Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-4195/11/2670 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2011. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2011.
Дата набрання законної сили: 14.02.2012
Результат оскарження 14.02.2012 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено постанову суду без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
			01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 
				 
					 
				
				П О С Т А Н О В А
			
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Київ
			28 квітня 2011 року14:06 № 2а-4195/11/2670
			 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Добрянської Я. І. та Федорчука А. Б., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
			 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
			 
				 
				За позовом ОСОБА_1 
					доМіністерства юстиції України 
				
				провизнання пункту рішення таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили   
					 
				
				У судовому засіданні 28 квітня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
				О Б С Т А В И Н И С П Р А В И
				 ОСОБА_1 (надалі також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі також «Відповідач») про визнання пункту 1.2 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили; зобовязання Міністерство юстиції України привести його у відповідність до Закону України «Про нотаріат»у розумні строки.
				 Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана норма пункту 1.2 Правил ведення нотаріального діловодства, якою визначено, що діловодство ведеться українською мовою, не відповідає положенням статті 15 Закону України «Про нотаріат»і обмежує Позивача у гарантованому статтею 10 Конституції України праві вільно використовувати російську мову при здійсненні нотаріальної діяльності. 
				 Зокрема, в судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що оскаржувана норма обмежує громадян у праві подавати для посвідчення документи, викладені російською мовою, та використовувати викладені російською мовою документи, необхідні для нотаріально посвідчення інших документів.
				 Представник Відповідача Міністерства юстиції України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
				 В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що оскаржуваний пункт Правил ведення нотаріального діловодства, яким встановлено, що діловодство ведеться українською мовою, повністю узгоджується з положеннями частини 1 статті 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою в Україні є українська мова. 
				 Крім того, представник Відповідача посилалася на те, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України українська мова, як державна мова, є обовязковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом, а, відтак, нотаріуси, як посадові особи, які виконують функцію держави, зобовязані вести діловодство українською мовою.
				 Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
				 В С Т А Н О В И В
				 Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є субєктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
				 Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є субєктом відповідних правовідносин. 
				 Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України, позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є субєктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.
				 В обґрунтування того, що Позивач є субєктом правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний пункт нормативно-правового акту, ОСОБА_1 було надано суду копію Свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю НОМЕР_1 від 10 квітня 1996 року та копію Реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності НОМЕР_2 від 23 квітня 1996 року.
				 За таких обставин, Судом встановлено, що Позивач є субєктом правовідносин, в яких застосовуються Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства».
				 Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначено Законом України «Про нотаріат» (надалі також «Закон») (в редакції, яка була чинною станом на час видання оскаржуваного в частині нормативно-правового акту).
				 Відповідно до статті 1 Закону нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. 
				 Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України (стаття 2 Закону). 
				 Частиною 1 статті 14 Закону визначено, що правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. 
				 Згідно з пунктом 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577 (надалі також «Положення»), Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. 
				 Пунктом 8 Положення передбачено, що Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
				 Відповідно до статті 14 Закону України «Про нотаріат», з метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами та належної організації передачі документів нотаріального діловодства на тимчасове зберігання до державних нотаріальних архівів, Міністерством юстиції України, за погодженням з Державним комітетом архівів України, Наказом від 22 грудня 2010 року № 3253/5 затверджено Правила ведення нотаріального діловодства (надалі також «Правила»).
				 Відповідно до пункту 1.1 ці Правила встановлюють порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву і визначають порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах (далі контора), державних нотаріальних архівах (далі архів), приватними нотаріусами. 
				 Пунктом 1.2 Правил визначено, що діловодство ведеться українською мовою. 
				 Пункт 1.2 Правил Позивач вважає таким, що не відповідає статті 15 Закону України «Про нотаріат», а тому просить визнати його нечинним та зобовязати Відповідача привести його у відповідність до Закону України «Про нотаріат»у розумні строки.
				 Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне. 
				 Згідно зі статтею 15 Закону мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР». Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем. 
