Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-ц-2151/2011 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.12.2011. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			Справа № 22-ц-2151/2011Головуючий у I інстанції Парфененко О.Я.  
			Категорія цивільнаДоповідач - Євстафіїв О. К.
			 
			 Р І Ш Е Н Н Я
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			 
				 
				27 липня 2011 року
				 
					 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
					 
					 
						головуючого - суддіЄвстафіїва О.К., 
						суддів:Зінченко С.П., Шарапової О.Л., 
						при секретарі:Рачовій І.І., 
						за участю:позивача ОСОБА_5 та її представника  адвоката юридичної консультації Новозаводського району м. Чернігова ОСОБА_6, представників відповідачів: Менського районного будинку культури  директора Підлипської Н.К., Марцевої Т.І., Відділу культури і туризму Менської районної державної адміністрації  начальника Тищенка П.Г.,  
							 
						
						розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_11 на рішення Менського районного суду від 20 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_11 до Менського районного будинку культури, Відділу культури і туризму Менської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, відшкодування моральної шкоди,
						 в с т а н о в и в:
						 У травні 2011 р. ОСОБА_11 предявила позов до Менського районного будинку культури, в якому, після уточнення позовних вимог, зазначила другим відповідачем Відділ культури і туризму Менської райдержадміністрації та просила поновити її на роботі на посаді інструктора, стягти на її користь середній заробіток за вимушений прогул і 5000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що наказом відповідача від 09.02.2011 р. № 4 її попереджено про скорочення посади, яку вона обіймає, а наказом від 09.04.2011 р. № 11 її було звільнено з вищевказаної посади 09.02.2011 р. за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Дане звільнення є незаконним, оскільки:
						- її було звільнено у вихідний день,
						- у грудні 2010 р. було введено посаду методиста вокально-хорового жанру, у січні 2011 р. було введено посаду методиста по роботі з дітьми, а 22.02.2011 р. звільнилася посада керівника вокального гуртка. Працевлаштування на цих посадах їй не пропонувалося,
						- вона є членом профкому клубних працівників, але її було звільнено без попередньої згоди профспілки вищого рівня. Незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди у вигляді страждань, втрати нормальних життєвих звязків та необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації.
						Оскаржуваним рішенням позов частково задоволено: змінено дату звільнення ОСОБА_11 з роботи з 09.04.2011 р. на 11.04.2011 р., з Відділу культури і туризму Менської райдержадміністрації стягнуто: на користь ОСОБА_11  54 грн. 05 коп. середнього заробітку за вимушений прогул, до бюджету  51 грн. 00 коп. судового збору і 120 грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, у задоволенні решти позову відмовлено.
						В апеляційній скарзі ОСОБА_11 просить скасувати дане рішення і задовольнити її позов. При цьому остання посилається на наступне.
						На момент звільнення її з роботи у Менському районному будинку культури малася вакантна посада керівника вокального гуртка. Вона придатна до роботи на цій посаді, але працевлаштування на посаду керівника вокального гуртка їй не було запропоновано.
						Оскільки вона є членом профкому профспілкової організації клубних працівників, то її звільнення можливе лише за попередньою згодою профспілкової організації вищого рівня. Районна рада голів профкомів працівників культури 02.06.2011 р. відмовила у наданні згоди на скорочення посади інструктора, але 16.06.2011 р. вона дала згоду на скорочення цієї посади. На засідання ради, що відбулося 16.06.2011 р., її не було запрошено; на даному засіданні було надано згоду на скорочення посади інструктора, а не згоду на звільнення її з роботи. Крім того, на даному засіданні розглядалася заява директора районного будинку культури про погодження скорочення посади інструктора, а не відповідне подання роботодавця.
						В матеріалах справи мається 2 накази від 09.02.2011 р. № 4 про попередження її про наступне вивільнення, з яких вона ознайомлена лише з одним під розписку. Проте суд не зясував підстав винесення двох наказів однією датою та під одним і тим же номером.
						У судовому засіданні ОСОБА_11 та її представник підтримали апеляційну скаргу, а представники Менського районного будинку культури, Відділу культури і туризму Менської райдержадміністрації просили її відхилити за безпідставністю.
						Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
