Справа
№2-1/08
2008
рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2008 року Печерський районний суд
міста Києва у складі:
головуючого - судді Умнової О.В.
при секретарі - Скопенко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до
Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державного
казначейства України
- про
відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А
Н О В И В :
Позивачі звернулися до суду із зазначеним вище позовом про відшкодування
моральної шкоди: на користь ОСОБА_12150000 грн., на користь ОСОБА_2 2700000
грн., ОСОБА_3 - 1620000 грн. Мотивують свої вимоги тим, що 4.10.2001 року о
9:45 год. за всесвітнім скоординованим часом (о 13:45 год. за московським
часом) в нейтральних водах акваторії Чорного моря в районі з географічними
координатами 43 градуси 10 хвилин 57 секунд північної широти і 037 градусів 46
хвилин 56 секунд східної довготи на відстані 187 км до аеропорту м. Сочі зазнав
катастрофи літак Ту-154М авіакомпанії “Сибір”, який виконував пасажирський
чартерний рейс СБИ-1812 за маршрутом “Тель-Авів-Новосибірськ”. В результаті
катастрофи вказаний літак був повністю зруйнований і затонув. Пасажири та 12
членів екіпажу, які знаходились на борту літака, загинули. Серед загиблих на
борту цього літака знаходились рідні позивачів в якості пасажирів. Оскільки
катастрофа, на думку позивачів, сталася з вини Держави Україна просять
зобов'язати КМ України виділити зазначені вище суми з резервного фонду
Державного бюджету України МО України; зобов'язати Держказначейство України
здійснити безспірне списання даних коштів з рахунків МО України та в подальшому
перерахувати їх на користь позивачів.
В судове засідання позивачі не з'явилися, про день, час, місце розгляду
справи повідомлені належним чином. В письмових заявах, які надійшли на адресу
суду просили розглянути справу у їх відсутність, копію рішення направити
поштою.
Представник Кабінету Міністрів України Козлов А.Г. в судовому засіданні
позов не визнав, просив відмовити в задоволенні вимог в зв”язку з
недоведеністю. Мотивуючи свою позицію тим, що наявні матеріали справи не
підтверджують обставин, на які посилаються позивачі в обґрунтування своїх вимог
і спростовують їх. З приводу визнання причетності України до авіакатастрофи
різних посадових осіб української держави зазначив, що всі визнання, на які
посилається представник позивачів є позасудовими, здійснені особами, відмінними
від сторін, які беруть участь у справі, і для даного судового процесу доказової
сили не мають. На підставі висловлювань певних посадових осіб України не
можливо беззаперечно вважати факт причетності України до катастрофи
встановленим. Вважає неналежним доказом міждержавні угоди між Україною та
Державою Ізраїль і Україною та Російською Федерацією, оскільки вказані угоди не
встановлюють вину або відповідальність. З преамбули обох угод випливає лише
визнання Україною повітряної катастрофи як жахливої трагедії, а предметом угод є виключно виплата Україною іншим державам
суми врегулювання ех gratia, тобто добровільно і без будь-якого встановлення
вини і відповідальності, для подальшого розподілу між родичами загиблих. Тобто,
ця виплата не носить характеру відшкодування (компенсації), а має виключно
характер гуманітарної допомоги. Крім того, положення угод встановлюють, що вони
не є юридичними прецедентами і укладаються лише з метою реалізації їх положень,
що виключає посилання на укладення цих угод як на доказ будь-яких фактичних обставин. В статті ж 8 Угоди з Державою
Ізраїль в якості додаткового тлумачення наведеного положення вказується, що ця
угода не означає визнання Україною своєї вини або відповідальності. Крім того,
“Остаточний звіт за наслідками розслідування авіаційної події з літаком ТУ-154М
...” та “Висновки Державної Комісії зі встановлення причин катастрофи літака
ТУ-154М...” не можна вважати такими, що беззаперечно встановлюють причетність
України до катастрофи і факт ураження літака зенітною керованою ракетою зенітного
ракетного комплексу С-200В саме військ ППО ЗС України, оскільки при проведенні
розслідування був порушений принцип багатофакторності, чисельні норм
