Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-8137/11/1270 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.10.2011. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			Категорія №11.5 
			 ПОСТАНОВА 
			Іменем України 
			 
			26 вересня 2011 року  Справа № 2а-8137/11/1270 
			  
				 
			
			Луганський окружний адміністративний суд у складі 
			головуючого судді Твердохліба Р.С., 
			за участю секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М. 
			та 
			представників сторін: 
			від позивача не прибув, 
			від відповідача  не прибув 
			розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними дій та бездіяльності, скасування постанови про повернення виконавчого документа та зобовязання вчинити певні дії, 
			ВСТАНОВИВ: 
			14 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними дій та бездіяльності, скасування постанови про повернення виконавчого документа та зобовязання вчинити певні дії. 
			В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 серпня 2010 року до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим було спрямовано заяву про примусове виконання рішення суду разом з виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року про стягнення з ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АРК на користь позивача витрат з оплати правової допомоги в розмірі 250,00 грн. 
			13 грудня 2010 року відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №23175991 за вищевказаним виконавчим листом та надано боржнику час для добровільного виконання рішення суду в 7-денний строк з дня отримання постанови. 
			Оскільки в зазначений строк боржником рішення суду в добровільному порядку виконано не було, позивач був змушений звернутися до відповідача з заявою від 09 серпня 2011 року щодо повідомлення причини затримки виконання рішення суду. 
			30 серпня 2011 року на адресу позивача було спрямовано постанову про повернення виконавчого документа, яка датована 29 серпня 2011 року. 
			Позивач вважає, що відповідач передчасно повернув на адресу позивача виконавчий лист, не здійснивши усіх необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 
			В судове засідання позивач не зявився, просив провести розгляд справи за його відсутності. 
			Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі. У наданих запереченнях проти позову послався на те, що державним виконавцем були проведені виконавчі дії, спрямовані на виконання рішення суду, а саме: був здійснений вихід за місцем мешкання боржника, де було встановлено, що майно, на яке може бути звернено стягнення відсутнє, про що складено відповідний акт; зроблені запити до ДПА АРК, ГУДКУ в АРК, до Ялтинського ОРЄР при УДАІ УМВС України в АРК, БТІ м. Ялти. Згідно відповідей з перелічених установ за боржником не зареєстровано автотранспорт, нерухоме майно на праві власності; розрахункових рахунків за боржником не значиться. 
			Тому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. 
			Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог з таких підстав. 
			Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 
			У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
			Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. 
			У відповідності із ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 
			Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України). 
			Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». 
			Згідно Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). 
			Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»). 
			У відповідності із ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: 
			1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 
			2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 
			3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; 
			4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; 
			5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 
			6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 
			7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна; 
			8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про розяснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; 
			9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про розяснення змісту документа; 
			10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 
			11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; 
			12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна  субєктів оціночної діяльності  субєктів господарювання; 
			13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 
			14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку; 
			15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; 
			16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 
			17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським обєднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження; 
			18) у разі ухилення боржника від виконання зобовязань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобовязань за рішенням; 
			19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій субєктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 
			20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.  
			В судовому засіданні встановлено, що 02 серпня 201 року позивачем на адресу відповідача було спрямовано заяву про примусове виконання рішення суду разом з виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року, про стягнення з ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АРК на користь ОСОБА_1 витрат на оплату правової допомоги в розмірі 250,00 грн. (а.с. 6).  
			13 грудня 2010 року головним державним виконавцем ППВР ВДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року та надано боржнику час для добровільного виконання рішення суду в 7-денний строк з дня отримання постанови (а.с. 6 зворотній бік). 
			З акту державного виконавця від 11 липня 2011 року вбачається, що за адресою вказаною у виконавчому документі, майно боржника не знаходиться (а.с. 21). 
			Згідно інформації Ялтинського ОРЄР при УДАІ УМВС України в АРК, БТІ м.Ялти, майно, яке належить боржнику та на яке можливо звернути стягнення відсутнє (а.с. 18, 20). 
			Відповідно до інформації, наданої ДПА а АРК станом на 10 грудня 2010 року відкриті банківські рахунки ВДВС Ялтинського міського управління юстиції на податковому обліку не знаходяться (а.с. 19). 
			Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням державного казначейства України в АРК, органи виконавчої служби Міністерства юстиції України обслуговуються централізовано бухгалтерією Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, якому станом на 25 червня 2011 року відкрито реєстраційні рахунки, а також відкрито депозитний рахунок ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АРК в Управлінні Державного казначейства в м. Ялта (а.с. 22-23). 
			09 серпня 2011 року позивач звернувся до відповідача з заявою про повідомлення причин затримки виконання виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року (а.с. 7). 
			29 серпня 2011 року відповідачем було винесено постанову про повернення виконавчого документу позивачу з посиланням на те, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення (а.с. 8-зворотній бік). 
