Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 42/90-10(53/113-09) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.12.2010. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			30 листопада 2010 р. № 42/90-10(53/113-09) 
			Вищий господарський суд України в складі
			 
			колегії суддів:Овечкін В.Е.
			Чернов Є.В.
			Цвігун В.Л. 
			за участю представників
			ПП "Аркада"
			ВАТ Хоботовське підприємство "Крахмалопродукт"
			розглянув касаційну скаргу Бєлєвцова О.С. за дов. від 11.10.2010 р.
			 
				 Савчук А.В. за дов. від 08.10.2010 р.
				 ВАТ Хоботовське підприємство "Крахмалопродукт" 
				на постановуХарківського апеляційного господарського суду 
				від 06 жовтня 2010 року 
				у справі№ 42/90-10 господарського суду Харківської області 
				за позовомПриватного підприємства "Аркада" 
				доВАТ Хоботовське підприємство "Крахмалопродукт" 
				простягнення збитків 
				В С Т А Н О В И В:
				Рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2009 р. в позові про стягнення збитків, неустойки відмовлено.
				Суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість вимог, оскільки за істотних змін обставин пов'язаних з відмовою компетентного державного органу у видачі імпортного карантинного дозволу, про що відповідачем було повідомлено позивачу, для останнього була очевидною неможливість виконання зобов'язання, що свідчить про штучність заявлених збитків; позивачем не доведено обставин понесення збитків пов'язаних із зберіганням зерна, оскільки не доведена наявність зв'язку між зерном, що зберігалося та відповідачем. 
				Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2009 р. залишено без зміни.
				Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2010 р. зазначені постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасовані, справа передана на новий розгляд господарському суду першої інстанції. 
				Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2010 р. (суддя В.Яризько) позов про стягнення збитків, пені та річних задоволений.
				Суд, зважаючи на норми ст.ст. 6.1.14, 6.1.15 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА), ст.ст. 25, 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, ст.ст. 22, 526, 610 ЦК України, дійшов висновку, що відповідач не виконав договір та неправомірно відмовився від придбання товару у визначеній кількості, а тому повинен нести відповідальність за завдані позивачу збитки у вигляді не отриманого доходу, збитки понесені за зберігання товару, оскільки не повідомив позивача про перевищення ліміту імпортного карантинного дозволу.
				Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. (судді В.Сіверін, О.Терещенко, В.Івакіна) рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2010 р. залишено без зміни.
				Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права, в позові відмовити.
				Скаржник вважає, що судами не застосовано норми ст.ст. 6.1.17, 7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА), які передбачають звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, невірно застосовано ст.ст. 6.1.16, 7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів при встановлених обставинах відмови компетентного органу у видачі імпортного карантинного дозволу, повідомлення відповідачем про це позивача. 
				Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, просить оскаржувані постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції залишити без зміни, оскільки вони прийняті відповідно з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. 
				У зв’язку з відпусткою судді Овечкін В.Е. провадження за касаційною скаргою у даній справі порушено колегією суддів в наступному складі: головуючого –Чернов Є.В., суддів Цвігун В.Л., Данилова Т.Б.
				У зв’язку з виходом з відпустки судді Овечкін В.Е., справа розглядається колегією суддів у постійному складі: головуючий –Овечкін В.Е., судді Чернов Є.В., Цвігун В.Л.
				Позивачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи за обставин проведення переговорів між сторонами щодо подальшої співпраці та можливості вирішення спору мировою угодою. 
				Ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
				Враховуючи приписи частини другої ст. 1115 ГПК України, частини першої ст. 1117 ГПК України щодо порядку та меж перегляду справи, касаційна інстанція переглядає судові рішення на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, наведені заявником обставини не є такими, що перешкоджають здійсненню перегляду судових рішень у справі в касаційному порядку. 
				Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи сторін та приходить до висновку про правомірність задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