міжнародного права та права Російської Федерації, а самі документи містять в
собі багато суперечностей. Вказує на те, що відсутні будь-які прямі докази
враження літака саме ракетою - відсутність в районі катастрофи фрагментів
ракети; визначена фахівцями МАК траєкторія польоту ракети не відповідає
основному методу наведення, що використовувався; в елементах внутрішнього
оздоблення літака наявні вхідні отвори, що свідчать про різноспрямований рух
елементів враження, що є неможливим у випадку враження ракети; на момент
катастрофи РПЦ ЗРК С-200В було вимкнуто, що унеможливлює наведення ракети;
відсутні бортові самописці і зовнішня обшивка літака; в елементах внутрішнього оздоблення літака
наявні отвори, менші за діаметром від елементів ракети. При наявності такої
кількості суттєвих суперечливих моментів, представник КМУ вважає, що докази
надані позивачами є непереконливими. Крім того, зазначив, що точний час і місце
катастрофи російською стороною не встановлено, не знайдено місцезнаходження
будь-яких уламків літака на дні, зокрема його силових агрегатів, зовнішньої
обшивки; знайдені плавучі частини обшивки літака, але не знайдено плавучих
частин самої ракети; зроблено суперечливі висновки про механізм руйнування
повітряного судна; не встановлено точної кількості і точного місця вилучення
ймовірних елементів враження; наявна значна різниця у визначені швидкості об'єкта
який вважається ракетою. В Остаточному звіті та Висновках Державної комісії
наявні істотні розбіжності, вказані документи в окремих положеннях та висновках
суперечать один одному. Вважає, що наявні матеріали справи не просто не
підтверджують обставин, на які посилаються позивачі в обґрунтування своїх
вимог, а спростовують їх.
Інший представник Кабінету Міністрів України підтримав позицію
представника Козлова А.Г.
Представник Міністерства оборони України позов не визнав просив
відмовити в задоволенні вимог. В обґрунтування позиції зазначив, що бойові
стрільби 4.10.2001 року здійснювались у відповідності із нормами чинного
законодавства та керівних документів, було дотримано всіх необхідних умов щодо
їх проведення та підготовки техніки і особового складу. Відповідно до звітної
картки стрільби 1 ЗРДН 96 ЗРБР за період з 12:30 до 12:42 год. 4.10.2001 року
зазначено, що потужність вимкнено о 12:42:20 год., що унеможливлює наведення
ракети на ціль і враження літака о 12:45 год. Вказує на те, що докази якими
позивачі обґрунтовують свої твердження щодо ураження літака ТУ-154М 4.10.2001
року ракетою ЗРК С 200В, випущеною під час проведення навчань військ
Протиповітряної оборони України, а саме: Висновок Державної комісії по
встановленню причин катастрофи літака ТУ 154 та Остаточний звіт за результатами
катастрофи, виконаний Міждержавним авіаційним
комітетом мають суттєві суперечності, невідповідності існуючому порядку
проведення зазначених розслідувань та інших невизначеностей, які суттєво
впливають на їх доказове значення. Так, в районі падіння літака було виявлено
багато легких і важких уламків літака, однак не знайдено жодного уламка чи
деталі корпусу планера ракети ЗРК С 200В., у визначеній російськими експертами
розрахунковій точці не було виявлено жодного фрагменту зовнішньої обшивки
літака із характерними пробоїнами, які б прямо свідчили про підрив ракети ЗРК С
- 200В. При огляді виявлених уламків літака ТУ-154М та за результатами
балістичної експертизи розльоту вражаючих елементів російською комісією
зроблено висновок, що точка підриву
бойової частини ракети була над хвостом літака при заході ракети в задню
напівсферу, що характерно для зенітних керованих ракет, в системі самонаведення
яких реалізований метод “погоні”. В той час, як для наведення на ціль в
зенітних керованих ракетах ЗРК С-200В реалізовано метод “пропорційного
зближення”, при якому наведення здійснюється у випереджену точку зустрічі, в
силу чого ракета не буде здоганяти літак, а
перетне його курс під кутом майже 90 градусів. Виходячи з цього,
напрямок прольоту вражаючих елементів повинен був проходити з лівого борту
літака на правий, а не з хвоста літака, як це визначено російською стороною.
