Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-28273св11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2012. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 14 грудня 2011 року                                            м.Київ 
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого 
		  суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		 
		головуючого Гвоздика П.О., суддів:         Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Західінкомбанк», третя особа ОСОБА_8, про визнання кредитного договору частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від           22 червня 2011 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		В липні 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з названим позовом. 
		Зазначили, що 1 лютого 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Західінкомбанк» (далі ПАТ КБ «Західінкомбанк») та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кошти в розмірі 500000 грн., під 23 % річних. В цей же день між Банком та ОСОБА_6 було укладеного договір поруки за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед Банком за повернення ОСОБА_7 кредиту, нарахованих процентів та пені. 
		Згідно п. 3.2.4. кредитного договору позивальнику за прострочення своєчасного погашення суми основного зобовязання за Договором та оплати нарахованих процентів нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення. При цьому, окрім нарахованої пені за ті самі порушення умов договору банк в запропонованому позичальнику договорі, а саме підпунктом 3.2.7. пункту 3.2. розділу 3 та підпунктом 3.2.8 пункту 3.2. розділу 3 кредитного договору передбачив повторну відповідальність того ж самого виду - оплату штрафу. 
		З огляду на це позивачі вважають, що підпунктами 3.2.7. і 3.2.8 кредитного договору передбачено повторну відповідальність одного виду  неустойку, за одне й теж саме порушення зобовязань, що суперечить ст. 61 Конституції України, а також визначення неустойки у договорі в п. п. 3.2.7 у формі річних суперечить визначенню неустойки відповідно до вимог ст. 549 ЦК України.  
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 17 лютого 2011 року позов задоволено: визнано недійсними підпункти 3.2.7 та 3.2.8 пункту 3.2. Розділу 3 Кредитного договору від 1 лютого 2008 року, також вирішено питання про судові витрати. 
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 22 червня 2011 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. 
		 Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що спірні пункти договору не відповідають вимогам закону, оскільки передбачають подвійну юридичну відповідальність за одне й теж ж саме правопорушення, тому підлягають визнанню недійсними з підстав, передбачених ст.ст. 215 і 203 ЦК України. 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірні пункти договору відповідають вимогам закону, оскільки за своєю суттю пеня та штраф є різними формами неустойки, спрямованими на захист цивільних прав і є самостійними видами забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. 
		 Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна. 
		Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції  
		Місцевим судом при вирішенні справи встановлено, що 1 лютого 2008 року між ПАТ КБ «Західінкомбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кошти в розмірі 500000 грн., під 23 % річних. В цей же день між Банком та ОСОБА_6 було укладеного договір поруки за умовами якого останній взяв на себе зобовязання солідарно відповідати перед Банком за повернення ОСОБА_7 кредиту, нарахованих процентів та пені.  
		Згідно п. 3.2.4. кредитного договору позивальнику за прострочення своєчасного погашення суми основного зобов'язання за кредитним договором та оплати нарахованих процентів нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення. 
		Підпунктом 3.2.7. пункту 3.2. розділу 3 кредитного договору передбачено, що у разі порушення умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми, а підпунктом 3.2.8 пункту 3.2. розділу 3 кредитного договору передбачено, що у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від простроченої суми боргу, незалежно від нарахування пені, збитків та інших стягнень. 
		Відповідно до вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.  
		Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках невиконаного або неналежного зобов'язання. 
		Тобто пеня і штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. 
		З наведених норм закону випливає, що за одне й теж саме порушення умов договору: за прострочення погашення зобов'язання  погашення тіла кредиту (підпункт 3.2.2 Договору) та погашення процентів за користування грошовими коштами (підпункт 3.2.3 Договору) на позичальника покладається потрійний обов'язок: за кожний факт порушення крім пені в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення (підпункт 3.2.4 Договору ) сплатити за теж саме порушення повторно пеню в розмірі 30 відсотків річних (підпункт 3.2.7 Договору) та штраф в розмірі 30 відсотків від простроченої суми боргу (підпункт 3.2.8 Договору). 
		Встановивши зазначене місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, про те, що підпункти 3.2.7 та 3.2.8 Договору передбачають подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж саме порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України. 
		Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		Згідно ст. 215 ЦК України якщо правочин суперечить закону він може бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи.  
		Згідно ст. 217 ЦК України недійсними можуть бути визнані окремі частини договору. 
		 За таких обставин апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 213, 214 і 303 ЦПК України, встановлені місцевим судом обставини належним чином не спростував та ґрунтуючись на тих самих доказах дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних умов договору недійсними. 
		Місцевий суд, встановивши повно і всебічно обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.   
		Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.  
		 Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  
		 у х в а л и л а :  
		Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити 
		Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 22 червня 2011 року скасувати, а рішення Придніпровського суду м. Черкаси від 17 лютого 2011 року залишити без змін. 
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		  
		Головуючий   П.О. Гвоздик Судді:   Є.П. Євграфова 
		 О.І. Євтушенко В.І. Журавель  Ю.Г. Іваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...