Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-5657/11/1470 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2011. Зареєстровано: 06.12.2011. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2011.
Дата набрання законної сили: 09.12.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			 
			Миколаївський окружний адміністративний суд
			вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 
				 
			
			П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Миколаїв.
			10:25 год.
			 03.11.2011 р.справа № 2а-5657/11/1470
			 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
			 представника позивача: ОСОБА_1, ордер № 10 від 08.10.11 р.,
			представника відповідача 1: ОСОБА_2 довіреність б/н від 05.01.11 р.,
			представника відповідача 2: ОСОБА_3, довіреність б/н від 02.11.11 р.,
			третьої особи: ОСОБА_4, посвідчення УМК № 050523 видане 14.03.11 р.,
			 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
			 
				 
				за позовомОСОБА_5, АДРЕСА_1

доВідповідача 1: управління Державної автоінспекції УМВС України в Миколаївській обл., вул. Новозаводська, 1-Б, м. Миколаїв, 54056 Відповідача 2: Казанківського РВ УМВС України в Миколаївській області, вул. Миру, 196, с. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000

третя особаОСОБА_4, АДРЕСА_2  
					провизнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії 
						 
					
					В С Т А Н О В И В:
				
				 До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_5 (далі - позивач) до управління державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, УДАІ), Казанківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - відповідач 2, УМВС), третя особа - ОСОБА_4, в якому просить суд визнати неправомірними дії відповідачів 1, 2 щодо розгляду його заяв від 5 липня 2011 р. про повернення посвідчення водія і транспортного засобу; зобов'язати відповідачів 1, 2 повернути посвідчення водія та затриманий автомобіль.
				Під час розгляду справи позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку витрати на правову допомогу в загальній сумі 4656,0 грн. (а. с. 52).
				Оскільки ст. 161 ч. 1 п. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладає на суд обов'язок під час прийняття постанови вирішити питання розподілу між сторонами судових витрат, навіть за відсутності заяви позивача з цього приводу, суд не розцінює зазначену заяву позивача, як таку, що змінює, збільшує або зменшує позовні вимоги.
				В обґрунтування позову позивач послався на те, що у квітні 2011 р. третьою особою відносно нього були складені протоколи про адміністративне правопорушення, за ст. ст. 121 ч. 1, 126 ч. 1, 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Під час складання цих протоколів, третьою особою у нього були вилучені посвідчення водія та тимчасово затриманий автомобіль. У травні 2011 р. Казанківським районним судом Миколаївської області розглянута справа про адміністративне правопорушення і позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді 40 годин громадських робіт. Зазначене стягнення він відбув і на підставі ст. 2651 ч. 2 та ст. 2652 ч. 3 КУпАП відповідачі повинні були повернути йому посвідчення водія і транспортний засіб. Разом з тим, на його заяву у липні 2011 р. до відповідачів про повернення посвідчення водія та транспортного засобу, відповідач 1 надав відповідь про неможливість повернення посвідчення водія, а відповідач 2 взагалі не надав відповіді.
				Відповідач 1 адміністративний позов не визнав та подав суду заперечення (а. с. 45-46). У запереченнях відповідач 1, посилаючись на Порядок тимчасового вилучення посвідчення водія і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1086 (далі - Порядок № 1086), вказав, що на момент звернення позивача до нього у липні 2011 р. із заявою про повернення посвідчення водія, позивач ще не відбув стягнення, призначене судом, а тому у нього не було підстав для повернення посвідчення водія, а після відбуття стягнення позивач до нього не звертався.
				Відповідач 2 також не визнав адміністративний позов та пояснив суду, що в його провадженні знаходиться кримінальна справа і автомобіль, який вилучався у позивача, визнано речовим доказом і він не може бути повернутий позивачу до вирішення кримінальної справи.
				Третя особа підтримала заперечення відповідачів 1 і 2.
				Оскільки відповідачі заперечують проти адміністративного позову і в спірних правовідносинах діють як суб'єкти владних повноважень, відповідно до ст. 71 ч. 2 КАС України, на них покладається обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій.
				Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, третьої особи, дослідивши подані ними докази, суд встановив наступні обставини, яким надає таку правову оцінку.
