Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 12/153/10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2011. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			22 березня 2011 р. № 12/153/10 
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
			 
			головуючого суддіОвечкіна В.Е., 
			суддівЧернова Є.В., 
			Цвігун В.Л., 
			розглянув касаційну скаргу  
			ФОП ОСОБА_1 
			на постанову від 21.12.2010 року Одеського апеляційного господарського суду  
			у справі№ 12/153/10 господарського суду Миколаївської області  
			за позовомФОП ОСОБА_1 
			доПАТ "Райффайзем Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції 
			провизнання недійсним кредитного договору  
				 
			
			за участю представників сторін:
			позивача: ОСОБА_2, дов. від 14.10.10р.
			відповідача: не з'явились 
			ВСТАНОВИВ:
			Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.10.10 (суддя Семенов А.К.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.10р. (колегія суддів у складі: Мишкіної М.А., Сидоренко М.В., Будішевскьої Л.О.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
			Прийняті судові акти мотивовані тим, що спірний договір не суперечить вимогами ст.ст.192, 203,215.524,533 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. З ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
			 Позивач, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.524, ЦК України, ст. ст., 179, 198, 345 ГК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. ст. З, 5,13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
			Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет дотримання судами норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
			Попередніми судовими інстанціями встановлено наступне.
			01.10.2007 р. між ФОП ОСОБА_1 (позичальник) та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) укладено кредитний договір № 010/01-04/07-555 (кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор відкрив позивачу кредитну лінію у сумі 33760,99 дол. США. для купівлі обладнання для виготовлення металопластикових вікон.
			ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007р. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що:
			-будь-які грошові зобов'язання на території України, в тому числі і грошові зобов'язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України -гривні, а в разі ж використання в таких грошових зобов'язаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
			-операція з надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів не включає в себе та не охоплює таку операцію як повернення позичальником кредиту та сплату позичальником процентів за користування кредитом; повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу і згідно з п. „г" ч. 4 ст.5 Декрету потребує отримання разової індивідуальної ліцензії НБУ.
			-вважає незаконним посилання судів в обґрунтування рішення на ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" щодо правомірного здійснення банками розміщення від свого імені саме залучених коштів, оскільки судами не досліджувалося питання, чи є кошти, надані ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 залученими та необгрунтованим посилання на п. 2.3. Положення № 275, відповідно до якого банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, так як п. 5.3. цього ж положення встановлений вичерпний перелік операцій, які має право здійснювати банк на підставі письмового дозволу, серед яких відсутні операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та операції з кредитування в іноземній валюті. Одночасно з цим, скаржник зазначає, що він не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України,
			-позивач не є суб'єктом валютного ринку, тому посилання судів на п.1.5. Положення № 483 є необгрунтованим так як в дозволі № 10-4 відсутня така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
			Вважаючи, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства позивач просить визнати його недійсним на підставі ст. ст.203, 215 ЦК України.
			За приписом статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
			Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
			Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
			Відповідно до ч. 2 ст. 192,. ч.З ст. 533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.
			Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч.2 ст. 198 ГК України).
			Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
			Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
			Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі і в якому передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін.
			За приписами ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції - операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
			Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93).
			Доводи скаржника про те, що відповідач повинен мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, колегія суддів до уваги не приймає.
			Закон України "Про банки та банківську діяльність" №2121-ІІІ від 07.12.2000р. розрізняє кредитні операції (ст. 49), в яких грошові кошти (у тому числі й в іноземній валюті) є предметом договірних зобов'язань та розрахункові банківські операції ( ст. 51), у яких грошові кошти використовуються у якості засобу платежу.
			З аналізу положень Декрету №15-93 вбачається, що операція з використання іноземної валюти як засобу платежу за своїм змістом не охоплює операцію з надання кредиту в іноземній валюті; тобто вони є окремими валютними операціями. Індивідуальних ліцензій НБУ потребують валютні операції щодо надання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та валютні операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (абз. "в" та "г" ч.4 ст. 5 Декрету №15-93). Оскільки законодавством не встановлені межі щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, для здійснення валютних операцій з надання кредитів резидентам в іноземній валюті банкам не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію НБУ, передбачену абз. "в" ч.4 ст. 5 Декрету №15-93.
			Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
			 Таким чином , одержання банком письмового дозволу НБУ на валютних операції є достатньою правовою підставою для здійснення валютних операцій з надання кредитів резидентам в іноземній валюті.
			 Згідно листа НБУ від 03.10.2007 № 41-211/1814-10108 "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, в т.ч. з валютними цінностями" відповідач має банківську ліцензію НБУ №10 від 27.03.92р., в т.ч. на здійснення кредитних операцій, письмовий дозвіл НБУ №10-4 від 27.03.92, в т.ч. на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України,додаток до дозволу НБУ №10-4 від 27.03.92 з правом залучення іноземної валюти на валютному ринку України.
			 Враховуючи викладене, укладення відповідачем спірного кредитного договору з позивачем в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту, а, отже, судами встановлено, що зазначені позивачем обставини, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
			 За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та вважає, що оскаржувані судові акти "прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.
			 Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
			 ПОСТАНОВИВ:
			 Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.10р та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.10р. у справі №12/153/10р. - без змін. 
			 
				 Головуючий В. Овечкін 
				 Судді: Є.Чернов
				 
				В.Цвігун

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...