ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2008 р.
|
№
33/272
|
Вищий господарський
суд України у складі колегії суддів:
суддів:
|
Бакуліної
С.В., Кривди Д.С.,
|
розглянувши
у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
|
ФОП
ОСОБА_1
|
на
постанову
|
Донецького
апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р.
|
господарського
суду
|
Донецької
області
|
третя
особа без самостійних вимог на предмет спору:
|
ТОВ
"Будінвест"
|
про
|
стягнення
заборгованості зі сплати орендної плати за травень 2007 р. в розмірі 6 302,40
грн., пені в сумі 239,49 грн., штрафу за затримання повернення об'єкта
суборенди в розмірі 31 512,00 грн.
|
ВСТАНОВИВ:
Рішенням
господарського суду Донецької області від 03.12.2007 р. у справі №33/372
(суддя: Новікова Р.Г.) позовні вимоги СПД-ФО ОСОБА_1 за участю третьої особи
без самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Будінвест" до СПД-ФО
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 6
302,40 грн., пені в сумі 239,49 грн., штрафу за затримання повернення об'єкта
суборенди в розмірі 31 512,00 грн. задоволено частково: стягнуто з СПД-ФО
ОСОБА_2 на користь СПД-ФО ОСОБА_1 суму заборгованості зі сплати орендної плати
в розмірі 6 302,40 грн., пеню в сумі 239,49 грн., штраф за затримання
повернення об'єкта суборенди в розмірі 31 512,00 грн., державне мито в розмірі
380,53 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в
розмірі 116,31 грн.; припинено провадження у справі щодо визнання договору №ЛЕЮ
02-07 від 29.12.2006 р., укладеного між сторонами, розірваним через закінчення
строку дії, на який він був укладений, тобто 31.05.2007 р.
Не
погоджуючись із рішенням господарського суду, ПП-ФО ОСОБА_2 було подано
апеляційну скаргу до Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р. у справі №33/272
(судді: Скакун О.А., Колядко Т.М., Мирошниченко С.В.) апеляційну скаргу
задоволено: рішення господарського суду Донецької області від 03.12.2007 р. у
справі №33/272 скасовано. В позові відмовлено.
У
касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р. у справі №33/272 та залишити
в силі рішення господарського суду Донецької області від 03.12.2007 р. у справі
№33/272, посилаючись на неправильне застосування господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального
права, а саме: ст. 4, 192, п. 1 ст. 203, ст. 533 Цивільного кодексу України,
оскільки умовами договору суборенди №ЛЕЮ 02-07 від 29.12.2006 р. передбачено
проведення розрахунків у національній валюті України, що не суперечить
як ст. 192 Цивільного кодексу України, так і Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. №15-93, положення якого обмежують лише застосування іноземної
валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів
щодо заборони вираження грошових зобов'язань у грошовому еквіваленті до
іноземної валюти.
Відповідно
до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України
Осетинського А.Й. від 25.06.2008 р. №02-12.2/214 змінено склад колегії суддів
та призначено колегію суддів у складі: головуючого -судді -Глос О.І., суддів:
Бакуліної С.В, Кривди Д.С.
Сторони
не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у
судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши
матеріали справи, правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими
судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
21.12.2006
р. між ТОВ "Будінвест" та ПП ОСОБА_1 було укладено договір оренди №05/07-01,
згідно з яким ТОВ "Будінвест" передало, а позивач прийняв у строкове
платне користування об'єкт оренди площею 192 кв.м, розташований на нульовому
поверсі згідно з планом поверхів.
Відповідно
до п. 4.1 договору строк оренди за даною угодою обчислюється з дня підписання
сторонами акта прийому-передачі №1 та діє по 30.06.2007 р. включно.
Згідно
з п. 10.1 договору оренди ПП ОСОБА_1 має право здавати як весь об'єкт оренди,
так і будь-яку частину об'єкта оренди в суборенду, при цьому строк договору
суборенди не може перевищувати строк дії договору оренди.