Одним із головних підтверджень враження літака Ту-154М українською зенітною
керованою ракетою 5В28 є декілька вражаючих елементів кульової форми подібних
до вражаючих елементів бойової частини 5Б14Ш ЗКР 5В28, що були виявлені в
уламках. Однак, такі елементи можуть бути використані у будь-якому вибуховому
пристрої, тому прямих доказів їх належності до бойової частини ракети, тим
більше української на даний час не має. Крім того, з 37000 вражаючих елементів,
які могли належати бойовій частині ракети ЗРК С 200В, вдалося вилучити тільки
п'ять, що викликає певні сумніви. Вказує на те, що аналіз можливої траєкторії польоту ЗУР
російськими експертами проводився у зворотньому напрямку від місця враження
літака до місця пуску ракети. Такий підхід дозволив російським експертам
провести траєкторію через дві зручні для них точки, які за їх думкою, можуть
належати сигналам відбитим від ракети ЗРК С-200В. В той же час, не можна знайти пояснення і тому факту, що
РЛК (Геленджик) зміг виявити сигнали (як вважається від української ракети) у
вищевказаних двох точках, а в попередніх точках, які мали бути на менших відстанях
від радіолокатора - не виявив. Зауважив, що з матеріалів Державної комісії РФ
та Остаточного звіту МАК робиться однозначний висновок, що причиною
авіакатастрофи літака Ту-154М 4.10.2001 року виступило ураження його бойовою
частиною ракети 5В28 ЗРК С 200В, запущеною під час проведення навчань ППО. В
той же час, у вищевказаних матеріалах
відсутні дані щодо залучення до проведення розслідування фахівців української
сторони, насамперед членів бойового розрахунку зенітного комплексу С 200В.
Вважає, що українська ракета не могла уразити російський літак, оскільки з
матеріалів звітної картки стрільби 1 ЗРДН за період з 12.30 до 12.42 4.10.2001
року можна встановити, що о 12:42:20 год. було вимкнено потужність РПЦ, що
унеможливило здійснення радіолокаційного супроводження і як наслідок ураження
літака. Посилається на те, що з дослідження наявних у справі матеріалів
неможливо зробити висновок щодо того, що причиною катастрофи 4.10.2001 року
стало ураження російського літака ракетою ЗРК С 200 українських військ ППО,
тому і підстав для відшкодування моральної шкоди позивачам не вбачається. Крім того, вказав на те, що
кримінальна справа, порушена за фактом зазначеної вище авіакатастрофи літака
Ту-154М рейсу “Тель-Авів - Новосибірськ” 4.10.2001 року , яка потягла за собою
людські жертви та інші тяжкі наслідки - закрита на підставі п.2. ст.6 КПК
України, тобто за відсутністю складу злочину.
Відповідач Державне казначейство України в судове засідання свого
представника не направив, про день, час, місце розгляду справи повідомлений
належним чином, в письмовій заяві, яка надійшла на адресу суду позов не визнав
просив розглядати справу у відсутність його представника.
