Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-68/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2011. Забезпечено надання загального доступу: не визначено.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		15.06.2011
		справа № 2-1085/11
		І Інстанція 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 червня 2011 року Нахімовським районний суд міста Севастополя в складі:
		головуючого –судді Кравченко В.Є., 
		при секретарі –Пронкіній К.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту сімейних відносин, визнання права на спадкування, визнання права власності на спадкове майно,
		                                                  В С Т А Н О В И В:
		Позивач, ОСОБА_5 звернулась до Нахімовського районного суду м. Севастополя з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить встановити факт її проживання однією сім’єю з 1996 року по дінь смерті із ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 31 березня 2008 року, усунути відповідачів від права на спадкування на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_6, визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_6 та визнати за нею право власності у порядку спадкування на земельну ділянку № 96, яка розташована в СТ «Сапун-гора»в м. Севастополі та на грошові кошти. Позов мотивовано тим, що з 1997 року ОСОБА_1 проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_6, у квартирі її дочки за адресою: АДРЕСА_1 та вела з ним сумісне господарство. Але 31.03.2008 року ОСОБА_6 помер, заповіту не залишив, позивач несла усі витрати на його поховання. Після смерті ОСОБА_6 залишилося майно –земельна ділянка № 96, яка розташована в СТ «Сапун-гора»в м. Севастополі та на грошові кошти, що не встиг одержати ОСОБА_6 та які знаходяться в банковських установах. Спадкоємцями першої черги за законом є його діти від першого шлюбу –відповідачі по справі, котрі у встановленій законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після батька –ОСОБА_6 ОСОБА_1 також звернулася до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини, але нотаріусом їй було роз’яснено, що оскілки вона не є офіційною дружиною померлого ОСОБА_6, а також тому, що є спадкоємці першої черги за законом, то їй необхідно звернутися до суду. Вважає, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, оскільки проживала зі спадкодавцем протягом 11 років, здійснювала за ним догляд, утримувала його матеріально. Також вказує, що останні роки ОСОБА_6 потребував стороннього догляду внаслідок хвороби, але відповідачі до нього не прійзжали, незважаючи на те, що ОСОБА_6 неодноразово звертався до них з проханням про допомогу, тому відповідачі повинні бути усунути від права на спадкування після смерті батька. З вказаних вище підстав ОСОБА_1 вважає, що за нею повинно бути визнано право власності у порядку спадкування на вказану земельну ділянку та грошові кошти.
		Протягом розгляду справи позивач ОСОБА_1 змінила позовні вимоги та просила суд встановити факт її проживання однією сім’єю з 1996 року із ОСОБА_6, якій помер 31.03.2008 року, змінити черговість отримання права на спадкування, визнав її спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6, визнати за нею право власності на 5/8 часток земельної ділянки № 96, яка розташована в СТ «Сапун-гора»в м. Севастополі та на 5/8 часток грошових коштів. Позовні вимоги мотивує тім, що оскільки земельна ділянка № 96, яка розташована в СТ «Сапун-гора»в м. Севастополі та грошові кошти були придбані ОСОБА_6 у період їх сумісного проживання, то вони є об’єктом спільної сумісної власності, яка в силу вимог ст. 74 Сімейного кодексу України розподіляється між ними в рівних частках. Тому ОСОБА_1 вважає себе власником ? частки спірної земельної ділянки та ? частки грошових коштів в силу закону, а право власності на 1/8 частку спірної земельної ділянки та на 1/8 частку грошових коштів повинно бути визнано за нею в силу вимог ст. 1259 ЦК України шляхом визнання її спадкоємцем першої черги за законом.
		У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не визнала позов у повному обсязі, вважає його вимоги такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зазначила про відсутність підстав для задоволення позову, інші відповідачи також підтримують таку позицію, просять відмовити у задоволенні всіх заявлених вимог, оскільки не вважають ОСОБА_1 спадкоємцем після смерті свого батька. В суді відповідач ОСОБА_3 підкреслила, що їх батька тільки проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на умовах оренди цієї житлової площі, з ОСОБА_1 близьких відношень не мав, у зв’язку з чим просить визнати доводи позивачки про знаходження з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відношеннях такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. 
		Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, дослідивши матеріали спадкової справи, знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
		Судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 14.11.2000 року був зареєстрованій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказана обставина належним чином підтверджується відповідною відміткою в його паспорті та не заперечуєтся сторонами.
		Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є рідними дітьми ОСОБА_6, що також належним чином підтверджується свідоцтвами про народження всіх відповідачів, копії яких приєднані до матеріалів справи.
		Як вбачається зі свідоцтва про смерть від 02.04.2008 року серії 1-АС № 020722 ОСОБА_6 помер 31.03.2008 року.
		У 2007 році ОСОБА_6 у порядку приватизації набув право власності на земельну ділянку № 96 площею 0,0427га, яка розташована у межах землекористування СТ «Сапун-гора», що належним чином підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 184914 року від 18.12.2007 року, зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010766101240.
		З матеріалів справи також вбачається, що з моменту реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (14.11.2000 року) та по день смерті ОСОБА_6 проживав за вказаною адресою. Цей факт підтверджується поточною випискою по контракту №0072003494 від 06.08.2010 року, випискою з медичної карти хворого № 220 за період з 22.03.2008 року по 29.03.2008 року та іншими документами, які є в матеріалах справи.
		Крім того, з пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 тривалий час проживали сумісно як чоловік та дружина за адресою: АДРЕСА_1, вели сумісне господарство, опікувалися один за одного, мали гарні стосунки. 
		Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем не підтверджено відповідними документами.
		Частиною 1 пунктом 5 статті 256 ЦПК України передбачено, що суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		Проте, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення факту пов’язане з вирішенням спору про право, суд розглядає таку справу у порядку позовного, а не окремого провадження.
		Аналогічні положення передбачені пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
		З наведених вище підстав суд вважає вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім’єю з 1996 року із ОСОБА_6, якій помер 31.03.2008 року, такими що частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. 
		Але суд звертає увагу на те, що з тексту позовної заяви ОСОБА_1 та тексту заяви про зміну і уточнення позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 вказує на те, що вона проживала сумісно із ОСОБА_6 з 1997 року, тоді як факт сумісного проживання з ОСОБА_6 вона просить встановити з 1996 року.
		На підтвердження того факту, що саме з 1996-1997 років ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім’єю позивачем не надано жодного належного доказу.
		Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 відносно дати початку сумісного проживання однією сім’єю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 суд оцінює критично, оскільки усі свідки є друзями позивача, про початок сумісного проживання знають лише зі слів позивача.
		З огляду на вищевикладене суд вважає доведеним належним ту обставину, що факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 однією сім’єю можливо встановити лише з 14.11.2000 року.
		Відмовляючи в задоволенні решти вимог суд виходив з наступного. 
		Відповідно до вимог ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.
		Згідно до вимог ст. 1261 ЦК України відповідачі по справі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом, оскільки доводяться спадкодавцю ОСОБА_6 рідними дітьми. Цей факт визнається сторонами у повному обсязі.
		Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 з 14.11.2000 року по 31.03.2008 року проживала однією сім’єю зі спадкодавцем ОСОБА_6, а тому в силу вимог ст. 1264 ЦК України вона є спадкоємцем четвертої черги за законом.
		Частиною 2 ст. 1259 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		При цьому під «матеріальним забезпеченням» слід розуміти надання матеріальної допомоги, яка була основним засобом до існування, оплату комунальних послуг, ліків, придбання необхідних особистих речей для хворого.
		Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		Згідно до приписів статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частинами 2 і 3 ст. 60 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		В порушення вимог ст. 60 ЦПК України позивачем на підтвердження того факту, що ОСОБА_6 тривалий час був у безпорадному стані, страждав тяжкою хворобою або каліцтвом, а тому потребував опіки та матеріальної допомоги, позивачем суду не представлено.
