Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 7/158-11 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2012.
Дата набрання законної сили: 06.02.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ 
		 "19" січня 2012 р. Справа № 7/158-11
		 Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу 
		 за позовом          Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій», м.Київ,
		до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», м. Київ,
		про                    визнання права власності
		 за участю представників сторін:
		від позивача: ОСОБА_1 –представник за довіреністю б/н від 27.10.2011року,
		від відповідача: ОСОБА_2 –представник за довіреністю б/н від 10.08.2011року
		 секретар судового засідання: Мельничук Л.В.
		 Обставини справи:
		17.11.2011року Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 11.11.2011року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»(далі –відповідач) про визнання права власності.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 1994 році на базі ліквідованого орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»було створене Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій», статутний фонд якого сформовано з пайових внесків співвласників колективного підприємства. До складу статутного фонду увійшли об’єкти нерухомості, а також устаткування, виробничий транспорт, засоби виробництва та інші матеріальні цінності.
		У квітні 2001року директором Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»був затверджений протокол розподілу майна КП «Димерський завод електромонтажних конструкцій», що передавалось на баланс Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро», згідно з яким на баланс ТОВ «Димерський завод електромонтажних конструкцій» передані об’єкти нерухомого майна, виробничі станки та інше обладнання на загальну суму 840095,00грн., а на баланс ТОВ «Електро»на праві володіння та користування передані об’єкти нерухомості, виробниче обладнання, станки та інше майно на загальну суму 657751,00грн.
		На балансі і у користуванні КП «Димерський завод електромонтажних конструкцій»залишилося майно на загальну суму 130164,00грн., зокрема, спірне майно. Як стверджує позивач, в наступні роки жодних рішень про передачу у власність іншим особам вказаного майна заводу загальними зборами Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»не приймалось.
		Як зазначає позивач, у 2004році у зв’язку з неправомірними діями ОСОБА_3, який був директором ТОВ «Електро»та виконуючим обов’язки директора ТОВ «Димерський завод електромонтажних конструкцій», на підставі рішення виконавчого комітету Димерської селищної ради на ім’я ТОВ «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та ТОВ «Електро»були видані свідоцтва про право власності на майно Комунального підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій». Спірне майно, зокрема 19/20 частина нерухомого майна, будівель і споруд, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, в подальшому було реалізоване на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_4
		Також, у позовній заяві позивач зазначає, що на підставі укладеної та затвердженої 07.10.2005року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області мирової угоди між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, останній набув у власність 19/20 частину майна Комунального підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій». Право власності ОСОБА_5 на іншу частину майна (у розмірі 1/20) було визнано рішеннями Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.11.2005року та від 07.08.2006року.
		Як вважає позивач, подальшими неправомірними діями ОСОБА_5 передав зазначене майно до статутного фонду новоствореного Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», за яким рішенням Постійно діючого Третейського суду при Корпорації «Богдан» від 08.07.2008року було визнано право власності та на виконання зазначеного рішення згідно ухвали господарського суду м. Києва від 11.09.2008року у справі №2/333 Комунальним підприємством «Вишгородське бюро технічної інвентаризації»зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод».
		Оскільки, як стверджує Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій», спірні об’єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Київська область, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, незаконно вибули із володіння Колективного підприємства, позивач просить суд 1) визнати за Колективним підприємством «Димерський завод електромонтажних конструкцій» право власності на об’єкти нерухомості: прохідна, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; котельня, літера «Е»; 0,6 частка приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; побутовий вагончик, літера «Л»; дворове покриття, літер «І»; огорожа, літера «1-З», розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області; 2) визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»недобросовісним набувачем майна, яке внесено до його статутного фонду; 3) зобов’язати відповідача повернути позивачеві належне йому і протиправно вилучене з його володіння та власності майно: прохідна, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; котельня, літера «Е»; 0,6 частка приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; побутовий вагончик, літера «Л»; дворове покриття, літер «І»; огорожа, літера «1-З», розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 17.11.2011року було порушено провадження у справі №7/158-11 та призначено розгляд справи на 22.12.2011року.
