Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-9479/10/7/0170 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2010. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
		 вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
		 ПОСТАНОВА
		Іменем України 
		 
			 
			11 жовтня 2010 р.Справа №2а-9479/10/7/0170  
				 
			
			Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі 
			головуючого судді Маргарітова М.В. , при секретарі Силантієвої О.А.,
			розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
			за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК 
			до Алупкінської міської ради 
			при залученні третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. О.О. Боброва Міністерства охорони здоровя України» 
			при залученні третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Алупкінського управління міського господарства 
			про визнання рішення нечинним
			за участю:
			позивач  не зявився 
			відповідач  не зявився 
			треті особи - не зявилися
			прокурор  Швайкіна І.В.
			Обставини справи: Сімферопольський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до суду з адміністративним позовом до Алупкінської міської ради АР Крим та просить визнати нечинним рішення Алупкінської міської ради №1\1 від 16.09.08р. «Про коригування меж земельної ділянки Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України».
			В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на положення Конституції України та положень Земельного кодексу України позивач вважає, що Алупкінська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, яким було припинено право постійного користування державному підприємству «ДСС ім. Боброва МОЗ України» земельною ділянкою площею 6,4632 га із загальної площі 11,2632 га, наданої для функціонування санаторію та визнано таким, що втратив дію державний акт на право постійного користування землею від 07.04.95 серія КМ №0000030, виданий санаторію ім. проф. Боброва на підставі рішення Алупкінської міської ради від 30.06.1992 р.№14, порушила вимоги чинного законодавства, перевищила надані повноваження та не мала законних підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою санаторію.
			Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні, оскільки вважає що рішення прийняте ним у межах повноважень, встановлених Земельним кодексом України. В обґрунтування правової позиції відповідачем надані письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.45-49). Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив. 
			Третя особа (позивача Державного підприємства «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. О.О. Боброва Міністерства охорони здоровя України») у судове засідання не зявилася, про дату, час та місце його проведення повідомлена належним чином, у судових засіданнях, що відбулися представник третьої особи підтримав правову позицію позивача та просив позов задовольнити.
			Третя особа (Алупкінське управління міського господарства) у судове засідання не зявилася, про дату, час та місце його проведення повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
			Розглянувши матеріали справи, вислухавши прокурора, дослідивши надані докази, суд 
			ВСТАНОВИВ:
			 Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 07.04.95 серія КМ №0000030 (а.с.17-20), санаторію ім. професора О.О.Боброва, для функціонування санаторію, була надана земельна ділянка площею 11,26 га. 
			Вказаний державний акт був виданий на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Алупкінської міської ради від 30.06.1992р.
			Алупкінською міською радою на 27 позачерговій сесії 5 скликання від 16.09.08 прийнято рішення №1\1 «Про коригування меж земельної ділянки ДП «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України» для функціонування санаторію (а.с.8). 
			Пунктом 1 цього рішення затверджено технічну документацію із землеустрою з коригування меж земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні санаторію ім. Боброва для функціонування санаторію загальною площею 4,8 га; затверджено технічну документацію із землеустрою про прийняття в землі запасу Алупкінської міської ради земельної ділянки по вул. Леніна у м. Алупка. 
			Пунктом 2 рішення, припинено право постійного користування державному підприємству «ДСС ім. Боброва МОЗ України» земельною ділянкою площею 6,4632 га із загальної площі 11,2632 га, наданої для функціонування санаторію. 
			Пунктом 3 даного рішення, визнано таким, що втратив дію державний акт на право постійного користування землею від 07.04.95 серія КМ №0000030, виданий санаторію ім. проф. Боброва на підставі рішення Алупкінської міської ради від 30.06.1992 р. №14 
			Пунктом 4 рішення, передано в постійне користування ДП «ДСС ім. Боброва МОЗ України» 4,8 га із земель оздоровчого призначення, які знаходяться у віданні Алупкінської міської ради для функціонування санаторію.
			Пунктом 7, вирішено видати ДП ДСС ім. Боброва МОЗ України державний акт на право постійного користування землею для функціонування санаторію площею 4,8 га.
			Пунктом 8, вирішено внести відповідні зміни в державну статистичну звітність з кількісного обліку земель (форма 6-зем).
			Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
			Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
			Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
			Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно було прийнято на підставі наданої технічної документації з землеустрою по коректуванню меж земельної ділянки ДП «ДСС ім. Боброва МОЗ України» для функціонування санаторію, технічної документації з землеустрою про прийняття до земель запасу Алупкінської міської ради земельної ділянки по вул. Леніна у м. Алупка. 
			Приймаючи вказане рішення відповідач, зокрема, керувався рішенням Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.02.08р. по справі №2-10/997-2008р., статтями 19, 20, 120, 141, 143 Земельного кодексу України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
			Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
			Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного Кодексу України (далі  ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
			Припинення прав на землю встановлено главою 22 ЗК України.
			Як було вказано вище земельна ділянка площею 11,26 га була надана ДП «ДСС ім. Боброва МОЗ України» у постійне користування.
			Враховуючи положення ст. 19 Конституції України, відповідач, приймаючи рішення про припинення права постійного користування повинен діяти в порядку, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені ЗК України.
			Як було вказано вище, в оскаржуваному рішенні відповідач посилається на положення ст. 120 ЗК України.
			У письмових пояснення відповідач зазначив (а.с.46), що на підставі рішення Алупкінської міської ради від 27.11.07р. №1 в комунальну власність Алупкінської міської ради був переданий житловий фонд дитячого протитуберкульозного санаторію ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України, розташованого за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 35 та поставлений на баланс комунального підприємства Алупкінське управління міського господарства.
			На підставі вказаного рішення була здійснена фактична передача відомственного фонду в комунальну власність, про що було складено акти прийму  передачі.
			Відповідач зазначив, що оскільки житловий фонд був переданий у власність іншої особі, то виникла необхідність коректування меж земельної ділянки, що знаходить у постійному користуванні санаторію.
			Також відповідач в запереченнях посилається на положення ст. 141 ЗК України в частині підстав для припинення права постійного користування з причин набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
			Відповідно до положень ст. 141 ЗК України (в редакції на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: 
			а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; 
			б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; 
			в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 
			г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; 
			ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 
			д) систематична несплата земельного податку або орендної плати. 
			Відповідно до положень зазначеної норми, підстави для припинення права користування земельною ділянкою є вичерпними.
			З вкакзаної норми вбачається, що на час момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення у ст. 141 ЗК України були відсутні підстави припинення права користування земельною ділянкою з причин набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
			Матеріали справи не містять, а з боку відповідача у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів наявності інших, встановлених ст. 141 ЗК України (в редакції на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) встановлених даною нормою підстав.
			Зміни до частини 1 статті 141 ЗК України були внесені Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», який, в цій частині, набрав законної сили з 01.01.10р., та відповідно до якого частину першу ст. 141 ЗК України доповнено пунктом "е" такого змісту: "е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці".
			Підстава для застосування положень ст. 141 ЗК України щодо припинення права користування земельною ділянкою з причин набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, не була встановлена діючим законодавством під час прийняття оскаржуваного рішення. 
			Вказане свідчить про те, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, встановлені ст. 141 ЗК України підстави для припинення права постійного користування були відсутні, що свідчить про прийняття такого рішення з порушенням вимог діючого законодавства.
			Статтею 120 ЗК України (в редакції на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. 
			Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. 
			Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
			У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. 
			При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. 
			При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. 
			Дана норма ЗК України не встановлює можливість припинення права постійного користування.
			Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
			Згідно до положень частин 1,2,4 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 
			Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. 
			Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. 
			Відповідно до положень абзацу 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
			Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно. 
			Частиною 1 ст. 10 вказаного Закону встановлено, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, і картографічні (графічні) дані. 
			Рішення 27 позачерговій сесії 5 скликання Алупкінської міської ради від 16.09.08 №1\1 «Про коригування меж земельної ділянки ДП «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України», не містить посилань на відповідний документ та будь  якого обґрунтування, що свідчили б про перехід права власності на обєкти нерухомості, яке розташовано на земельній ділянці площею 6,4632 га, яка вилучена з користування у позивача.
			Матеріали справи не містять, а з боку відповідача, у порядку ч.2 ст. 71 КАС України не надано доказів проведення державної реєстрації права власності на обєкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці площею 6,4632 га, право користування якою було припинено позивачу оскаржуваним рішенням.
			Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно свідчить про відсутність фактичного переходу права власності до іншої особи.
