Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/8835/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.
Дата набрання законної сили: 13.05.2026
Номер судового провадження: 14-50цс25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О. 
		у справі № 367/8835/16
		(провадження № 14-50цс25)
		1. 13 травня 2026 року Велика Палата Верховного Суду 
		у справі № 367/8835/16 ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Мацкевичем Д. А., задовольнила частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції на новий розгляд.
		2. Не погоджуємося як з результатом розгляду цієї справи, так і з мотивами ухваленої Великою Палатою Верховного Суду постанови, у зв`язку із чим відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку.
		Історія справи
		3. У грудні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - прокурор) звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		4. У квітні 2021 року прокурор подав заяву «про зміну підстави позову», у якій виклав пред`явлені позовні вимоги у такій редакції: «усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 ».
		5. Позов мотивував тим, що згадана земельна ділянка вибула з володіння держави на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2188/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », яке в подальшому скасовано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2014 року у справі № 367/2521/13. Цим рішенням установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, у зв`язку із чим першому власнику земельна ділянка передана у власність неповноважним органом.
		6. Крім того, прокурор зазначав, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» територію цього парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд» (у тому числі за рахунок спірної земельної ділянки). Тобто на момент пред`явлення цього позову земельна ділянка розташована на землях лісопаркового господарства, які були включені до природно-заповідного фонду. 
		7. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року позов прокурора задоволено. 
		Усунено перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		8. Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», та з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» була і залишається землями лісогосподарського призначення, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське. Враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), спірна земельні ділянка і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже, селищна рада не мала права нею розпоряджатись. 
		Оскільки відповідачем незаконно зайнято земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка одночасно розташована на землях природно-заповідного фонду, з порушенням вимог законодавства, то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави. 
		9. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
		10. Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року залишено без змін.
		11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність усунення перешкод у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 . 
		12. Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Матеріали справи об`єктивно підтверджують, що спірна земельна ділянка на момент її первісного вибуття з власності держави належала до земель лісогосподарського призначення, на підтвердження чого прокурор надав необхідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Тож матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - Національного природного парку «Голосіївський», територія якого є власністю українського народу.
		13. Враховуючи, що Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень у галузі земельних відносин, визначених статтею 13 Земельного кодексу України, не погоджував вилучення земельної ділянки лісового фонду, що відноситься до території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, апеляційний суд констатував, що прокурор при зверненні до суду правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
		14. За висновком суду апеляційної інстанції, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. 
		15. Суд також зауважив, що у цій справі предметом вирішення суду є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а тому обставина добросовісності останнього власника земельної ділянки та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оцінці судом не підлягає.
		16. У вересні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
		17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не спростували факт добросовісного набуття земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 , який отримав спірну земельну ділянку в законний спосіб, тому спадкоємець відповідача ОСОБА_1 є також добросовісним набувачем. Вважає, що відповідач не знав та не повинен був передбачати приналежність цієї земельної ділянки до обмежено оборотоздатних земель лісогосподарського призначення, оскільки він не міг припустити, що орган місцевого самоврядування може діяти всупереч законам України.
		18. На думку заявника, суди не навели жодного доказу, який підтвердив би право власності позивача (держави) на спірну земельну ділянку ані на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення про відведення спірної земельної ділянки у приватну власність у 2008 році, ані на момент звернення в 2014 році держави з позовом про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради, ані на момент подання позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		19. Суди не врахували, що спірна земельна ділянка була виділена у 2008 році, тому посилання судів на Указ Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», яким територію парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», є необґрунтованими.
		20. Зазначав, що суд апеляційної інстанції на обґрунтування свого рішення послався на докази, а саме: документ від 07 серпня 1956 року № 186, копію інформації Держземагентства у м. Ірпені Київської області та акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19 липня 2016 року № А162/180, які не подавались до суду першої інстанції і прокурор не пояснив причини їх неподання. 
		21. Посилався й на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є звернення до суду із негаторним, а не віндикаційним позовом.
		22. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду  від 18 квітня 2025 року на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульованих у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 29 січня 2019 року у справі № 911/3312/17, від 29 січня 2019 року у справі № 911/3447/17. 
		23. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність формулювання висновку про те, що: «зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої на землях природно-заповідного фонду, з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов».
