Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2006 року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
|
Патрюка М.В.,
|
суддів:
|
Костенка А.В., Панталієнка
П.В., Лященко Н.П., Пшонки М.П., -
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства водних шляхів
“Устьдунайводшлях” про стягнення
грошових коштів і зустрічним позовом Державного підприємства водних шляхів
“Устьдунайводшлях” до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною, за
касаційною скаргою Дунайського транспортного прокурора в інтересах
держави в особі Державного підприємства водних шляхів
“Устьдунайводшлях” на рішення Київського
районного суду м. Одеси від 19 серпня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2005 року,
в с т а н о
в и л а :
ОСОБА_1 звернулася в
суд з позовом до Державного підприємства водних шляхів “Устьдунайводшлях” про стягнення коштів, обґрунтовуючи свої
позовні вимоги тим, що 29 листопада 2000 року
вона уклала договір позики з компанією “Ренелл Оверсіз ЛТД”, відповідно
до якого передала в борг компанії 300 000 доларів США з метою використання їх
на ремонт грунтовідвозної шаланди “Дунайська-601”, яка знаходилася у володінні
та користуванні компанії на підставі договору бербоут-чартера, укладеного між
компанією й Державним підприємством водних шляхів “Устьдунайводшлях”.
В грудні 2001 року
ремонтні роботи, виконані за її кошти, було завершено й шаланду визнано
придатною для експлуатації. Рішенням господарського суду Одеської області від 6
листопада 2002 року договір бербоут-чартера визнано недійсним і шаланду
повернуто Державному підприємству водних шляхів “Устьдунайводшлях”.
10 березня 2005 року
між позивачкою та компанією був укладений договір відступлення права вимоги, на
підставі якого до неї перейшло право вимагати повернення грошей від Державного
підприємства водних шляхів “Устьдунайводшлях”, які вона вклала в ремонт
шаланди. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 1 358 034 грн. 74
коп.
Не погоджуючись з
указаним позовом, Державне підприємство водних шляхів “Устьдунайводшлях” звернулося із зустрічним позовом про визнання
договору від 10 березня 2005 року недійсним, посилаючись на те, що договором
бербоут-чартера відступлення права вимоги не передбачалося.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2005 року,
залишеним без зміни ухвалою колегії
суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області
від 15 листопада 2005 року позов, ОСОБА_1 до Державного підприємства водних
шляхів “Устьдунайводшлях” про стягнення
грошових коштів, отриманих за договором позики, задоволено. Стягнуто з
Державного підприємства водних шляхів “Устьдунайводшлях” на користь ОСОБА_1, 1 359 724 грн. 74 коп. У
задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Дунайський транспортний
прокурор звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постановлені в справі
рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та
неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення та задовольняючи позов, суд першої
інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із
того, що 29 листопада 2000 року між ОСОБА_1 та компанією “Ренелл Оверсіз ЛТД”
був укладений договір позики на суму 300 000 доларів США з метою використання
наданих коштів на ремонт шаланди “Дунайська-601”, яка знаходилася в
користуванні та володінні компанії на підставі договору бербоут-чартера,
укладеного між компанією й Державним підприємством водних шляхів
“Устьдунайводшлях”. Отримавши шаланду в стані придатному для експлуатації,
відповідач не відшкодував компанії понесені витрати на ремонт шаланди, тому
право вимагати таке відшкодування на законних підставах було передано ОСОБА_1,
кошти якої були спрямовані безпосередньо для ремонтних робіт.
З такими висновками суду погодитись не можна виходячи з
наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 року, що діяв на
час розгляду справи в суді першої інстанції, а також відповідно до ст. 213 ЦПК
України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, суд обґрунтовує
рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні. Законним
є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив
справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні.
Згідно зі ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні
права вільно, на власний розсуд. Водночас з тим, ст. 13 ЦК України встановлює
межі здійснення цивільних прав. Так, згідно із ч. 1 зазначеної статті особа
здійснює свої цивільні права в межах, наданих їй договором чи актом цивільного
законодавства. Однак укладення договору відступлення права вимоги від 10
березня 2005 року здійснено компанією з порушенням меж цивільних прав, наданих
їй Цивільним кодексом України, що підтверджується наступним.
Відповідно до ст. 11 ЦК України громадянські права й
обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Підставами
виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі є договори й інші угоди.