		Більш того, доводи позивача з цього приводу спростовуються доказами, які є в матеріалах справи, а саме: випискою КП «Севастопольський протитуберкульозний диспансер»з медичної карти хворого № 220 за період з 22.03.2008 року по 29.03.2008 року, з якої вбачається, що після стаціонарного лікування ОСОБА_6 був виписаній до дому у задовільному стані; довідкою ТОВ «Інтерфлот-продукт»№ 30 від 23.04.2010 року, згідно до якої ОСОБА_6 працював на підприємстві з 12.02.2007 року по 27.11.2007 року та отримував заробітну плату у розмірі окладу; довідкою в/ч 95228 № 416 від 14.08.2009 року, з якої вбачається, що ОСОБА_6 працював у цій частині, був звільненій наказом № 344 від 02.04.2008 року у зв’язку із смертю, залишок по виплаті заробітної плати складає 1929,75грн.
		Тобто, з вказаних документів вбачається, що ОСОБА_6 працював практично до дня смерті, отримував заробітну плату, а тому не міг та не може вважатися таким, що потребував стороннього догляду через безпорадний стан, а також таким, що потребував матеріальної допомоги.
		Доводи позивача про те, що вона в силу вимог ст. 74 Сімейного кодексу України є власником ? частки спірної земельної ділянки, яка залишилися після смерті ОСОБА_6 суд знаходить не заснованими на законі з огляду на вищевикладене.
		Дійсно, статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. При цьому на таке майно поширюються положення глави 8 СК України, у тому числі і положення щодо розподілу такого майна.
		Але, як було встановлено судом, за життя ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку № 96 площею 0,0427 га, яка розташована у межах землекористування СТ «Сапун-гора»шляхом приватизації.
		Відповідно до пункту 182 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. 81, 116 Земельного кодексу України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
		Тільки Законом України № 2913-VI від 11.01.2011 року «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 Сімейного кодексу України було доповнено частиною 5, згідно до якої об’єктом права спільної сумісної власності подружжя слід вважати житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
		Статтею 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. При цьому частиною 2 ст. 5 ЦК України передбачено, що акт цивільного законодавства не маєть зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
		Закон України № 2913-VI від 11.01.2011 року «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя»набрав чинності 09.02.2011 року.
		Оскільки право власності на земельну ділянку № 96 площею 0,0427 га, яка розташована у межах землекористування СТ «Сапун-гора»виникло у ОСОБА_6 внаслідок приватизації 18.12.2007 року, то таке майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя або чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
		Позовні вимоги в частині визнання права власності на 5/8 часток грошових коштів, які залишися після смерті ОСОБА_6 суд також знаходить не підлягаючими задоволенню, оскільки в порушення вимог ст. 60,119 ЦПК України позивач не визначила які певні грошові кошти та у якому розмірі підлягають поділу між нею та відповідачами.
		Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України право визначити обсяг позовних вимог належить виключно позивачу. В силу ст. 10 і 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Вийти за межі заявлених вимог суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
		Аналізуючи сукупність встановлених обставин, суд, керуючись приписами чинного законодавства не знаходить підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання права на спадкування як за спадкоємцем першої черги, визнання права власності на спадкове майно.
		З оглядом на наведене, керуючись статтями 11, 15, 1217, 1225, 1258, 1259, 1261, 1264 Цивільного кодексу України, роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування»від 30 травня 2008 року №7, на підставі ст. ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 213-215, 218, 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
		 В И Р І Ш И В:
		 Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.
		Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім’єю з 14 листопада 2000 року по день смерті ОСОБА_6 - 31 березня 2008 року.
		В решті позовних вимог –відмовити.
		Рішення може бути оскаржено сторонами в Апеляційний суд м. Севастополя шляхом подання в Нахімовський районний суд м. Севастополя апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його оголошення або з дня отримання копії рішення.
		 
		 Суддя Нахімовського районного 
		суду м. Севастополя В.Є.Кравченко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...