				25 квітня 2011 р. позивач був затриманий третьою особою і відносно нього складено три протоколи про адміністративне правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. ст. 121 ч. 1, 126 ч. 1, 130 ч. 1 КУпАП (а. с. 6-8), а також вилучено посвідчення водія та тимчасово затримано транспортний засіб.
				Як встановлено ст. 2651 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
				Згідно ст. 2652 ч. 1, 3 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтями 121-1, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. Транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.
				Постановою в справі про адміністративне правопорушення від 25 квітня 2011 р., за порушення ст. ст. 121 ч. 1, 126 ч. 1 КУпАП позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у сумі 455,0 грн. (а. с. 9).
				Позивачем зазначена постанова була оскаржена до Казанківського районного суду Миколаївської області, який своїм рішенням від 20 травня 2011 р. скасував постанову в частині накладення на позивача штрафу у сумі 425,0 грн., а в іншій частині направив матеріали на новий розгляд (а. с. 11-12).
				18 травня 2011 р. той же суд визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та наклав на нього стягнення у виді 40 годин громадських робіт (а. с. 10).
				Як встановлено ст. 2651 ч. 2 КУпАП, після закінчення тримісячного строку тимчасового вилучення посвідчення водія, у випадках, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справа про адміністративне правопорушення не розглянута у встановлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.
				Як встановлено п. 6 абз. 2 Порядку № 1086, тимчасово вилучене посвідчення повертається водієві після виконання водієм постанови суду про накладення адміністративного стягнення або подання до підрозділу Державтоінспекції копії постанови суду про закриття справи (крім випадків, коли справу про адміністративне правопорушення закрито на підставі порушення за тим самим фактом кримінальної справи).
				Як вбачається із повідомлення від 7 жовтня 2011 р. № 1977, 11 серпня 2011 р. позивач відбув адміністративне стягнення у виді 40 годин громадських робіт і був знятий з обліку (а. с. 34).
				Таким чином, заяви позивача про повернення посвідчення водія (а. с. 15-16), датовані 5 липня 2011 р., подані ним до відповідачів ще до відбуття адміністративного стягнення, а тому відповідач 1 діяв правомірно, коли своїм листом від 15 липня 2011 р. № 9/П-52 (а. с. 43-44) відмовив позивачу у поверненні посвідчення водія, отже вимога позивача про визнання дій відповідача 1 з приводу розгляду його заяви про повернення посвідчення водія задоволенню не підлягає.
				Разом з тим, на час розгляду справи в суді, відповідно до наведених норм Порядку № 1086, посвідчення водія підлягає поверненню позивачу, адже у серпні 2011 р. позивач відбув адміністративне стягнення, що підтверджується повідомленням від 7 жовтня 2011 р. № 1977, а п. 6 абз 2 Порядку № 1086 зобов'язує відповідача 1 повернути позивачу посвідчення водія після виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення.
				Стосовно розгляду відповідачем 2 заяви позивача про повернення посвідчення водія та транспортного засобу, суд зазначає наступне.
				Стаття 15 ч. 1 Закону України “Про звернення громадян” визначає, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
				Як пояснив представник відповідача 2, відповідь на заяву позивача від 5 липня йому надсилалась, але надати її копію суду відповідач 2 не може, у зв'язку із тим, що вона загубилась.
				Відповідно до ст. 71 ч. 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
				Згідно ст. 70 ч. 4 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
				Як слідує з ст. 15 ч. 1 Закону України “Про звернення громадян”, на орган, що розглядає заяву, покладається обовязок повідомити заявника про наслідки розгляду заяви.
				Представник позивача заперечив факт отримання відповіді УМВС на заяву, а тому пояснення представника відповідача 2 про надання відповіді не можуть бути взяті судом до уваги, так як пояснення є неналежним доказом, оскільки такі обставини повинні підтверджуватись письмовою відповіддю, направленою на адресу позивача, отже позовна вимога про визнання протиправними дій УМВС щодо розгляду заяви позивача підлягає задоволенню.
				У той же час, вимога позивача про повернення йому транспортного засобу не може бути задоволена, з огляду на наступне.
				Як вбачається із поданих відповідачем 2 письмових доказів, 4 травня 2011 р. Казанківським РВ УМВС порушено кримінальну справу № 11160036 (а. с. 69). 5 травня слідчим винесено постанову про визнання в якості речового доказу, яким автомобіль ВАЗ 2105, державний номер НОМЕР_1 визнано речовим доказом у кримінальній справі (а. с. 70).