				Предметом спору, що розглядається є невиконання зовнішньоекономічного договору поставки внаслідок прийняття розпорядження та відмови федеральної служби по ветеринарному, фітосанітарному контролю Російської Федерації 16.08.08 р. у видачі імпортного карантинного дозволу на ввезення товару на територію Російської Федерації.
				22.04.08 відповідачем отримано від контролюючого органу імпортний карантинний дозвіл та поставлено відповідачу декілька партій товару.
				Згідно з п.6 договору поставки № 6, що укладений між постачальником –ПП "Аркада", Україна та покупцем ВАТ Хоботівське підприємство від 04.06.08 сторони передбачили, що спори, які виникають із виконання договору або у зв’язку з ним підлягають розгляду в господарському суді Харківської області.
				Поряд з цим Вищий господарський суд України враховує, що письмова угода сторін про передачу спору до суду нормами ГПК України не визначена. Така норма міститься тільки у ЦПК України.
				Згідно п.1 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.02 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" із змінами, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом (п.1 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу ІІІ ГПК України.
				Зокрема, згідно ст.15 розділу ІІІ ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
				Вищий господарський суд України приймає до уваги, що підставою для невиконання договору поставки є відмова Федеральної служби Російської Федерації у наданні дозволу на ввезення товару на територію Російської Федерації.
				Правомірність дій державного органу іншої країни, що надає дозвіл на імпорт товару може бути встановлена лише із залученням цього компетентного державного органу до участі у справі у державному суді Російської Федерації за місцезнаходженням відповідача. Зазначене узгоджується із ст.4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.92, яка передбачає, що компетентний суд держави-учасниці має право розглядати зазначені у ст.1 цієї угоди спори, якщо на території цієї держави відповідач має постійне місцезнаходження.
				Господарський суд Харківської області повноважень, передбачених ГПК України по залученню до участі у справі державного контролюючого органу іншої країни не має, що не дозволяє достеменно встановити правомірність дій Федеральної служби по ветеринарному та фітосанітарному контролю, якою спочатку надано дозвіл на імпорт товару, а згодом відмовлено у видачі дозволу на імпорт, передбачуваність дій федеральної служби, права та обов’язки сторін пов’язані із виконанням договору поставки, в тому числі звільнення від відповідальності згідно п.1 ст.79 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, п.7.1.7 Принципів УНІДРУА про міжнародні комерційні договори.
				Так, згідно п.1 ст.79 Віденської конвенції сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов’язань, якщо доведе, що воно спричинено перешкодою поза її контролем, і що неможливо було очікувати цієї перешкоди при укладенні договору. Подія, яка характеризується, як непередбачувана повинна відповідати вимозі непередбачуваності, оскільки сторони не могли врахувати, що відсутність певного обладнання у покупця на момент укладення договору у подальшому спричинить відмову державного контролюючого органу Російської Федерації у наданні імпортного дозволу.
				Оскільки комерційні підприємства позивача і відповідача, відповідно, мають місцезнаходження в Україні і Російській Федерації, з урахуванням того, що Україна і Російська Федерація є учасницями Конвенції ООН про контракти міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 років (далі - Віденська конвенція), зважаючи на ст. 1(1 (а) Віденської конвенції, а також ст. 9 Конституції України, згідно якої діючі міжнародні угоди, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, спірні стосунки підлягають розгляду на підставі положень Віденської конвенції і, субсидіарно, на підставі цивільного і господарського права України.
				Відповідно до ст. 25 Віденської конвенції, порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно спричиняє за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання в значній мірі позбавляється того, на що мала право розраховувати на підставі договору, за винятком випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату і розумна особа, що діє в тій же якості при аналогічних обставинах, не передбачала його також. 
				Відповідно до ст.79 Віденської конвенції, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати врахування цієї перешкоди при укладенні договору або уникнення або подолання цієї перешкоди або його наслідків. 
				При таких обставинах відсутні правові підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 78 Віденської конвенції.
				При розгляді міжнародних торгівельних спорів судами як правило враховуються міжнародні торговельні звичаї, які застосовуються у відповідній сфері зовнішньо-торгівельних стосунків.