Суд, вислухавши представників відповідачів, які з”явилися в судове
засідання, покази свідків, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної
справи №2-5/07 вважає можливим розглянути справу у відсутність позивачів та
представника Державного казначейства України і в задоволенні позову відмовити,
виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 4.10.2001 року о 9:45 год. за
всесвітнім скоординованим часом (о 13:45 год. за московським часом) в
нейтральних водах акваторії Чорного моря в районі з географічними координатами
43 градуси 10 хвилин 57 секунд північної широти і 037 градусів 46 хвилин 56
секунд східної довготи на відстані 187 км до аеропорту м. Сочі зазнав
катастрофи літак Ту-154М, бортовий № RA-85693, російської авіакомпанії “Сибір”,
який виконував пасажирський чартерний рейс СБИ-1812 за маршрутом
“Тель-Авів-Новосибірськ”. В результаті катастрофи вказаний літак був повністю
зруйнований і затонув. 66 пасажирів та 12 членів екіпажу, які знаходились на
борту літака, загинули. Серед загиблих пасажирів в літаку знаходились ОСОБА_4-
батько ОСОБА_1, ОСОБА_5та ОСОБА_6- відповідно, дочка та онука позивача ОСОБА_2,
та сестра і племінниця ОСОБА_3.
З висновків із встановлення причин катастрофи літака Ту-154М, бортовий
номер RA-85693, авіакомпанії “Сибір”, що сталася 4.10.2001 року над акваторією
Чорного моря (надалі - “Висновок” чи “Висновки”) та Остаточного звіту за
наслідками розслідування авіаційної події з літаком Ту-154М RA-85693 ВАТ
“Авіакомпанія Сибір” Західно-Сибірського ОМТУ ПТ Мінтрансу Росії 4.10.2001 року
в 187 км від а/п Сочі, підготовленого Комісією з розслідування авіаційних подій
на повітряному транспорті Міждержавного авіаційного комітету (надалі -
“Остаточний звіт МАК” або “Остаточний звіт”) вбачається, що причиною катастрофи
визнано ураження літака ракетою 5В28 ЗРК С-200В, випущеної в ході навчань
військ протиповітряної оборони України.
З матеріалів справи та наданих документів вбачається, що бойові стрільби
Військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України, під час яких 4.10.2001
року здійснено пуск ракети 5В28 зенітного ракетного комплексу С200В, були
організовані Міністерством оборони України у повній відповідності до чинного
законодавства і існуючих керівних документів. Стрільби проводились на території
31 дослідницького центру Чорноморського флоту Російської Федерації з дозволу
відповідних компетентних органів Російської Федерації. Навчання проводились у
визначені терміни і здійснювались згідно вимог діючих нормативних документів у
відповідності з розробленими і затвердженими у встановленому порядку планами
підготовки. Для забезпечення заходів безпеки на період бойових стрільб були
встановлені розміри бойового сектора стрільби та закриті повітряний та морський
райони.
Відповідно до п.5.3 Додатку 13 до Конвенції про міжнародну цивільну
авіацію 1944 року в разі, коли неможливо
достеменно встановити, що місце авіаційної події знаходиться на території
якоїсь держави, необхідне розслідування авіаційної події за загальним правилом
проводиться державою реєстрації повітряного судна. Оскільки, катастрофа літака
Ту-154М, бортовий №RА-85693 сталася над акваторією Чорного моря поза межами
державного кордону будь-якої держави, державною реєстрацією повітряного судна є
Російська Федерація, виходячи з положень зазначеної Конвенції Російська
Федерація мала повноваження проводити розслідування авіаційної події.
При цьому, пункт 3.1 Додатку 13 Конвенції визначає єдиною метою
розслідування авіаційної події або інциденту усунення авіаційних подій та
інцидентів в майбутньому. В тому ж пункті зазначено, що метою цієї діяльності
не є встановлення частки будь-чиєї вини або відповідальності. Тобто, наслідки
розслідування авіаційної події в контексті Додатку 13 не можуть бути
безпосередньою підставою для притягнення
до відповідальності, оскільки встановлення останньої в ході розслідування
суперечить його меті. При цьому, встановлення вини і відповідальності є
виключною прерогативою суду.