		Мотиви постанови Великої Палати Верховного Суду 
		24. Постановою від 13 травня 2026 року Велика Палата Верховного Суду 
		у справі № 367/8835/16 ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , задовольнила частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції на новий розгляд.
		25. Свою постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Повноваження його представника ОСОБА_3 , який представляв його інтереси у цій справі в суді, припинилися на підставі пункту 6 частини першої статті 248 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 18 січня 2022 року приватний нотаріус завів спадкову справу щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , його спадкоємцем є ОСОБА_1 , який прийняв спадщину.
		26. Проте після смерті відповідача ОСОБА_2 19 грудня 2021 року суд першої інстанції продовжував розгляд справи (неодноразово призначав та відкладав розгляд) та ухвалив 07 грудня 2023 року (тобто майже через два роки після смерті відповідача) рішення щодо померлої особи, вважаючи сторону відповідача належним чином повідомленою.
		27. Рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_1 , який не брав участі у справі та в апеляційній скарзі, крім іншого, посилався на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як суд ухвалив рішення у грудні 2023 року. Проте він не був залучений до участі у справі, у зв`язку із чим був позбавлений можливості побудувати захист своїх прав та інтересів, звертатися від свого імені з відповідними заявами тощо.
		28. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 про незалучення його до участі у розгляді справи та ухвалення судового рішення щодо померлої особи, апеляційний суд дійшов висновку, що смерть учасника справи, яка мала місце до ухвалення місцевим судом рішення по суті спору, проте про яку суду не було відомо на момент розгляду справи, може бути підставою для скасування судового рішення лише в сукупності з іншими доводами апеляційної скарги, які свідчать про незаконність та необґрунтованість ухваленого судового рішення.
		29. Проте з такими висновками апеляційного суду Велика Палата Верховного Суду не погодилася, зазначивши, що такий підхід фактично допускає можливість існування та залишення в силі судового рішення, ухваленого щодо особи, яка на момент ухвалення рішення вже не мала цивільної процесуальної правосуб`єктності. Це суперечить самій природі цивільного судочинства, вимогам участі належної сторони у процесі, а також гарантіям справедливого суду і принципу змагальності сторін.
		30. Ключова помилка вказаного висновкусуду апеляційної інстанції, на переконання Великої Палати Верховного Суду, полягає в тому, що смерть сторони до ухвалення рішення розглядається лише як процесуальний дефект, який потребує додаткового доведення незаконності рішення по суті. Проте за наведених умов (смерть сторони до ухвалення рішення) утворюється відсутність належного суб`єкта, щодо якого суд взагалі міг ухвалити рішення. 
		31. Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим. 
		32. Йдеться не про порушення процесуальних норм, а про дефект суб`єктного складу спору, який унеможливлює ухвалення законного й обґрунтованого рішення суду. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду констатувала, що смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників.
		33. Скасувавши оскаржувані в цій справі судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при новому розгляді справи суд першої інстанції має визначити належного відповідача у справі, повно встановити обставини справи на підставі поданих сторонами доказів та вирішити справу відповідно до завдань і засад цивільного судочинства, зокрема і принципу змагальності, забезпечивши реалізацію ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, наданих йому ЦПК України процесуальних прав. 
		 
		Мотиви окремої думки
		34. За змістом тексту постанови Великої Палати Верховного Суду, ухваленої в цій справі, єдиною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень (як першої, так і апеляційної інстанції) та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало ухвалення саме місцевим судом рішення після смерті відповідача без вирішення питання про залучення правонаступника до участі у розгляді справи.
		35. Автори окремої думки не погоджуються з такою підставою для скасування судових рішень в цій справі. 
		Щодо меж перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду
		36. Безумовно, за правилами статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Очевидно, що передбачена у статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони пов`язується, у тому числі, і з наявністю у такої особи загальної цивільної правоздатності. Тому правопорядок не має допускати ситуацій, за яких розгляд справи завершується відносно особи, цивільна правоздатність якої припинилася, без вирішення питання процесуального правонаступництва.
		37. Втім, для того, щоб смерть фізичної особи під час розгляду справи в суді першої інстанції могла кваліфікуватися як підстава для скасування судових рішень на стадії касаційного перегляду справи, на наше переконання, повинно одночасно існувати три умови: 1) вказівка на таку підставу повинна міститись у доводах касаційної скарги; 2) про цю обставину суду першої інстанції було відомо (або могло бути відомо в разі належної реалізації судом своїх повноважень); 3) такі порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції.