				Зокрема, принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА), Італія, Рим, в 1994 році, розглядаються в міжнародній торгівельній практиці у сукупності з Віденською конвенцією, як правила міжнародного торгівельного звичаю. 
				При цьому, згадані принципи застосовуються в частині, яка не суперечить матеріальному праву, обраному сторонами. 
				Як встановлені правила можна розглядати наступні: 
				Стаття 1.7. Сумлінність і чесна ділова практика
				2. Кожна сторона зобов'язана діяти відповідно до прийнятих в практиці міжнародної торгівлі сумлінністю і чесною діловою практикою. Стаття 3.15. Обмеження по термінах
				1. Повідомлення про відмову від договору має бути дане протягом розумного терміну, з врахуванням обставин, після того, як сторона, що відмовляється, дізналася або не могла не дізнатися про відповідні факти і отримала можливість діяти на свій розсуд.
				Стаття 6.1.14. Звернення за державним дозволом.
				Якщо законодавство якої-небудь держави вимагає державного дозволу, що впливає на дійсність договору або його виконання, і якщо ні це законодавство, ні обставини не вказують на інше, то:
				а) якщо лише одна сторона має своє комерційне підприємство в цій державі, ця сторона повинна зробити всі заходи, необхідні для здобуття дозволу;
				б) у будь-якому іншому випадку сторона, чиє виконання вимагає дозволу, повинна вжити необхідні заходи.
				Стаття 6.1.15. Процедура звернення за дозволом
				1.Сторона, яка повинна зробити заходи, необхідні для здобуття дозволу, повинна це зробити без невиправданої затримки і повинна нести всі пов'язані з цим витрати.
				2.Ця сторона повинна у відповідному випадку повідомити іншу сторону про видачу або відмову у видачі дозволу без невиправданої затримки.
				Стаття 6.1.16. Невидача і відсутність відмови у видачі дозволу
				1. Якщо, не дивлячись на те, що відповідною стороною зроблені всі необхідні заходи, дозвіл не був отриманий і одночасно не було відмовлено в його видачі протягом погодженого терміну, або, якщо такий термін не був погоджений, то протягом розумного терміну після укладення договору будь-яка сторона має право припинити дію договору.
				Стаття 7.1.7. Непереборна сила (форс-мажор)
				1. Сторона звільняється від відповідальності за невиконання, якщо вона доведе, що невиконання було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати врахування цієї перешкоди при укладенні договору або уникнення або подолання цієї перешкоди або його наслідків.
				Відповідачем на адресу позивача була направлений лист №1565 від 02.09.2008 року з проханням припинити відвантаження товару у зв'язку з відмовою Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу із залученням відповідних копій документів, а саме: Розпорядження Управління по Рязанській і Тамбовській областях Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю від 16.08.2008 року. Як наслідок, 04.09.2008 року відповідач направив позивачеві лист з пропозицією про розірвання договору, посилаючись на неможливість виконати договірні зобов'язання за наявності відмови Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу.
				Відповідно, позовні вимоги в тій частині, в якій вони пов'язані з неможливістю виконання договору відповідачем, не підлягають задоволенню, оскільки відповідач не міг виконувати договір при відсутності карантинного сертифікату.
				Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своєчасно звернувся за відповідним дозволом, тому при укладенні договору у відповідача не було підстав вважати, що у видачі такого сертифікату йому буде відмовлено, оскільки до цього часу, незважаючи на відсутність певного обладнання, аналогічний сертифікат був ним отриманий і використаний, у тому числі й для виконання зобов'язань за договором з позивачем.
				Посилання позивача на те що, відповідач протиправно використовував ліміт, встановлений наявним Імпортним карантинним дозволом від 22.04.2008 року не заснована на фактах, оскільки даний дозвіл видавався не позивачеві, а відповідачеві, і найменування позивача в цьому дозволі відсутнє. Крім того, аргументи позивача про порушення відповідачем п. 2.5 Договорів не обґрунтовані, оскільки відповідач виконав умови даного пункту, а також своєчасно вчинив дії для здобуття нового сертифікату.
				Крім того, згідно ст.652 Цивільного кодексу України в разі істотної зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали б його на інших умовах.
				Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
				1)          в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
				2)          зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;...".
				В даному випадку істотними змінами обставин слід вважати :
				–відмову Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу; а також різке зниження цін на ринку зернових культур, у зв'язку зі світовою фінансовою кризою.
