Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № Б38/158-10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2011. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			06 квітня 2011 р. № Б38/158-10   
				 
					 
				
				Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			
			
			Полякова Б.М., –головуючого, 
			Коваленка В.М., (доповідач у справі),  
			Короткевича О.Є., 
			розглянувши касаційну скаргуприватного підприємства "Лікоіл-Трак", м. Дніпропетровськ  
			на постановувід 10.02.2011 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду 
			у справі№ Б38/158-10 господарського суду Дніпропетровської області 
			за заявою боржникаприватного підприємства "Лікоіл-Трак", м. Дніпропетровськ 
			провизнання банкрутом 
			розпорядник майнаарбітражний керуючий Морозов І.А.
			в судовому засіданні взяли участь представники:
			 
			приватного підприємства "Лікоіл-Трак"Ляшко О.Б., довір.,  
			ПАТ "УкрСиббанк"Ігнатенко В.Л., довір.,
			ВСТАНОВИВ:
			Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року порушено провадження у справі № Б38/158-10 про банкрутство приватного підприємства "Лікоіл-Трак" (далі-Боржник, Підприємство) в порядку норм ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).
			Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2010 року (суддя - Бондарєв Е.М.) відносно Підприємства введено процедуру банкрутства - розпорядження майном боржника строком на 6 місяців, до 19.02.2011 року; зобов’язано Боржника: за власний рахунок провести аудит, аудиторський висновок надати у попереднє засідання суду; у 10-ти денний строк подати в офіційні печатні органи оголошення про порушення справи про банкрутство Боржника, а докази подачі оголошення надати господарському суду у строк до 30.08.2010 року; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Морозова І.А. та інше. 
			Не погодившись з цією ухвалою, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2010 року та прийняти постанову, якою провадження у справі припинити.
			Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 року (головуючий суддя –Лисенко О.М., судді: Виноградник О.М., Швець В.В.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2010 року скасовано та припинено провадження у справі.
			Не погоджуючись з прийнятим судовим актом суду апеляційної інстанцій, приватне підприємство "Лікоіл-Трак" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 року, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2010 року залишити в силі. 
			Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 55, 129 Конституції України, матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 6, 7, 40 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
			Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
			Судом першої інстанції на підставі правового аналізу доданих Боржником до заяви про порушення справи про банкрутство доказів було встановлено, що активів Боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів в повному обсязі, а власником Підприємства прийнято рішення про звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. Також, суд зазначив, що на виконання рішення власника Боржника було розроблено план санації та проведений аналіз фінансово-господарської діяльності з питань платоспроможності та наявності ознак банкрутства. За викладених підстав суд першої інстанції дійшов висновку про введення щодо Підприємства процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна.
			Скасовуючи це рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що Боржником при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство не були надані докази на підтвердження безспірності кредиторських вимог до Боржника, а тому недотримані умови щодо порушення справи про банкрутство, викладені в нормах ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, а також встановлені інші недотримання вимог законодавства при зверненні боржника із заявою про порушення справи про банкрутство. Що ж до порядку призначення розпорядника майна суд апеляційної інстанції визнав висновок місцевого суду в цій частині таким, що відповідає законодавству. Однак, за викладених підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору.
			Заперечуючи викладені висновки в оскаржуваній постанові, заявник касаційної скарги зазначає, що документацією за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності підтверджується дотримання вимог ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство Підприємства.
			Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із цими запереченнями, оскільки вони викладені із неналежним застосуванням спеціальних норм Закону про банкрутство та без врахування всіх встановлених апеляційним судом обставин справи.
			Так, норми ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство (посилаючись на які, Боржник звернувся із заявою про порушення даної справи про банкрутство) встановлюють обставини, за яких боржник зобов'язаний звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство. При цьому, ч. 6 цієї ж статті встановлює додаткову вимогу –одночасне подання боржником плану санації, а ч. 1 цієї статті передбачає, поряд з іншими вимогами до заяви боржника про порушення справи про банкрутство, також визначення в цій заяві суми вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником. Поряд з цим, необхідність дотримання загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначені ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство (безспірність кредиторських вимог, розмір цих вимог не менше 300 мінімальних заробітних плат та незадоволення цих вимог більш ніж три місяці після встановленого для їх погашення строку), зберігає свою обов'язковість і при зверненні боржника із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство. 