Відповідно
до листа від 21.12.2006 р. №223 ТОВ "Будінвест" надало позивачу згоду
на передачу в суборенду третім особам об'єкта оренди площею 196 кв.м.
29.12.2006
р. між ПП ОСОБА_1 (орендар) та ПП ОСОБА_2 (суборендар) було підписано договір
від №ЛЕЮ 02-07, згідно з яким орендар передає, а суборендар приймає в строкове
платне користування частину площі в нежитловому приміщенні розміром 26,00 кв.м,
розташовану на нульовому поверсі згідно з планом поверхів.
Об'єкт
суборенди розташований у торгівельному центрі "БРАВО" за адресою:
87515, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, буд. 53 (п. 1.2 договору).
Відповідно
до п. 1.5 договору суборенди орендар надає суборендарю послуги з організації
рекламних заходів.
Відповідно
до акта приймання-передачі об'єкта оренди №1 від 01.01.2007 р. орендар передав,
а суборендар прийняв в тимчасове платне користування об'єкт суборенди площею 26
кв.м.
Відповідно
до п. 4.1 договору суборенди строк суборенди обчислюється з дня підписання
сторонами акта приймання-передачі №1 (тобто з 01.01.2007 р.) і діє до
31.05.2007 р. включно.
Відповідно
до п. 6.1 договору суборенди вартість 1 кв.м об'єкта суборенди складає
еквівалент 48,00 доларів США. Загальний розмір щомісячних орендних платежів за
1 місяць суборенди складає еквівалент 1248,00 доларів США без ПДВ.
Згідно
з п. 10.1 договору суборенди оплата за даним договором здійснюється в
національній валюті України за курсом НБУ, що склався на дату виставлення
рахунку.
Оскільки
суборендар СПД ОСОБА_2 не сплатила аванс за останній місяць оренди і достроково
звільнила об'єкт суборенди без здачі його за актом приймання-передачі,
позивачем на адресу відповідача була відправлена претензія від 22.05.2007 р.
№01 про стягнення заборгованості в розмірі 8 155,64 грн., яка була залишена без
відповіді.
07.08.2007
р. позивач звернувся до господарського суду з позовом до СПД-ФО ОСОБА_2, в
якому просив вважати договір №ЛЕЮ 02-07 від 29.12.2006 р., укладений між ФОП
ОСОБА_1 (орендар) та ОФП ОСОБА_2 (суборендар), розірваним по закінченні строку
дії, на який його було укладено, тобто з 31.05.2007 р.; стягнути з СПД-ФОП
ОСОБА_2 на користь СПД-ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати в розмірі
6827,89 грн., а також пеню за прострочення платежу в розмірі 265,55 грн., штраф
за затримку з поверненням об'єкта суборенди в розмірі 31 515,00 грн., а всього
-38 605,44 грн.; судові витрати покласти на СПД-ФОП ОСОБА_2
Після
неодноразових уточнень позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість із орендної плати
за травень у сумі 6302,40 грн., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати
239,49 грн., штраф за затримку з поверненням об'єкта суборенди в розмірі 31
512,00 грн., а також відмовився від
позовних вимог в частині: "вважати договір №ЛЕЮ 02-07 від 29.12.2006 р.,
укладений між ФОП ОСОБА_1 (орендар) та ФОП ОСОБА_2 (суборендар), розірваним по
закінченні строку дії, на який його було укладено, тобто з 31.05.2007 р."
у зв'язку з закінченням строку дії даного договору.
Задовольняючи
позов у частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати
в розмірі 6 302,40 грн., пені в сумі 239,49 грн., штрафу за затримання
повернення об'єкта суборенди в розмірі 31 512,00 грн. та припиняючи провадження у справі щодо
визнання договору №ЛЕЮ 02-07 від 29.12.2006 р. розірваним через закінчення
строку дії, на який він був укладений, тобто 31.05.2007 р., господарський суд
першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги підтверджено матеріалами
справи і відповідачем не спростовано, в
т.ч. доказів своєчасного повернення об'єкта суборенди відповідачем не надано.
