Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 15/176-3468 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.04.2011. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			06 квітня 2011 р. № 15/176-3468   
				 
			
			Доповідач суддя Мележик Н.І.
			 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
			Мележик Н.І., 
			Владимиренко С.В.,
			розглянувши у відкритому 
			судовому засіданні касаційну
			скаргу Тернопільської обласної спілки 
			споживчих товариств
			 на рішеннягосподарського суду Тернопільської 
			області від 16.11.2010 року 
			 та постановуЛьвівського апеляційного господарського 
			суду від 14.02.2011 року 
			 у справі№ 15/176-3468
			 господарського судуТернопільської області 
			 за позовомСуб"єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 
			 до Тернопільської обласної спілки 
			споживчих товариств
			 провизнання співвласником 
			за участю представників:
			позивача - ОСОБА_2
			відповідача - Козак Н.В.
			В С Т А Н О В И В:
			В грудні 2008 року Суб"єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обласної спілки споживчих товариств про визнання співвласником на 9/10 спільної часткової власності на торгове приміщення магазин "Вироби кооператорів", розташоване у АДРЕСА_1; про визнання за позивачем частки у праві спільної часткової власності; зміну договору оренди від 05.03.2002 року, зокрема, п.1.1. в частині орендованої площі, п. 5.2. в частині орендної плати пропорційно до визнаної частки позивача у праві спільної часткової власності. 
			Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 р. (суддя Бучинська Г.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. (судді: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), позов задоволено частково; визнано Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 співвласником на право спільної часткової власності орендованого торгового приміщення - споруди ринку промислових товарів у розмірі 85,3%, розташованого по АДРЕСА_1; в решті позову відмовлено.
			В касаційній скарзі Тернопільська обласна спілка споживчих товариств просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
			Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
			Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій повно та обєктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані, в обґрунтування вимог і заперечень, докази сторін.
			Статтею 1 ГПК України передбачено право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. 
			В статті 16 ЦК України передбачені способи захисту прав і інтересів, одним з яких є визнання права. 
			Згідно статті 316 цього ж Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). 
			В статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору), є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
			Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 05 березня 2002 року між Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди торгового приміщення-магазину "Вироби кооператорів", площею 677,3 кв.м, яке розташоване в АДРЕСА_1 та належить на праві колективної власності Тернопільській обласній спілці споживчих товариств на підставі свідоцтва про право власності від 27.12.2001 року, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради Тернопільській обласній спілці споживчих товариств. Метою оренди є проведення орендарем торгівельно-посередницької діяльності (п. 2.1.). 
			Згідно п. 4.1 договору термін оренди складає 10 років з моменту приймання об'єкта за актом здачі - приймання. 
			Вказане приміщення передано орендодавцем орендарю на підставі акта прийому-передачі від 29 березня 2002 року. 
			Відповідно до п.7.2 укладеного між сторонами договору, орендар має право обладнати об'єкт, що орендується, на власний розсуд; здійснювати реконструкцію, перебудову, добудову та перепланування об'єкта, що орендується, без згоди та письмового повідомлення про це орендаря; здавати об'єкт, що орендується, у суборенду без згоди орендодавця.
			Листом № 1-1-22 від 06.03.2002 р. відповідач погодив здійснення позивачем реконструкції переданого в оренду приміщення з метою влаштування в ньому ринку. 
			Орендар, отримавши згоду орендодавця на реконструкцію переданого йому в оренду приміщення, з метою влаштування в ньому ринку, звернувся до Тернопільської міської ради з проханням дозволити йому виконати реконструкцію орендованого приміщення під влаштування ринку.
			Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 668 від 24.07.2002р. надано дозвіл позивачу виконати реконструкцію орендованого приміщення під влаштування ринку. 
			Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 572 від 28.05.2003 р. затверджено акт державної технічної комісії від 28.05.2003 року про прийняття в експлуатацію реконструкції орендованого приміщення під ринок промислових товарів, загальною площею 661,8 кв.м., проведеної позивачем на підставі рішення виконкому від 24.07.2002 р. 
			Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 306 від 18.09.2010р. вартість витрат, понесених позивачем за період оренди на поліпшення приміщення магазину "Вироби кооператорів" станом на час проведення дослідження може становити 1 038 374 грн.; ринкова вартість приміщення магазину станом на час проведення експертизи становитиме 1488262 грн.; вартість орендованого приміщення магазину станом на 29.03.2002 року (на момент передачі в оренду позивачу) могла становити 178 350 грн. 
			Підставою виникнення спору у даній справі стало питання про наявність підстав для визнання позивача співвласником на 9/10 спільної часткової власності на торгове приміщення магазин "Вироби кооператорів", розташоване у АДРЕСА_1; визнання за позивачем частки у праві спільної часткової власності; зміну договору оренди від 05.03.2002 року, зокрема, п.1.1. в частині орендованої площі, п. 5.2. в частині орендної плати пропорційно до визнаної частки позивача у праві спільної часткової власності.