			Відповідно до ст. 1 вказаного закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. 
			Тобто, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, грошові вимоги набувають характеру безспірних за умови підтвердженності цих вимог виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з розрахунків боржника.
			Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, та вбачається з матеріалів справи, Боржник в своїй заяві про порушення справи про банкрутство, в порушення норм ч. 2 ст. 7 Закону про банкрутство не визначив суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який ним не оспорюється (взагалі не визначив перелік кредиторів із вказанням суми вимог кожного та загальної суми вимог, що ним не оспорюється), а до вказаної заяви не додано жодного рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника, та виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
			У зв'язку із викладеним, суд касаційної інстанції підтримує правомірний висновок суду апеляційної інстанції, що Боржником, в порушення норм ч. 3 ст. 6, частин 1-4 ст. 7 Закону про банкрутство та ст. 32-34 ГПК України не були надані докази на підтвердження наявності безспірних кредиторських вимог до Боржника, ознак неплатоспроможності Підприємства, а відповідно і не доведені визначені нормами ч. 3 ст. 6 та частин 1-5 ст. 7 Закону про банкрутство підстави та умови для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника. 
			При цьому, суд касаційної інстанції також погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що додані до заяви Боржника документи (договори, укладені Підприємством з третіми особами, без зазначення суми боргу по кожному кредитору, за відсутністю доказів виконання (невиконання) цих договорів, актів звірок, рішень судів та виконавчих документів), не є належним, у розумінні норм ст. 34 ГПК України та норм ст. 1, ч. 3 ст. 6 та частин 1-4 ст. 7 Закону про банкрутство, підтвердженням ознак неплатоспроможності Боржника та наявності безспірних вимог кредиторів до нього.
			Враховуючи вищевикладені та встановлені судом апеляційної інстанції порушення при зверненні Боржника із заявою про порушення справи про банкрутство, а також те, що дотримання та підтвердженність належними доказами у справі умов, передбачених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, є обов'язком при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство, недотримання ж будь-якої із передбачених вказаною нормою вимог виключає подальше провадження у справі про банкрутство (якщо справа вже була порушена), висновок суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство Підприємства за відсутністю предмету спору (із застосуванням норм п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України) є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам законодавства. 
			Поряд з викладеним, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині відсутності порушень вимог законодавства щодо призначення судом першої інстанції розпорядником майна кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої Боржником, у зв'язку з чим вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваної постанови в цій частині.
			Так, відповідно до норм абзацу 2 ч. 2 ст. 13 Закону про банкрутство лише кредиторам надано право пропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Жодною нормою Закону про банкрутство не передбачено право боржника пропонувати кандидатуру розпорядника майна.
			Відповідно ж до вимог абзацу 1 ч. 2 ст. 13 цього ж закону розпорядник майна призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України.
			Отже, остаточне рішення щодо кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна приймається господарським судом (незалежно від надання або відсутності пропозиції щодо кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна).
			Виходячи із викладеного аналізу норм законодавства, надання боржником кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна не передбачено законодавством, а господарський суд, у разі звернення боржника із заявою про порушення справи про банкрутство, самостійно вирішує питання про призначення розпорядника майна із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України.
			Таким чином, висновок суду першої інстанції в частині визначення кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна Боржника за пропозицією, наданою останнім, який був підтриманий судом апеляційної інстанції, є таким, що не відповідає нормам Закону про банкрутство. 
			За таких обставин справи, доводи касаційної скарги підприємства "Лікоіл-Трак" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду (з урахуванням змін, внесених в мотивувальну частину цієї постанови) підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
			З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
			ПОСТАНОВИВ:
			1.          Касаційну скаргу приватного підприємства "Лікоіл-Трак" залишити без задоволення.
			2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 р. у справі № Б38/158-10 залишити без змін.
			 Головуючий Б.М. Поляков
			 Судді В.М. Коваленко                                         
			О.Є. Короткевич
			 
				 Постанова виготовлена та підписана 07.04.2011 року.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...