Так, зокрема, п. 5.4.1 Додатку 13
містить рекомендацію щодо того, аби будь-який судовий або навіть
адміністративний розгляд, спрямований на встановлення частки будь-чиєї вини чи
відповідальності, проводився окремо від будь-якого розслідування, що
виконується згідно з положеннями цього Додатку.
Аналізуючи вищевказані положення можна зробити висновок, що норми
Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Додатку 13 до неї, інші норми
міжнародного права не містять вимоги про обов'язковий характер висновків за
результатами розслідування авіаційної події.
Суд не приймає до уваги посилання позивачів на „Висновок” та „Остаточний
звіт МАК” як на доказ вини відповідачів та підставу відшкодування моральної шкоди,
оскільки вони не встановлюють вину чи відповідальність, а висновки викладені в
них беззаперечно не встановлюють причетність України до катастрофи і факт
ураження літака зенітною керованою ракетою зенітного ракетного комплексу С-200В
саме військ ППО ЗС України. Із зазначених матеріалів вбачається, що при
проведенні розслідування був порушений принцип багатофакторності, самі
документи містять в собі багато суперечностей, а саме: за матеріалами
об'єктивного контролю російською стороною не встановлено точний час (різниця
від 4 с до 1 хв., що означає від 4 до 60 км шляху ракети) і місце катастрофи;
незважаючи на обслідування значного району морського дна в районі катастрофи
(25 кв. км) не знайдено місцезнаходження будь-яких уламків літака на дні,
зокрема його силових агрегатів, зовнішньої обшивки; зроблено суперечливі
висновки про механізм руйнування повітряного судна: в повітрі або зі
збереженням цілісності конструкції та руйнуванням її при зіткненні з водною
поверхнею; стверджується, що водночас «контроль за польотом ракети було
втрачено» і «радіолокаційне супроводження літака здійснювалося до самого
моменту підриву бойової частини», однак це неможливо, оскільки радіолокаційне
супроводження цілі є єдиним можливим методом контролю за польотом ракети; не встановлено
точної кількості і точного місця вилучення ймовірних елементів враження, а їх
кількість є критично малою по відношенню до кількості елементів враження в
бойовій частині ракети 5В28 (3-5 проти 37000 елементів); наявна значна різниця
(більше 10%) у визначенні швидкості об'єкта, який вважається ракетою, а також
літака, що в свою чергу ставить під сумнів просторові умови моделювання,
визначення подоланої відстані.
Крім того, судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та
показами свідків, що факт враження повітряного судна Ту-154М зенітною керованою
ракетою 5В28 зі складу зенітного ракетного комплексу С-200В Військ ППО ЗС
України не встановлений, наданими позивачами доказами не підтверджується
оскільки: відсутні будь-які прямі докази враження літака саме ракетою -
відсутність в районі катастрофи фрагментів ракети, які є плавучими, за
наявності великої кількості плавучих фрагментів літака і цілком співставних
(~45x3,5м - 11х0,9м) розмірах; визначена фахівцями МАК траєкторія польоту
ракети не відповідає основному методу наведення, що використовувався і за якого
ракета мала зайти в упереджену точку, а не в хвіст цілі, як стверджують фахівці
МАК; в елементах внутрішнього оздоблення літака наявні вхідні отвори, що
свідчать про різноспрямований рух елементів враження, що є неможливим у випадку
враження ракети, неможливість утворення вхідних отворів зсередини салону в
елементах стелі, якщо вибух бойової частини (БЧ) ракети стався в 15 м над
фюзеляжем; на момент катастрофи РПЦ ЗРК С-200В було вимкнуто, що
унеможливлює наведення ракети; відсутні бортові самописці («чорна скринька») і
зовнішня обшивка літака, дослідження якої дозволяло б зробити точний висновок
про напрямок руху елементів враження і відсутність відомостей про її
місцезнаходження на дні; наявні в елементах внутрішнього оздоблення літака
отвори, менших за діаметром від елементів враження ракети (6 мм проти 8 і 9,5
мм); на наданих РФ елементах враження наявні сліди тротилу за відсутності
слідів гексогену, в той час як вибухова речовина складається з гексогену на 80%
і лише на 20% - з тротилу.
