Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-8698/10/2670 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2010. Зареєстровано: 02.12.2010. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2010.
Дата набрання законної сили: 07.09.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
			01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 
				 
			
			Вн. № <Внутрішній Номер справи >
			П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Київ
			29 жовтня 2010 року11:15 № 2а-8698/10/2670
			 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Степанюка А.Г. , суддів Федорчука А.Б. Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Шейко К.В. вирішив адміністративну справу
			 
			за позовомКиївської міської організації всеукраїнської громадської організації 
				«Громадська позиція», ОСОБА_2, ОСОБА_1  
			
			до
			 
				 треті особиДержавного комітету України із земельних ресурсів 
					Головного управління земельних ресурсів м.Києва Київської міської державної адміністрації
				
				Міністерство культури і туризму України; Державна служба з питань національної культурної спадщини; Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»; Київська міська рада; Головне управління Державного комітету із земельних ресурсів у м. Києві  
				 
					 
						прозобов'язання Головного управління земельних ресурсів КМДА внести до державного земельного кадастру, а саме до поземельної книги, до реєстраційних карток земельних ділянок та до книги реєстрації земельних ділянок - по всім земельним ділянкам, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська, дані про те, що це землі історико-культурного призначення та, у відповідності до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України, - особливо цінні землі.   
							 
