Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-1153св10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2011. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 У Х В А Л А  
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		           
		 
		12 жовтня 2011 року       м. Київ     
		Колегія суддів Верховного Суду України в складі: 
		 
		головуючого Яреми А.Г., суддів: Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- 
		 розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Універсальна товарна біржа, публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі  ПАТ «ПроКредит Банк»), про визнання недійсними угоди купівлі-продажу та посвідчення про реєстрацію транспортного засобу, визнання права власності на транспортний засіб і зобовязання його повернути за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від         5 листопада 2009 року,  
		 в с т а н о в и л а : 
		 У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся з уточненим і доповненим згодом позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та посвідчення про реєстрацію транспортного засобу, визнання права власності на транспортний засіб і зобовязання його повернути. 
		Зазначав, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 23 листопада 2002 року він був власником автомобіля марки «Volvo S40», 1998 року випуску, кузов НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_1. 
		19 липня 2006 року ним була видана довіреність на імя відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, кожен з яких діє самостійно, на право володіння, керування та розпорядження цим автомобілем. 
		17 серпня 2006 року між ним та ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено договір застави, відповідно до умов якого він виступив майновим поручителем ОСОБА_7 і у забезпечення виконання зобовязань останнього передав у заставу автомобіль марки «Volvo S40», оціночна вартість якого становила 42420 грн. 
		17 травня 2007 року на Універсальній товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно з яким ОСОБА_7, діючи за дорученням, продав, а ОСОБА_8 купила спірний автомобіль за 100грн. Остання зареєструвала вказаний автомобіль і їй було видане посвідчення про реєстрацію транспортного засобу. 
		Посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог закону, оскільки автомобіль перебував у заставі, крім того, ОСОБА_7, укладаючи угоду з дружиною всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, діяв фактично в своїх інтересах та між ними існувала зловмисна домовленість, ОСОБА_6 просив позов задовольнити у повному обсязі. 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від        16 березня 2009 року позов задоволено: визнано недійсною угоду купівлі-продажу автомобіля, укладену 17 травня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8; визнано недійсним посвідчення про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 6 жовтня 2007 року, видане на імя ОСОБА_8; визнано за ОСОБА_6 право власності на автомобіль марки «Volvo S40», номерний знак НОМЕР_2; зобовязано ОСОБА_8 повернути спірний автомобіль ОСОБА_9; вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Рішенням апеляційного суду Львівської області від 5 листопада 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		У поданій касаційній скарзі ОСОБА_9 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7липня 2010 року № 2453VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. 
		У звязку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453  VI «Про судоустрій і статус суддів». 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки довірителя. 
		За правилами ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобовязаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. 
		Частиною 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. 
		Отже, повірений виступає від імені та за рахунок довірителя й повинен керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7 діяв в межах, наданих йому повноважень, внаслідок укладення договору купівлі-продажу автомобіля для ОСОБА_6 не виникло негативних наслідків, позивачем не доведено зловмисної домовленості його представника з другою стороною. Факт укладення цього договору у своїх інтересах спростовується шлюбним договором, укладеним між подружжям ОСОБА_7, і спірний автомобіль як предмет застави було відчужено за письмовою згодою заставодержателя. 
		Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного зясування дійсних обставин справи, прав та обовязків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів. 
		Відповідно до правил ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 
		Згідно зі ст. ст. 214, 316 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. 
		Усупереч зазначеним вимогам апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, не звернув уваги на належність і допустимість доказів, достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 
		Спростовуючи факт укладення ОСОБА_7 договору купівлі-продажу автомобіля у своїх інтересах, апеляційний суд послався на доказ, який не був поданий до суду першої інстанції, а саме шлюбний договір, укладений 22 лютого 2007 року, між подружжям ОСОБА_7 (а.с. 102), відповідно до якого майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу, у тому числі транспортні засоби, є особистою власністю набувача майна. 
		Проте поза увагою суду залишилися вимоги ст. ст. 94, 95 СК України щодо форми шлюбного договору та початку його дії. Відповідно до зазначених норм закону шлюбний договір потребує нотаріального посвідчення. Договір, на який послався апеляційний суд у своєму рішенні, не посвідчений нотаріально. 
		Крім того, відповідно до ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. 
		З огляду на викладене ухвалене апеляційним судом рішення не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню, а справа  передачі на новий апеляційний розгляд. 
		 Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України 
		   у х в а л и л а : 
		  Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. 
		Рішення апеляційного суду Львівської області від 5 листопада 2009 року скасувати. 
		Справу передати на новий апеляційний розгляд. 
		 Ухвала оскарження не підлягає. 
		 
		Головуючий А.Г. Ярема  Судді: Т.Є. Жайворонок  Н.П. Лященко  Л.І. Охрімчук  Ю.Л. Сенін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...