Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 38/204 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.07.2011. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			 
			 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
			01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 
				 
					 
				
				РІШЕННЯ
			
			ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
			 
			Справа № 38/20408.07.11  
				 
			
			Господарський суд міста Києва, у складі судді Ягічевої Н.І., при секретарі судового засідання Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
			 
			За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН” 
			до1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Буенор”
			2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Укррослізинг”  
			про
			 за 
			зустрічним позовом
			до
			 про визнання договору недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння 
			 
				 Товариства з обмеженою відповідальністю „Укррослізинг”
				1) Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН”
				2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Буенор”
				визнання добросовісним набувачем права власності на майно 
				 
					 
						 За участю повноважних представників:
						Від позивача (за первісним позовом) ОСОБА_1 (довір. № б/н від 04.01.2011р.)
						Від Відповідача 1 (за первісним позовом)  ОСОБА_2 (довір. № б/н від 13.06.2011р.)
						Від Відповідача 2 (за первісним позовом)  ОСОБА_3 (довір. № б/н від 04.07.2011р.)
						 
						СУТЬ СПРАВИ:
						 Товариство з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН” (далі Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Буенор” (далі- Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»(далі Відповідач 2) про визнання договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»недійсним та витребування із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»майна: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем укладено договір поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. на вкрай невигідних умовах для Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН”, що призвело до необґрунтованих витрат без отримання необхідних прибутків для їх покриття, а також так як майно, що було передане за договором поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. відсутнє у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор» та було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»тому позивач просить суд витребувати із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг» майно: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1-3, 5 та 6 ст.203, ст.ст. 215, 233, 386, 387, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4-1, 4-3, 12, 15, 33, 34, 54, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України.
						Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. порушено провадження у справі № 38/204 суддею Власовим Ю.Л.
						Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва у звязку з відпусткою судді Власова Ю.Л. справу №38/204 передано на розгляд судді Ягічевої Н.І.
						05.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Укррослізинг” до Господарського суду міста Києва подана зустрічна позовна заява в межах справи №38/204 відповідно до приписів ст.60 ГПК України, в якій останній просить визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»добросовісним набувачем права власності на майно: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р. зустрічна позовна заява прийнята для сумісного розгляду з первісним позовом у справі № 38/204.
						Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на законних підставах володіє майном переданим йому відповідно до договору поставки № 21-07/09-П від 23.07.2009 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор».
						У судовому засіданні на підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва з 05.07.2011р. по 08.07.2011р.
						08.07.2010р. Представник ТОВ «Мервин»проти задоволення зустрічного позову заперечив, зазначив що майно набуте Товариством з обмеженою відповідальністю „Укррослізинг” підлягає поверненню його законному власнику, тобто Товариству з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН”, підтримав первісний позов, надав копію Акту №1 від 10.02.2011р. приймання-передачі продукції між ТОВ «МЕРВИН»та ТОВ «Фірма «Буенор»по договору №68/09 від 23.10.2009р., копії: Квитанції про приймання вантажу №32247462 на маршрут або групу вагонів від 09.02.2011р., видаткової накладної №1 від 10.02.2011р., довіреності на отримання ТМЦ №1 від 10.02.2011р. та інші документи.
						Представник ТОВ «Фірма «БУЕНОР»підтримав зустрічний позов, надав Відзив на первісну позовну заяву, проти задоволення позову заперечив, оскільки позивачем не надано доказів настання несприятливих наслідків від укладення договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. для Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН”, крім того відповідач 1 зазначає, що сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а його зовнішнє волевиявлення відповідало внутрішній волі сторін. Надав відзив на зустрічний позов, яким просить задовольнити зустрічні вимоги ТОВ «Укррослізинг».
						Представник ТОВ „Укррослізинг” у судовому засіданні 08.07.2011р. заперечив проти задоволення первісного позову, вважає його не обґрунтованим та таким, що порушує його законні майнові права. Підтримав зустрічні вимоги, надав Додаткові пояснення до зустрічної позовної заяви про визнання добросовісним набувачем права власності на майно, копії акту прийому передачі від 10.02.2011р., видаткової накладної №43 від 10.02.2011р.
						Представники позивача та відповідачів клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
						Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
						 ВСТАНОВИВ:
						 По первісному позову. 
						23.10.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»(Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»(Покупець) укладено договір поставки № 68/09 (надалі спірний договір), відповідно до умов якого позивач зобовязувався поставити та передати у власність, а відповідач 1 оплатити і прийняти товар, що не містить обтяжень та заборон в асортименті та кількості відповідно до специфікації № 1 до цього договору, що є невідємною його частиною; найменування товару: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія), вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) та вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) (надалі Товар). Вантажоодержувач : КП «Київський метрополітен»«Електродепо «Дарниця», 02100, м.Київ, вул.. Червоноткацька, 1а.
						Ціна на товар визначається цим договором в національній валюті України гривні. Поставка здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації № 1 (п. 4.1. спірного договору)
						Відповідно до п.5.3 спірного договору датою поставки товару вважається дата підписання Акту приймання-передачі Товару. Право власності переходить з моменту підписання Акту приймання-передачі на товар.
						Згідно Специфікації № 1 до договору загальна вартість товару разом з ПДВ 20 % становить 313921800, 00 грн. в тому числі ПДВ 20 % - 52320300, 00 грн.
						Відповідно до довідки наданої позивачем, договір поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. сторонами було виконано частково, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»отримало та оплатило 16 головних вагонів (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія), 3 проміжних вагони (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) та 42 проміжних вагони (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія), загальною вартістю 250915800,00 грн.