						Постановляючи рішення, суд І інстанції виходив з того, що на дату звільнення з роботи позивача у відповідача не було вакантних посад, на яких би малася можливість її працевлаштувати, що первинна профспілкова організація, членом профкому якої є позивач, 09.03.2011 р. дала згоду на її звільнення та що профспілкова організація вищого рівня 16.06.2011 р. теж дала таку згоду. Проте ОСОБА_11 було звільнено у вихідний день, у звязку з чим слід змінити дату її звільнення, визначивши такою наступним після вихідних днів робочим днем  11.04.2011 р., та стягнути на користь останньої середній заробіток за один цей день вимушеного прогулу. Апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
						Так, по справі встановлено наступне.
						ОСОБА_11 працювала на посаді інструктора Менського районного будинку культури з 01.02.2003 р. Одночасно з 20.11.2009 р. по момент звільнення остання являлася членом профкому клубних працівників.
						Наказом Менського районного будинку культури від 09.02.2011 р. № 4 скорочено зазначену вище посаду, а ОСОБА_11 попереджено про скорочення її посади з 09.04.2011 р. З даним наказом останню ознайомлено під розписку.
						У штатному розписі Менського районного будинку культури, який введено в дію з 12.04.2011 р., відсутня посада інструктора.
						23.02.2011 р. з посади керівника гуртка вокального співу звільнено ОСОБА_12, яка мала вищу освіту за спеціальністю «Музична підготовка та виховання». Позивачеві не пропонувалося працевлаштування на даній посаді.
						09.03.2011 р. профком клубних працівників надав згоду на звільнення ОСОБА_11 з посади інструктора Менського районного будинку культури на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
						Наказом Менського районного будинку культури від 09.04.2011 р. № 11 позивача звільнено з роботи у вихідний день - 09.04.2011 р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким її ознайомлено 12.04.2011 р.  у перший після вихідного робочий день.
						Менська районна рада голів профкомів працівників культури, розглянувши 02.06.2011 р. подання директора Менського районного будинку культури про погодження розірвання трудового договору з інструктором ОСОБА_11, відмовила у наданні згоди на скорочення посади інструктора Менського районного будинку культури з мотивів відсутності в наказі про скорочення даної посади чіткої аргументації необхідності її скорочення. 15.06.2011 р. ця ж сама районна рада, розглянувши повторне подання директора Менського районного будинку культури про погодження скорочення посади інструктора, перенесла його розгляд на 16.06.2011 р. у звязку з неявкою ОСОБА_11, а 16.06.2011 р. рада вирішила надати згоду на скорочення цієї посади.
						Наведені обставини жодним з учасників судового розгляду не оспорюються і, крім того, вони підтверджуються наявними у справі копіями документів відповідного змісту.
						З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки.
						У ході розгляду справи встановлено, що посада інструктора Менського районного будинку культури, яку обіймала ОСОБА_11, скорочена з 12.04.2011 р. Отже остання підлягає звільненню з цієї посади.
						Згідно з посадовою інструкцією керівника гуртка вокального співу, для роботі на цій посаді працівник повинен мати повну базову освіту відповідного даного напрямку. У Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск № 18), який затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України від 14.04.2000 р. № 168 (погоджений з Міністерством праці та соціальної політики України) зазначено, що кваліфікаційною вимогою до керівника гуртка є повна вища освіта відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом не менше 2 років. Оскільки ОСОБА_11 має диплом молодшого спеціаліста за кваліфікацією «керівник хору, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності», який видано Ніжинським училищем культури, то роботодавець на законних підставах не запропонував позивачеві працевлаштування на посаді керівника гуртка вокального співу, яка була вакантною на момент її звільнення. Надана ОСОБА_11 апеляційному суду копія повідомлення вказаного училища від 25.07.2011 р. № 01-234/4 даного висновку не спростовує.
						Відповідач надав апеляційному суду пояснення Менської районної ради голів профкомів працівників культури, згідно з яким, розглядаючи подання директора Менського районного будинку культури про скорочення посади інструктора цього будинку, рада виходила з того, що дана посада одна у штатному розписі і, даючи згоду на її скорочення, мали на увазі, що воно тягне за собою звільнення ОСОБА_11 з цієї посади за умови, що останню неможливо перевести на іншу вакантну посаду. Доказів того, що на засідання ради, що відбулося 16.06.2011 р., ОСОБА_11 не було запрошено, суду не надано. Отож доводи апелянта про те, що на даному засіданні було надано згоду на скорочення посади інструктора, а не згоду на звільнення позивача з роботи, апеляційний суд відкидає. Доводи апеляційної скарги відносно того, що на цьому засіданні розглядалася заява директора районного будинку культури, а не відповідне подання роботодавця, не мають значення для вирішення справи виходячи з викладеного вище і змісту згаданої заяви (її копія на а.с. 117).