				Суд звертає увагу на невідповідність між даними автомобіля, які зазначені позивачем - автомобіль ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_2 і даними відповідача 2 - автомобіль ВАЗ 2105, державний номер НОМЕР_1. Разом з тим, в обох постановах Казанківського районного суду Миколаївської області, які набрали законної сили, зазначено про автомобіль ВАЗ 2105, державний номер НОМЕР_1.
				Згідно ст. 72 ч. 4 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
				Враховуючи те, що Казанківським районним судом Миколаївської області досліджувались обставини правопорушень, вчиненених позивачем і ним у своїх рішеннях зазначено про автомобіль ВАЗ 2105, державний номер НОМЕР_1, суд приходить до висновку про помилкове зазначення позивачем даних автомобіля ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_2 і вірними даними слід вважати ті, які зазначені у постановах Казанківського районного суду Миколаївської області.
				Відповідно до ст. 79 ч. 1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
				Стаття 81 ч. 1 КПК України встановлює, що питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи.
				Таким чином, юридична доля речових доказів у кримінальній справі вирішується за правилами КПК України.
				Як встановлено ст. 17 ч. 3 п. 2 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
				З огляду на наведене, адміністративний суд не має компетенції в порядку адміністративного судочинства вирішувати долю речових доказів в кримінальній справі.
				Вирішуючи питання розподілу судових витрат у справі, суд розподіляє їх наступним чином.
				Як вже зазначалось судом, позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку витрати на правову допомогу в загальній сумі 4656,0 грн. (а. с. 52).
				Згідно ст. 87 ч. 1 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина третя п. 1 цієї статті передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
				Як встановлено ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
				З аналізу даної норми вбачається, що у випадку, коли сторона користується послугами адвоката, оплата цих послуг здійснюється стороною і лише у випадку, коли сторона звільнена від оплати правової допомоги, такі витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
				Позивач надав до суду акти виконаних робіт, з яких слідує, що ним за правову допомогу адвокату сплачено 4556,0 грн. (а. с. 53-59).
				В першу чергу, суд відзначає, що частина цих актів складена ще до відкриття провадження в даній адміністративній справі і як пояснив представник позивача, це витрати на правову допомогу, які понесені позивачем під час представництва адвокатом його інтересів під час розгляду справ про адміністративні правопорушення в Казанківському районному суді Миколаївської області.
				За змістом глави 7 КАС України, яка регулює питання судових витрат, адміністративний суд розподіляє судові витрати, які понесені сторонами виключно під час розгляду саме адміністративної справи і до них не можуть бути віднесені витрати понесені стороною під час розгляду інших справ за правилами інших юрисдикцій.
				Крім того, як слідує з актів, позивач сплатив за правову допомогу адвокату 4556,0 грн., а тому з огляду на правила ст. 90 КАС України, понесені позивачем витрати не відшкодовуються, так як їх несе сторона.
				Як вбачається з квитанції № NOD6135131 від 20 липня 2011 р., позивач сплатив судові витрати у виді судового збору у сумі 51,0 грн. (а. с. 3).
				Чинним на час подання адміністративного позову декретом Кабінету міністрів України “Про державне мито”, розмір плати за звернення до адміністративного позову встановлювався у сумі 3,40 грн., який і підлягає відшкодуванню позивачу.
				 Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
				 П О С Т А Н О В И В:
				 1. Адміністративний позов задовольнити частково.
				2. Дії Казанківського РВ УМВС України щодо розгляду заяви ОСОБА_5 від 5 липня 2011 р. визнати неправомірними.
				3. Зобов'язати Казанківський РВ УМВС України в особі відділу ДАІ Казанківського РВ УМВС України повернути ОСОБА_5 посвідчення водія.
				4. В решті адміністративного позову відмовити.
				5. Відшкодувати ОСОБА_5 судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.
				 
					 Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
					Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
					Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
					Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
					 Постанова у повному обсязі складена
					7 листопада 2011 р.
					 СуддяА. О. Мороз

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...