Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1534/10 : не визначено.
Надіслано судом: 18.05.2011. Зареєстровано: 05.06.2011. Оприлюднено: 07.06.2011.
Дата набрання законної сили: 21.04.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		  
			 
		
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			21 квітня 2011 р. Справа № 34628/10/9104   
				 
			
			 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
			головуючого судді  Носа С.П.,
			суддів  Ліщинського А.М., Шавеля Р.М.,
			розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2009 року в справі за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги дитині війни, -
			В С Т А Н О В И Л А:
			25 серпня 2010 року, Міжгірським районним судом Закарпатської області зареєстровано позовні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобовязання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії за період 2007-2010 років.
			Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вони є дітьми війни, а тому у відповідності до ст.6 даного Закону їм повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога їм не виплачувалась в повному обсязі за період з 09 липня 2007 по липень 2010 року.
			Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни було обмежено.
			Однак, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому невиплата передбаченого згаданою статтею підвищення до пенсії «дітям війни» є такою, що суперечить Конституції України та Законам України. 
			Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено зобовязати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та виплачених раніше сум: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 за періоди з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно; ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за періоди з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно; ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 за періоди з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно. У задоволенні позовних вимог відмовити.
			Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
			Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни було обмежено.
			Однак, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
			Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у звязку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», що визнані неконституційними.
			Оскільки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_10, відносяться до соціальної групи «діти війни», то з огляду на викладене слід зобовязати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та виплачених раніше сум.
			Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем  управлінням Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
			Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначено, що до видаткової частини Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не було внесено змін, а тому кошти на виплату передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищень були відсутні. Крім того вказано, що законодавством України не врегульоване питання щодо розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначення мінімального розміру пенсії за віком наведене в цій статті застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом. 
			Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
			Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.
			Встановлено, що на момент подання вказаних вище позовних заяв та розгляду їх судом першої інстанції дані правовідносини у відповідності до п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України (в редакції, чинній до моменту ухвалення рішення Конституційного суду України №19-рп/2010 від 09 вересня 2010 року) повинні були розглядатися у порядку цивільного судочинства. А тому в даному випадку мав би застосовуватися строк позовної давності, що встановлюється ст.257 ЦК України, тривалістю у три роки, що й вірно був застосований судом першої інстанції.
			Однак, відповідно до рішення Конституційного суду України №19-рп/2010 від 09 вересня 2010 року положення п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України було визнано неконституційним та втратило чинність. Таким чином, апеляційний розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства є неможливий. 
			У відповідності до ч.2 ст.5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
			Однак, враховуючи те, що на даний час вказані правовідносини підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, то застосування строків позовної давності згідно КАС України фактично означатиме застосування правила зворотної дії у часі норм процесуального закону, що є порушенням права позивача на доступ до правосуддя, передбаченого статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року. Аналогічну позицію висловлено Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року. А тому колегія суддів приходить до висновку про доцільність застосування норм цивільного судочинства, а саме трьохрічного строку позовної давності.
			Частково задовольняючи позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що вони мають право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». 
			Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому ненарахування та невиплата відповідачем підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року є безпідставною.
			Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачам підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
			Судом першої інстанції вірно встановлено, що в частині позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слід відмовити, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили рішення суду.
			З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив те, що позови підлягають до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 за періоди з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно; ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за періоди з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно; ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 за періоди з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
			Водночас, на думку колегії суддів, безпідставним є твердження, що поняття мінімального розміру пенсії за віком, яке визначене в ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» застосовується лише до пенсій передбачених цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
			Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним субєктом владних повноважень покладених на нього зобовязань, оскільки реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
			Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
			Водночас колегія суддів у відповідності до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства вважає вірним визнання дій управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум  неправомірними.
			Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
			Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, - 
			У Х В А Л И Л А:
			Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2009 року в справі №2а-1534/10/0706  без змін.
			Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
			Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
			 
				 Головуючий суддя: С.П. Нос
				 Судді: А.М. Ліщинський
				 Р.М. Шавель

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...