Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-6732/10/2670 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2011. Зареєстровано: 16.08.2011. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2011.
Дата набрання законної сили: 18.04.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
			01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 
				 
			
			Вн. № 1/98
			П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Київ
			11 липня 2011 року № 2а-6732/10/2670
			 
			за позовомОСОБА_1  
			доПрезидента України  
			3-і особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, 
			ОСОБА_4, ОСОБА_5,
			ОСОБА_6, ОСОБА_7, 
			ОСОБА_8, ОСОБА_9, 
			ОСОБА_10, ОСОБА_11, 
			ОСОБА_12, ОСОБА_13, 
			ОСОБА_14, 
			ОСОБА_15, 
			ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, 
			ОСОБА_19, ОСОБА_20, 
			ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 
			проскасування в частині Указу Президента України ОСОБА_23 № 75/2010 від 28.01.2010р. «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в XX столітті»  
			Судова колегія у складі:
			Головуючий суддя О.В.Головань,
			судді В.А.Донець, Л.О.Маруліна
			Обставини справи:
			Позовні вимоги заявлені про визнання незаконним та скасування Указу Президента України №75/2010 від 28.01.10 р. «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті»в частині п. 1 «визнати учасниками боротьби за незалежність України у ХХ столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі, у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманат), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності». 
			В судовому засіданні 05.07.11 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі (представник відповідача, 3-і особи); судом заслухано пояснення всіх присутніх учасників по справі, а також оголошено письмові пояснення відсутніх учасників; по справі відсутня необхідність заслухати свідка чи експерта. 
			Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників позивача та 3-х осіб, суд, -
			ВСТАНОВИВ:
			28.01.10 р. Президент України ОСОБА_23 видав Указ №75/2010 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті», згідно п. 1 якого визнано учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.
			Позивач ОСОБА_1 вважає п. 1 Указу незаконним та просить його скасувати з таких підстав.
			Указ порушує норми міжнародного права Статут Міжнародного Військового Трибуналу, Вирок Міжнародного Військового Трибуналу, Статут та багато резолюцій ООН, Декларацію прав людини, Міжнародну конвенцію «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації».
			04.11.08 р. на пленарному засіданні 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Неприпустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та повязаної з ними нетерпимості», згідно якої висловлено глибоке занепокоєння з приводу прославлення нацистського руху та бувших членів організації «Ваффен СС», в тому числі, шляхом зведення памятників та меморіалів і проведення публічних демонстрацій з метою уславлення нацистського минулого, нацистського руху та неонацизму, а також шляхом оголошення або спроб оголошення таких членів та тих, хто боровся проти антигітлерівської коаліції та співробітничав з нацистським рухом учасниками національно-визвольних рухів.
			18.12.09 р. на пленарному засіданні 64-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Неприпустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та повязаної з ними нетерпимості»№64/147, п. 4 якої повністю дублює п. 2 резолюції від 04.11.08 р.
			16.11.10 р. на пленарному засіданні 65-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Неприпустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та повязаної з ними нетерпимості», де ще раз продубльовано вказані положення.
			25.02.10 р. Європейський парламент у п. 20 резолюції «Про ситуацію в Україні»відзначив, що глибоко шкодує про рішення екс-президента України ОСОБА_23 посмертно нагородити ОСОБА_3, лідера Організації українських націоналістів (ОУН), яка співробітничала з нацистською Німеччиною, званням «Національний Герой України», і висловлює з цього приводу надію, що нове українське керівництво перегляне це рішення і збереже свою прихильність європейським цінностям. 
			Оскільки вказані факти є загальновідомими обставинами та частинами національного законодавства, то при прийнятті оскаржуваного Указу ці норми є порушеними.
			Також, на думку позивача, Президентом України порушено положення Конституції України, а саме ст. 106 Конституції України не передбачає повноваження Президента України надавати будь-яким особам правовий статус, тим більше, правовий статус «учасника боротьби за незалежність України у ХХ столітті».
			Надання такого статусу не передбачено і спеціальним Законом України «Про державні нагороди України».
			Ст. 1 Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 роках»зазначено про те, що 9 травня День Перемоги є днем торжества безсмертного подвигу народу-переможця над фашизмом, всенародної памяті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини», а ст. 8 Закону зазначає, що Україна неухильно дотримується взятих міжнародних зобовязань щодо недопущення проявів фашизму в будь-якій формі на своїй території.
