Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-28595св09 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.08.2011. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И 
		 
		6 липня 2011 року                 м. Київ 
		 Колегія суддів Верховного Суду України в складі: 
		 
		головуючого  Яреми А.Г., суддів: Григор`євої Л.І., Охрімчук Л.І.,  
		Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, начальник Ялтинського міського управління земельних ресурсів, ОСОБА_9, про визнання неукладеними та недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, повернення сторін до попереднього стану, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,  
		 в с т а н о в и л а: 
		 У січні 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» (далі  ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія») про визнання неукладеними та недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, повернення сторін до попереднього стану, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача. 
		Зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,15га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 
		У січні 2009 року їй стало відомо про те, що вказана земельна ділянка             30 листопада 2007 року була відчужена на користь ОСОБА_6, який за договором купівлі-продажу від 24 березня 2008 року відчужив її ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія». 
		Посилаючись на те, що належна їй на праві приватної власності земельна ділянка вибула з її володіння всупереч її волі, жодних договорів щодо відчуження земельної ділянки вона не укладала та не підписувала, просила визнати неукладеними й недійсними договір купівлі-продажу від 30 листопада 2007 року та договір купівлі-продажу від 24 березня 2008 року, привести сторони за вказаними договорами до первісного стану та витребувати земельну ділянку площею 0,15га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, із чужого незаконного володіння. 
		У подальшому доповнила заявлені позовні вимоги й просила, крім іншого, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» 12 серпня 2008 року на земельну ділянку площею 0,15га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 
		Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано неукладеним і недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, від       30 листопада 2007 року, за яким проведено відчуження належної ОСОБА_5 земельної ділянки на користь ОСОБА_6 Визнано неукладеним і недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія». Визнано недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, виданий ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» 12 серпня 2008 року. Повернуто сторони за договорами купівлі-продажу до попереднього стану. Зобов`язано ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» повернути ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1500га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» 1767500 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 та ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» на користь ОСОБА_5 по 902 грн. 50 коп. у рахунок понесених судових витрат з кожного та на користь Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру по 608 грн. 47 коп. вартості проведеної експертизи з кожного. 
		У касаційних скаргах ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» та ОСОБА_6 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  
		Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.  
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_5 на відчуження земельної ділянки було відсутнє, особа, яка підписала договір купівлі-продажу від 30 листопада 2007 року, не мала достатнього обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, тому договір купівлі-продажу від 30 листопада         2007 року та наступний договір купівлі-продажу від 24 березня 2008 року слід визнати неукладеними й недійсними, застосувати наслідки недійсності правочинів й визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий 12 серпня 2008 року ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія». 
		Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна. 
		Судом установлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,15га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 
		Указана земельна ділянка 30 листопада 2007 року була відчужена на користь ОСОБА_6, який за договором купівлі-продажу від 24 березня 2008 року відчужив її ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія». 
		12 серпня 2008 року ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія» видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5, посилалась на те, що жодних договорів щодо відчуження земельної ділянки вона не укладала та не підписувала, у звязку із чим просила визнати неукладеними й недійсними договір купівлі-продажу від 30 листопада 2007 року та договір купівлі-продажу від 24 березня 2008 року, привести сторони за вказаними договорами до первісного стану та витребувати земельну ділянку площею 0,15га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, із чужого незаконного володіння. 
		Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. 
		Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. 
		Однак норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. 
		У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. 
		Крім того, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  
		Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини. 
		Одним із таких способів відповідно до ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним, вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, тому суди повинні відмовляти в позові з такою вимогою. 
		Суд першої інстанції в порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; належним чином не перевірив наявності правових підстав для звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 24 березня 2008 року між ОСОБА_6 і ТОВ «Південноукраїнська будівельна компанія», з огляду на те, що ОСОБА_5 стороною цього договору не була; одночасно визнав оспорювані ОСОБА_5 договори неукладеними та недійсними і, задовольняючи віндикаційний позов ОСОБА_5 про витребування належної їй на праві приватної власності земельної ділянки на підставі      п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, усупереч вимогам ч. 1 ст. 216 ЦК України одночасно застосував реституцію до обох оспорюваних ОСОБА_5 правочинів. 
		Разом із тим ідентифікація виконавця підпису здійснюється на підставі почеркознавчої експертизи. 
		Відповідно до науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року, д ля проведення почеркознавчих досліджень особа або орган, які призначають експертизу, повинні надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. 
		Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до порушення кримінальної (відкриття цивільної чи господарської) справи і не пов'язані з її обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до виникнення справи, але пов'язані з обставинами цієї справи, або виконані після виникнення справи, але не в зв'язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням особи або органу, які призначають експертизу, у зв'язку з призначенням даної експертизи. 
		Відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи та ін.), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо  буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити. 
		У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» розяснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен зясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові обєктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. 
		Відповідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається  тому самому або іншому експерту (експертам).  
		Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). 
		Згідно із ч. 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. 
		За змістом ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.  
		Суд першої інстанції в порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не врахував, що у якості порівняльного матеріалу при проведенні почеркознавчої експертизи експерту було надано експериментальні зразки підписів та почерку ОСОБА_5, засвідчені Консулом посольства України у Великій Британії, та умовно-вільні зразки почерку та підписів ОСОБА_5 якими засвідчені зразки її почерку та підписів; надати більшу кількість зразків почерку та підписів за клопотанням експерта не виявилось можливим і без оцінки всіх доказів по справі у взаємному звязку й сукупності, дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5  
		Апеляційний суд  у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін. 
		За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених      ч. 2 ст. 338 ЦПК України.  
		Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України 
		 у х в а л и л а: 
		 Касаційні скарги ОСОБА_6 й товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» задовольнити. 
		Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор`єва 
		 Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...