Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/2096/17-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Службова недбалість.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2026.
Дата набрання законної сили: 19.02.2026
Номер судового провадження: 51-1490км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016041440000046

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 лютого 2026 року
		м. Київ
		справа № 175/2096/17-к
		провадження № 51-1490 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 42016041440000046 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Чапліно Васильківського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки зі штрафом у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн.
		На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_7 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		Цивільний позов прокурора задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь Підгородненської міської ради (код ЄДРПОУ 05502750) 519 312 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
		Крім того, у вироку вирішено питання щодо судових витрат.
		Відповідно до вироку ОСОБА_7 , будучи генеральним директором ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав», тобто займаючи посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, уклав договір № 52 від 28 липня 2015 року з Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі - Замовник) в особі заступника міського голови ОСОБА_8 про виконання робіт по об`єкту «Капітальний ремонт покрівлі комунального дошкільного учбового закладу (яслі-садок) загального типу № 7 «Івушка» Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за адресою: вул. Шосейна, 99-А м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області» (далі - договір №52).
		На виконання умов договору № 52 з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав» у якості передплати 30% перераховано кошти у розмірі 229 756,68 грн.
		У подальшому, ОСОБА_7 у період часу з 01 вересня 2015 року по 19 жовтня 2015 року, перебуваючи у м. Підгородне, маючи реальну можливість контролювати якість виконаних робіт по ремонту покрівлі об`єкту договору, формально ставлячись до обов`язків щодо виконання умов договору, належним чином не перевірив об`єм та вартість виконаних робіт, після чого склав та завірив власним підписом акти приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в № 1 за серпень 2015 року, № 1 за вересень 2015 року, № 3 за жовтень 2015 року, вказавши об`єм виконаних робіт, який на той час не відповідав його фактичному виконанню та проектно-кошторисній документації.
		Зазначені акти ОСОБА_7 передав Замовнику в особі заступника міського голови ОСОБА_8 , який, не будучи обізнаним про реальні об`єми виконаних робіт, прийняв та підписав їх, на підставі чого на виконання умов договору № 52 з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав» перераховано кошти у розмірі 659 250 грн.
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 58 від 21 вересня 2016 року фактично виконані роботи, проведені ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав» на об`єкті за договором № 52, не відповідають даним, відображеним у актах приймання виконаних будівельних робіт на суму 519 312 грн.
		За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 367 КК, як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом громадським інтересам.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року - без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрити.
		Обґрунтовуючи свої доводи, зазначає, що під час судового розгляду захист наголошував на відсутності події злочину через відсутність істотної шкоди для потерпілої сторони, тоді як місцевий суд вказав у вироку, що сторона захисту вказувала про відсутність саме складу злочину, що не відповідає дійсності, чим спотворено позицію сторони захисту.
		Стверджує, що з цих підстав захист у апеляційній скарзі вказував про ненадання місцевим судом оцінки головному доводу, а саме щодо відсутності події злочину. Однак, апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи докази, вдався до власної оцінки доводів сторони захисту, які взагалі не отримали оцінки з боку суду першої інстанції, чим вийшов за межі своїх процесуальних повноважень й позбавив сторону захисту можливості реалізувати своє право брати участь у дослідженні доказів.
		Вказує про недопустимість як доказу висновку судової будівельно-технічної експертизи. Звертає увагу, що експертиза проведена на підставі досліджень лабораторії ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», яка не мала відповідного атестату акредитації, договір на проведення дослідження між експертом ОСОБА_9 та зазначеною установою також не укладався. Наведене свідчить про те, що лабораторні дослідження проводилися неофіційно та неуповноваженою установою, що залишилося поза увагою судів обох інстанцій.
		Зауважує, що прокурор належним чином не дотримався відповідної процедури та під час судового розгляду не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави в суді, враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять підтвердження, що прокурор звертався у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області стосовно необхідності подання цивільного позову у межах кримінального провадження. Відтак у суду не було законних підстав для задоволення цивільного позову сторони обвинувачення.
		Щодо відсутності заподіяння будь-якої шкоди вказувала і представник потерпілої сторони ОСОБА_10 , повідомивши в судовому засіданні про відсутність претензій до ОСОБА_7 , у зв`язку з чим не підтримала цивільний позов прокурора.