						Зазначене також підтверджується актами приймання передачі від 08.04.2010 р., від 29.04.2010 р., від 31.05.2010 р., від 30.06.2010 р., від 10.08.2010 р., від 06.09.2010 р., від 29.10.2010 р., від 10.02.2011р., підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками обох сторін, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, квитанціями про приймання вантажу. 
						Отже, як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивачем була здійснена поставка товару, а відповідачем 1 часткова оплата його вартості.
						Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»листом, копія якого міститься в матеріалах справи, звернувся до директора Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН”, та зазначив, що вартість поставленого товару відповідно до договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. є значно нижчою від вартості, що склалась на ринку подібних товарів в період укладення договору поставки, в звязку з чим укладення даного договору поставки відбулось на вкрай невигідних для позивача умовах, а також укладення останнього супроводжувалося витратами без отримання необхідних прибутків для їх покриття, нормального функціонування та ведення господарської діяльності юридичної особи позивача. Крім того, позивачем понесенні значно більші затрати ніж отримано прибутку від укладеного договору.
						Відповідно до листа вих. № 01-02/11-01 від 01.02.2011 р. позивач просив Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»повернути поставлений за договором поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. товар, в звязку із невигідною для Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»ціною договору.
						Листом вих. № 01/02/11-1 від 08.02.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»відмовила у задоволенні вимоги про повернення товару. 
						Позивач звернувся з Листом вих. № 10-02/11-01 від 10.02.2011 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрррослізинг»та просив повернути незаконно набуте майно, отримане від відповідача 1 за договором поставки № 21-07/09-П від 23.07.2009 р.
						Оцінюючи наявні у справі документи, надані сторонами пояснення та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
						Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
						Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
						За змістом ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. 
						Суд наголошує, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. 
						Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
						Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
						Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 постанови від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків. 
						Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
						Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
						Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
						У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 
						Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
						Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
						Відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу.
						Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. За відсутності тяжких обставин потерпіла особа взагалі або на зазначених умовах не укладала би правочин.
						Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
						Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. 
						За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
						Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 
						До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. 
						Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму. 
						Відповідно до частини 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар. 
						Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. 
						Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
						Як вбачається зі змісту спірного договору, сторонами погоджено предмет договору, а саме товар Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія), вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) та вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія), а також порядок визначення ціни товару, а саме ціна на товар визначається цим договором в національній валюті України гривні. Поставка здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації № 1.
						За таких обставин, судом встановлено, що сторонами погоджено усі істотній умови договору, у тому числі ціну.
						Положеннями статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. 
						Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
						Отже, посилання позивача на те, що при укладенні договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. з дефектом волі, а також на вкрай невигідних умовах не підтверджується матеріалами справи.
						Враховуючи вище викладене, вимога позивача про визнання договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»недійсним задоволенню не підлягає.
						Крім того, позивач просить витребувати із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»майна: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Так, наслідки недійсності правочину визначені відповідними нормами цивільного законодавства. 
						Зокрема, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
						У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
						Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 
						Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. 
						Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
						Способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначено у ст. 20 Господарського кодексу України, а способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ч. 2 Цивільного кодексу України. 
						Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3). 
						Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у ст. 16 ч. 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
						Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
						За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 
						Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
						Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
						Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
						Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
						Отже, у позивача не виникає право витребувати майно із незаконного чужого володіння, так як майно вибуло із його володіння з його волі, на підставі договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р.
						Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
						Враховуючи вище викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.
						Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача. 
						 По зустрічному позову. 
						23.07.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»(надалі позивач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»(надалі відповідач 2 за зустрічним позовом) укладено договір поставки № 21-07/09-П відповідно до якого постачальник зобовязувався поставити та передати у власність, а покупець  оплатити і прийняти товар, що не містить обтяжень та заборон в асортименті та кількості відповідно до Специфікації № 1 до цього договору, що є невідємною його частиною. Найменування товару: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний (з кабіною керування) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) вагон проміжний (без кабіни керування) 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) та вагон проміжний (без кабіни керування) 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) (надалі  Товар).
						Згідно п.5.3 вказаного Договору датою поставки товару вважається дата підписання Акту приймання-передачі в пункті призначення Покупцем, Постачальником. Право власності на товар переходить з моменту підписання Акту приймання-передачі на товар.