		У судовому засіданні 22.12.2011року представник позивача надав суду, витребувані ухвалою від 17.11.2011року документи, які були залучені судом до матеріалів справи.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 22.12.2011року на підставі клопотання позивача було продовжено строк вирішення спору у справі на п’ятнадцять днів з 19.01.2012року по 02.02.2012року та, враховуючи неподання відповідачем, витребуваних документів, розгляд справи було відкладено на 19.01.2012року. Повторно зобов’язано позивача надати суду нормативно-правове обґрунтування позовної вимоги про визнання ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод»недобросовісним набувачем спірного майна. Відповідача зобов’язано надати документально підтверджений відзив на позовну заяву.
		19.01.2012року, до початку судового засідання, через канцелярію суду від позивача надійшло письмове нормативно-правове обґрунтування позовної вимоги про визнання ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод»недобросовісним набувачем спірного майна, яке разом з доданими документами залучено судом до матеріалів справи.
		У судовому засіданні 19.01.2012року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. 
		Представник відповідача у справі, у судовому засіданні 19.01.2012року, заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав безпідставності та необґрунтованості їх заявлення, при цьому письмового відзиву на позовну заяву не надав.
		Господарським судом у судовому засіданні 19.01.2012року на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, господарський суд встановив:
		У 1994році на базі ліквідованого орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»було створене Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій», до пайового фонду якого увійшли будівлі та споруди заводу, виробниче обладнання та устаткування, які складали його цілісний майновий комплекс, розташований по вул. Дніпровській, 8, смт. Димер Вишгородського району Київської області.
		Згідно Установчого договору про створення колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій від 04.03.1994року»(а.с. 22-23) Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій»створене на базі майна ліквідованого орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій», частина якого напрацьована трудовим колективом, а частина передана і викуплена в господарство учасників. Новостворене підприємство є правонаступником ліквідованого орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій».
		У 2001році належне Колективному підприємству «Димерський завод електромонтажних конструкцій»майно було розподілене між трьома юридичними особами: Колективним підприємством «Димерський завод електромонтажних конструкцій», Товариством з обмеженою відповідальністю «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електро».
		Відповідно до Протоколу розподілу майна Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»в натуральному виразі, що передається на баланс ТОВ «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та ТОВ «Електро», затвердженого директором колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»ОСОБА_6 17.04.2001року (а.с. 27-28), на баланс ТОВ «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та ТОВ «Електро»були передані 104 об’єкти нерухомого та рухомого майна.
		На балансі і у користуванні КП «Димерський завод електромонтажних конструкцій», як вбачається з Протоколу залишилася частина майна, в тому числі котельня, приміщення ПРО (частина спірних об’єктів).
		Щодо іншої частини спірних об’єктів нерухомості, а саме: прохідної, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; туалету, літера «З»; сарай-складу, літера «И»; ангар-складу, літера «Й»; побутового вагончику, літера «Л»; дворового покриття, літер «І»; огорожі, літера «1-З», то у Протоколі розподілу майна відсутні відомості, що зазначене майно залишилось у власності Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій». 
		Не надано також позивачем жодних доказів проведення державної реєстрації права власності Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»на спірні будівлі та споруди.
		При цьому, судом досліджено, що дійсність Протоколу розподілу майна Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»була предметом розгляду спору у цивільній справі №4/2-1025 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»про визнання рішення загальних зборів та протоколу розподілу майна недійсними.
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.07.2004року, яке залишене без змін ухвалою судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 07.10.2004року, за результатами розгляду зазначеної справи в задоволенні позову в частині визнання протоколу розподілу майна недійсним відмовлено (а.с. 30-33).
		Після ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро»майно товариств (8/20 та 11/20 частини будівель і споруд заводу, що знаходиться за адресою Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8) було реалізоване з прилюдних торгів.
		Протоколом №5290034-1 проведення прилюдних торгів по реалізації майна, яке належить ТОВ «Димерський завод електромонтажних виробів», а саме 11/20 будівель і споруд заводу, що знаходяться за адресою Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, підтверджується, що за результатами проведених 29.06.2005року прилюдних торгів, їх переможцем став ОСОБА_4 (а.с. 34).
