Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 19/87-10 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.11.2010. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2010.
Дата набрання законної сили: 21.10.2010
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 ПОСТАНОВА
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 "21" жовтня 2010 р. Справа № 19/87-10 
		           Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя Гончар Т. В. , суддя Кравець Т.В. 
		при секретарі Горбачовій О.А.
		за участю представників сторін:
		прокурора – Тузова Є.Ю., посвідч. №110 від 25.06.2010 р. 
		позивача – Халабурдіна С.В., дов.б/н від 25.05.2010 р. (у справі)
		1-го відповідача – Сизової Л.В., дов. від 03.07.2009 р. № 010-01/4900 (копія у справі), Козир Ю.В., дов.№068-02/7170 від 18.10.2010 р. (копія у справі) 
		2-го відповідача – не з’явився 
		 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії в м.Харкові (вх. №2193Х/2-5) 
		на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 р. по справі №Б-19/87-10
		за позовом Акціонерного товариства відкритого типу “Харківський канатний завод”, м.Харків 
		до 1. Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України”, м.Київ 
		2. Концерн “Харківський канатний завод”, м.Харків 
		про визнання недійсним договору - 
		 встановила:
		 Позивач, АТВТ “Харківський канатний завод”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” та до Концерну “Харківський канатний завод” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між позивачем та 1-им відповідачем. Також позивач просив стягнути з відповідачів 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		Перший відповідач, ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України”, звернувся до господарського суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Харківській області для надання письмових та усних пояснень щодо скасування свідоцтва про право власності ФДМУ від 24.05.1993 р. №П-14. 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні клопотання ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області відмовлено. Позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладений між АТВТ “Харківський канатний завод” та ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України”. Стягнуто з ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” на користь АТВТ “Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Концерну “Харківський канатний завод” на користь АТВТ “Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		Перший відповідач, ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії у м.Харкові, з рішенням господарського суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТВТ “Харківський канатний завод” до ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між ними та стягнути з позивача судові витрати у повному обсязі. При цьому 1-й відповідач посилається на те, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права та неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи.
		16.08.2010 року через канцелярію суду надійшла заява заступника прокурора Київського району м. Харкова в порядку ст. 29 ГПК України, в якій зазначено, що оскільки рішення суду по даній справі може вплинути на інтереси держави в особі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»є підстави для вступу прокуратури Київського району м. Харкова у зазначену справу. З урахуванням викладеного прокурор просив повідомити про час та дату розгляду вказаної справи.
		07.09.2010 р. перший відповідач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»надав пояснення по справі, в яких зазначив, що, на його думку, господарський суд дійшов невірного висновку відносно того, що неповідомлення позивача про укладення додаткових угод щодо зміни процентної ставки за кредитним договором, збільшило обсяг відповідальності майнового поручителя без його згоди, оскільки позивачу були відомі умови генеральної угоди, щодо механізму перегляду процентної ставки і він погодився на ці умови підписав іпотечний договір. Висновок суду щодо неможливості відповідальності позивача по зобов’язанням другого відповідача за кредитним договором, який було укладено 20.08.2008 р., оскільки іпотекою має забезпечуватися реальне зобов’язання, а не те, що має відбутися в майбутньому без визначення розміру основного зобов’язання, не відповідає нормам законодавства. 
		13.10.2010 р. АТВТ «Харківський канатний завод»надав апеляційному суду з метою обґрунтування позиції позивача пояснення, в яких висловив свою думку стосовно відсутності повноважень особи, яка підписала спірний договір зі сторони позивача та зазначив, що спірний договір підписано неповноважною особою, оскільки особа, яка підписала договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він суперечить вимогам Цивільного кодексу України (ст. ст. 92, 97, 161) та іншим актам цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Спірний договір було укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього голови правління позивача і відповідачем, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України. Крім того, позивач зазначив, що представництво органами прокуратури інтересів держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк»у справі №19/87-10 є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру». В зв’язку з вищевикладеним позивач вважає що місцевий господарський суд прийняв законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. 
		Другий відповідач, Концерн «Харківський канатний завод»13.10.2010 р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що на його думку місцевий господарський суд вірно встановив фактичні обставини справи, у зв’язку з чим просив апеляційний господарський суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		Перший відповідач, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивач у доповненнях до позовної заяви в обґрунтування своїх вимог посилався на практику Вищого господарського суду України, зокрема постанови ВГС України від 07.10.2009 р. по справам №№30/90, 30/91, 30/92, 30/93, 30/95, але 22.12.2009 р. Верховним судом України були винесенні постанови по вказаних справах про скасування вищезазначених постанов ВГС України. Тобто, рішення господарського суду Харківської області по справі №19/87-10 від 05.07.2010 р. прийнято із неоднаковим застосуванням судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Позиція позивача, яка підтримана судом першої інстанції, що відносини майнової поруки (іпотека та застава) відносяться до правовідносин поруки, спростовуються практикою, а саме постановою Верховного суду України від 10.06.2003 р. по справі №6/2/16 та постановою Верховного суду від 25.02.2002 р. №17-2-2/412 (02/034).
