Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 23/462 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Інший майновий спір.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2010. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 22.12.2010                                                                                           № 23/462
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Лосєва А.М.
		суддів:           Іваненко Ю.Г. 
		          Сулім В.В. 
		при секретарі:           Семенович А.В. 
		За участю представників:
		від позивача -не з’явились; 
		від відповідача: Касьян В.М. – дов. від 27.08.2010р., Донін О.Р. – дов. від 27.01.2010р.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" 
		на рішення Господарського суду м.Києва від 19.10.2010 
		у справі № 23/462 (Кирилюк Т.Ю. .....) 
		за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" 
		до                                                   ЖБК "Зварювальник-2" 
		          
		          
		про                                                   стягнення 337 225,48 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» (далі - відповідач) заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1641361 від 01.08.2001р. у розмірі 337225,48 грн. (з них: 288795,29 грн. – основний борг, 21491,59 грн. – інфляційні втрати, 7706,94 грн. - 3% річних, 19231,66 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії.
		В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги в частині стягнення основного боргу та просив суд стягнути з відповідача 284046,75 грн.
		Відповідач заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та недоведеності. Зокрема, відповідач не погоджувався з тарифами, на підставі яких позивачем здійснювалось нарахування за постачання теплової енергії. Окрім того, відповідач просив залишити позов без розгляду, посилаючись на те, що Господарським судом міста Києва уже розглядаються справи з тим же предметом, між тими ж сторонами та з тих самих підстав, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у даній справі. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 284046,75 грн. основного боргу, 19231,66 грн. пені, 7706,94 грн. 3% річних, 16763,54 грн. інфляційних втрат, 3324,97 грн. державного мита та 232,69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 
		Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, посилаючись на те, що жодним нормативно правовим актом не зобов’язань кредитора розраховувати інфляційну складову заборгованості з урахуванням інфляційних показників менше одиниці, тому зменшення судом заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат у зв’язку з тим, що в певні місяці періоду нарахування індекс інфляції мав від’ємне значення є безпідставним.
		Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. При цьому, відповідач наголошував на наступному:
		- судом першої інстанції не вчинено дій по підготовці справи до розгляду, що є порушенням ст. 65 Господарського процесуального кодексу України;
		- в порушення ст. ст. 61, 81 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що Господарським судом міста Києва розглядаються справи №41/671 та №41/104 з тим же предметом, між тими ж сторонами та з тих самих підстав, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі №23/462;
		- направляючи відповідачу листи про зміну тарифів, позивач фактично змінював умов договору в односторонньому порядку;
		- розрахунок основного боргу здійснений на підставі тарифів, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які на даний час є скасованими;
		- задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, судом не прийнято до уваги вимоги Закону України „Про тимчасову заборону стягнення з громадян пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги”.
		Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. апеляційні скарги позивача та відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2010р.
		В судовому засіданні 22.12.2010р. представник відповідача подав клопотання б/н від 22.12.2010р., в якому просив при розгляді апеляційної скарги прийняти до наступне (мовою оригіналу): докази застосування АК «Київенерго» нечинних тарифів, наведені у п.7 апеляційної скарги, підтверджуються Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.07.2007р. по справі №2а-166/07 (с.12, абз 9, с.13, абз 1-3), Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008р. по справі №22а-5383/08 та Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009р. по справі №5301/09 (с.7-8) по аналогічних справах і, згідно ст. 72 КАС України, не потребують доведення. 
		Вказане клопотання було залучено до матеріалів справи.
		В судовому засіданні 22.12.2010р. представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		Представник позивача у судове засідання 22.12.2010р. не з'явився, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Приймаючи до уваги обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами. 
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. 
		01.08.2001р. між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1641361 (далі – Договір).
		У відповідності до умов Договору (розділ 2) енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року. постачати споживачеві теплову енергію в порядку, визначеному Договором, а абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. 
		В додатку №4 до Договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення. Абонент оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим. Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з січня 2009 року по серпень 2010 року поставив відповідачу теплову енергію на суму 464651,08 грн. Однак відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість.
		Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
		Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, пені та 3% річних, визнавши їх обґрунтованими та доведеними. Однак, суд частково відмовив у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, зазначивши, що при здійсненні розрахунку вказаних вимог позивачем не прийнято до уваги, що в певних місяцях періоду нарахування індекс інфляції мав від’ємне значення.
		Апеляційний господарський суд погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
		За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).
		В ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. 
		Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України). 
		Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
		Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору у спірному періоді позивач поставив відповідачу теплову енергію загальною вартістю 464651,08 грн., тоді як відповідач лише частково розрахувався з позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи даними відомостей обліку використання теплової енергії за період з січня 2009 року по серпень 2010 року та довідками про надходження коштів за спожиту теплову енергію.
		Згідно з останніми уточненнями позивачем своїх вимог, станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем складала 284046,75 грн.
		Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої енергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем надано не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань. 
		Відносно посилання відповідача на те, що розрахунок вартості поставленої теплової енергії здійснено на підставі нечинних тарифів, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідні нарахування позивач провів на підставі тарифів на теплову енергію, чинних протягом спірного періоду, що підтверджується обліковими картами за цей період та листами про затвердження тарифів, які направлялись на адресу відповідача. 
		За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 284046,75 грн. 
		Відповідальність відповідача, як абонента, за порушення порядку здійснення розрахунків за теплову енергію передбачена в п.3.5 Додатку №4 до Договору, згідно з яким абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України. 
		Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені у сумі 19231,66 грн., 3% річних розмірі 7706,94 грн. та інфляційних втрат також є обґрунтованим. При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір суми інфляційних втрат, заявлений позивачем до стягнення, розрахований без урахування від’ємного значення індексу інфляції у липні-серпні 2009 року та у період з квітня по липень 2010 року, а отже він є завищеним. За розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати у загальному розмірі 16763,54 грн. 
		Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що жодним нормативно правовим актом не зобов’язань кредитора розраховувати інфляційну складову заборгованості з урахуванням інфляційних показників менше одиниці не може бути прийнято судом до уваги, оскільки діючим законодавством встановлено відповідну методику розрахунку як інфляційних втрат, так і 3% річних, пені та штрафу, якою не передбачено довільне визначення та застосування індексу інфляції не в тому показнику, який мав місце у періоді нарахування, а в іншому показнику на розсуд самого кредитора.
		Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 61, 65, 81 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, з наступних підстав.
		У разі, якщо відповідач вважає, що судом не було вчинено дій по підготовці справи до розгляду, а саме не перевірено чи направляв позивач відповідачу копії всіх документів, доданих до позову, але при цьому позов прийнято до провадження, відповідач у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не позбавлений права заявляти відповідні клопотання (зокрема, про зобов’язання позивача надати відповідачу відсутні у нього документи) або знайомитись з матеріалами справи та робити з них витяги з метою запобігання затягуванню строків вирішення спору. 
		Відносно твердження відповідача про існування інших справ, в яких той самий предмет спору, між тими ж сторонами та з тих же підстав, необхідно звернути увагу на те, що, як зазначає сам відповідач, названі справи різняться за періодом нарахування заборгованості.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передумовою для залишення позову без розгляду є наявність всіх трьох однак, а саме: тотожності сторін, предмету спору та підстав його виникнення.
		З наведеного вище вбачається, що навіть якщо у справах справи №41/671, №41/104 та №23/462 збігаються сторони та підстави спору (неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань), то предмет спору не є тотожним, оскільки в кожній справі різний період нарахування боргу. Отже, підстави для залишення позову без розгляду у суду були відсутні.
		Посилання відповідача на Закон України „Про тимчасову заборону стягнення з громадян пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки норми названого закону поширюються на громадян, тоді як стороною спірного Договору є не кінцевий споживач, а відповідач – юридична особа. До того ж, нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних передбачено за прострочення виконання грошового зобов’язання особою, незалежно від того є вона юридичною або фізичною.
		Відносно твердження відповідача про те, що направляючи йому листи про зміну тарифів, позивач фактично змінював умов Договору в односторонньому порядку, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що умовами Договору (п.2.2.3) передбачено обов’язок позивача повідомляти відповідача про зміну відповідних тарифів. При цьому, укладаючи Договір, сторони погодили, що при визначенні вартості поставленої енергії вони будуть керуватись діючими тарифами, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації. 
		Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Інших додаткових пояснень та доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.
		Доводи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
		Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційні скарги задоволенню не підлягають. 
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, витрати по сплаті державного мита за їх подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на апелянтів.
		Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційні скарги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» та Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. у справі №23/462 залишити без змін.
		3. Матеріали справи №23/462 повернути до Господарського суду міста Києва.
		4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
		Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М. 
		 Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.
		                                                                                           Сулім В.В.
		 
			 28.12.10 (відправлено)

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...