		29.06.2005року були також проведені прилюдні торги з реалізації арештованого майна, що належить ТОВ «Електро», зокрема, 8/20 будівель і споруд заводу електромонтажних конструкцій, серед яких і спірні об’єкти: прохідна (літ. А); котельна (літ. Е); склад готової продукції ПРО (літ. Ж); ангар-склад (літ. Й), що знаходяться за адресою Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8. Переможцем даних торгів, як вбачається з акту про проведені прилюдні торги від 05.07.2005року, став ОСОБА_4 (а.с. 35).
		Таким чином, ОСОБА_4 з прилюдних торгів набув у власність 19/20 частини майна ліквідованих Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро», розташованого по вул.Дніпровській, 8 в смт. Димер Вишгородського району, Київської області.
		Як вбачається з реєстраційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно («Запис 3»), 05.07.2005року за ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №3033 та №3032 від 05.07.2005року було зареєстровано право приватної власності на 19/20 будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій. (а.с. 141-144).
		В подальшому, згідно визнаної ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005року мирової угоди, яка укладена 06.10.2005року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, останній прийняв у свою власність нерухоме майно, а саме: 19/20 будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська,8, право власності ОСОБА_4 на яке підтверджується витягом від 05.07.2005року №7688101 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації». (а.с. 103-104).
		Як вбачається з реєстраційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно («Запис 4»), 22.03.2006року за ОСОБА_5 на підставі ухвали суду від 07.10.2005 року про затвердження мирової угоди було зареєстровано право приватної власності на 19/20 будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій. (а.с. 141-144).
		Однак, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 09.07.2008року ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005року було скасовано, а справу надіслано на новий розгляд у Шосткинський міськрайонний суд в іншому складі суду. (а.с. 106-107). Результатів нового розгляду даної справи в іншому складі суду сторонами не надано.
		Одночасно, судом встановлено, що рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.11.2005року за ОСОБА_5 визнано право власності на майно, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул.Дніпровська,8, а саме: підстанцію трансформаторну (літ. Г); лінію електропередач; огорожу (літ.1-З); склад-сарай (літ. И); вагончик побутовий (літ. Л); склад (літ. М); дворове покриття (літ.І) та зобов’язано КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на вказане майно (а.с. 36-38).
		Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2006року встановлено, що належне ОСОБА_5 на праві власності майно у вигляді підстанції трансформаторної (літ. Г); огорожі (літ.1-З); складу-сараю (літ. И); вагончику побутового (літ. Л); складу (літ. М); дворового покриття (літ. І) становить 1/20 частину майна заводу електромонтажних конструкцій, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8 (а.с. 40-41).
		На виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2006року, як вбачається з реєстраційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно («Запис 5»), 29.08.2006року Комунальним підприємством «Вишгородське бюро технічної інвентаризації»за ОСОБА_5 було зареєстровано право приватної власності на 1/1 будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій. (а.с. 141-144).
		При цьому, за результатами апеляційного оскарження рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.11.2005року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 24.07.2008року рішення суду першої інстанції скасовано частково; в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_10 про визнання права власності на майно та покладення на КП«Вишгородське бюро технічної інвентаризації»обов’язку реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна відмовлено повністю (а.с. 42-46).
		За результатами апеляційного оскарження рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2005року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 24.07.2008року оскаржуване рішення скасовано повністю, а заяву ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду. (а.с. 115).
		Матеріалами справи підтверджується, що згідно ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 12.04.2006року (а.с. 47-48) на нерухоме майно, в тому числі і на частину спірного майна, а саме на прохідну, літера «А»; будівлю заводу, літера «Б»; котельню, літера «Е»; приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; які розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області, було накладено заборону на їх відчуження. Заходи забезпечення позову, застосовані зазначеної ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12.04.2006року, були скасовані згідно ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 29.10.2007року (а.с.151).
		Доказів існування у 2006році арешту чи будь-яких заборон відчуження іншої частини спірного майна, а саме побутового вагончика, літера «Л»; дворового покриття, літер «І»; огорожі, літера «1-З», які розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області, сторонами не надано.