				 Частиною 1 статті 20 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР»від 28 жовтня 1989 року визначено, що нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути складені також в перекладі (переклад здійснюється в установленому законом порядку) російською чи іншою мовою. 
				 12 вересня 1991 року прийнято Закон України «Про правонаступництво України», статтею 3 якого визначено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. 
				 Частиною 1 статті 10 Конституції України визначено, що державною мовою в Україні є українська мова.
				 Вищевказаному положенню Основного Закону було надано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99.
				 Як зазначено в пункті 3 мотивувальної частини вищевказаного рішення Конституційного Суду України, «під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі. Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами… Таким чином, положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України». 
				 Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України) (пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99). 
				 Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нотаріуси України, як посадові особи, на яких покладено обовязок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення з метою надання їм юридичної вірогідності, при здійсненні даної діяльності виконують відповідні функції держави, а тому норма частини 1 статті 10 Конституції України прямо поширює на них свою дію.
				 Міністерство юстиції України, як орган державної влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, правомірно при затвердженні Правил ведення нотаріального діловодства керувалося положеннями Конституції України.
				 Враховуючи вищевказане, колегія суддів звертає особливу увагу на безпідставність твердження Позивача про те, що оскаржувана норма Правил обмежує право громадян подавати нотаріусу для посвідчення документи, викладені російською мовою, оскільки оскаржувані Правила встановлюють лише вимоги до нотаріального діловодства (порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву, порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, приватними нотаріусами), а не на порядок та мову звернення громадян до нотаріуса, та не регулюють питання вільного розвитку, використання та захисту інших мов на території України.
				 Відповідно до пункту 2.4 Правил нотаріальне діловодство включає: 
				ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій відповідно до вимог порядку, установленого Мін'юстом, книг, журналів реєстрації (обліку), передбачених номенклатурою, у яких реєструються нотаріальні документи і документи, на підставі яких вчиняються нотаріальні дії; 
				зберігання, облік, видачу і використання нотаріальних документів і документів, на підставі яких вчинені нотаріальні дії; 
				складання, оформлення, реєстрацію, облік і виконання конторою, архівом, приватним нотаріусом документів по витребовуванню і наданню відомостей і (або) документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, у тому числі передбачених міжнародними договорами, у зв'язку з наданням правової допомоги; 
				реєстрацію, облік, зберігання та передачу конторою, архівом, приватним нотаріусом довідок, документів і відомостей про вчинені нотаріальні дії, у тому числі відомостей, переданих до органів державної податкової служби про посвідчені договори, видані свідоцтва про право на спадщину тощо; 
				розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань вчинення нотаріальних дій у строки, визначені законодавством; 
				тимчасове зберігання документів у конторі, у приватного нотаріуса та їх підготовку для передавання до державного нотаріального архіву. 
				 Враховуючи вищенаведене, колегія суддів звертає увагу на те, що нотаріальне діловодство не охоплює та не регулює порядок та мову звернення громадян до нотаріусів України. Крім того, Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить заборони щодо права особи на звернення до нотаріуса різними мовами. Більше того, покладає на нотаріуса обовязок перекласти текти оформлюваних документів, якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство (частина 2 статті 15 Закону України «Про нотаріат»). 
				 Щодо твердження Позивача про те, що оскаржуваний пункт Правил обмежує гарантоване йому частиною 3 статі 10 Конституції України право вільно використовувати російську мову при здійсненні нотаріальної діяльності, Суд звертає увагу на те, що оскаржуваний пункт Правил було прийнято на виконання частини 1 статті 10 Конституції України (яким визначено мову діяльності державних органів), в той же час, частиною 3 статті 10 Конституції України врегульовано відносини щодо вільного розвитку, використання та захисту інших мов на території України.
				 За таких обставин, проаналізувавши твердження Позивача та положення чинного законодавства України про мови, Суд приходить до висновку про те, що положення пункту 1.2 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», відповідають вимогам Конституції України та законів України. Приймаючи вищевказаний нормативно-правовий акт, Міністерство юстиції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а, відтак, підстави для визнання нечинним оскаржуваного пункту Правил та зобовязання Відповідача вчинити відповідні дії відсутні.
				 Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
				 Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню. 
				 На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, 
				 П О С Т А Н О В И В
				 В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
				 
					 Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
					 
						 Головуюча Суддя Н. Є. Блажівська
						 
						Судді Я. І. Добрянська 
						 А.Б. Федорчук

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...