		Таким чином вважає, що розгляд кримінального провадження здійснено формально, односторонньо, без належної перевірки наведених доводів сторони захисту та надання відповіді на них, що свідчить про необґрунтованість та незаконність оскаржуваних судових рішень.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду просив скасувати, а кримінальне провадження закрити.
		Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		У касаційній скарзі захисник вказує про те, що місцевий суд не надав належної оцінки позиції захисту про відсутність події злочину у зв`язку з відсутністю заподіяної шкоди потерпілій стороні, помилково зазначивши, що захист оспорював наявність складу злочину.
		Крім того, стверджує, що апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи докази, вдався до власної оцінки доводів сторони захисту про відсутність події злочину, які взагалі не отримали оцінки з боку суду першої інстанції, чим вийшов за межі своїх процесуальних повноважень.
		Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів вважає їх непереконливими.
		Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Ухвалюючи оскаржуваний вирок, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
		Такі висновки суд зробив на підставі оцінки показань самого ОСОБА_7 , який свою винуватість не визнав, водночас не заперечував проведення робіт на об`єкті за договором № 52 та підписання актів приймання виконаних робіт, вказавши, що всі роботи були проведені у відповідності до проектно-кошторисної документації.
		Крім того, відповідно до змісту вироку, суд надав оцінку показанням представника потерпілого ОСОБА_10 , яка зауважила, що після проведення ремонтних робіт було виявлено протікання покрівлі, про що складено акт про усунення недоліків. Також суд оцінив показання свідка ОСОБА_11 , яка вказала, що після проведення робіт у жовтні виявлено протікання даху, недоліки були усунуті, про що складений відповідний акт, однак через деякий час покрівля знову почала протікати. Судом першої інстанції надано оцінку також показанням свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були присутні під час огляду покрівлі дитячого закладу «Івушка» та стін з протіканням. За наслідками огляду зафіксовано незадовільний стан будівельних робіт, відібрано відповідні зразки матеріалів та складено протокол огляду.
		Поряд з цим, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на оцінених та досліджених у судовому засіданні:
		- протоколах тимчасового доступу до речей і документів від 23 серпня 2016 року, від 14 вересня 2016 року, від 10 квітня 2017 року, від 27 квітня 2017 року, відповідно до яких у приміщенні Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області вилучено оригінали документів, що стосуються договору № 52, у приміщеннях ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра та ПАТ КБ «Приватбанк» вилучено документи про прибуток та рух грошових коштів ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав»;
		- протоколах огляду місця події від 02 вересня 2016 року, від 23 травня 2017 року, у яких зафіксовано якість проведених будівельних робіт та стан покрівлі будівлі дошкільного учбового закладу загального типу № 7 «Івушка»;
		- висновку судової будівельно-технічної експертизи № 58 від 21 вересня 2016 року, згідно якого невідповідність вартості виконаних робіт з вартістю, зазначеною в актах приймання виконаних робіт, становить 519 312 грн;
		- висновку судово-економічної експертизи № 1768/1769-17 від 20 квітня 2017 року щодо підтвердження перерахування Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області за договором № 52 на розрахунковий рахунок ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав» грошових коштів на загальну суму 695 250 грн;
		- висновку судової почеркознавчої експертизи № 29/1.1-257 від 25 квітня 2017 року, згідно якого підписи на актах приймання виконаних робіт зроблені ОСОБА_7 .
		Крім того, судом надано оцінку поясненням експерта ОСОБА_9 , який в суді підтвердив правильність висновку судової будівельно-технічної експертизи № 58 від 21 вересня 2016 року, та зазначив, що був присутній під час огляду даху дитячого садка, в ході огляду відбиралися зразки матеріалу покрівлі. При цьому вказав, що стороною захисту здійснювався на нього тиск з метою відмови від раніше наданого ним висновку.
		На підставі дослідження сукупності доказів, як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.
		Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому дій.
		У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник вказує про недопустимість як доказу висновку судової будівельно-технічної експертизи № 58 від 21 вересня 2016 року.
		Мотивуючи такі твердження, захисник звертає увагу, що експертиза проведена на підставі досліджень лабораторії ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», яка не мала відповідного атестату акредитації, договір на проведення дослідження між експертом ОСОБА_9 та зазначеною установою також не укладався, що свідчить про те, що лабораторні дослідження проводилися неофіційно та неуповноваженою установою.