				Вищий господарський суд України погоджується з позицією відповідача щодо недоведеності посилань позивача на чисельні звернення з пропозиціями постачань зерна, оскільки надані ним документи, а саме пропозиції для потенційних контрагентів (пропозиція, адресована Генеральному директорові «Казацкий крахмалопаточный комбинат»від 12.09.2008р., пропозиція, адресована директорові РУСПП «Смолевичская бройлерная птицефабрика»від 12.09.2008 р., від 02.10.2008 р.) датовані різними числами, в одному випадку мають вихідний номер, в іншому –такого вихідного номеру не мають взагалі.
				Що стосується зберігання зерна (стягнення збитків за зберігання зерна), як зазначив позивач призначеного для постачання відповідачеві і такого, що не був витребуваний, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
				–матеріалами, які додані до позовної заяви, недоведена оплата за зберігання кукурудзи ПП «Аркада», поставка якої була передбачена саме для відповідача.
				–кукурудза, призначена для продажу відповідачеві, у відповідності до п. 3.1. Договору, має відповідну якість: згідно ДСТУ 4525:2006 обов'язкові характеристики за наступними показниками:
				–вологість - не більше 15%;
				–сорна домішка, не більше 5% і т.д.
				В той же час, в доповненнях: №1 до договору складського зберігання №ВЗ-18 від 14.07.2008 року.; №1 до договору складського зберігання №ВЗ-25 від 01.12.2008року., які є невід'ємними частинами даних договорів, які визначені як «Калькуляція на тарифи та послуги, що надаються зерновим складом", додаткові послуги у вигляді "ОЧИСТКИ" і "СУШКИ" не передбачені, відповідно, відсутні підстави для твердження, що зерно для зберігання у відповідності до вимог вказаних договорів має відношення до поставок зерна, передбачених Договором, укладеним між сторонами. 
				Позивачем не доведено, що зерно, яке він здав на зберігання, було призначено саме для поставки відповідачу, і тому відсутні докази зв'язку між зберіганням зазначеного зерна та відповідачем.
				Як вбачається з копій вантажних митних декларацій, вантаж був відвантажений відповідачеві або згідно договору між ПП «Аркада»і ТОВ «Мелагрейн»«№2002/08/01-е від 20.02.08р., який за своєю суттю є договором доручення (ГТД №804000001/8/004425 від 08.07.08р.), або у відповідності з договором комісії №18 від 18.07.08р. і додатку до нього №1 від 18.07.08р. між ПП «Аркада»і ПП «Золота Нива»(ГТД 804000001/8/004591 від 23.07.08р., ГТД 804000001/8/004652 від 30.07.2008р.).
				Вищевказаний факт свідчить про те, що позивач при укладанні договорів купівлі-продажу діяв як посередник, не був власником зерна.
				Відповідно до ст. 57 Віденської конвенції 1) Якщо покупець не зобов'язаний сплатити ціну в якому-небудь іншому певному місці, він повинен сплатити її продавцеві: а) у місці знаходження комерційного підприємства продавця; або б) якщо платіж має бути зроблений проти передачі товару або документів в місці їх передачі.
				Відповідно до ч.3 ст. 509 ГК України, зобов'язання повинне ґрунтуватись на міркуваннях сумлінності, розумності і справедливості.
				Оскільки умови договору передбачають постачання товару, яке здійснюється з наданням значної кількості документів (ГТД, рахунок, залізнична накладна, сертифікат ГХІ України, фітосанітарний сертифікат), платіж повинен вчинятися при передачі документів і товару в місці їх передачі, тобто в Російській Федерації.
				Отже, умова п.4.2. Договору, згідно з яким «Покупець оплачує 100% вартостей фактично поставленого товару протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження», слід розуміти, як здійснення платежу в Російській Федерації, а не в місці отримання платежу позивачем.
				При таких обставинах, Вищий господарський суд України констатує, що судами неправильно витлумачені та застосовані ст.ст. 25, 78, 79 Віденської конвенції про міжнародні договори купівлі-продажу, не застосована ст. 652 ЦК України, не враховані міжнародні торгові звичаї, які втілені у принципах міжнародних комерційних договорів, не врахована судова практика щодо застосування пророгаційних угод, не доведена наявність причинно-наслідкового зв’язку як підстави для стягнення збитків.
				Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 ГПК України,
				П О С Т А Н О В И В:
				 Касаційну скаргу задовольнити.
				 Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. та рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2010 р. у справі № 42/90-10 господарського суду Харківської області скасувати.
				 У задоволенні позовних вимог відмовити.
				 
					 Головуючий, суддя                                                             Овечкін В.Е.
					 
						 
							 
								 Судді                                                                                                              Чернов Є.В.
								 
									 
										 
											 Цвігун В.Л.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...