			Всупереч Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»оскаржуваний Указ визнає борцями за незалежність України злочинців, осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, зокрема, зраду Батьківщині, злочини проти людства і людяності, каральні акції проти мирного населення, вбивства, мордування громадян, поплічництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни, організацію збройних формувань, та не підлягають реабілітації.
			Президент України не цікавився думкою громадськості, не виносив питання про зміст Указу на загальне обговорення, у звязку з чим позбавив позивача права на висловлення своєї думки щодо Указу.
			На думку позивача, вказаний Указ є пропагандою нацизму у формі виправдання та навязування позитивних офіційних поглядів держави щодо ідеології нацизму.
			Всупереч ст. 15 Конституції України Указ навязує позивачу особисто та громадянам України фашистську ідеологію, яка засуджується світовою спільнотою. 
			Преюдиційність факту злочинності нацизму встановлена вироком Нюрнберзького Трибуналу щодо злочинів нацизму. В той же час, оскаржуваний Указ фактично виправдовує, надає позитивного державного статусу військовим формуванням, визнаним Нюрнберзьким Трибуналом злочинними і такими, що скоїли злочини проти людства. 
			Всупереч ст. 24 Конституції України Указ надає привілеї особам певних політичних переконань, що порушує права та інтереси позивача.
			На думку позивача, виправдання учасників зазначених в Указі структур підпадає під ознаки ст. 161 КК України, що передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору, шкіри, політичних, релігійних та інших переконань.
			На думку позивача, перераховані в Указі, не мають жодного відношення до боротьби за незалежність України, а й під прикриттям пропагандистського гасла «незалежної України»зраджували народ України.
			3-і особи ОСОБА_5 та ОСОБА_27 в наданих суду письмових поясненнях позовні вимоги підтримали, зазначивши, що члени ОУН та УПА винищували польське цивільне населення і не можуть вважатися борцями за незалежність України. 
			Відповідач Президент України пояснень щодо позовної заяви не надав; представника до судового засідання не скерував.
			3-я особа ОСОБА_11 проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що боротьба українського народу за свою незалежність у ХХ столітті є загальновизнаним історичним фактом, а впродовж усього існування комуністичного режиму в Україні вона мала статус окупованої московським комуністичним режимом, тобто, колонії. 
			Щодо резолюцій Європейського парламенту, то вони не є юридичними документами міжнародного права, а мають політичний характер і до справи відношення не мають. 
			3-я особа заперечує проти використання в якості доказів по справі витягів з публіцистики, а також архівних документів в Російської Федерації та Польщі, оскільки вони вкладалися в добу ідеологічного диктату комуністичних режимів. 
			Також 3-я особа зазначає, що Указ прийнято в межах повноважень Президента України, визначених ст. 106 Конституції України.
			3-я особа ОСОБА_3 в особі свого представника проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
			З адміністративного позову не виявляється можливим встановити, які саме права, свободи або законні інтереси позивача порушено оскаржуваним Указом, у мотивувальній частині позову відсутні посилання на конкретні правові норми, які, на думку позивача, порушено оскаржуваним Указом, адміністративний позов не містить чіткого посилання на обставини, які свідчать про наявність підстав для скасування Указу.
			Також 3-я особа зазначила про те, що оскаржуваний Указ є нормативно-правовим актом, у звязку з чим спір має розглядатися в порядку ст. 171 КАС України. 
			3-я особа ОСОБА_8 проти задоволення позовних вимог заперечила, зазначивши, в тому числі, що Указ базується на критеріях, закладених у Гаазькій конвенції від 18.10.1907 р., Женевській конвенції від 12.08.49 р. та додатковим протоколом (І та ІІ) від 08.06.77 р. до постанов Женевської конвенції з 12.08.49 р.
			Женевські конвенції поширили визначення збройної сили воюючої сторони, якою, згідно з Гаазькою конвенцією 1907 р. могла бути лише держава, на учасників війни за національне визволення.
			Протокол №1 визначив війну за національне визволення як збройну боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації і расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого Статутом ООН та Декларацією про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до статуту ООН.
			На думку 3-ї особи, дії позивача є зусиллям виправдати злочинні дії радянської влади на чолі з КПРФ і направлені проти українців; позов спрямовано на розпалювання ворожнечі між нащадками репресованих та тих, хто їх репресував.
