Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
				 Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
				 «На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
				 «У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. 
				 «У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
				 Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
				 Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
				 Системний аналіз змісту Постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування»свідчить про те, що з виданням вказаного акту, Відповідачем фактично було прийнято рішення (вчинено дії) щодо:
				1) надано у постійне користування АЕК «ЕНЕРГОАТОМ»із земель запасу земельні ділянки площею 27,72 га для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища згідно з проектом, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2002 р. № 342;
				2) змінено цільове призначення земельні ділянки площею 27,72 га (з земель державної власності природоохоронного призначення до земель енергетики (для виробництва та розподілення лектроенергії);
				3) обумовлено два вищевказані рішення відкладальною умовою умовою прийняття Миколаївською обласною радою рішення про виключення зазначених ділянок в установленому порядку із складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя».
				 Враховуючи вищезазначене, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
				 Відповідно до довідки Миколаївського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 556-1800-714 від 12 лютого 2007 року, землі, надані в постійне користування ДП НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування», перебували у запасі і були угіддями природоохоронного призначення.
				 Таким чином, враховуючи зміст вищевказаного документу, а також положення Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 (Перелік земельних ділянок, що надаються у постійне користування державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»із зміною цільового призначення), Судом встановлено, що земельні ділянки, які передавалися Третій особі 1, відносилися до земель державної власності природоохоронного призначення.
				 1.Стосовно надання земельної ділянки у постійне користування.
				 Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам 
				визначено статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції закону, яка була чинною станом на час прийняття оскаржуваної постанови).
				 Так, відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
				 Згідно з частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.
				 Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування (частини 3, 4 статті 123 Земельного кодексу України).
				 Частиною 4 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
				 Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки (частина 5 статті 123 Земельного кодексу України).
				 Згідно з частиною 8 статті 123 Земельного кодексу України при наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.
				 Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України, обовязковим документом, який є підставою прийняття рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, є проект відведення земельної ділянки.
				 Механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (далі проект відведення земельної ділянки) визначено Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677(надалі також «Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»).
				 Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначено перелік підстав, за наявності яких проект відведення земельної ділянки не розробляється.
				 Так, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів). Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.
				 Відповідно до пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.
				 Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (пункт 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).
				 Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства (пункт 10 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).
				 Згідно з пунктом 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.
				 Як підтверджується матеріалами справи, а саме Висновками про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 01-04/397-05/1, № 01-04/397-05/2, № 01-04/397-05/3 від 24 лютого 2006 року, реалізація запланованої ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія ВП «Атоменергобуд»діяльності в межах регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»суперечить вимогам чинного законодавства, у звязку з чим Держуправлінням екоресурсів в Миколаївській області проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування не погоджено.
				 Частиною 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки 
				 Таким чином, Суд звертає увагу на те, що системний аналіз вищевказаних норм права свідчить про те, що в спірних правовідносинах рішенню про надання земельних ділянок у постійне користування Третій особі 1 повинні передувати наступні погодження проекту відведення земельної ділянки:
				- з органом по земельних ресурсах, 
				- з природоохоронним органом,
				- з санітарно-епідеміологічним органами, 
				- з органами архітектури та охорони культурної спадщини.
				 Суду не було надано доказів на підтвердження того, в спірних правовідносинах було дотримано вищезазначеного порядку.
				 2. Стосовно зміни Відповідачем цільового призначення земельних ділянок.
				 Згідно з частиною 1 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
				 Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 Земельного кодексу України).
				 Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).
				 Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель визначено статтею 20 Земельного кодексу України.
				 Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (частини 1, 2, 3, Земельного кодексу України).
				 Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502«Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»затверджено Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб (надалі також «Порядок»).
				 Пунктом 10 Порядку визначено, що якщо зміна цільового призначення стосується земельних ділянок ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель, що проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України, районна держадміністрація подає проектні матеріали разом із своїм висновком до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали і готує свій висновок для подання Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення.
				 Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих у межах населеного пункту, проводиться після погодження з Верховною Радою України за рішенням сільської, селищної, міської ради. Проектні матеріали на погодження до Верховної Ради України подаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міською радою. Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих за межами населеного пункту, проводиться після погодження з Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України. Проектні матеріали на погодження до Верховної Ради України подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною держадміністрацією (пункт 11 Порядку).
				 Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України».
				 Відповідно до преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України»природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
				 Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»землі природно-заповідного фонду  це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
				 Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (частина 1, статті 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
				 Статус і завдання регіональних ландшафтних парків визначено статтею 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
				 Так, регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України. На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержання режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
				 Розділом VII Закону України «Про природно-заповідний фонд України»визначено порядок створення та оголошення територій та обєктів природно-заповідного фонду.
				 Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»зміна меж, категорії та скасування статусу територій об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51 53 цього Закону.