		38. Такі висновки авторів окремої думки ґрунтуються на тому, що Велика Палата Верховного Суду є не лише органом, наділеним повноваженнями на вирішення виключних правових проблем та відступ від правових висновків Верховного Суду, а насамперед є судом касаційної інстанції, правозастосовна діяльність якого обмежена повноваженнями, визначеними статтею 400 ЦПК України, зокрема доводами і вимогами, наведеними у касаційній скарзі.
		39. Повноваження суду касаційної інстанції не є необмеженими - найвищий суд у системі правосуддя не варто розглядати як «лікаря» для «оздоровлення» будь-якої аномальної процесуальної ситуації, що склалася за наслідками розгляду справи місцевим та апеляційним судами. 
		40. Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		41. Один з ключових принципів цивільного судочинства - принцип диспозитивності є однаково застосовним на усіх стадіях цивільного процесу, тобто і на стадії касаційного перегляду справи.
		42. Процесуальний закон визначає, що суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		43. У касаційній скарзі представник  ОСОБА_1 посилався на те, що:
		- позивач не довів, що земельна ділянка в будь-який момент часу перебувала в державній власності;
		- він є добросовісним набувачем земельної ділянки;
		- ефективним способом захисту порушеного права в цій справі є звернення до суду з віндикаційним, а не негаторним позовом;
		- апеляційний суд взяв до уваги докази, які не досліджувалися місцевим судом.
		44. Іншими обставинами (зокрема, розглядом судом першої інстанції справи без його залучення як правонаступника відповідача) ОСОБА_1 незаконність оскаржуваних судових рішень не обґрунтовував. 
		45. Нагадуємо, що ухвалою від 11 червня 2024 року суд апеляційної інстанції залучив ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника відповідача та переглянув рішення суду першої інстанції виходячи з доводів апеляційної скарги саме ОСОБА_1 .
		46. Отже ОСОБА_1 , який залучений як правонаступник відповідача на стадії апеляційного перегляду справи, подаючи касаційну скаргу, не посилався на те, що його права і тепер порушуються тим, що суд першої інстанції не залучив його до участі у справі як правонаступника відповідача, тобто касаційна скарга не містила таких доводів і такі підстави, відповідно, не були підставами для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції. 
		47. Автори окремої думки наголошують, що у частині третій статті 400 ЦПК України законодавець визначив випадки, за яких суд касаційної інстанції може вийти за межі доводів касаційної скарги, а саме якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		48. Втім, у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду про наявність таких випадків (винятків) не згадувала. Зазначивши, що смерть сторони до ухвалення рішення судом першої інстанції без залучення правонаступників є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, суд не послався на норму процесуального права, яка дозволяє вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги в такій ситуації.
		49. Автори окремої думки, звертаючись до приписів частини першої статті 411 ЦПК України, якими передбачено підстави для обов`язкового скасування судового рішення в касаційному порядку, також не знаходять передумов для виходу суду касаційної інстанції за межі доводів касаційної скарги, оскільки, до прикладу, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України стосується ситуацій, у яких суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що взагалі не були залучені до участі у справі.
		50. У постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio. Отже, повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України чи статті 310 Господарського процесуального кодексу України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулась з касаційною скаргою особа, про права, інтереси та (або) обов`язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.
		51. На наше переконання, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України в ситуації, яка склалася в цій справі, є незастосовним. Вважаємо, що зазначений пункт насамперед стосується випадків незалучення до участі у справі інших осіб, інтереси яких узагалі не були представлені при розгляді справи в судах першої та/або апеляційної інстанцій.
		52. Натомість оскарження судового рішення правонаступником має принципові відмінності - особа вступає в розгляд справи замість сторони, яка вже брала участь у справі, і всі дії, вчинені такою стороною в ході розгляду справи, є обов`язковими і для її правонаступника.
		53. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 15 травня 2025 року у справі № 2-3680/11 вкотре нагадав, що стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.  Суд також підкреслив, що право апеляційного оскарження судових рішень належить не тільки стороні, а і її правонаступнику. У випадку подання апеляційної скарги правонаступником сторони таку скаргу не можна кваліфікувати як подану особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
		54. У справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, апеляційну та касаційну скаргу подавав ОСОБА_1 , який є саме правонаступником відповідача у справі, а не особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
		55. Крім того, приписи пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України необхідно тлумачити таким чином, що особа не має бути залучена до участі в справі як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.