						
						На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
						 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
						Уточнені позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки в державному земельному кадастрі в інформації стосовно земельних ділянок, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, не зазначено про те, що це землі історико-культурного призначення та те, що це є особливо цінні землі, то в цьому полягає порушення публічних прав позивачів як мешканців міста Києва. Посилається на те, що ансамбль Київського Софіївського собору, який входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», має статус національного та міжнародного значення. Стверджує, що його історичне оточення у відповідності до національного законодавства та міжнародно-правових норм підлягає суворій охороні.
						Повноважний представник Відповідача 1 - Держкомзему України позов не визнав. У запереченнях проти позову зазначає, що державну реєстрацію земельних ділянок та прав на них у м. Києві здійснює Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).
						Повноважний представник Відповідача 2 Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації також позов не визнав. Посилається на те, що Позивачами не обґрунтовано, в чому полягають порушення їхніх прав ГУ земельних ресурсів КМДА та не зазначено, які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються.
						Третя особа - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»у своїх письмових поясненнях з посиланням на приписи нормативно-правових актів зазначила, що повноваження з реєстрації земельних ділянок та прав на них, а також забезпечення створення функціонування Автоматизованої системи державного земельного кадастру покладено на Центр державного земельного кадастру. Разом з тим посилається на абзац 2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України від 11.02.2010 № 1878-17 де вказано: встановити, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація: права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) приводиться територіальними органами земельних ресурсів. Також повідомила, що інформація про земельну ділянку, яка зазначена в позовній заяві, відсутня в базі даних АС ДЗК Київської міської філії Центру ДЗК. В додаткових пояснення по справі зазначила, що у разі надходження до Київської міської філії Центру ДЗК відповідної документації із землеустрою, інших документів, визначених чинним законодавством України, філія зможе внести відповідні записи до бази даних АС ДЗК.
						Третя особа Київська міська рада у своїх письмових поясненнях посилається на те, що до подання даного позову Позивачі не зверталися до жодного з Відповідачів з відповідними заявами та клопотаннями про внесення змін до державного земельного кадастру. Вважає, що на час розгляду даної справи не існує порушеного права позивачів у публічно-правових відносинах. Також зазначає, що підставою для внесення змін до державного земельного кадастру щодо визначення меж охоронної зони може бути відповідне рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
						Третя особа Головне управління Держкомзему у м. Києві заперечує проти задоволення позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що з 12 жовтня 2010 року набрали чинності та діють зміни до статті 34 Законом України «Про охорону культурної спадщини», у відповідності до яких землі в межах охоронних зон історико-культурних заповідників вже не є землями історико-культурного призначення.
						Третя особа Міністерство культури і туризму України з посиланням на ст. 53 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в редакції Закону України від 09.09.10 р. № 2518-VI зазначає, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані памятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Отже територія охоронної зони ансамблю споруд Софіївського собору в м. Києві в межах, затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 23.12.05 № 1076, не належать до земель історико-культурного призначення. Вважає, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинних нормативних актів у сфері охорони культурної спадщини та земельному законодавству.
						Третя особа Державна служба з питань національної культурної спадщини у своїх письмових поясненнях дублює позицію Мінкультури України.
						Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
						ВСТАНОВИВ:
						Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони памяток історії та культури в м. Києві»затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони памяток історії та культури на території м. Києва, а також статус історико-культурних заповідників і зон охорони памяток історії та культури на території м. Києва. Згідно цього розпорядження до архітектурних заповідників належить, у тому числі, комплекс памяток архітектури Софійського монастиря, включаючи частину території Національного заповідника «Софія Київська»в межах згідно схеми, а також памятка археології «Культурний шар «Город Ярослава».
						Указом Президента України від 11.10.94 №587/94 «Про національні заклади культури»надано статус національного закладу культури - державному історико-архітектурному заповіднику «Софійський музей»(м. Київ), який надалі іменується Національний заповідник «Софія Київська».
						Згідно з Указом Президента України від 15.01.96 №58/96 установлено, що функції управління майном Національного заповідника «Софія Київська»здійснює Державний комітет України у справах містобудування і архітектури.
						Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 №500 «Про національний заповідник «Софія Київська», затверджено Положення про Національний заповідник «Софія Київська», перелік об'єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника «Софія Київська», а також заходи щодо реставрації, завершення упорядкування та використання об'єктів Національного заповідника «Софія Київська».
						Як зазначає Позивач, з метою збереження характеру історичного середовища ансамблю Софійського собору та його домінуючої ролі в центральній історичній частині міста, виникла необхідність уточнення меж території буферної (охоронної) зони, вдосконалення охоронного статусу та режимів її використання. На замовлення Держбуду України 2004 року авторським колективом Інституту НДІТІАМ на основі визначеної раніше архітектурної охоронної зони міста Ярослава було розроблено документ «Охоронна зона ансамблю споруд Софійського собору. Межі та режими»з урахуванням відповідних міжнародних вимог, який погоджено Київською містобудівною радою у березні 2005 року та затверджено Наказом Міністерства культури і туризму України за № 1076 від 23.12.2005 р. Затвердження її на міжнародному рівні відбулося під час роботи 29-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2005 р. в м. Дурбан (Південно-Африканська республіка).
