Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-37666св10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2011. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		    10 березня 2011 року  м. Київ 
		Колегія суддів Верховного Суду України у складі: 
		 
		головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,  Сеніна Ю.Л.,  
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове обєднання № 6” м. Запоріжжя та закритого акціонерного товариства “Київстар Дж.Ес.Ем.” про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 1 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2010 року,  
		в с т а н о в и л а : 
		У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове обєднання № 6” м. Запоріжжя (далі  КП “ВРЕЖО № 6”) та закритого акціонерного товариства “Київстар Дж.Ес.Ем.” (далі  ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”) про визнання договору недійсним. Позивач зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_1 1 квітня 2009 року між КП “ВРЕЖО № 6” та ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” було укладено договір про встановлення сервітуту, яким ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” надано дозвіл на розміщення на даху його будинку базової станції мобільного звязку. Посилаючись на те, що, будучи власником квартири в цьому будинку, він є співвласником даху, однак своєї згоди на укладання спірного договору не давав, а в результаті встановлення станції мобільного звязку йому створюються перешкоди у користуванні будинком, шкідливе випромінювання створює загрозу його мешканцям, позивач просив визнати договір недійсним.  
		Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від                  1 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний договір укладено на виконання рішення виконавчого комітету міської ради   КП “ВРЕЖО № 6”, в якого будинок значиться на балансі, а договір про встановлення сервітуту не є способом розпорядження майном і згоди власника квартир будинку на його укладення не потрібно. До того ж позивачем не доведено, що в результаті укладення договору йому створюються перешкоди у користуванні приміщеннями будинку.  
		Однак з таким висновком погодитися не можна.  
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. 
		Частина перша ст. 203 ЦК України в редакції, чинній на час укладення спірного договору, встановлювала, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, а також споруди будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників.  
		На підставі ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.     У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнано судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.  
		Судом установлено, що позивач ОСОБА_6 є власником квартири № 92 в багатоквартирному будинку по вулиці Новгородській, 22-а в місті Запоріжжя (а.с. 10, 11). 1 квітня 2009 року КП “ВРЕЖО № 6”, на балансі якого перебуває зазначений будинок, уклало з ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” договір про встановлення сервітуту, яким останньому надано дозвіл на розміщення на даху будинку базової станції мобільного звязку. 
		Встановивши такі обставини суду з урахуванням зазначених вище положень закону слід було зясувати, чи наділене КП “ВРЕЖО № 6” повноваженнями інших співвласників будинку на укладення спірного договору.  
		Посилання суду на те, що договір про встановлення сервітуту не є способом розпорядження майном є помилковим, оскільки за змістом          ст. 317 ЦК України під розпорядженням майном мається на увазі можливість визначення його юридичної долі, в тому числі і встановлення обтяжень, яким, зокрема, є сервітут.  
		Суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином посилання позивача не перевірив, що призвело до ухвалення помилкового рішення.  
		Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.  
		Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України 
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.  
		Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 1 лютого       2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 Головуючий                                     А.Г. Ярема 
		Судді:                                          М.І. Балюк 
		                                               Л.І. Охрімчук 
		                                               Я.М. Романюк 
		                                              Ю.Л. Сенін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...