		56. Натомість встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
		57. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що він не був залучений до участі у справі, у зв`язку із чим був позбавлений можливості побудувати захист своїх прав та інтересів, звертатися від свого імені з відповідними заявами тощо.
		58. Апеляційний суд, залучивши ОСОБА_1 до участі в справі як правонаступника ОСОБА_2 , тим самим надав йому можливість здійснювати захист своїх прав і інтересів як нового власника земельної ділянки, наводити свої аргументи та заперечення. Суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду саме за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
		59. За таких обставин у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, визначених пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки обставина завершення місцевим судом розгляду справи відносно особи, цивільна правоздатність якої припинена, без вирішення питання про залучення її правонаступника не є тотожною ухваленню судом рішення про права, свободи, інтереси чи обов`язки особи, яка не брала участі у справі.
		Щодо процесуальної поведінки сторони відповідача
		60. Автори окремої думки вважають за необхідне додатково зупинитися на процесуальних наслідках завершення судом розгляду справи відносно особи, правоздатність якої припинилася, на прикладі конкретних фактичних обставин справи № 367/8835/16.
		61. Так, ОСОБА_2 був залучений до участі у справі як відповідач та брав активну участь у її розгляді через представника - адвоката Мацкевича Д. А. Зокрема, в березні 2021 року сторона відповідача подала відзив на позовну заяву, адвокат неодноразово брав участь у судових засіданнях, подавав клопотання про відкладення розгляду справи тощо.
		62. Останнім судовим засіданням, у якому був присутнім адвокат Мацкевич Д. А., стало засідання від 02 грудня 2021 року, у якому представник відповідача ознайомився під підпис про відкладення розгляду справи на 09 лютого 2022 року. У період часу між судовими засіданнями, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 помер. У судове засідання, призначене на 09 лютого 2022 року, представник відповідача не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. 
		63. У подальшому протягом майже двох років суд неодноразово відкладав розгляд справи, повідомляючи про це адвоката Мацкевича Д. А. Втім, жодного разу представник відповідача не повідомив суд про причини своєї неявки загалом та про факт смерті ОСОБА_2 зокрема.
		64. Адвокат Мацкевич Д. А. як фахівець у галузі права, за умови належного здійснення представництва інтересів ОСОБА_2 , не міг не знати про смерть відповідача протягом двох років, в ході яких суд неодноразово призначав розгляд справи та відкладав судові засідання з повідомленням сторони відповідача.
		65. Натомість майже одразу (протягом місяця) після складання судом повного тексту судового рішення, ухваленого по суті спору, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на таке рішення суду, долучивши до неї копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , що ставить під сумнів його твердження щодо необізнаності про факт смерті довірителя до завершення розгляду справи місцевим судом.
		66. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		67. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		68. Автори окремої думки звертають увагу, що у частині другій статті 43 ЦПК України серед переліку обов`язків учасників справи наявні обов`язки сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2) та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4).
		69. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
		70. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (пункт 5 частини другої статті 44 ЦПК України).
		71. Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
		72. Суд не має процесуального обов`язку відслідковувати відомості з реєстру актів цивільного стану. Також суд може покладатись на те, що учасники справи діють добросовісно. 
		73. Тому хоча місцевий суд і вирішив справу, серед учасників якого значиться особа, цивільна правоздатність якої припинена, проте таке порушення обумовлене насамперед поведінкою учасників справи і, враховуючи, що таке порушення усунене апеляційним судом у спосіб залучення правонаступника померлого відповідача, у суду касаційної інстанції були відсутні процесуальні підстави для скасування судових рішень у зв`язку з цим. 
		 
		Щодо тривалості розгляду цієї справи
		74. Підхід, окреслений у попередніх розділах цієї окремої думки, сприятиме також і забезпеченню розгляду справи в розумні строки та узгоджуватиметься з висновком, сформульованим об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16, у якій досліджувалося питання можливості здійснення судом провадження у справі, в якій один з учасників помер ще до пред`явлення позову.
		75. Так, у вказаній постанові зазначено, що якщо позов пред`явлено до померлої особи, то суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. Водночас незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. 