				 Таким чином, Суд звертає увагу на те, що порядок зміни категорії та скасування статусу територій об'єктів природно-заповідного фонду є аналогічним порядку створення та оголошення територій та обєктів природно-заповідного фонду.
				 Так, відповідно до статті 51 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подаються до державних органів, уповноважених проводити їх попередній розгляд. Клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкту природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал. До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об'єктів природно-заповідного фонду.
				 Клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядається у місячний строк: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;щодо територій та об'єктів місцевого значення органами цього центрального органу виконавчої влади на місцях. У разі схвалення клопотань центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях проводиться їх погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання. На підставі результатів погодження клопотань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях. Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам. Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 52 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
				 Згідно зі статтею 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
				 Відтак, Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України, процедура зміни цільового призначення земель включає в себе ряд імперативних процедурних дій, які передують прийняттю рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.
				 В той же час, Суду не було надано доказів на підтвердження визначено чинним законодавством України процедури зміни цільового призначення спірних земельних ділянок (виключення їх зі складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»), як це передбачено Законом України «Про природно-заповідний фонд України».
				 Крім того, Суд звертає увагу на те, що, враховуючи специфіку правового регулювання статусу земель природо-заповідного фонду, у відповідності до чинного законодавства України, алгоритм дій уповноважених субєктів в спірних правовідносинах повинен бути наступний:
				1. Прийняття Миколаївською обласною радою, з дотриманням встановленого статтями 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»порядку, рішення про виключення земельних ділянок зі складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»;
				2. Зміна Кабінетом Міністрів України цільового призначення даних земельних ділянок, відповідно до порядку, визначеного, зокрема, пунктом 10 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502;
				3. Надання даних земельних ділянок Третій особі 1 в користування у встановленому статтею 123 Земельного кодексу України порядку.
				 Іншими словами, рішення про зміну цільового призначення земель із земель природоохоронного призначення на землі енергетики могло бути прийнято Кабінетом Міністрів України тільки після виведення цих земель Миколаївською обласною радою із складу регіонального ландшафтного парку, а не навпаки. 
				 Враховуючи вищевикладене та матеріали справи, Суд приходить до висновку про те, що при прийнятті оскаржуваної постанови Відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України, які встановлюють як відповідну імперативну хронологію вчинення дій, так і конкретний порядок вчинення цих дій.
				 В той же час, Суд звертає увагу на те, що порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 Земельного кодексу України.
				 Так, відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
				 До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду (частина 1 статті 150 Земельного кодексу України).
				 Згідно з частиною 2 статті 150 Земельного кодексу України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
				 Таким чином, Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України передбачає можливість вилучення особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, для конкретних суспільно-значимих цілей будівництво об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за поставою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, але за тієї умови, що зазначене питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
				 Статтею 151 Земельного кодексу України визначено порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок.
				 Відповідно до частини 4 статті 151 Земельного кодексу України погодження місць розташування об'єктів на особливо цінних землях, а також місць розташування об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій провадиться Верховною Радою України.
				 В спірних правовідносинах земельні ділянки надавалися Третій особі 1 для розміщення об'єкту на особливо цінних землях, а саме для розміщення хвостової частини Олександрійського водосховища.
				 Відтак, враховуючи вимоги вищевказаних правових норм, таке розміщення хвостової частини Олександрійського водосховища на особливо цінних землях, повинно було погоджуватися із Верховною Радою України.
				 Суду не було надано доказів на підтвердження того, що Верховною Радою України було погоджено розміщення на земельних ділянках площею 27,72 га хвостової частини Олександрійського водосховища, як того вимагає положення частини 4 статті 151 Земельного кодексу України.
				 Суд звертає увагу на необґрунтованість посилання представника Відповідача на те, що у спірних правовідносинах не обовязковим є отримання погодження у Верховної Ради України, оскільки земельні ділянки площею 27,72 га відносилися до земель запасу, а не перебували у власності чи користуванні інших осіб, з огляду на наступне.
				 Так, в частині 4 статті 151 Земельного кодексу України мова йде про погодження з Верховною Радою України місць розташування об'єктів на особливо цінних землях, а не погодження вилучення (викупу) земельних ділянок.
				 В спірних правовідносинах земельні ділянки площею 27,72 га, які відносяться до особливо цінних земель, надавалися Третій особі 1 саме для розміщення на них відповідних обєктів (хвостової частини Олександрійського водосховища), а тому такі дії щодо розміщення обєктів на особливо цінних землях повинні погоджуватися Верховною Радою України.
				 Позаяк, частина 4 статті 151 Земельного кодексу України не містить жодних виключень щодо приналежності особливо цінних земель (їх правового титулу).
				 Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
				 Відповідачем в даній адміністративній справі не було виконано обовязку щодо доказування правомірності прийнятої постанови (Постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 року № 841 «Про надання земельних ділянок у постійне користування»).
				 Відтак, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд прийшов до висновку про те, що в спірних правовідносинах Відповідачем порушено закріплений в частині 2 статті 19 Конституції України та в пункті 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип, відповідно до якого орган державної влади зобовязаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та чинним законодавством. 
				 Так, приймаючи оскаржувану постанову, Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством, зокрема, Земельним кодексом України та іншими актами законодавства, чим порушив права Позивача, як благодійної організації, метою створення і діяльності якої є захист довкілля, сприяння розвитку природоохоронного фонду та природоохоронної справи тощо. 
				 Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. 
				 Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
				 Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню. 
				 На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, 
				 П О С Т А Н О В И В
				 1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
				 2. Визнати протиправним та скасувати Постанову Кабінету Міністрів України № 841 від 20 червня 2006 року «Про надання земельних ділянок у простійне користування».
				 3. Стягнути на користь Позивача 3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного бюджету України.
				 
					 Постанову може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. 
					 
						 Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
						 Судді О. В. Головань
						  О. П. Огурцов

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...