		Зі змісту судових рішень вбачається, що вказані твердження були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за наведених обставин не встановив підстав для визнання зазначеного висновку недопустимим доказом.
		В ухвалі апеляційний суд вказав, що наведене не ставить під сумнів факт самого дослідження та, відповідно, достовірність висновку експерта, який узгоджується з іншими дослідженими доказами у справі, які об`єктивно свідчать про невідповідність проектно-кошторисної документації як використаним матеріалам, так і обсягу виконаних робіт.
		Так, згідно ч. 1 ст. 69 КПК експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
		Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, та які у своїй діяльності керуються Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції наказу від 26 грудня 2012 року № 1950/5)(далі - Інструкція), відповідно до пункту 2.4 розділу 2 якої за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
		Крім того, відповідно до абзацу 14 п. 4.12 розділу 4 Інструкції вказано, що у вступній частині висновку експерта зазначаються попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК та за відмову від надання висновку за ст. 385 КК.
		Також абзацом 2 пункту 4.20 Інструкції передбачено, що у вступній частині викладаються відомості, наведені в пункті 4.12 цього розділу. У повідомленні про неможливість надання висновку експерт зазначає, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за ст. 385 КК.
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 58 від 21 вересня 2016 року на підставі дослідження матеріалів кримінального провадження, а також у тому числі звіту Лабораторії експериментальних наукових досліджень ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» (додаток № 4), експертом встановлено невідповідність вартості виконаних робіт з вартістю, зазначеною в актах приймання виконаних робіт на суму 519 312 грн.
		Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції у судовому засіданні експерт ОСОБА_9 , після приведення його до присяги та попередження про кримінальну відповідальність, як того вимагають положення ст. 356 КПК, підтвердив достовірність свого експертного висновку, та роз`яснив його, відповідаючи у тому числі на запитання сторони захисту, зокрема й на те, що досліджені матеріали, відібрані під час огляду місця події, не вплинули б на кінцевий результат судової будівельно-технічної експертизи, враховуючи, що деякі роботи виконані лише частково, а деякі не виконані взагалі.
		При цьому висновки про спричинення незаконними діями ОСОБА_7 збитку суд першої інстанції зробив на підставі сукупності досліджених доказів з дотриманням вимог статей 85-87, 94 КПК, а не лише на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи, за об`єктивність та достовірність якого несе відповідальність саме експерт, а не інші фізичні чи юридичні особи, залучені (у тому числі у якості спеціалістів) для проведення окремих досліджень.
		Більше того, з огляду на положення ст. 16 Закону України «Про судову експертизу» атестація проводиться стосовно судових експертів з метою присвоєння їм кваліфікації за відповідною експертною спеціальністю, підтвердження підвищення кваліфікації, а також присвоєння кваліфікаційного класу працівникам державних спеціалізованих установ.
		Чинне законодавство не висуває вимог щодо наявності атестації фахівців, які залучаються експертами для проведення окремих лабораторних досліджень, та наявності відповідної акредитації установи, у якій працює такий фахівець.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор при призначенні судової будівельно-технічної експертизи (постанова від 25 серпня 2016 року, т. 2, а. п. 133-135) надав дозвіл експертові у разі необхідності залучити дослідну лабораторію на розсуд експерта.
		Експерт звернувся до лабораторії експериментальних наукових досліджень ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», яка надала звіт за результатами дослідження зразків теплоізоляційного матеріалу (т. 2, а. п. 190-210) і вказала, що за встановленими морфологічними властивостями наданий теплоізоляційний матеріал не відповідає кам`яній (базальтовій) ваті та шлаковаті, а вірогідно є скловатою.
		Як слідує з дослідницької частини висновку експерта, сталася несанкціонована підміна плит з базальтової вати ТЕХНОФАС, як мало бути за Актами КБ-2в, іншим матеріалом ватного утеплення, що порушує вимоги Робочого проекту П.ДУЗ.7-11/14 АР щодо проектної щільності 160 кг/м3 (145 кг/м3 - за Актами КБ-2в) та призвело до суцільного продавлювання та відсутності пружності покриття… матеріал утеплювача після суцільного протікання покрівлі та роботи в умовах осінньо-зимового періоду 2015-16 років повністю втратив свою структуру та властивості разом зі стяжкою та праймером.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що всупереч доводам захисника несанкціонована підміна утеплювача є не єдиним фактом, який свідчить про недотримання якості робіт умовам договору № 52 (т. 2, а. п. 137-210).