		Втім, у цій же постанові об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначивши, що суди порушили норми процесуального права, вважала, що оскаржувані судові рішення у тій справі, з урахуванням певних виключних обставин та конкретних дій суду, не підлягають скасуванню із закриттям провадження.
		Такими обставинами касаційний суд визнав необхідність забезпечення позивачеві доступу до суду, оскільки скасування судових рішень за спливом тривалого часу, безперечно, позначилось би на можливості повторного пред`явлення позову з огляду на сплив позовної давності. Крім того, об`єднана палата врахувала, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а залучені до участі у справі спадкоємці померлого позичальника не заперечували проти вчинення судом таких процесуальних дій, активно брали участь у процесі.
		76. Тобто об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду хоча й сформулювала загальний висновок щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, якщо позов пред`явлено до особи, правоздатність якої припинилася внаслідок смерті, проте допустила, що з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи таке порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, як розгляд справи, серед переліку учасників якої значиться померла особа, не завжди матиме наслідком скасування судових рішень.
		77. Аналогічний підхід на переконання авторів окремої думки підлягав застосуванню і в ситуації, коли відповідач тривалий час брав участь у судовому процесі, проте помер до ухвалення місцевим судом рішення по суті спору, і суду про таку обставину не було відомо.
		78. Нагадаємо, що розгляд справи № 367/8835/16 триває з грудня 2016 року, тобто майже 10 років. 
		79. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		80. Отже, однією з основних складових гарантованого Конвенцією права особи на справедливий суд є адекватна тривалість розгляду справи, а саме право особи очікувати, що розгляд її заяви або скарги відбудеться в розумні строки (без невиправданих зволікань).
		81. Згідно зі щорічним звітом, опублікованим Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), лише за 2025 рік суд ухвалив 164 рішення проти України, в яких констатовано щонайменше одне порушення гарантованих Конвенцією прав та свобод, з яких - 58 (35 % від усіх порушень) саме з підстав порушення національними судами розумних строків розгляду справи (length of proceedings).
		82. Доцільно нагадати, що ЄСПЛ у своїй практиці класифікує порушення, спричинені недоліками національного законодавства та судової практики, на дві основні категорії: індивідуальні та системні. 
		83. Системними є порушення, які мають постійний, повторюваний характер і виникають через вади самого законодавства чи судової практики держави. Вони свідчать про те, що проблема є масштабною та зачіпає невизначене коло осіб.
		84. З урахуванням наведених вище кількісних показників, порушення Україною розумних строків розгляду судових справ відноситься до системних порушень і Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції та найвищий суд у системі правосуддя має вживати усіх необхідних заходів з метою недопущення таких порушень або принаймні мінімізації їх наслідків у спосіб завершення розгляду справи шляхом ухвалення остаточного судового рішення, яким спір вирішується по суті.
		85. Проте при розгляді справи № 367/8835/16 Велика Палата Верховного Суду на вказане увагу не звернула та з формальних підстав вийшла за межі доводів касаційної скарги, наслідком чого стало скасування судових рішень у справі, яка вже близько 10 років перебуває в провадженні судів, та новий розгляд цієї справи місцевим судом із самого початку.
		86. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при новому розгляді справи суд першої інстанції має визначити належного відповідача у справі та повно встановити обставини справи, незважаючи на те, що в цій справі не стоїть питання визначення належного відповідача: позов пред`явлено до особи, яка мала за ним відповідати (власника земельної ділянки), однак померла до ухвалення рішення місцевим судом. 
		87. Питання в цій справі полягає лише в забезпеченні прав та інтересів правонаступника відповідача, який залучений апеляційним судом до участі у справі з наданням можливості навести свої аргументи та заперечення. 
		88. По суті, Велика Палата Верховного Суду пропонує суду першої інстанції при новому розгляді зробити те, що вже виконано апеляційним судом і на що заявник як правонаступник відповідача в суді касаційної інстанції не посилався, що суперечить як окремим засадам (принципам): диспозитивності та розумності тривалості розгляду справи, так і завданню цивільного судочинства загалом.
		89. Тож уважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду були обґрунтовані підстави для розгляду справи по суті та розв`язання правової проблеми, переданої на її вирішення, а не повернення справи на розгляд до суду першої інстанції з формальних міркувань.
		 
		Судді: О. В. Ступак
		 
		К. М. Пільков
		 
		С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...