			Копія постанови та виконавчий лист повернуто позивачеві листом від 30 серпня 2011 року за №12-20/4978, надісланого 30 серпня 2011 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті (а.с. 8, 10). 
			При вирішенні даної справи суд вважає, що у даному випадку дії відповідача по виконанню судового рішення на користь позивача, у повній мірі не відповідають вимогам закону.  
			Згідно із ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: 
			- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; 
			- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; 
			- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. 
			Державний виконавець зобовязаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа. 
			Суд вважає, що у даному випадку встановлений законом строк здійснення виконавчого провадження відповідачем не дотримано, оскільки виконавче провадження було відкрито 13 грудня 2010 року, а закрито провадження 29 серпня 2011 року, тобто з порушенням встановленого шестимісячного строку. Поважних причин щодо порушення встановленого Законом строку відповідачем не наведено, тому в цій частині дії відповідача не відповідають вимогам закону. 
			Відповідно до ст. 31 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобовязаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.  
			Згідно із ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 
			1) є письмова заява стягувача; 
			2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 
			3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 
			4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 
			5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, зясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоровя, у звязку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 
			6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 
			7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоровя, у звязку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 
			8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 
			9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. 
			Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. 
			Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обовязковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 
			Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно предявити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. 
			Суд вважає, що у даному випадку встановлений законом строк для надсилання постанови про повернення виконавчого листа позивачеві, відповідачем дотримано, оскільки постанова про повернення виконавчого документа винесена 29 серпня 2011 року та надіслана на адресу позивача 30 серпня 2011 року, тобто в межах триденного строку встановленого Законом, що підтверджується копією зазначеної постанови, копією супровідного листа, поштовим штемпелем на конверті, а також копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 8, 10, 24, 26). 
			Суд зазначає, що встановлений ч.4 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» строк враховується саме на надіслання сторонам виконавчого провадження виконавчого документу, а не на отримання такого документу стороною виконавчого провадження. 
			Щодо вимоги позивача про визнання незаконною постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 29 серпня 2011 року за виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року та її скасування, суд зазначає таке.  
			Згідно із ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» за загальними правилами стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. 
			Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. 
			На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. 
			У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. 
			Відповідно до ст.ст. 65, 66 зазначеного Закону, у яких містяться загальні правила звернення стягнення на кошти боржника - юридичної особи, готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи. 
			Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобовязані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. 
			Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. 
			У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. 
			Судом встановлено, що державними виконавцями відповідача приймалися заходи щодо виявлення належних боржнику коштів, майна рухомого та нерухомого, що вбачається з матеріалів виконавчого провадження, однак ні коштів, ні майна, на яке можна звернути стягнення виявлено не було, про що у виконавчому провадженні містяться відповідні довідки та акти. 
			Разом з тим, суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для повернення виконавчого листа позивачеві без виконання, оскільки відповідачем не були виконані усі передбачені законом заходи щодо примусового виконання рішення. 
			Постановою КМУ від 9 липня 2008 року № 609, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та обовязковою для виконання відповідачем, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ. 
			Відповідно до пункту 2 зазначеної Постанови КМУ, рішення державних органів про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, в тому числі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, виконуються в порядку надходження виключно органами Державного казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну. 
			Пунктами 10-12 Постанови КМУ від 9 липня 2008 року № 609 передбачено, що безспірне списання коштів, що належать до загальнодержавних видатків державного бюджету, здійснюється Державним казначейством у межах бюджетних призначень, установлених законом про державний бюджет за відповідною програмою загальнодержавних видатків. 
			Рішення про стягнення коштів, які належать до загальнодержавних видатків державного бюджету, подаються юридичними чи фізичними особами або їх представниками для виконання органам державної виконавчої служби та приймаються до виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». 
			У разі надходження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, виконавчого документа та оформленої у двох примірниках платіжної вимоги Державне казначейство здійснює безспірне списання коштів, які належать до загальнодержавних видатків державного бюджету, в межах бюджетних призначень установлених законом про держаний бюджет за відповідною програмою загальнодержавних видатків. 
			Оскільки боржник є державною установою та фінансується за рахунок коштів державного бюджету України через органи Державного казначейства України, тому саме до Головного управління Державного казначейства України в АРК і повинен був звернутися відповідач щодо примусового виконання рішення суду. 
			Тому суд вважає, що відповідач проявив бездіяльність в частині незвернення ним щодо примусового виконання рішення за виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року до Головного управління Державного казначейства України в АР Крим з відповідною платіжною вимогою, у звязку з чим має виконати ці дії. 
