Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-697/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 25.09.2015. Зареєстровано: 04.04.2011. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 30 березня 2011 року м. Рівне
		Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
		головуючого судді:  Ковальчук Н.М.,
		суддів  Буцяка З.І., Мельника Ю.М.
		при секретарі  Сеньків Т.Б.
		з участю представника позивачки - ОСОБА_2, 
		представника відповідача - ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Острозького районного суду від 14 лютого 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,
		в с т а н о в и л а :
		Рішенням Острозького районного суду від 14 лютого 2011 року позов задоволено частково.
		Зобовязано відповідача внести зміни в трудову книжку, змінивши формулювання підстави звільнення із „звільнена з роботи за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи п.2 ст.41 КЗпП України” на „звільнена з роботи в результаті винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу п.2 ст. 41 КЗпП України”. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Вважаючи рішення суду необґрунтованим і незаконним, позивачка ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. 
		Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у стягненні на її користь заробітної плати, оскільки (і це визнано відповідачем) фактична тривалість її робочого часу становила не 80, а 126 годин на місяць, в звязку з чим частина коштів відповідачем виплачувалася без офіційного бухгалтерського обліку. Зазначає, що судом, всупереч вимогам трудового законодавства не стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Висновок про те, що відповідач виплатив заборгованість у повному обсязі не підтверджений жодним доказом по справі. Так само відсутні докази про отримання нею товарів під звіт. Судом першої інстанції не встановлено, у чому полягали її винні дії як працівника, хоча саме такий висновок покладено в основу оскаржуваного рішення. Покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
		Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наведеними в справі доказами доведений факт втрати роботодавцем довіри до позивачки, а тому є законним звільнення ОСОБА_4, як особи якій були ввірені товари під звіт, за ч.2 ст.41 КЗпП України. 
		Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вказував, що позивачка заробітну плату отримувала вчасно за весь відпрацьований період. 
		З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
		_____________________________________________________________________________
		Справа № 22-697/2011р. Головуючий у І інстанції Поліщук Т.М. 
		Категорія: 51, 53 Доповідач Ковальчук Н.М. 
		 З матеріалів справи вбачається, що позивачка була прийнята на роботу приватним підприємцем ОСОБА_5 на посаду продавця, що стверджується укладеним трудовим договором від 5 жовтня 2009 року, зареєстрованим в Острозькому міському центрі зайнятості ( а.с. 6). 
		12 січня 2011 року трудовий договір розірвано згідно п.2 ст.41 КЗпП України (втрата довіри до матеріально-відповідальної особи). 
		Відповідно до п.2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. 
		 Вирішення питання про те, чи є працівник особою, що безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, залежить не тільки від найменування посади, а й від покладених на нього трудових обовязків. Воно можливе тільки в результаті детального ознайомлення з колом цих обовязків. 
		 Як вбачається з матеріалів справи, роботодавець не заключав з ОСОБА_4 договору про повну матеріальну відповідальність, посадової інструкції працівника магазину розроблено не було, позивачку з колом обовязків не ознайомлено. На неї не було покладено обовязків по отриманню товарно-матеріальних цінностей під звіт, ведення записів у журналах щодо обліку товарів.Факт того, що саме позивачка вчинила винні дії, що дають підстави для звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України, відповідач не довів. 
		Абзацом другим п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6 листопада 1992 року (з наступними змінами) визначено, що звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
		Покликання відповідача на те, що позивачка працювала в магазині на посаді продавця та її посада віднесена до категорії матеріально-відповідальних посад і саме їй були ввірені товарно-матеріальні цінності, які вона обслуговувала, не заслуговують на увагу і не доведені жодним документом. 
		Позивачка 17 листопада 2010 року залишила роботу, а 12 грудня 2010 року поштою направила відповідачу заяву в якій просила звільнити її з роботи за власним бажанням, дану заяву відповідач отримав 28 грудня 2010 року.
		Дані обставини сторони визнали в судовому засіданні і не оспорюють. 
		Оскільки позивачка направила відповідачу заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням, а відповідач не відреагував на надіслану позивачкою заяву, отримавши її 28 грудня 2010 року, то колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 правомірно звернулась до суду з позовом про зміну формулювання підстави звільнення із „за втрату довіри до матеріально відповідальної особи п.2 ст.41 КЗпП України” на „звільнена з роботи за власними бажанням”. 
		Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижня. 
		Враховуючи, що надіслана позивачкою заява про звільнення за власним бажанням надійшла роботодавцю 28 грудня 2010 року, то, виходячи з вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП України, днем звільнення слід вважати 11 січня 2011 року.
		Не спростовані доводи позивачки про те, що заробітна плата їй не виплачувалась. Відповідач не подав суду жодного належного доказу, який доводи в би, що позивачці, у відповідності до вимог трудового законодавства про оплату праці, нараховувалась і виплачувалась заробітна плата за відповідний відпрацьований період.
		З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення боргу по заробітній платі підлягають задоволенню за фактично відпрацьований період з 5 жовтня 2009 року по 6 листопада 2010 року з розрахунку 0,5 ставки в сумі 5306,50 грн.
		В задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку при зміні формулювання причин звільнення слід відмовити, виходячи з того, що згідно з правилами ч. 3 ст. 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачується звільненому працівнику в разі, якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало його подальшому працевлаштуванню. 
		Оскільки, після звільнення з роботи ОСОБА_4 з 23 листопада 2010 року працевлаштувалась в магазин „Колорит”, то вона права на виплату середнього заробітку після звільнення із посади продавця не має.
		Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, визначеного позивачкою, то колегія суддів вважає, що він є завищеним. З врахуванням доведених фактів порушення трудового законодавства відповідачем та вищенаведених обставин, на думку колегії, правильним було б визначити розмір спричиненої позивачці моральної шкоди в сумі 500 гривень.
		За правилами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення допущені порушення норм матеріального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення.
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів
		 В И Р І Ш И Л А: 
		 Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. 
		Рішення Острозького районного суду від 14 лютого 2011 року скасувати. 
		Позов ОСОБА_4 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. 
		Визнати звільнення ОСОБА_4 з посади продавця у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за ст. 41 п.2 КЗпП України - незаконним. 
		Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з п. 2 ст. 41 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України (звільнена за власним бажанням) з 11 січня 2011 року шляхом видачі відповідачем наказу та внесенням відповідних виправлень у її трудову книжку. 
		Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 5306(п”ять тисяч триста шість) гривень 50 копійок та 500(п”ятсот) гривень моральної шкоди.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 59(п”ятдесят дев”ять) гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120(сто двадцять) гривень. 
		Рішення набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
		 
		 Головуючий суддя: підпис Ковальчук Н.М.
		Судді: підпис Буцяк З.І. 
		підпис Мельник Ю.М.
		 
			 Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...