						Таким чином, межі та режим використання території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору були затверджені наказом Міністерства культури і туризму України 23.12.2005 року, а 26 квітня 2007 року ці ж самі межі були затверджені рішенням Київської міської ради № 477/1138 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.01.2005 року № 11/2587 «Про правила забудови м. Києва».
						Так, межі охоронної зони проходять:
						на сході: верхньою кромкою схилу від альтанки в парку Володимирська гірка вздовж його огорожі до вулиці Трьохсвятительської і далі цією вулицею до південного краю будинку №5, вздовж краю цього будинку та вздовж кромки схилу в тилах забудови парного боку вулиці Костьольної до південного рогу будинку №4. Потім в тому ж напрямку від рогу цього будинку до рогу Будинку профспілок, далі до осьової лінії вулиці Костьольна, а за тим вздовж фасадів, що півколом розташовані в північній частині Майдану Незалежності, до осьової лінії вулиці Бориса Грінченка до вулиці Прорізної;
						на півдні: вздовж осьових ліній вулиць Прорізної, Володимирської, Золотоворітського провулку, вулиці Лисенка;
						на заході: вздовж кромки схилів в тилах забудови непарного боку вулиці Ярославів вал, а саме: між вулицями Лисенка та Івана Франка, починаючи з проїзду між будинками №2 і №4 по вулиці Лисенка і далі по історичним межам садиб №№1, 3, 5, 7 9, 11, садиби №3 по вулиці Івана Франка. Далі між вулицями Івана Франка і Олеся Гончара вздовж південного краю будинку №4 по вул. Івана Франка та по історичним межам садиб (разом з флігелями) №№13, 15, 17, 19/31 і вздовж західного краю будинку №33 по вулиці Олеся Гончара. Потім між вулицями Олеся Гончара і Воровського по межам історичних садиб (з флігелями) №№21/20, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37/1 та далі між будинками №3 і №5 по вулиці Воровського. Далі вздовж західного боку Львівської площі до вулиці Велика Житомирська і вздовж Торговельного центру до кромки схилу;
						на півночі: вздовж верхньої кромки схилу на схід до Пейзажної алеї, вздовж Пейзажної алеї до Десятинного провулку, вздовж сходів до тераси у підніжжі Десятинної гірки та вздовж кромки тераси. Далі між будинками №36 і №34 по Андріївському узвозу, потім перетинаючи узвіз до огорожі Андріївської церкви, вздовж огорожі церкви до скверу, по доріжці вздовж схилу, потім вгору вздовж огорожі до кромки схилу на подвірї будинку №14 по вулиці Десятинній. Потім вздовж кромки схилів і тилах забудови парного боку вулиці Десятинної до фунікулеру, перед фасадом верхньої станції фунікулеру і вздовж огорожі, що йде до краю верхньої частини парку Володимирська гірка до альтанки на розі плато. Площа охоронної зони 111,81 га.
						Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761 «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»культурний шар Города Ярослава (розвинуте середньовіччя, Київська Русь, - м. Київ, в межах вул. Костельної, майдану Незалежності, вулиць Новопушкінської (зараз Бориса Грінченка), Прорізної, Ярославів Вал, Львівської площі) є памяткою археології національного значення. Зазначені межі співпадають з межами Города Ярослава, визначеними розпорядженням КМДА, а також з межами охоронної зони Софійського собору.
						Судом враховується, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини».
						Згідно статті 1 вказаного Закону під поняттям обєкт культурної спадщини - слід розуміти визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
						Частина 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачає, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
						Статтею 34 цього ж Закону в редакції, чинній час вирішення спору, передбачено, що землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.
						На переконання суду, державний земельний кадастр має містити дані про цільове призначення усіх земельних ділянок в межах території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, незважаючи на те, які фізичні чи юридичні особи ними володіють. Тобто, у кадастрі має бути зазначено про те, що ці землі відносяться до земель історико-культурного призначення, та є особливо цінні землі.
						Згідно статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
						Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (стаття 194 Земельного кодексу України).
						Відповідно до ст. 195 вказаного Кодексу, основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.
						Статтею 204 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
						Відповідно до положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, останній є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. 
						Постановою КМУ від 12.01.1993 року № 15 передбачено, що державний земельний кадастр ведеться Держкомземом та його територіальними органами, які здійснюють його формування, ведення, збереження і забезпечують доступ до відповідної інформації органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
						Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру»адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно визначено Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», яке до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та прав на них згідно з чинним на сьогодні Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель.
						Разом з тим згідно абзацу 2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України від 11.02.2010 № 1878-17 вказано: встановити, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація: права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) приводиться територіальними органами земельних ресурсів.
						Проте, суд враховує, що вимоги позивачів стосується не державної реєстрації їхніх прав на земельні ділянки, а забезпечення державними органами повноти та правильності обліку земельних ділянок, а саме зазначення у відповідних розділах поземельної книги, реєстраційних карток та журналів обліку даних про те, що усі земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору є землями історико-культурного призначення. 
						Оскільки у місті Києві облік земель ведеться не Держкомземом чи його відділами на місцях, а Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, то належним відповідачем є саме цей спеціально уповноважений виконавчий органу місцевого самоврядування.
						Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин належать делеговані повноваження органів виконавчої влади, такі як реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.