			Статтею 778 цього ж Кодексу встановлено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. 
			Вказана норма встановлює наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця і має застосовуватися лише у випадках, якщо сторони не встановили інших умов у договорі. 
			Вирішуючи зазначений спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що умовами договору оренди, укладеного між сторонами, не передбачено інших умов, які б заперечували право орендаря стати співвласником частини орендованого приміщення, що відповідає вартості його витрат на поліпшення речі. 
			Поліпшення майна означає проведення у ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу. 
			Це правило діє саме тоді, коли в результаті поліпшень створюється нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівняні із попереднім об'єктом найму.
			Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, прийшов до обгрунтованого висновку про те, що в результаті здійснених орендарем за власні кошти за час оренди заходів, спрямованих на покращення технічного стану орендованого майна, збільшено майбутні економічні вигоди від об"єкту, об"єкт нерухомості перетворився у ринковий комплекс, тобто у якісно нову річ.
			При цьому, суд вірно послався на висновок експертизи, згідно якого в результаті проведених орендарем невід'ємних поліпшень об'єкту оренди змінено конструктивну схему приміщення, виконано ряд ремонтно-будівельних робіт на покращення комфортності, умов праці та обслуговування покупців, зокрема, всередині будівлі влаштовано автономні торгові місця (по проекту передбачено -78 (87) торгових точок, фактично 93), біля бокового фасаду будівлі виконано роботи по благоустрою території, орієнтовно 72 кв.м. замощення викладено бруківкою, торгові місця відокремлені між собою легкими перегородками і закриваються захисними ролокасетами, між рядами торгових місць передбачено нормативні проходи - коридори, котрі забезпечують евакуацію відвідувачів з вільним доступом до їх торгових точок. 
			Таким чином, після проведеної реконструкції в декілька разів збільшилась вартість орендованого об"єкта, яка на час проведення експертизи становила 1 488 262 грн. Разом з тим, вартість поліпшень, здійснених позивачем, складає 1 038 374 грн.
			Отже, частка позивача в орендованому майні, яка б відповідала вартості його вират на поліпшення речі, становить 85,3%.
			Також, приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд правильно виходив з того, що в результаті проведеної позивачем реконструкції та ремонту, здійснених з письмової згоди Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, створена нова річ  ринок промислових товарів і відповідно до частини 1 статті 778 Цивільного кодексу України Суб"єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 є співвласником нової речі. 
			При цьому, суди попередніх інстанції, встановивши факт збільшення вартості об"єкту оренди, в силу вимог статтей 331, 778 ЦК України, визнали позивача власником нової речі, створеної зі своїх матеріалів, право власності якого виникло з моменту прийняття ринку до експлуатації. 
			Разом з тим, зважаючи на ненадання позивачем доказів звернення до відповідача з пропозицією про внесення змін до договору оренди, в порядку ст. 188 ГК України, господарський суд Тернопільської області обгрунтовано відмовив у задоволенні позову щодо внесення змін до договору оренди. 
			Відповідно до Державних будівельних норм України А.2.2-3-2004, затверджених наказом Держбуду України 20.01.2004 року № 8, реконструкція це перебудова існуючих обєктів виробничого та цивільного призначення, повязана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).
			Річ у цивільному праві предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки (стаття 179 ЦК України). 
			Судами попередніх інстанцій встановлено, яка саме нова річ, як об'єкт матеріальних прав, створена позивачем за наслідками проведених поліпшень замість переданого йому в оренду магазину та перевірено набуття права власності на таку річ відповідно до моменту, визначеного законодавством.
			В результаті погодженої та здійсненої позивачем реконструкції створено новий об'єкт інше за цільовим призначенням приміщення (ринок), вартістю, яка відрізнялася від вартості приміщення, прийнятого в оренду. 
			Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
			За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про необхідність визнання за позивачем права власності на частку в нерухомому майні, розмір якої відповідає вартості його витрат на поліпшення речі по відношенню до загальної вартості цієї нерухомості, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією місцевого та апеляційного судів щодо задоволення позову про визнання за позивачем права власності на 85,3 % частки спірного об`єкта. Водночас, господарськими судами встановлена наявність згоди орендодавця на вчинення поліпшень, як обовязкової передумови для набуття орендарем права спільної часткової власності на новостворений обєкт оренди в результаті проведеної реконструкції. 
			Також відповідає вимогам статті 188 ГК України висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині внесення змін до договору оренди за відсутності доказів звернення позивача до відповідача з відповідною пропозицією.
			Доводи касаційної скарги щодо суперечливих висновків господарських судів попередніх інстанцій про створення позивачем нової речі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
			Інші доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права у зв»язку прийняттям рішення за відсутності представника відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). 
			На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, в звязку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
			 Керуючись ст.ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
			 П О С Т А Н О В И В:
			 Касаційну скаргу Тернопільської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.
			 Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 року у справі № 15/176-3468 залишити без змін.
			 
				 
				Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська 
					СуддіН.І. Мележик  
						С.В. Владимиренко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...