Справа № 2-2132\6 2007 p.
РІШЕННЯ
Іменем
України
26 березня 2007 року
Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді
Нежури В.А.,
при секретарі Тищенко
О.В.,
розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1до Установи „28 Управління
начальника робіт", ТОВ „Оста
Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу
ВСТАНОВИВ
В лютому 2007 року ОСОБА_1
звернувся в суд із позовом до Установи „28
Управління начальника робіт" (далі - Відповідач) та ТОВ „Оста
Плюс" (далі -
Товариство) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.05.2006 року комплексу
будівель площею 2 091,
10 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1,
який складається з наступних будівель:
Казарма (Літера А), площею 693,50 кв.м.;
Контрольно-перепускний пункт (літера К), площею 10,60 кв.м.;
Сховище техніки (літера И), площею 722,20 кв.м.;
Овочесховище (літера В), площею 109,00 кв.м.;
Лазня, пральня (літера Д), площею 192,10 кв.м.;
Насосна (літера Г), площею 52,90 кв.м.;
Склад (літера Б), площею 183, 90 кв.м.;
Чайна (літера Е), площею 51,90 кв.м.;
Туалет (літера Ж), площею 25,70 кв.м.;
Вартове приміщення (літера 3), площею 49,30
кв.м.
Трансформаторна підстанція.
Свої вимоги про
визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.05.2006 року позивач обґрунтував тим, що укладений між
відповідачами договір не відповідає вимогам чинного законодавства України,
оскільки відчужене майно належало державі і не може використовуватись в
комерційній діяльності. Згідно ст.203 ЦК
України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам
цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка
вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. При
укладанні договору купівлі -
продажу, Відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності по
відношенню до відчужуваного майна та уклав договір всупереч державним
інтересам, чим порушив ст.207 Господарського кодексу України. Позивач вважає,
що уклавши договір купівлі-продажу від 24.05.2006
року, його сторони не дотримались правових вимог щодо його укладання,
наслідком чого має бути застосування до спірного договору ст. 215 ЦК України. Таким
чином, на підставі статей 203,
215 ЦК України договір купівлі-продажу від 24.05.2006 року має бути
визнаний недійсним. У зв'язку з укладанням оспорюваного договору, позивач був
відселений в інші помешкання, що підтверджується додатковою угодою № 1 до наведеного
вище договору між Міністерством оборони України і Товариством. Отже спірним
договором були порушені права та охоронювані законом інтереси позивача та
держави як колишнього власника.
Представник
Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, мотивуючи це тим, що
договір купівлі-продажу від 24.05.2006
року, був укладений уповноваженими особами з дотриманням всіх норм чинного
законодавства України.
2
Зазначив також,
що при укладанні спірного договору вони діяли на підставі Положення,
затвердженого Наказом начальника Центрального спеціалізованого будівельного
управління від 19.19.2004
року № 237, Дозволу № 220/171/д Міністерства
оборони України від 28.04.2006
року, відчуження комплексу будівель було вчинено на конкурсній основі. На
підтвердження цього, Відповідач надав суду копії Дозволу № 220/171/д
Міністерства оборони України від 28.04.2006
року, копію наказу Начальника 28
Управління начальника робіт №
88 від 04.05.2006 р. „Про
створення постійної робочої групи з визначення найкращої пропозиції щодо
придбання об'єктів нерухомості", копію наказу Начальника 28 Управління
начальника робіт № 91 від 17.05.2006 р. „Про проведення
засідання постійної робочої групи з визначення найкращої пропозиції щодо
придбання об'єктів нерухомості" та копію протоколу засідання постійної
робочої групи з визначення найкращої пропозиції щодо придбання об'єктів
нерухомості № 01 від 18.05.2006 р. Крім того,
представник Відповідача зазначив, що відчуження комплексу будівель було
здійснено у відповідності до вимог ст. 75
ГК України та ст. 37
Закону України „Про власність".
Також, зазначив,
що при укладанні та виконанні договору купівлі-продажу від 24.05.2006 року ніяким
чином права та охоронювані інтереси позивача та держави порушені не були.
Позивач доказів такого порушення суду та сторонам по справі не надав, в чому
полягає порушення не пояснив.
Представник
Товариства в судовому засіданні проти позову також заперечив і підтримав
позицію представника Відповідача щодо відповідності укладеного спірного
договору нормам чинного законодавства України, зокрема ст. 75 ГК України та
ст. 37 Закону
України „Про власність". Представник Товариства зазначив, що не вбачає
підстав у позивача для подачі позовної заяви, оскільки його права та
охоронювані законом інтереси не порушені. Позивачу, згідно договору № 9704/з від 10.12.2004 року на пайову
участь у будівництві житла, укладеного між Міністерством оборони України та
Товариством, додаткового договору №
1 від 23.05.2006 року
було відчужене житло, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. На даний час,
позивач є власником вказаного житла і його посилання на те, що він був
відселений є некоректне.