						Колегія суддів також звертає увагу на посилання Позивачів на постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 р. у справі № К-8025/09 за позовом Київської міської ради до Державного агентства земельних ресурсів України про визнання протиправними та скасування пунктів Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. № 43. 
						Так касаційний суд при розгляду вказаної справи прийшов до висновку, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»на законодавчому рівні регулює, які саме повноваження органів виконавчої влади надані органам місцевого самоврядування. Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»відповідно до наказу Держкомзему № 110 від 04.11.1997 р. створено з метою впровадження автоматизації ведення державного земельного кадастру в Україні на базі широкого використання компютерної техніки для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій достовірною інформацією про землю, виконання робіт, для інформаційного забезпечення ведення державного земельного кадастру та відпрацювання технологій робіт. Відповідно до Конституції України, Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, яке затверджено Указом Президента України № 970/2000 від 14 серпня 2000 р., Держкомзем України не мав повноважень наділяти, в тому числі делегувати владні повноваження субєктів владних повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, державному підприємству, яким в даному випадку є Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України…Також було встановлено, що Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердивши своїм наказом вказані положення Інструкції, діяв у спосіб, що не передбачений чинним законодавством та вийшов за межі власних повноважень.
						Враховуючи зазначене рішення ВАСУ від 20.04.2010 р. у справі № К-8025/09 суд вважає підтвердженими доводи Позивача щодо того, що Головне управління земельних ресурсів КМДА є належним відповідачем за даними позовними вимогами.
						Відповідно до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ України від 12.01.1993 № 15 до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподаську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Земельно-кадастрова документація ведеться згідно з інструкцією ведення державного земельного кадастру, затверджуваною Держкомземом.
						Також наказом Держкомзему від 02.07.2003 № 174 затверджено Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, який є чинним на час розгляду справи.
						Згідно розділу 3 зазначеного вище Порядку, у реєстраційній картці відображаються відомості про земельну ділянку, власників, користувачів та орендарів (суборендарів) земельної ділянки та документ, що посвідчує право власності чи право постійного користування або оренди земельної ділянки. У тому числі у стовпці 33 відображається код та назва цільового призначення (використання) земельної ділянки. Крім реєстраційних карток ведеться також книга реєстрації земельних ділянок. При цьому у графі 8 книг реєстрації зазначається цільове призначення земельної ділянки.
						В письмових поясненнях Київської міської філії ДП «Центр державного земельного кадастру»посилається на те, що інформація про земельну ділянку яка зазначена в позовній заяві відсутня в базі даних АС ДЗК Київської міської філії.
						Суд вважає, що оскільки в державному земельному кадастрі не зазначена інформація стосовно земельних ділянок, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, а саме те, що це землі категорії земель історико-культурного призначення, що це є особливо цінні землі, то це порушує публічні права, зокрема, позивачів.
						Крім цього, колегія суддів критично оцінює доводи Відповідачів про відсутність порушення прав, свобод та інтересів Позивачів у сфері публічно-правових відносин, оскільки, як встановлювалось вище, та у відповідності до приписів ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», обєкти культурної спадщини це спадок всього людства, а тому рішення, дії чи бездіяльності субєкта владних повноважень щодо цих обєктів можуть порушувати права, свободи чи інтереси будь-якої особи.
						Підсумовуючи викладене, суд вважає обґрунтованими твердження Позивачів про те, що землі в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору є землями історико-культурного призначення та мають включатись до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою іншої проектно-планувальної та містобудівної документації, саме як охоронювані археологічні території, території памятки археології національного значення «Культурний шар города Ярослава».
						Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення.
						Отже, як було встановлено вище, земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору віднесені до охоронюваної археологічної території законодавством як на місцевому рівні (розпорядженням виконавчого органу Київради Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р.), так і на республіканському рівні (постановою Кабінету Міністрів України № 1761 від 27.12.01 р.).
						Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобовязання Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації внести до державного земельного кадастру, а саме до поземельної книги, до реєстраційних карток земельних ділянок та до книги реєстрації земельних ділянок - всі земельні ділянки, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська, дані про те, що це землі історико-культурного призначення та, у відповідності до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України, - особливо цінні землі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
						Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
						Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.
						Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
						Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
						 ПОСТАНОВИВ:
						1.Адміністративний позов задовольнити частково.
						2.Зобовязати Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації внести до державного земельного кадастру, а саме до поземельної книги, до реєстраційних карток земельних ділянок та до книги реєстрації земельних ділянок - всі земельні ділянки, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська, дані про те, що це землі історико-культурного призначення та, у відповідності до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України, - особливо цінні землі.
						3.У позові до Державного комітету України із земельних ресурсів відмовити.
						 Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
						Згідно ст. 254 КАС України Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
						 Головуючий суддяА.Г. Степанюк
						 суддіА.Б. Федорчук
						Т.І. Шейко
						 
							 Дата складення постанови в повному обсязі 22.11.2010 року

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...