			Що стосується інших позовних вимог позивача в частині бездіяльності відповідача щодо ненакладення арешту на майно, що закріплене за боржником за виконавчим провадженням № 23175991 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року з зобовязанням відповідача накласти арешт на майно, що закріплене за боржником то в цій частині суд також вважає, що відповідачем допущено бездіяльність та в повній мірі не прийнято заходи по виявленню майна боржника, на яке можна звернути стягнення. 
			Суд вважає, що заходів по виявленню нерухомого майна та рухомого у вигляді транспортних заходів, недостатньо, даних про відсутність іншого майна, яке закріплено за боржником, у виконавчому провадженні немає, складений державним виконавцем акт про відсутність майна не може бути безспірним доказом такої відсутності, оскільки у акті відсутні відомості на підставі чого державним виконавцем зроблено такі висновки. 
			Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив всіх передбачених законом заходів по примусовому виконанню рішення суду, згідно виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським районним судом м. Луганська 30 липня 2010 року, про стягнення з ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АРК на користь позивача витрат на оплату правової допомоги в розмірі 250,00 грн., а тому передчасно прийняв постанову про повернення виконавчого документу. 
			У звязку з вищевикладеним, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконною та скасування постанови ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України АРК про повернення виконавчого документу стягувачу від 29 серпня 2011 року за ВП № 23715991 визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. 
			Приписами ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 
			1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 
			2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 
			3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обовязків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 
			4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 
			5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 
			6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 
			7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 
			8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 
			9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 
			10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 
			11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 
			12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 
			13) непредявлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону. 
			Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обовязковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 
			Згідно зі ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. 
			Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. 
			У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобовязаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови предявити його до виконання. 
			За таких обставин, враховуючи, що суд дійшов висновку про визнання незаконною та скасування постанови відповідача про повернення позивачеві виконавчого листа, виконавче провадження підлягає відновленню. 
			Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. 
			З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. 
			Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
			Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не в повній мірі довів суду правомірність своїх дій та винесення спірної постанови про повернення виконавчого докумнта, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову. 
			Відповідно до квитанції за № К8/8/46 підтверджено сплату позивачем судового збору у розмірі 3,40 грн., яка повинна бути стягнута з Державного бюджету України на користь позивача. 
			На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 26 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 03 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні. 
			На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 181, 259 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- 
			ПОСТАНОВИВ: 
			Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними дій та бездіяльності, скасування постанови про повернення виконавчого документа та зобовязання вчинити певні дії  задовольнити частково.  
			Визнати незаконними дії відповідача Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим в частині порушення ним шестимісячного строку виконання виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року, про стягнення з ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АРК на користь позивача - ОСОБА_1 витрат з оплати юридичних послуг в розмірі 250 грн.; 
			Визнати незаконною та скасувати постанову відповідача - Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про повернення виконавчого документу позивачеві ОСОБА_1 від 29 серпня 2011 року ВП № 23175991 за виконавчим листом №2а-2681/09, виданого Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року, головним державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України АР Крим Нємцевою Н.І.; 
			Визнати незаконною бездіяльність відповідача Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим в частині ненакладення арешту на майно, що закріплене за боржником за виконавчим провадженням № 23175991 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року; 
			Визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині незвернення ним щодо примусового виконання рішення за виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року до Головного управління Державного казначейства України в АР Крим з відповідною платіжною вимогою; 
			Зобовязати відповідача - Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим поновити виконавче провадження № 23175991 з виконання виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року; 
			Зобовязати відповідача Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим прийняти заходи по виявленню та накладенню арешту на майно, що закріплене за боржником за виконавчим провадженням № 23175991 з виконання виконавчого листа №2а-2681/09, виданого Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року; 
			Зобовязати відповідача Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим звернутися щодо примусового виконання рішення за виконавчим листом №2а-2681/09, виданим Ленінським райсудом м.Луганська 30 липня 2010 року до Головного управління Державного казначейства України в АР Крим з відповідною платіжною вимогою. 
			В іншій частині позовних вимог відмовити. 
			Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) витрати з оплати судового збору у розмірі 1 грн 70 коп.(одна гривня сімдесят копійок). 
			Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду. 
			Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. 
			Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
			Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. 
			Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. 
			У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
			Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. 
			Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 03 жовтня 2011 року. 
			 
			Суддя Р.С. Твердохліб

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...