Висновки, наведені як в Остаточному звіті МАК (с. 19), так і в Висновку
(с. 8) містять тотожній опис обставини, з якою позивачі пов'язують виникнення у
них права вимагати у відповідачів відшкодування заподіяної шкоди, тому суд
критично відноситься до даних документів і висновків відображених в них.
З матеріалів розслідування авіаційної події і з показів свідків
встановлено, що жоден військовослужбовець ЗС України, як зі складу бойової
обслуги, так і взагалі з числа тих, хто брав участь у навчаннях 4.10.2001 року,
членами комісії не були опитані, письмові покази в них не бралися, а складені
ними після навчань доповідні записки до матеріалів розслідування не залучалися.
Водночас, представником Міністерства оборони України до матеріалів справи
подано звітну картку ракетного дивізіону ЗРК С-200В від 4.10.2001 року, з якої
вбачається, що РПЦ був вимкнутий за декілька хвилин до катастрофи повітряного
судна. З показань свідків вбачається, що за таких обставин ракета втрачає
керованість і рухається далі за балістичною траєкторією без наведення на
будь-яку ціль. Таким чином, наведення ракети на повітряне судно Ту-154М за
вказаних умов було неможливим.
З матеріалів справи також вбачається, що ГСН ракети втратила ціль майже
одразу після запуску, що і стало причиною вимкнення РПЦ, оскільки ціль, по якій
здійснювався пуск ракети, перетнула мінімальну межу враження. Свідками також
підтверджено, що пуск ракети по цілі, іншій, ніж навчальна мішень - безпілотний
літак-розвідник «Рейс-3», за наявних просторових умов абсолютно виключався.
Суд вважає, що угоди, укладені між Україною та державою Ізраїль і
Російською Федерацією, ратифіковані Верховною Радою України, не свідчать про
причетність держави Україна до зазначеної вище катастрофи і обґрунтування вимог
позивачів щодо відшкодування моральної шкоди наявністю цих угод безпідставне в
силу наступного.
Обидві угоди мають назву «Угода про врегулювання претензій, які виникли
внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4.10.2001 року», а отже можуть
тлумачитися виключно в цьому контексті, тобто стосовно врегулювання вимог
родичів загиблих в позасудовому порядку, і без визнання вини або
відповідальності.
З преамбули двох угод вбачається, що Україна визнала факт повітряної
катастрофи - жахливої людської трагедії. Предметом вказаних угод, як випливає з
їх відповідних статей 2, є виключно виплата Україною іншим державам суми
врегулювання “ex gratia”, тобто добровільно і без будь-якого встановлення вини
і відповідальності, для подальшого розподілу між родичами загиблих. Таким
чином, ця виплата не носить характеру відшкодування (компенсації), а має
виключно характер гуманітарної допомоги.
Стаття 7 Угоди між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль та стаття 8
Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації встановлюють, що вони
не є юридичними прецедентами і укладаються лише з метою реалізації їх положень,
що виключає посилання на укладення цих угод як на доказ будь-яких фактичних
обставин заподіяння шкоди. В статті ж 7 Угоди з Державою Ізраїль в якості
додаткового тлумачення наведеного положення вказується, що ця угода не
становить жодного визнання з боку України, тобто не означає визнання Україною
своєї вини або відповідальності. В угоді чітко зазначено, що Україна не визнала
жодних юридичних зобов'язань або відповідальності у зв”язку з повітряною
катастрофою.
Таким чином, факт укладення вказаних угод не можна вважати доказом вини,
відповідальності або причетності України до катастрофи повітряного судна
Ту-154М, а самі угоди не є належними доказами за змістом ст. 58 ЦПК України
заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди.
