У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2008
року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів Судової палати у
цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
|
суддів:
|
Барсукової В.М., Берднік І.С.,
Гнатенка А.В., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Косенка В.Й. Костенка
А.В.,
|
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Прокопчука Ю.В., Пшонки М.П., Романюка
Я.М., Сеніна Ю.Л., Шабуніна В.М.,-
|
|
|
|
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання
незаконним рішення
дев'ятнадцятої сесії Тернопільської міської ради від 24 липня 1997 року про
надання земельної ділянки, за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий
будинокАДРЕСА_1, за скаргою
ОСОБА_1 про перегляд
у зв'язку з винятковими
обставинами рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19
січня 2001 року, ухвали апеляційного
суду Хмельницької області від 1
березня 2001 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України від 22 серпня 2002
року,
в с т
а н о в и л а:
У липні 1997 року ОСОБА_1 звернулася в суд із
позовом до Тернопільської міської ради про визнання незаконним рішення
дев'ятнадцятої сесії Тернопільської міської ради від 24 липня 1997 року про
надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2. для завершення будівництва й
обслуговування частини будинку, зобов'язання надання їй у постійне користування
земельної ділянки площею 0, 04 га по
АДРЕСА_1 і відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Тернопільського міського суду
Тернопільської області від
28 липня 1997 року провадження у справі в частині відшкодування
моральної шкоди закрито у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 від позову в цій частині.
В
грудні 2000 року ОСОБА_2. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання за
ним права власності на житловий будинокАДРЕСА_1
Ухвалою судді Тернопільського міського суду
Тернопільської області від 1 грудня 2000 пору позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
об'єднані в одне провадження.
Рішенням Чемеровецького районного суду
Хмельницької області від 19
січня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького обласного суду від 1
березня 2001 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позов ОСОБА_2. задоволено.
Ухвалою колегії
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 серпня
2002 року постановлені у справі рішення
залишено без змін.
ОСОБА_1 звернулася до Європейського суду з прав людини.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 травня 2007 року доводи скарги щодо несправедливості провадження та щодо
порушення ст. 1 Першого
протоколу визнано прийнятними, решту скарги - неприйнятною. Визнано, що в цій
справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція). Постановлено, що: а)
протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до п. 2
ст. 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 тис. євро (дві
тисячі євро) відшкодування моральної шкоди, плюс будь-який податок, який може
бути стягнуто із зазначеної суми, ця сума повинна бути конвертована в
національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу; б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і
до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей
період, плюс три відсотки. Відхилено інші вимоги заявниці щодо
справедливої сатисфакції.
До Верховного Суду України ОСОБА_1 подала скаргу про перегляд
ухвалених у справі рішень у зв'язку з винятковими обставинами, посилаючись на визнання судового рішення міжнародною
судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує
міжнародні зобов'язання України.
Скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть
бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду в
касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування
судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;
визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої
визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.
У п. 64 рішення Європейського суду з прав людини зазначено, що аргументи ОСОБА_1 стосуються
чотирьох питань, а саме:
1) чи суди, які
розглядали справу були незалежні і неупереджені?
2) чи завадив заявниці брати
участь у справі той факт, що справа
слухалась у Чемеровецькому районному суді?
3) чи принцип рівності сил закону
був дотриманий щодо неспроможності внутрішньодержавних судів заслухати свідчення
свідків, чиї письмові свідчення суд прийняв у якості доказу?
4) чи були остаточні рішення,
ухвалені судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, достатньо
обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. скористалася своїм правом на представництво своїх інтересів у суді
через представника - ОСОБА_3., свого сина, юриста за фахом. Вона постійно
проживала в с. Бурканів Теребовлянського району Тернопільської області, і про
дії свого сина їй не було відомо. За весь період слухання справи ОСОБА_1. не
з'являлася в судове засідання, хоча була повідомлена належним чином.
Ніхто з учасників процесу, у тому числі йОСОБА_3., не заявляв клопотання
стосовно заслуховування в судовому засіданні свідків, нотаріально посвідчені
пояснення яких представив суду ОСОБА_2. Своїх же свідків чи їхні письмові
пояснення про те, що будинок будувався за його (батька, матері) кошти та за
його дорученням,ОСОБА_3. суду не представив.
Жодна зі сторін, у тому числіОСОБА_3., під час слухання справи у
Чемеровецькому районному суді не заявляла відводів головуючому у справі судді.
Заяви ОСОБА_3. про необ'єктивність суду, в якому зроблений аналіз представлених
доказів і дана їх оцінка, з'явилися тільки після ухвалення рішення у
справі.
З матеріалів справи вбачається, що угода від 18 березня 1993 року,
відповідно до якої ОСОБА_2. у ОСОБА_3.
купив половину фундаменту та частину будівельних матеріалів, ніким не
оспорювалася і є чинною. Також у матеріалах справи є довідка, яка підтверджує, що
ліва частина будинку збудована за кошти ОСОБА_2. й розписка, відповідно до
якоїОСОБА_3. одержав від ОСОБА_2. кошти в розмірі 1 млрд. 550 млн. крб. за
цоколь лівої частини будинку. Достовірність цих обставин не спростовується
проведеною у справі експертизою.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні також зазначив, що заявниця
(ОСОБА_1), стверджуючи, що її було піддано дискримінації щодо реалізації її
права власності, усупереч ст. 14 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу, за результатами цивільного провадження, не надала достатніх
доказів щодо цих тверджень, і дійшов
висновку про те, що скарги заявниці відповідно до ст. 14 Конвенції в поєднанні
зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції повинні
бути відхилені як явно необґрунтовані відповідно до пп. 3, 4 ст. 35
Конвенції. Тобто і Європейський суд з прав людини дійшов висновку про
законність і обґрунтованість судових рішень і стягнув грошову компенсацію в
розмірі 2 тис. євро лише за порушення судами України “розумних строків” розгляду
справи.
З огляду на викладене ухвалені у справі рішення не можуть бути скасованими
з підстав, зазначених у скарзі ОСОБА_1.
Керуючись ст. 358 ЦПК України,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л
а:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19
січня 2001 року, ухвали
апеляційного суду Хмельницької
області від 1 березня 2001 року та
ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України від 22 серпня 2002 року за винятковими
обставинами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
А.Г. Ярема
|
Судді: В.М. Барсукова І.С.
Берднік А.В. Гнатенко Л.І. Григор¢єва В.І. Гуменюк В.Г. Данчук В.Й. Косенко А.В. Костенко Є.Ф. Левченко
|
Л.М. Лихута Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.В. Прокопчук М.П. Пшонка Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Шабунін
|
|
|