Між Державним підприємством водних шляхів “Устьдунайводшлях” та компанією було укладено договір
бербоут-чартера, право вимоги за яким було передано третій особі - ОСОБА_1 -
відповідно до умов договору відступлення права вимоги від 10 березня 2005 року.
Так, згідно із ч. 2 зазначеного договору до нового
кредитора - ОСОБА_1 - переходять усі права кредитора - компанії, які виникли в
неї за договором бербоут-чартера в обсязі й на умовах, що мають місце на час
складання договору відступлення права вимоги.
Рішенням господарського суду Одеської області від 6
листопада 2002 року договір бербоут-чартера щодо судна “Дунайська-601,
укладений між Державним підприємством водних шляхів “Устьдунайводшлях” та
компанією, визнано недійсним. Зазначене рішення суду набрало чинності 24 грудня
2002 року.
Відповідно до ст. 236 ЦК України угода, визнана судом
недійсною, є недійсною з моменту її вчинення. Згідно зі ст. 216 ЦК України
недійсна угода не створює юридичних наслідків. Таким чином, договір
бербоут-чартера, укладений між Державним підприємством водних шляхів
“Устьдунайводшлях” та компанією, є недійсним з моменту його вчинення і
будь-яких юридичних наслідків для сторін не створив, сторони не набули
будь-яких прав або обов'язків за зазначеним договором. Отже, компанія не могла
передати третій особі будь-які права за бербоут-чартером, оскільки вони в неї
не виникли, тому при укладенні договору відступлення права вимоги від 10
березня 2005 року компанія діяла за межами цивільних прав, наданих їй актом
цивільного законодавства.
Виходячи з наведеного слід зазначити, що судами
неправильно застосовані норми ст.ст. 11, 12, 13, 216, 236 ЦК України й тому
зроблено неправильний висновок щодо дійсності договору відступлення права вимоги від 10 березня 2005 року.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 516 ЦК України заміна
кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не
встановлено договором чи законом.
Згідно зі ст. 626
ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 133 Кодексу
торговельного мореплавства України чартер - це договір фрахтування судна.
Статтею 20 ч. 2 договору бербоут-чартеру передбачено, що фрахтувальники не
мають права переуступати цей чартер чи здавати судно у суборенду без
попередньої письмової згоди судновласників. Отже, відступлення компанією своїх
цивільних прав та обов'язків за бербоут-чартером можливе лише за наявності
письмової згоди Державного підприємства
водних шляхів “Устьдунайводшлях”. Проте відповідач не давав компанії письмової
згоди на передачу її цивільних прав за договором бербоут-чартера третій особі та
не отримував від компанії жодних вимог надати свою згоду на уступку прав за
вказаним договором позивачці. Відповідача ні письмово, ні усно не було
попереджено про зміну кредитора в договорі бербоут-чартера. Таким чином,
укладення договору відступлення права вимоги від 10 березня 2005 року з відповідачем
не узгоджено, однак договір все ж таки було укладено.
Виходячи з наведеного, слід зазначити, що судом
неправильно застосовані норми ч. 1 ст. 516 ЦК України, тому зроблено
непавильний висновок щодо відсутності порушень у порядку зміни кредитора в
зобов'язанні при укладенні договору відступлення права вимоги.
Ураховуючи наведене, постановлені в справі рішення
підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись статтями
336, 341, 346 ЦПК України, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу
Дунайського транспортного прокурора
задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2005 року й
ухвалу колегії суддів судової палати у
цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2005 року скасувати.
Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 до Державного підприємства
водних шляхів “Устьдунайводшлях” про
стягнення грошових коштів відмовити.
Зустрічний позов Державного підприємства водних шляхів
“Устьдунайводшлях” до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною задовольнити.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від
10 березня 2005 року, укладений між
ОСОБА_1 та компанією “Ренелл Оверсіз ЛТД”.
Стягнути з
ОСОБА_1 судові витрати, понесені
Державним підприємством водних шляхів “Устьдунайводшлях” у зв'язку з
оплатою державного мита при подачі апеляційної скарги, у розмірі 850 грн.
Стягнути в рівних частинах із ОСОБА_1 та компанії “Ренелл Оверсіз ЛТД” судові
витрати, понесені Державним підприємством водних шляхів “Устьдунайводшлях” у зв'язку з оплатою державного мита при подачі зустрічної
позовної заяви, у розмірі 1 700 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення
й оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
М.В. Патрюк
|
Судді:
|
А.В. Костенко
|
|
Н.П. Лященко
|
|
П.В. Панталієнко
|
|
М.П. Пшонка
|