		За таких обставин, доводи захисника у цій частині, що викладені ним у касаційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними.
		Оспорюючи вирок та ухвалу, захисник у касаційній скарзі також зауважує, що під час судового розгляду не надано належної оцінки позиції захисту про відсутність події злочину через відсутність заподіяної шкоди.
		Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, аналогічна позиція сторони захисту була предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту.
		Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність таких доводів захисника з огляду на те, що службова недбалість є злочином з матеріальним складом, який є закінченим з моменту заподіяння шкоди.
		Враховуючи, що висновком експерта підтверджено факт заподіяння шкоди, спричиненої злочинними діями, за встановлених фактичних обставин подальші спроби ОСОБА_7 усунути таку шкоду не свідчать про відсутність в його діях інкримінованого йому складу кримінального правопорушення, а відповідно і не дають підстав стверджувати про відсутність події злочину як такої.
		Таким чином, апеляційний суд, з чим погоджується і колегія суддів, дійшов обґрунтованого переконання, що в умовах обізнаності ОСОБА_7 про порушення за вказаним фактом кримінального провадження, усунення заподіяної шкоди може свідчити про його бажання уникнути кримінальної відповідальності, а тому не впливає на правильність кваліфікації його дій, як і не вказує про відсутність у його діях складу будь-якого кримінального правопорушення, про що наголошує захисник у своїй касаційній скарзі.
		В даному випадку службова недбалість, про яку зазначено у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції, полягає саме в підписанні ОСОБА_7 актів приймання виконаних будівельних робіт за відсутності належного контролю за обсягом і якістю проведених робіт, використанням відповідних (передбачених проектно-кошторисною документацією) матеріалів, на підставі яких Замовником було безпідставно перераховано кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Багатопрофільна корпорація «Січеслав» у розмірі 519 312 грн за невиконані роботи та невикористані матеріали.
		До того ж колегія суддів не може погодитися із доводами захисту про те, що апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи докази, вдався до власної оцінки доводів сторони захисту про відсутність події злочину, чим, на думку захисника, порушив вимоги процесуального закону.
		Положення кримінального процесуального закону передбачають, що суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
		Проте колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, ретельно перевіривши вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за доводами апеляційної скарги його захисника, проаналізував їх, дав на них відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.
		Водночас, з огляду на зміст мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, обмежившись у своєму рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, при цьому не надав іншої оцінки доказам чи обставинам, які не були ним досліджені під час апеляційного розгляду.
		Таким чином, порушень процесуального закону, що стосуються надання апеляційним судом власної оцінки обставам, встановлених судом першої інстанції, колегією суддів не виявлено, а тому і не виявлено підстав для задоволення доводів касаційної скарги у цій частині.
		Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі також вказує про незаконність оскаржуваних судових рішень через допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Зокрема, захисник зауважує, що прокурор належним чином не дотримався відповідної процедури та під час судового розгляду не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави в суді, враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять підтвердження, що прокурор звертався у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області стосовно необхідності подання цивільного позову у межах кримінального провадження. Відтак вважає, що у суду не було законних підстав для задоволення цивільного позову сторони обвинувачення.
		На підтвердження таких доводів захисник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194 гс 19).
		Зокрема, захисник цитує п. 83 постанови, відповідно до якого, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК.
		Разом з тим, захисник залишив поза увагою той факт, що у п. 82 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень, тобто таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
		Водночас, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що представник потерпілої ОСОБА_14 у судовому засіданні від 10 травня 2019 року та у подальшому протягом розгляду кримінального провадження ОСОБА_10 не оспорювали підстав представництва прокурором інтересів Підгороденської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, та не висловлювали заперечень стосовно заявленого цивільного позову до ОСОБА_7 .
		За таких обставин доводи касаційної скарги захисника у цій частині колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються з вимогами закону, та суперечать матеріалам кримінального провадження.
		Отже, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, оскільки з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, передбачених ст. 91 КПК, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах судових рішень.
		Враховуючи викладене, колегія суддів також не убачає підстав вважати, що розгляд кримінального провадження здійснено формально, односторонньо, без належної перевірки наведених доводів сторони захисту та надання відповіді на них з посиланням на вимоги закону.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог процесуального законодавства, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2025 року - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...