						Апеляційний суд вважає, що отримання згоди профспілкової організації вищого рівня на звільнення позивача після її звільнення не є підставою для задоволення її вимог. Даний висновок суд робить на підставі аналогії норм права (ч. 8 ст. 8 ЦПК України  ч. 9 ст. 43 КЗпП України  ч. 3 ст. 252 цього ж Кодексу).
						Таким чином підстав для задоволення вимог ОСОБА_11 про поновлення її на роботі нема. Але згідно з п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 з наступними змінами (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110), днем звільнення вважається останній день роботи. Отже звільнення позивача у вихідний день є звільненням з недодержанням строку попередження її про звільнення, тобто протиправним. Виходячи з викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) розяснень, при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював. Тому висновки суду І інстанції про необхідність зміни дати звільнення ОСОБА_11 на 11.04.2011 р. (наступний після вихідних днів робочий день) та стягнення на її користь середнього заробітку за 1 день вимушеного прогулу є вірними.
						Згідно з затвердженим у встановленому порядку положенням про комунальний заклад «Менський районний будинок культури», копія якого на а.с. 55-57, Менський районний будинок культури є юридичною особою (п. 1.4); правом прийняття на роботу й звільнення з роботи працівників цього будинку належить його директорові (п. 6.7). Отже в силу ст. 30 ЦПК України належним позивачем по даній справі є Менський районний будинок культури. Сама по собі та обставина, що нарахування й виплата зарплати працівникам Менського районного будинку культури здійснюється централізованою бухгалтерією Відділу культури і туризму Менської райдержадміністрації (згідно з повідомленням Відділу культури і туризму Менської райдержадміністрації від 03.05.2011 р. № 01-09/120, а.с. 39), не є підставою для притягнення даного відділу до участі у справі як відповідача. Отож права та обовязки відповідача за даним рішенням має лише Менський районний будинок культури.
						Виходячи з даних довідки Відділу культури і туризму Менської райдержадміністрації від 06.05.2011 р. № 17 (а.с. 13) і розрахунку позивача (а.с. 14), середньоденний заробіток останньої за 2 місяці, що передують її звільненню, становить 62 грн. 53 коп. (обовязкові платежі з даної суми не утримано). Тож саме в цій сумі і належить стягнути на користь позивача середній заробіток за 1 день вимушеного прогулу.
						З викладеного випливає, що оскаржуване рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_11 середнього заробітку за вимушений прогул і судових витрат підлягає зміні шляхом приведення його у відповідність до вищевикладеного, а в іншій частині дане рішення підлягає залишенню без змін.
						Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення перевірено у межах доводів апеляційної скарги; апеляційний суд вважає за необхідне постановити рішення по справі як на підставі наданих суду І інстанції доказів, так і на підставі наданих апеляційному суду доказів, оскільки вони мають виключне значення для справи.
						В порядку ч. 5 ст. 88 ЦПК України з позивача належить стягти до бюджету 120 грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
						Керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 4, 314, 316 ЦПК України, суд
						 В И Р І Ш И В:
						 Апеляційну скаргу ОСОБА_11 відхилити, рішення Менського районного суду від 20 червня 2011 року в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і судових витрат змінити.
						Стягнути з Менського районного будинку культури:
						- на користь ОСОБА_11 62 (шістдесят дві) грн. 53 коп. середнього заробітку за вимушений прогул (обовязкові платежі з даної суми не утримано),
						- до місцевого бюджету м. Мена 51 (пятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору,
						- до державного бюджету м. Мена 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
						В іншій частині дане рішення суду залишити без змін.
						Стягнути з ОСОБА_11 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи до державного бюджету м. Чернігова на розрахунковий рахунок № 31211263700002, код ЄДРПОУ 22825965, банк одержувача - ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592.
						Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.
						 
							 
								 
								Головуючий:Судді:

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...