						Відповідно до Специфікації № 1 до договору постачальник зобовязувався поставити: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 30 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Пунктом 5.1. договору поставки № 21-07/09-П від 23.07.2009 р. передбачено, що поставка товару здійснювалась у терміни передбачені Графіком поставки.
						Згідно акту приймання передачі від 08.04.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон головний (з кабіною керування) модель 81-540.2К (81-717.5М) у кількості 8 штук; 
						Згідно акту прийому  передачі від 29.04.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-714.5М у кількості 6 штук; 
						Згідно акту прийому  передачі від 31.05.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон головний (з кабіною керування) модель 81-540.2К(81-717.5М) у кількості 6 штук та Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-541.2К(81-714.5М) у кількості 3 штуки; 
						Згідно акту прийому  передачі від 30.06.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-714.5М у кількості 6 штук; 
						Згідно акту прийому  передачі від 10.08.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-714.5М у кількості 12 штук; 
						Згідно акту прийому  передачі від 06.09.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-714.5М у кількості 9 штук; 
						Згідно акту прийому  передачі від 29.10.2010 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон проміжний (без кабіни керування) модель 81-714.5М у кількості 9 штук; 
						Згідно акту приймання передачі від 10.02.2011 р. ТОВ «Фірма «Буенор»поставило, а ТОВ «Укррослізинг»прийняло наступний товар: Вагони метрополітену: Вагон головний (з кабіною керування) модель 81-540.2К (81-717.5М) у кількості 2 шт. Вказані акти підписані та скріплені печатками з боку обох сторін без заперечень та зауважень. 
						Отже, Позивачем за зустрічним позовом було отримано від відповідача 2 за зустрічним позовом та оплачено 16 головних вагонів (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія), 3 проміжних вагони (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) та 42 проміжних вагони (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія), загальною вартістю 478480028,00 грн.
						Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
						Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
						Відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
						Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 
						1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 
						2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 
						3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
						Проте, відповідно до договору поставки № 68/09 укладеного 23.10.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор», Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»поставило та передало у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»оплатило і прийняло товар, що не містить обтяжень та заборон в асортименті та кількості відповідно до специфікації № 1 до договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р., що є невідємною його частиною; найменування товару: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія), вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ВАТ «Вагонмаш», Росія) та вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія), що також підтверджується актами приймання передачі № 1 від 08.04.2010 р., № 2 від 29.04.2010 р., № 3 від 31.05.2010 р., № 4 від 30.06.2010 р., № 5 від 10.08.2010 р., № 6 від 06.09.2010 р., № 7 від 29.10.2010 р., №1 від 10.02.2011р.
						Отже, майно (вагони метрополітену), було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор» на законних підставах, на основі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРВИН»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор»договору поставки № 68/09 від 23.10.2009 р., який судом не визнано недійсним.
						Крім того, згідно п.5.3 вказаного Договору, право власності на товар переходить з моменту підписання Акту приймання-передачі на товар.
						За змістом ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду.
						Виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав його, не з їхньої волі, а набувач - що він придбав майно за відплатною угодою й не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (передано за договором іншій особі, яка його відчужила) він не має права вимагати повернення майна від добросовісного набувача.
						Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість витребування цього майна від добросовісного набувача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
						Відповідачем 1 за зустрічним позовом не надано суду жодних доказі, що підтверджують вибуття майна не з його волі.
						Враховуючи вище викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»є добросовісним набувачем майна, що передано йому на підставі договору поставки № 21-07/09-П від 23.07.2009 р.
						Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
						Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
						Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. 
						Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
						Відповідно до ст.328 право власності вважається набутим правомірно, якщо прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.
						Таким чином, суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»є добросовісним набувачем права власності на майно: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						Відповідачі за зустрічним позовом доказів неправомірного володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»майном: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт. суду не надали.
						Враховуючи вищевикладене, зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
						Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів. 
						Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
						 В И Р І Ш И В: 
						 1.У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
						2.Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
						3.Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»(01021, м. Київ, вул. Інститутська, 28, 4 поверх, ідентифікаційний код 36258787) добросовісним набувачем права власності на майно: Вагони метрополітену в комплектації згідно технічних вимог (вагон головний) 81-540.2К (81-717.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 16 шт., вагон проміжний 81-714.5М (Виробництва ВАТ «Метровагонмаш», Росія) у кількості 42 шт., вагон проміжний 81-541.2К (81-714.5М) (Виробництва ЗАТ «Вагонмаш», Росія) у кількості 3 шт.
						4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРВИН” (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд. 10, корп. 3, оф. 33, ідентифікаційний код 35574688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»(01021, м. Київ, вул. Інститутська, 28, 4 поверх, ідентифікаційний код 36258787) витрати по сплаті державного мита у розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
						5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Буенор» (83029, м. Донецьк, вул. Світлого путі, 3, ідентифікаційний код 35063153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг»(01021, м. Київ, вул. Інститутська, 28, 4 поверх, ідентифікаційний код 36258787) витрати по сплаті державного мита у розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
						6.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
						 У судовому засідання 08.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
						Повний текст судового рішення підписано 13.07.2011р.
						 Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом. 
						 Суддя Н.І. Ягічева

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...