Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/10214/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2024.
Дата набрання законної сили: 26.12.2024
Номер судового провадження: 61-17045ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 466/10214/21
		провадження № 61-17045св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		відповідачі: Юридичний департамент Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Львівська міська рада,
		третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
		 
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Юридичного департаменту Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2022 року в складі судді Ковальчук О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Юридичного департаменту Львівської міської ради, Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Львівської міської ради та просили зобов`язати відповідачів здійснити за ними приватизацію квартири АДРЕСА_1 , за відсутності ордера про надання жилої площі.
		Позов мотивований тим, що вони зареєстровані та проживають у квартирі   АДРЕСА_1 . Оскільки ця квартира не приватизована, а вони ще не реалізовували своє право на приватизацію житла, ОСОБА_1 в інтересах усіх позивачів звернулася до Юридичного департаменту Львівської міської ради із заявою про приватизацію вищезазначеної квартири. 
		27 вересня 2021 року Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» надала ОСОБА_1 відповідь, якою відмовила у приватизації квартири через відсутність ордера та запропонувала надати такий в подальшому. У випадку неможливості надати ордер, їм запропоновано надати рішення про видачу цього ордера, або договір найму житла, укладений з районною адміністрацією. 
		Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень в справі
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, позов задоволено.
		Зобов'язано Юридичний департамент Львівської міської ради, Львівську міську раду, Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» здійснити приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності ордера про надання жилої площі.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачі постійно проживають та тривалий час зареєстровані в квартирі, несуть витрати з її утримання, законність їх проживання відповідачами не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідачі протягом усього часу проживання позивачів не заявляли.
		Таким чином, оскільки позивачі не мають можливості реалізувати своє законне право на приватизацію житла, чим порушуються їхні права на безоплатне одержання у власність квартири, в якій вони проживають, наявні підстави для задоволення позову.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2023 року Юридичний департамент Львівської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 27 червня 2018 року в справі № 904/8186/17, від 05 серпня 2019 року в справі № 761/28893/16-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Позивачі не підтвердили наявність у них права на приватизацію. Надані ними докази можуть свідчити лише про потенційне право на укладення договору найму спірного житла. 
		Позивачі не звертались до уповноважених органів місцевого самоврядування з метою отримання відповідних документів для приватизації квартири.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Львова.
		04 березня 2024 року справа № 466/10214/21 надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 з 18 листопада 1974 року, 07 серпня 1997 року та 16 березня 1989 року відповідно.
		Згідно довідки № 1750 від 18 липня 2008 року, виданої ЛКП «Тополя-406», квартиру АДРЕСА_1 надано Львівським міським виконавчим комітетом ОСОБА_4 , 1939 року народження, як основному квартиронаймачу на підставі ордера № 021893 від 12 червня 1974 року.
		ОСОБА_4 була зареєстрована у спірній квартирі з 18 листопада 1974 року та є матір`ю ОСОБА_1 , бабусею ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
		За життя ОСОБА_4 як основний квартиронаймач укладала з ЛКП «Тополя- 406» договори від 01 грудня 2010 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а також про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, проводила повірку лічильників води.
		Позивачі не реалізували своє право на приватизацію житла, передбачене Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується довідкою філії АТ «Державний ощадний банк України» № 3454 від 31 серпня 2021 року.
		24 вересня 2021 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , звернулася до Юридичного департаменту Львівської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
		У відповіді Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у приватизації квартири у зв`язку з відсутністю ордера та запропоновано надати такий в подальшому. У випадку неможливості надати ордер, запропоновано надати рішення про видачу цього ордера, або договір найму житла, укладений з районною адміністрацією.
		Управління житлового господарства Львівської міської ради  у листі № 2501- вих-45334 від 31 травня 2021 року повідомило, що дані про обмін та видачу ордера у документах архівного фонду відсутні.
		У зв`язку з відсутністю у позивачів ордера, вони позбавлені можливості звернутись до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про переукладення договору найму на себе.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частини першої статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
		У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
		Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон).
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
		Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (частина друга статті 2 Закону).
		Згідно з частиною першою, десятою статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
		Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону).
		Встановлено що ордер на спірну квартиру 20 грудня 1974 року був виданий ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 . 
		ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 18 листопада 1974 року, ОСОБА_2 - з 07 серпня 1997 року, ОСОБА_3 - з 16 березня 1989 року.
		На момент видачі ордера ОСОБА_4 на зазначену квартиру та на момент її реєстрації у цій квартирі, спірні правовідносини регламентувалися Положенням про порядок розподілу житлової площі в Українській РСР,  затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок від 05 жовтня 1966 року.
		Зазначений порядок втратив чинність 01 січня 1975 року згідно постанови Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок від 20 грудня 1974 року № 562.
		Відповідно до пункту 30 цього Положення, особа, що отримала ордер, при вселенні здає його в будинкоуправління чи, відповідно, в інший житлово-комунальний орган.
		Отже, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії, який лише дає право на вселення у квартиру та який ОСОБА_4 зобов`язана була здати після вселення.
		Тривале проживання позивачів у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їм в розумінні статті 8 Конвенції.
		Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане позивачами житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.
		Встановивши, що позивачі вселилися до квартири АДРЕСА_1 на законних підставах, несуть витрати з її утримання, законність їхнього проживання в ній ніхто не оспорює, проте відсутні документи, на підставі яких їх сім`я була вселена до спірного житла, що позбавляє їх можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.
		Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Юридичного департаменту Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Юридичного департаменту Львівської міської ради залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                М. Ю. Тітов
		 
		                                                                                                            
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                            
		Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...