Скасовуючи
рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові,
господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір суборенди
від 29.12.2006 р. №ЛЕЮ 02-07 за своїм змістом суперечить нормам чинного
законодавства, а саме ст. 192 Цивільного кодексу України та Декрету
Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.
№15-93, якими заборонено проведення розрахунків між резидентами України в
іноземній валюті, у зв'язку з чим є
недійсним на підставі п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (що є підставою
для відмови в позові про стягнення заборгованості з оплати орендної плати, пені
та штрафу).
Однак,
вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на
правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України, з огляду на наступне.
Висновки
господарського суду апеляційної інстанції про недійсність договору суборенди
від 29.12.2006 р. №ЛЕЮ 02-07 у зв'язку з невідповідністю його умов ст. 192
Цивільного кодексу України та Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" від 19.02.1993 р. №15-93 не відповідають матеріалам справи та
вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно
до ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим
до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова
одиниця України -гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у
випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно
з п.п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути
виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в
іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним
курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не
встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом..
Валюта
України є єдиним законним засобом платежу на території України, який
приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше
не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України (п.
1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від
19.02.1993 р. №15-93).
Враховуючи,
що в договорі суборенди від 29.12.2006 р. №ЛЕЮ 02-07 сторони не передбачали
можливості використання іноземної валюти як засобу платежу (п. 10.1 договору
-оплата здійснюється в національній валюті України за курсом НБУ на день
виставлення рахунку) висновки господарського суду апеляційної інстанції про
недійсність вказаного договору у зв'язку з невідповідністю вимогам чинного
законодавства не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного
законодавства.
Крім
того, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на недійсність договору суборенди, не надав
будь-якої оцінки доводам відповідача (викладеним в апеляційній скарзі) і
поданим відповідачем доказам, які, на думку
відповідача, свідчать про відсутність заборгованості з орендної плати та
своєчасне повернення об'єкта оренди позивачу (в т.ч. листу відповідача від
30.03.2007 р. про припинення договору суборенди з 01.05.2007 р. і створення
комісії з передачі орендованого майна з проханням виділити членів комісії з
боку позивача для повернення за актом орендованого майна 30.04.2007 р.,
рахункам-фактурам та інш. -т. 2, а.с. 8-13).
Не
надано будь-якої оцінки вказаним доводам і поданим відповідачем доказам і
господарським судом першої інстанції, який розглянув справу без участі
відповідача.
Матеріали
справи свідчать, що жодної ухвали господарського суду Донецької області,
надісланої на адресу відповідача рекомендованими листами, відповідачу вручено
не було (довідки "Укрпошти" про повернення листів -т. 1, а.с. 139,
140; т. 2, а.с. 27).
У
зв'язку з тим, що відповідачу не було відомо про день розгляду спору (про що
свідчать довідки пошти про повернення ухвал господарського суду Донецької
області), він не мав можливості надати суду наявні у нього докази, а суд першої
інстанції у зв'язку з наведеним не надав оцінки наявним у відповідача доказам
(поданим до господарського суду апеляційної інстанції, який також не надав їм
будь-якої оцінки). Вказані документи (на думку скаржника) свідчать про
своєчасне повернення об'єкта оренди і відсутність заборгованості з орендної плати
за травень 2007 р.
Викладене
свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених
обставинах справи.
Відповідно
до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Відповідно
до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови
"Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У
зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції,
встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського
процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Під
час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене
у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для
всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та
обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з
вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи
викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119,
ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального
кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну
скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
08.04.2008 р. у справі №33/272 задовольнити частково.
Постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р. та рішення
господарського суду Донецької області від 03.12.2007 р. у справі №33/272
скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької
області.