			В поясненнях представника 3-ї особи додатково зазначається про те, що у Вироку Міжнародного Військового Трибуналу (Нюрнберзький процес) не була безпосередньо засуджена діяльність ОУН, УПА, Карпатської Січі та інших організацій, названих в Указі. 
			Лідери ОУН (м) та ОУН (б) ОСОБА_28 та ОСОБА_3 проживали в післявоєнних Канаді та ФРН і жодного кримінального переслідування не зазнали.
			3-я особа ОСОБА_23 проти задоволення позовних вимог заперечив. 
			Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників позивача та 3-х осіб, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
			 Правова природа оскаржуваного Указу Президента
			 Аналіз оскаржуваного Указу в цілому, а також його п. 1 зокрема, не дають підстав для висновку про його нормативно-правову природу, у звязку з чим суд не знайшов підстав для розгляду справи в порядку ст. 171 КАС України.
			Станом на день прийняття рішення по справі спеціального закону щодо нормативно-правових актів не прийнято, проте визначення нормативно-правового акту міститься у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведенні їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.05 р. №34/5. 
			Зокрема, згідно Порядку нормативно-правовим актом є офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це субєктом нормотворення у визначеній законодавством формі, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. 
			Згідно рішення Конституційного Суду України від 16.04.09 р. №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини). 
			 Оскаржуваний Указ вказаним ознакам не відповідає, оскільки не встановлює норми права, що регулюють певні суспільні відносини, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а саме.
			П. 1 Указу містить формулювання «визнати учасниками боротьби за незалежність» України у XX столітті осіб, які приймали участь у певних формуваннях.
			При цьому, саме по собі визнання Президентом України в Указі учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті певних категорій осіб автоматично не наділяє вказаних осіб певним юридичним статусом і, відповідно, не створює для підприємств, установ, організацій та інших осіб обовязку вживати певні дії або утримуватися від певних дій по відношенню до формувань, перерахованих в п. 1 Указу, а також їх учасників. 
			Для надання певному колу осіб юридичного статусу необхідно це питання врегулювати на законодавчому рівні шляхом прийняття Закону, що визначає особливості статусу даної категорії громадян (наприклад, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу»). 
			П. 2-5 Указу надано доручення Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України, Національній академії наук України, іншим установам та органам державної влади внести на розгляд парламенту проект відповідного Закону України та здійснити інші заходи на виконання п. 1 Указу.
			Тобто, певний юридичний статус учасникам боротьби за незалежність України у XX столітті має бути наданий шляхом його встановлення у відповідному Законі України, тоді як оскаржуваний Указ містить лише доручення його розробити та прийняти.
			Відповідно, особами, яким він адресований, є саме установи та органи державної влади, перераховані в п. 2-5 Указу, а не невизначене коло осіб. 
			Відсутність в Указі встановленого кола прав та обовязків, що поширюються на невизначене коло осіб, позбавляє можливості віднести Указ до нормативно-правових актів. 
			 
				 Порушення прав та інтересів позивача п. 1 Указу
				 Фактично зміст п. 1 Указу декларує ставлення Президента України як глави держави до певних подій історії України та їх учасників, що саме по собі не може порушити чиїхось прав та інтересів, в тому числі, і позивача.
				Оскаржуваний Указ не зобовязує позивача, інших фізичних чи юридичних осіб до вчинення конкретних дій щодо визнання перерахованих в п. 1 Указу формувань та їх учасників борцями за незалежність України у ХХ столітті, в тому числі, не зобовязує позивача вшановувати їх у будь-якій формі, тому посилання позивача на виникнення обовязку проявляти відповідне ставлення до перерахованих в п. 1 Указу формувань та їх учасників не може бути прийняте до уваги.
				Оскільки правовий статус перерахованих в п. 1 Указу формувань та їх учасників на законодавчому рівні не закріплений, не передбачено і відповідальності за невизнання борцями за незалежність України у ХХ столітті чи невшанування перерахованих в п. 1 Указу формувань та їх учасників, до якої можна було би притягнути позивача або інших осіб.
				В той же час, ставлення будь-якої особи до певних історичних подій є його особистою справою і охоплюється правом на свободу думки і слова, вираження своїх поглядів і переконань, гарантованим ст. 34 Конституції України. 
				Позивач має право ставитися до перерахованих в п. 1 Указу формувань та їх учасників відповідно до своїх особистих переконань, і жодна особа чи орган державної влади, в тому числі, Президент України, не може примусити позивача притримуватися інших поглядів.