		Розгляд справи неодноразово відкладався.
		Другий відповідач - Концерн «Харківський канатний завод»в судове засідання знову не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи, в зв’язку з чим колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
		Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представників присутніх сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
		Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.08.2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод»та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»було укладено іпотечний договір №68108Z137 у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод». 
		У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
		Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
		За змістом ч. 1 ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. 
		Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. 
		Відповідно до пункту 5.2. статуту підприємства позивача рішення про відчуження майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи безоплатне користування основних засобів товариства, приймається на сумісному засіданні правління та спостережної ради та оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів правління та спостережної ради.
		У спірному іпотечному договорі зазначено, що голова правління Щупак М.Ю. діє на підставі протоколу №74 спільного засідання правління АТВТ «Харківський канатний завод»та спостережної ради від 21.04.2008 року.
		Протокол №74 свідчить про надання згоди на передачу в заставу нерухомого майна у забезпечення виконання Концерном «Харківський канатний завод»зобов’язання з повернення кредиту, який мав бути виданий з травня по липень 2008 року, з відсотковою ставкою не більше 9% річних.
		Таким чином, повноваження голови правління Щупака М.Ю., їх межі та умови реалізації, з укладання договору іпотеки були визначені у протоколі №74.
		Абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 
		Однак, обставини справи свідчать про порушення положень ст. 92 ЦК України та перевищення головою правління Щупаком М.Ю. наданих йому повноважень.
		Так, 20.08.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»та Концерном «Харківський канатний завод» було укладено кредитний договір № 68108К 52, за яким 2-му відповідачу було відкрито кредитну лінію у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 10,5%.
		Після цього, додатковою угодою від 17.12.2008 р. процентну ставку встановлено на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5% річних, а додатковою угодою від 19.06.2009 р. –на рівні: для заборгованості у гривні –18,5% річних.
		Додатковою угодою від 20.08.2008 року до переліку кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди, віднесено кредитний договір від 20.08.2008 р.
		Отже, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредиту, який було видано в серпні 2008 року з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5% річних.
		Проте, як свідчать матеріали справи, зокрема протокол сумісного засідання правління та спостережної ради №74, на який міститься посилання у спірному іпотечному договорі, уповноважені органи управління позивача не приймали рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна АТВТ «Харківський канатний завод»під забезпечення вказаних кредитів.
		Крім того, 17.12.2008 року 1-м відповідачем та 2-м відповідачем було складено додаток 1 до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому визначено такий перелік кредитних договорів, укладених між 1 відповідачем та 2 відповідачем, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди:
		- кредитний договір від 20.08.2008 р. про відкриття кредитної лінії у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5%, та 18,5 % у гривні (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008);
		- кредитний договір № 68108К43 від 24.06.2008 р. на відкриття кредитної лінії у розмірі 600000,00 доларів США з відсотковою ставкою (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008 р.) у розмірі 13,0% річних за рахунок власних коштів 1-го відповідача та не менше 11,58% річних за рахунок коштів Landesbank Berlin AG Germany;
		- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V15 від 03.10.2008 р. про надання 500000,00 гривень з відсотковою ставкою 20,5% річних;
		- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V16 від 03.10.2008 р., у розмірі 90000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 13,5% річних.
		Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що сумісне засідання спостережної ради та правління позивача не приймали рішення, як того вимагає п. 5.2. статуту позивача, про передачу в іпотеку майна у забезпечення всіх наведених кредитів, а тому матеріалами справи підтверджується, що голова правління позивача, при укладанні спірного іпотечного договору, діяв не на підставі протоколу №74, а всупереч його положенням та вийшов за межі наданих йому повноважень.
		У матеріалах справи відсутні докази надання голові правління позивача повноважень укладати договір іпотеки під забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень 2008 року під відсоткову ставку у розмірі від 10,5 % до 20,5% річних.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що голова правління Щупак М.Ю. не мав повноважень на підписання спірного договору щодо передачі в іпотеку нерухомого майна від імені АТВТ «Харківський канатний завод», а останній укладено в порушення ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України.
		Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
		З урахуванням положень ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Зі змісту спірного договору та основного зобов’язання, встановленого генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, стає очевидним, що спірний іпотечний договір укладено в інтересах 2-го відповідача, що не оспорюється сторонами.