Посилання позивачів, як на докази щодо визнання причетності України до
катастрофи літака ТУ-154М посадовими особами української держави не знайшли
свого відображення та не приймаються судом, оскільки всі ці визнання є
позасудовими, здійснені особами, відмінними від сторін, які беруть участь у
справі, і для даного судового процесу доказової сили не мають.
Відповідно до ст. 440 ЦК УРСР шкода заподіяна майну громадянина, а також
шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла
шкоду. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе,
що шкоду заподіяно не з його вини.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна
громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні
права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що
моральна шкода заподіяна не з її вини.
Відповідно до роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про
судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від
31.03.1995 року №4 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року №5)
при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню
підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача,
наявність причинного зв”язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та
вини останнього в її заподіянні.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Таким чином, оцінюючи надані докази в їх сукупності судом не
встановлено, а позивачами не доведено, що катастрофа літака Ту-154М
авіакомпанії “Сибір”, який виконував пасажирський чартерний рейс СБИ-1812 за
маршрутом “Тель-Авів-Новосибірськ” сталася саме внаслідок ураження зенітною
керованою ракетою 5В28 зі складу зенітного ракетного комплексу С-200В Військ
ППО ЗС України. Суду не надані позивачами докази, що свідчили про причетність
України до катастрофи російського літака Ту-154М, яка сталася 4.10.2001 року та
докази, що встановлюють вину відповідачів в даній катастрофі.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність підстав
звільнення від доказування визначених ст. 61 ЦПК України в судовому засіданні
не встановлена, обставини, що не підлягають доказуванню і є обов'язковими для
суду відсутні. Тому, в контексті ст. 60 ЦПК України сторони по справі зобов'язані
доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Позивачами не доведено тих обставин на які вони посилаються, як на
підставу своїх вимог, а представниками відповідачів спростовані всі доводи
позивачів щодо вини відповідачів в катастрофі літака Ту-154М, яка сталася
4.10.2001 року над акваторією Чорного моря, надані ними докази суттєві,
ґрунтовні, підтверджуються матеріалами справи та доводять, що шкода заподіяна
позивачам не з вини відповідачів.
Представником відповідача МО України, в обґрунтування позиції, також
надано суду копію постанови слідчого в ОВС СВ СУ ГУ військових прокуратур
Генеральної прокуратури України від 2.07.2007 року, відповідно до якої
кримінальна справа, порушена за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу
“Тель-Авів - Новосибірськ” 4.10.2001 року, яка потягла за собою людські жертви
та інші тяжкі наслідки, закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України, тобто за
відсутністю складу злочину.
Суд вважає, що подія катастрофи літака ТУ-154М відбулась, однак вина
відповідачів в даній катастрофі не встановлена, наявні в матеріалах справи
докази її не доводять, надані позивачами докази суперечливі і не можуть бути
підставою для визнання вини відповідачів в катастрофі російського літака
Ту-154М, і як наслідок відшкодування позивачам моральної шкоди.
Таким чином, при відсутності встановленої вини відповідачів в катастрофі
російського літака Ту-154М, яка сталася 4.10.2001 року, підстав для
відшкодування відповідачами моральної шкоди позивачам не вбачається, тому в
задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України
“Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про
врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася
4 жовтня 2001 року” від 4.06.2004 року №1757-ІV, Конвенцією про міжнародну
цивільну авіацію 1944 року Додатку 13 до неї, ст.ст. 440,440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 5, 6, 10, 11, 60, 81, 88, 208, 209,
212-216, 218, 223 ЦПК України, суд, -
В И Р І
Ш И В :
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України,
Міністерства оборони України, Державного казначейства України про відшкодування
моральної шкоди залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через
Печерський райсуд м. Києва.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути
подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на
рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про
апеляційне оскарження.
Суддя
Умнова О.В.