			Виходячи з викладеного, суд приходить до висновків, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування обставин щодо фактичного переходу права власності на нерухоме майно до іншої особи.
			Знаходження нерухомого майна на балансі іншої особи не свідчить про перехід права власності на таке майно.
			Відсутність фактичного переходу права власності до іншої особи також свідчить про неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
			З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення, були відсутні встановлені ст. 141 ЗК України підстави для припинення права власності позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 6,4632га. 
			Крім іншого слід вказати, що ЗК України не встановлено повноважень відповідного органу вчинювати дії та приймати рішення щодо коректування меж земельних ділянок з будь яких підстав.
			ЗК України, як було вказано вище, також не містить інших підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою крім тих, що встановлені ст. 141 ЗК України.
			Таким чином, відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв не у спосіб та не у межах повноважень встановлених законом.
			Наявність судового рішення Господарського суду АР Крим, не може бути підставою прийняття оскаржуваного рішення, оскільки даним рішенням дії щодо коректування земельної ділянки зобовязаний вчинити ДП «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України», а не Алупкінська міська рада, отже посилання на таке рішення в рішенні 27 позачерговій сесії 5 скликання Алупкінської міської ради від 16.09.08 №1\1 є необґрунтованим.
			Оцінюючи правомірність прийнятого відповідачем рішення суд, керуючись критеріями оцінки встановленими ч. 3 ст. 2 КАС України, також зазначає наступне.
			Під викладеними у ч. 3 ст. 2 КАС України критеріями оцінки прийнятого субєктом владних повноважень рішення, таких як, розумність та обґрунтованість слід розуміти наступне. 
			Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірра ціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудли вими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є непри пустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих мо ральних стандартів.
			Критерієм прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрун товано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значен ня для прийняття рішення або вчинення дії, відо бражає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, об ґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які на справді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішен ня повинно бути вмотивованим.
			Як вказано вище, позивачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 07.04.95 серія КМ №0000030, для функціонування санаторію, була надана земельна ділянка площею 11,26 га. 
			Рішенням відповідача від 16.09.08 №1\1 «Про коригування меж земельної ділянки ДП «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України» позивачу припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 6,4632 га, з підстав, як було встановлено судом, переходу права власності на нерухоме майно.
			З ситуаційного плану (а.с.73) складеного при виготовлення технічної документації з землеустрою по коректуванню меж земельної ділянки вбачається, що обєкти нерухомості на земельній ділянці, що вилучена у позивача, візуально розташовуються менш ніж на 20 відсотках від площі даної земельної ділянки. 
			Навіть у разі наявності підстав для застосування положень ст. 120 ЗК України, то відповідно до положень даної норми до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
			Поряд з цим графічний матеріал  ситуаційний план, візуально свідчить про припинення права користування на земельну ділянку, в звязку з розташуванням на неї обєктів нерухомості у розмірі, що набагато перевищує площу розташованих на неї нерухомих обєктів.
			В матеріалах справи відсутні докази обґрунтування необхідності вилучення земельної ділянки саме такої площі під обєкти нерухомості. Оскаржуване рішення відповідача також не містить такого обґрунтування.
			За таких підстав, суд приходить до висновку, що при прийняті відповідачем рішення необґрунтовано визначений розмір земельної ділянки, що підлягає вилученню.
			Вказані факти також свідчать про те, що рішення про припинення права користування земельною ділянкою у площі, яка значно перевищує площу земельної ділянки необхідної для розташування та обслуговування обєктів нерухомості, які на неї розташовані прийнято нерозумно.
			Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв не у спосіб та не у межах повноважень встановлених законом, необґрунтовано та нерозумно, що свідчить про протиправність рішення.
			За таких підстав, суд критично оцінює доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
			Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
			Враховуючи встановлення судом протиправності рішення відповідача суд приходить до висновку про наявність підстав для його скасування, тому, приймаючи постанову, суд, з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги саме у такий спосіб.
			В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанова виготовлена повному обсязі 15.10.2010р. 
			Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
			ПОСТАНОВИВ:
			1. Позов задовольнити.
			2. Визнати протиправним та скасувати рішення 27 позачерговій сесії 5 скликання Алупкінської міської ради №1\1 від 16.09.08 «Про коригування меж земельної ділянки Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоровя України».
			Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення. 
			У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
			Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. 
			 
			 Суддя Маргарітов М.В.

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...