		Виходячи з того, що Щупак М.Ю. одночасно був головою правління АТВТ «Харківський канатний завод»та генеральним директором Концерну «Харківський канатний завод»зміст та обсяг його повноважень також визначалися ст. 238 ЦК України.
		Отже, голова правління позивача не мав права, з огляду на обмеження, що містяться у ст. 238 ЦК України, підписувати спірний договір у забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача представником за статутом (генеральним директором), якого він був. 
		Проте, з матеріалів справ вбачається, що спірний договір підписано представником позивача в інтересах 2-го відповідача, представником якого він одночасно був, тобто у порушення вимог ст. 238 ЦК України.
		Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		В абзаці 2 частини 3 статті 92 ЦК України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
		Враховуючи обов’язки банку, встановлені Законом України «Про банки та банківську діяльність», колегія суддів вважає, що за всіма обставинами представники 1-го відповідача не могли не знайомитися з положеннями статуту АТВТ «Харківський канатний завод», який не передбачає повноважень голови правління передавати в заставу та іпотеку основні фонди позивача.
		Крім того, 1-му відповідачеві було відомо, що Щупак М.Ю. одночасно є керівником позивача та 2-го відповідача, про що свідчать договори про надання кредиту у формі овердрафту від 03.10.2008 року, які підписувалися від імені Концерну «Харківський канатний завод»Щупаком М.Ю.
		Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. 
		За приписами частин 2 - 5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		У матеріалах справи відсутні докази наявності у Щупака М.Ю. повноважень на підписання спірного договору, які були б надані у відповідності до положень статуту та вимог закону.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірні договори підписано неповноважною особою, він суперечить вимогам статей 92, 97, 161 ЦК України, його укладено у порушення вимог ст. 238 ЦК України, та інших актів цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
		Також апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спірні договори іпотеки та застави порушують положення ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 79 Господарського кодексу України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
		Частиною 1 статті 79 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
		Як вірно встановлено місцевим господарським судом, аналогічні положення містить статут АТВТ «Харківський канатний завод», зокрема у п. 2.1. статуту.
		Колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства не передбачають можливості існування іншої мети створення і діяльності господарських товариств, ніж одержання прибутку.
		Відповідачами не надано жодних доказів того, що укладання АТВТ «Харківський канатний завод»спірних договорів переслідувало мету отримання прибутку або ж досягнення будь-якої економічної, підприємницької доцільності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про невідповідність спірного договору положенням ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 79 Господарського кодексу України, що згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірних договорів недійсними.
		Оцінюючи висновки місцевого господарського суду та доводи позивача про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.
		Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
		Апеляційним господарським судом встановлено, що генеральна угода від 18.08.2008 р., кредитний договір від 20.08.2008 р. (основні договори щодо спірних договорів) підписані заступником генерального директора 2-го відповідача Ярошевською Ганною Миколаївною.
		Як вже зазначалося вище, спірний договір був підписаний головою правління позивача Щупаком Миколою Юхимовичем.
		З матеріалів справи вбачається, що Щупак Микола Юхимович є батьком Ярошевської Ганни Миколаївни.
		Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
		Колегія суддів вважає доведеною ту обставину, що спірний іпотечний договір укладено всупереч інтересам позивача, оскільки місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач ані прямо, ані безпосередньо не отримав економічної вигоди від виданого 2-му відповідачеві кредиту, колегіальні органи управління позивача та 2-го відповідача не залучалися до участі в організації господарської діяльності 2-го відповідача і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди.
		Доказів, які б спростовували зазначене 1-м відповідачем не надано, 2-й відповідач визнав наявність зазначених обставин. 
		Проте, колегія суддів зазначає про правильність висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України.
		Водночас, висновки місцевого господарського суду про те, що відносини майнової поруки є комплексними, а тому регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку колегія суддів вважає помилковими.
		Так, враховуючи різницю у способах забезпечення виконання зобов’язань шляхом поруки та застави, відповідно до ст. 546 ЦК України порука і застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язання.
		Проте, згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тому зазначене не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
		Апелянтом не надано доказів, які б спростовували висновок про відсутність у представника позивача повноважень на укладання спірного договору, укладання представником позивача спірного договору в інтересах 2-го відповідача, керівником якого він одночасно був.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008 року, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання договору недійсним.
		Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б стали підставою для скасування рішення. 
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв’язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Твердження ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в особі філії м. Харкова, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, що не підтверджені документально та спростовуються наявними у справі доказами. 
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 33, 36, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 постановила:
		Апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року по справі №19/87-10 залишити без змін.
		Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
		 
		Головуючий суддя 
		 Суддя Гончар Т. В. 
		 Суддя Кравець Т.В. 
		 Повний текст постанови підписано 25.10.2010 року.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...