				Особисті переконання взагалі не можуть бути сферою законодавчого регулювання, а відповідальність за публічне невизнання певних історичних подій може наступити виключно у випадках, передбачених Законами України (наприклад, Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»).
				Президент України як глава держави за прийняті ним акти несе, в тому числі, політичну відповідальність, що проявляється, перш за все, в результатах президентських виборів. 
				 Порушення положень Конституції України
				 Згідно ст. 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України належить до повноважень Конституційного суду України.
				Згідно ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок вирішення.
				Таким чином, адміністративний суд, вирішуючи спір по суті, позбавлений повноважень оцінювати оскаржуваний Указ на предмет його конституційності, тоді як це може бути предметом розгляду Конституційного Суду України.
				 Порушення законодавства України
				 Суд не може погодитися з наведеними у позові твердженнями про порушення при прийнятті Указу положень Законів України «Про державні нагороди України»та «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», а саме.
				Як було зазначено вище, Президент України п. 1 Указу не надав юридичного статусу перерахованим формуванням та їх учасникам, в тому числі, і не відзначив їх державними нагородами, перерахованими у ст. 3 Закону України «Про державні нагороди України», тому положення вказаного Закону взагалі не можуть бути порушені оскаржуваним Указом. 
				Щодо Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», то п. 1 оскаржуваного Указу жодним чином не впливає на реалізацію форм увічнення Перемоги та народу-переможця, передбачених у ст. 2 Закону.
				Згідно ст. 8 Закону Україна неухильно дотримується взятих міжнародних зобов'язань щодо недопущення проявів фашизму в будь-якій формі на своїй території.
				Оскаржуваний Указ спрямований на розроблення та ухвалення відповідного Закону України щодо визначення статусу учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, а не на вшанування фашистських загарбників, тому його прийняття не може розцінюватися як прояв фашизму в контексті ст. 8 Закону.
				Жодним судовим рішенням, в тому числі, вироком Нюрнберзького Трибуналу, діяльність перерахованих в п. 1 Указу формувань засуджена як фашистська не була, тоді як адміністративний суд, розглядаючи спір, не має компетенції на власний розсуд відносити діяльність того чи іншого формування до фашистської.
				Не може також суд погодитися з порушенням оскаржуваним Указом Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», оскільки перелік п. 1 Указу є не персоніфікованим, а сам Указ, як зазначено вище, юридичного статуту не встановлює. 
				Надані суду вироки у кримінальних справах, а також інформація про реабілітацію конкретних осіб або відмову у реабілітації згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»стосуються конкретних фізичних осіб, і можуть підтвердити чи спростувати обставини виключно щодо цих осіб, тоді як не можуть бути використані судом під час розгляду даної адміністративної справи.
				 Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
				Згідно ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори України»згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони. 
				Згідно ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.
				Тобто, виключно міжнародні договори, обовязковість яких визнана Україною в порядку ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори», є частиною законодавства України.
				Резолюції Генеральної Асамблеї ООН та резолюції Ради Європи не є міжнародними договорами, обовязковість яких визнано Україною, тому частиною національного законодавства не є. 
				Крім того, вказані резолюції назв жодного з формувань, перерахованих у п. 1 Указу, не містять. 
				 Щодо порушення ст. 161 КК України при прийнятті оскаржуваного Указу, то адміністративний суд, розглядаючи адміністративну справу, позбавлений можливості проводити кваліфікацію дій на предмет наявності складу злочину.
				Якщо позивач вважає, що прийняття Указу містить склад злочину, це може бути підставою для звернення до органів слідства та дізнання в порядку КПК України.
				 Окремо суд відзначає, що при розгляді справи суд перевіряє відповідність оскаржуваного Указу чинному законодавству, і не має компетенції надавати оцінку історичним подіям, що позбавляє суд можливості оцінити позиції позивача та 3-х осіб щодо розуміння історичних подій на території України, які мали місце протягом ХХ століття.
				Як було зазначено вище, кожна особа має право на власну точку зору щодо розуміння історії України ХХ століття і віднесення того чи іншого формування чи окремих особистостей до борців за незалежність України.
				 На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -
				ПОСТАНОВИВ:
				1.В задоволенні позовних вимог відмовити.
				2.Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України. 
				 
					 
						 Головуючий Суддя О.В. Головань
						 Судді В.А. Донець  
							Л.О. Маруліна 
						
						 Повний текст постанови
						виготовлено і підписано 15.07.11 р.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...