Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К-26973/09-С : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2011. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 П О С Т А Н О В А
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 "22" вересня 2011 р. м. КиївК-26973/09 
		 
			 Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:
			БутенкаВ.І.,ГашицькогоО.В. (суддя-доповідач), 
			Мойсюка М.І.,Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,
			розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (далі УПСЗН) про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,
			установила:
			У позовній заяві, поданій до суду в січні 2008 року, ОСОБА_1 зазначав,  
				що як евакуйований у 1986 році із забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і визначеної зоною відчуження території належить відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі Закон №796-ХІІ) до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та згідно зі статтею 48 цього Закону має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
			
			Посилаючись на наведене, а також на те, що розмір зазначеної допомоги упродовж 20022007 років визначався посадовими особами УПСЗН виходячи з відповідних постанов Уряду, позивач, просив стягнути з відповідача недоплачені йому 8069,90 гривні.
			Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від  
				21 лютого 2008 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з УПСЗН на користь позивача щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 20042007 роки  
					в розмірі 6300 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
				
				Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від  
					19 травня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
				
				У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
			
			Особи, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду клопотання повідомлені, вони (їхні представники) в судове засідання не прибули. Відповідно  
				до положень пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) справу розглянуто в касаційній інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
			
			Перевіривши викладені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі з додержанням положень статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.
			Відповідно до частини другої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
			1.Судами встановлено, що ОСОБА_1 у 1986 році евакуйована із зони відчуження (території, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) і належить до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
			Статтею 48 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення та продовження правовідносин, що є предметом спору у цій справі) передбачено виплату компенсації за шкоду, заподіяну здоровю, громадянам, потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону щорічна допомога на оздоровлення особам, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
			2.Виплата позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 20042007 роках виходячи з розмірів, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та від 12 липня 2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі  Постанова №562), 26,70 гривні (2004 рік) та 120 гривень (2005, 2006 та2007 роки). 
			3.Вирішуючи питання щодо вимог у частині стягнення грошової допомоги за 2006 рік, суд першої інстанції помилково не врахував, що пунктом 37 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»зупинено дію, зокрема, абзаців другого-сьомого частини четвертої статті 48 Закону №796-ХІІ у частині виплат компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Ця норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не була скасована чи визнана неконституційною в порядку, встановленому чинним законодавством України. 
			Отже, дії відповідача, що полягали у виплаті позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2006 році виходячи з розміру, встановленого Постановою №562, слід визнати правомірними, а рішення суду першої інстанції  
				у цій частині  помилковим.
			
			4.Розглядаючи спір у частині позовних вимог за 2007 рік, суд першої інстанції виходив із того, що Законом №796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати. Тому, вважав суд першої інстанції, підлягали застосуванню положення статті 48 Закону №796-ХІІ.
			З огляду на обставини справи такий висновок суду першої інстанції в цій частині судового рішення суперечить нормам матеріального права.
			Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що положення  
				пункту 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі Закон №489-V), яким зупинено  
					на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, пятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, пятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону  
						№ 796-XII, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (далі  Рішення КС №6-рп/2007) визнано неконституційними. 
					
					Із матеріалів справи вбачається, що щорічну допомогу на оздоровлення за  
						2007 рік відповідачем виплачено позивачу 24 квітня 2007 року. Тобто їх здійснено відповідачем до прийняття Рішення КС №6-рп/2007.
					
					Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
				
				Тобто в даному випадку на момент одержання позивачем у 2007 році  
					щорічної допомоги на оздоровлення існувала колізія нормативно-правових актів, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір зазначеної допомоги. Залишилося поза увагою суду, чи можна вважати реалізованим позивачем право на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у разі виплати йому цього виду допомоги в сумі 120 гривень, тобто в повному розмірі, визначеному Постановою КМ №562, до визнання Рішенням №6-рп/2007 неконституційним пункту 30 статті 71 Закону №489-V.
				
				Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
			
			Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи 
				іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає 
					також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, 
						що мають однакову юридичну силу.
					
					Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили,  
						які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у 
							часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше 
								не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт,  
									який діяв у часі раніше».
								
								За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обовязковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
							
							Зазначених обставин та норм матеріального права не врахував суд першої інстанції під час розвязання спору в цій частині позовних вимог, чим порушив правила застосування норм матеріального права, помилково надавши перевагу положенням абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону № 796-XII при розвязанні спору в частині вимог позивача щодо дій УПСЗН у 2007 році. Колегія суддів вважає правомірними дії відповідача, що полягали у виплаті позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у квітні 2007 року виходячи з розмірів, установлених Постановою КМ №562.
						
						3.Отже рішення суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції в частині вимог позивача про нарахування і стягнення з УПСЗН одноразової щорічної грошової допомоги за 2006 та 2007 роки з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові в цій частині є обґрунтованим і законним. У  
							цій частині касаційна скарга ОСОБА_1 судом касаційної інстанції залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції  без змін.
						
						5.Водночас суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанцій при розвязанні спору в частині вимог позивача про нарахування і стягнення з УПСЗН одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки, що Законом №796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. 
					
					Оскільки стосовно виплат, передбачених статтею 48 Закону № 796-XII, у 2004 і 2005 роках ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України  
						(на виконання вимог частини першої статті 67 зазначеного Закону щодо покладення на Кабінет Міністрів України здійснювати підвищення конкретних розмірів усіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати) будь-яких рішень не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при розвязанні цього спору в частині вимог за 2004 і 2005 роки підлягає застосуванню стаття 48 Закону №796-XII з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
					
					Відповідач у цій справі не наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог за 2004 і 2005 роки відповідно положень статей 99, 100 КАС України (в редакції, чинній на час подання цього позову до суду). 
				
				Обставини справи в цій частині судом першої інстанції встановлено повно і правильно, однак ним допущено помилку при розрахунку сум, недоотриманих позивачем, тому на підставі положень статті 229 КАС України суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог позивача про нарахування і стягнення з УПСЗН одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки, ухвалити нове судове рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог. 
			
			Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
			постановив:
			Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
			Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від  
				19 травня 2009 року в частині рішення щодо позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування і стягнення з управління праці та соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки скасувати. 
			
			У цій частині ухвалити нове судове рішення. 
			Позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області в частині його позовних вимог про нарахування і стягнення з управління праці та соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки задовольнити частково. 
			Зобовязати управління праці та соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області нарахувати відповідно до  
				статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2004 і 2005 роки  
					відповідно 998,30 гривні та 1540 гривень, а всього 2538,30 гривні. В задоволенні іншої частини позовних вимог про нарахування і стягнення одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки відмовити.
				
				В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від  
					19 травня 2009 року залишити без змін.
				
				Ця постанова оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним  
					Судом України відповідно до положень статей 235238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через пять днів після направлення  
						її копій особам, які беруть участь у справі. 
					
					 Судді

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...