Суд вислухавши
сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Судом
встановлено, що 24.05.2006
року між Установою „28
Управління начальника робіт" від імені якого на підставі Положення
затвердженого Наказом начальника Центрального спеціалізованого будівельного
управління від 19.10.2004
року № 237 та
Дозволу № 220/171/д
Міністерства оборони України від 28.04.2006
року, діяв начальник 28
управління начальника робіт ОСОБА_2(продавець), та ТОВ „Оста-плюс",
від імені якого на підставі Статуту та протоколу № 3 Загальних зборів Учасників від 05.01.2006 року діяв
директор ОСОБА_3 (покупець), було укладено договір купівлі - продажу
комплексу будівель, який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 1327006. За цим договором
продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно
площею 2 091,10 кв.м.,
який розташований в АДРЕСА_1, який складається з наступних будівель:
Казарма (Літера А), площею 693,50 кв.м.;
Контрольно-перепускний пункт (літера К), площею 10,60 кв.м.;
Сховище техніки (літера И), площею 722, 20 кв.м.;
Овочесховище (літера В), площею 109,00 кв.м.;
Лазня, пральня (літера Д), площею 192,10 кв.м.;
Насосна (літера Г), площею 52, 90 кв.м.;
Склад (літера Б), площею 183, 90 кв.м.;
Чайна (літера Е), площею 51,90 кв.м.;
Туалет (літера Ж), площею 25,70
кв.м.;
3
Вартове приміщення (літера 3), площею 49,30
кв.м.
Трансформаторна підстанція,
та сплатив вартість цих приміщень.
З матеріалів справи вбачається, що згідно Наказу міністра оборони України
А.С.Гриценка від 30.06.2005
року № 365 „Про
додаткове наділення основними фондами Установи „28 Управління начальника робіт" було вилучено і
передано з балансу Васильківської квартирно-екпслуатаційної частини району, а
Відповідачем прийнято на баланс в якості наділення основними фондами частина
нерухомого майна військового містечка №
247 (місто Київ). Згідно цього ж Наказу вказане майно закріплене за
Відповідачем на праві господарського відання. Згідно розпорядження
Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації № 1054 від 26.10.05 майновому
комплексу Центрального спеціалізованого будівельного управління, Установі „28 Управління
начальника робіт" присвоєно поштова адреса: АДРЕСА_1.
В судовому
засіданні встановлено, що 28.04.2006
року Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України
А.С.Гриценка дозволило (дозвіл №
220/171/д) Установі „28
управління начальника робіт" реалізацію (відчуження) вказаного
нерухомого майна площею 2
091,10 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.
Судом
встановлено, що згідно протоколу засідання постійної робочої групи щодо
визначення найкращої пропозиції придбання об'єктів нерухомості № 01 від 18.05.2006 року,
запропоновані матеріали та цінова пропозиція Товариства щодо придбання
комплексу будівель військового містечка №
247 (АДРЕСА_1 км)
визнанані найкращими і Товариству надане право на придбання комплексу будівель
військового містечка №
247.
Відповідно до
ст. 37 Закону
України „Про власність", майно, що є державною власністю і закріплене за
державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання,
крім випадків, передбачених законодавством України.
Згідно п. 2 ч.І цієї статті,
здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє,
користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які
дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права
повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо
інше не встановлено законодавчими актами України.
Частина 5 ст.75 ГК України
визначає, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно
передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім
випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до
основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою
згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних
засадах, якщо інше не встановлено законом.
Судом
встановлено, що позивач учасником договірних відносин, які виникли в зв'язку з
підписанням договору купівлі-продажу від 24.05.2006
року комплексу будівель площею 2
091, 10 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, не був. Власником відчуженого за цим договором майна
позивач також не був. Укладання договору купівлі-продажу від 24.05.2006 року не вплинуло
і не могло вплинути на права та охоронювані інтереси позивача. Договір
купівлі-продажу від 24.05.2006
року комплексу будівель площею 2
091, 10 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 км. був
укладений сторонами з дотриманням норм діючого законодавства України, зокрема
ст. 37 Закону України
„Про власність" та ст.75 ГК України .
Згідно ст. 57 ЦПК
України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення
сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані
встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників,
допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів,
зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Стаття 61 цього ж Кодексу
передбачає, що кожна
4
сторона
зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень.
Доказів, які б
спростовували доводи відповідачів позивач суду не надав. Посилання позивача про
порушення відповідачами при укладанні оспорюваного договору норм ст.ст. 203, 207 ЦК України,
спростовується доказами наданими відповідачами, такими як: Наказ міністра
оборони України А.С. Гриценка від 30.06.2005
року № 365 „Про
додаткове наділення основними фондами Відповідача; Дозвіл № 220/171/д
Міністерства оборони України від 28.04.2006
року; протокол засідання постійної робочої групи з визначення найкращої
пропозиції щодо придбання об'єктів нерухомості № 01 від 18.05.2006
року та положеннями ст. 37
Закону України „Про власність" та ст.75 ГК України.
На підставі
зібраних по справі доказів, суд вважає, що матеріалами справи не
підтверджується факт порушення прав та охоронюваних інтересів позивача.
Враховуючи
викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість даного позову та про
неможливість його задоволення.
Керуючись ст. 37 Законом України
„Про власність", України, ст.ст. 203,
215 ЦК України, ст.ст. 10,11,
58-60,212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ
В задоволенні
позову ОСОБА_1до Установи „28
Управління начальника робіт та ТОВ „Оста
Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 травня 2006 року
(зареєстрований в Державному реєстрі право чинів за № 1327006) комплексу
будівель площею 2 091,
10 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1
ст. відмовити.
Рішення суду
набирає законної сили після закінчення 10
- денного строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву
не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження подано, але апеляційна
скарга не була подана у 20-
денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього
строку.