		Господарським судом досліджено, що 20.10.2006року ОСОБА_5 було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»(відповідач у справі) (а.с. 71). Тобто рішення про створення ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод»було прийнято ОСОБА_5 ще до моменту скасування судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.11.2005року, від 07.08.2006року та ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005року, які, як зазначено вище, були скасовані лише у 2008році.
		Згідно акту приймання-передачі майна до статутного фонду ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод»від 20.10.2006року (а.с. 72), ОСОБА_5 передав до статутного фонду товариства:
		-          майно –нерухоме майно: 1/20 будівель і споруд, що розташовані в Київській області, Вишгородського району, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8 (підстанція трансформаторна (літ. Г); огорожа (цифри 1-3); склад-сарай (літ. Й), вагончик побутовий (літ. Л.); склад (літ. М); дворове покриття (літ. І); що належать ОСОБА_5 на праві приватної власності згідно витягу КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації»№11671348 від 29.08.2006року.
		-          майнові права –право користування нерухомим майном –19/20 будівель і споруд, що розташовані в Київській області, Вишгородського району, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, що належать ОСОБА_5 на праві приватної власності згідно витягу КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації»№10260932 від 31.03.2006року.
		При цьому, господарський суд відхиляє твердження позивача, про те, що ОСОБА_5 неправомірно передав все спірне майно до статутного фонду відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», з наступних підстав.
		Під відчуженням майна у цивільному праві слід розуміти передачу майна у власність іншій особі. Відчуження майна пов’язане з припиненням права власності в однієї особи та виникненням права власності на майно в іншої (юридичної чи фізичної) особи за процедурами та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, наприклад, шляхом укладення та виконання договорів купівлі-продажу, застави, іпотеки, внесення майна до статутних капіталів (фондів) суб’єктів господарювання, інших цивільно-правових правочинів, які передбачають перехід права власності.
		При цьому, на спірне майно, яке вносилось ОСОБА_5 до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»(тобто, яке відчужувалось ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод») на момент його передачі згідно Акту приймання-передачі від 20.10.2006року, не існувало заборон на його відчуження чи вчинення інших дій.
		Господарський суд зазначає, що інша частина спірного майна, щодо якого ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12.04.2006року було накладено заборону відчужувати, у 2006році не передавалась ОСОБА_5 до статутного фонду відповідача, оскільки ОСОБА_5 лише вносилось майнове право –право користування даним майном, що не може вважатись відчуженням в розумінні чинного цивільного законодавства.
		В подальшому, як вбачається з рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «Богдан»від 08.07.2008року (а.с. 57-58) та ухвали господарського суду м. Києва від 11.09.2008року у справі №2/333 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»про видачу виконавчого документа (а.с. 59-61), у вересні 2007року ОСОБА_5 до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»було також передано 19/20 будівель і споруд, розташованих в Київській області, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8.
		У зв’язку з вищенаведеним, Постійно діючий третейський суд при Корпорації «Богдан»рішенням від 08.07.2008року визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»право власності на 1/20 та 19/20 будівель і споруд, що розташовані в Київській області, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, що складаються з прохідної (літера «А»), будівлі заводу (літера «Б»), складів (літера «В»), трансформаторної підстанції (літера Г»), пилорами-ангару (літера –Д»), котельні (літера «Е»), складу готової продукції ПРО (літера «Ж»), туалету (літера «З»), складу-сараю (літера «И»), нового цеху (літера «І»), деревообробного цеху (літера «Ї»), ангар-складу (літера «Й»), блоку відпочинку (літера «К»), побутового вагончику (літера «Л»), складу (літера «М»), дворового покриття (літера «І»), огорожі (цифри»1-3») та зобов’язав Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації»зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»право власності на 1/20 та 19/20 будівель і споруд, що розташовані в Київській області, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8.
		Рішення Постійно діючого третейського суду при Корпорації «Богдан»від 08.07.2008року на момент розгляду господарським судом даного спору - 19.01.2012року, є чинним, жодних доказів скасування зазначеного рішення компетентним судом сторонами не надано.
		При цьому, на підставі наказу господарського суду м. Києва, виданого згідно ухвали господарського суду м. Києва від 11.09.2008року у справі №2/333, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод» було зареєстровано право приватної власності на 1/1 будівель і споруд, що розташовані в Київській області, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, в тому числі і на спірні об’єкти нерухомого майна.
		Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання права власності на спірне майно, Колективне підприємство «Димерський завод електромонтажних конструкцій», стверджує, що спірні об’єкти були створені (збудовані) пайовиками орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій», після ліквідації якого дані будівлі і споруди перейшли у власність позивача, з власності якого дане нерухоме майно в подальшому незаконно вибуло.
		Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		Відповідно до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників. За похідними підставами право власності на річ виникає за волею попереднього власника.
		Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 ЦК України).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
		Згідно ч.4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
		При цьому, у 2001році на момент розподілу майна належного Колективному підприємству «Димерський завод електромонтажних конструкцій»між трьома юридичними особами: Колективним підприємством «Димерський завод електромонтажних конструкцій», Товариством з обмеженою відповідальністю «Димерський завод електромонтажних конструкцій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електро»діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998року №121 (далі –Інструкція).
		Згідно п. п.1.4., 1.6. Інструкції станом на 2001рік - державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об’єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.). Державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов’язковою для власників, незалежно від форми власності.
		Як передбачено п. 1.7. Інструкції, реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів власників нерухомого майна.
		Проте, позивачем не надано жодних доказів, які підтверджували б будівництво спірних об’єктів пайовиками орендного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій», та набуття останнім права власності на них; подальшої передачі саме спірних нерухомих об’єктів Колективному підприємству «Димерський завод електромонтажних конструкцій».
		Позивачем у справі не надано також доказів проведення державної реєстрації права власності на спірні будівлі та споруди, зокрема, на прохідну, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; котельню, літера «Е»; 0,6 частки приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; побутовий вагончик, літера «Л»; дворове покриття, літер «І»; огорожу, літера «1-З», які розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області. Не надано також документів, що свідчили б про користування позивачем спірними об’єктами, їх експлуатацію.
		Частиною першою статті 15 ЦК України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. 
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів (у зв’язку з їх втратою), що засвідчують належність їй такого права.
		Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
		Враховуючи неподання позивачем документів, що свідчили б про набуття ним права власності на об’єкти нерухомості: прохідна, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; котельня, літера «Е»; 0,6 частка приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; побутовий вагончик, літера «Л»; дворове покриття, літер «І»; огорожа, літера «1-З», розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області; неподання доказів недобросовісності набуття ОСОБА_4 права власності на частину спірного майна; відсутність доказів незаконного заволодіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»спірним майном, господарський суд дійшов висновку, що позивачем, в порушення ст. ст. 33-34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами свого права власності на спірне нерухоме майно. 
		Відтак, вимоги позивача про визнання за ним права власності на об’єкти нерухомості: прохідна, літера «А»; 0,03 частки будівлі заводу, літера «Б»; котельня, літера «Е»; 0,6 частка приміщення ПРО, літера «Ж»; туалет, літера «З»; сарай-склад, літера «И»; ангар-склад, літера «Й»; побутовий вагончик, літера «Л»; дворове покриття, літер «І»; огорожа, літера «1-З», розташовані по вул. Дніпровська, 8 в смт. Димер, Вишгородського району Київської області, не підлягають задоволенню через відсутність набутого позивачем права, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства.
		Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача повернути позивачеві належне йому і протиправно вилучене з його володіння та власності майно, то господарський суд зазначає наступне.
		Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		В силу ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Такі підстави повинні підтверджувати, зокрема, право власності позивача або інше суб’єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння не з його волі, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).
		Беручи до уваги недоведеність права власності Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»на спірне нерухоме майно, господарський суд вважає позовну вимогу про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»повернути позивачеві належне йому і протиправно вилучене з його володіння та власності майно безпідставною, необґрунтованою, а відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає.
		Колективним підприємством «Димерський завод електромонтажних конструкцій»заявлено також вимогу про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»недобросовісним набувачем майна, яке внесено до його статутного фонду.
		Господарський суд зазначає, що за змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст. 16 ЦК України, згідно ч. 2 якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Частина 2 ст. 20 ГК України, яка кореспондується з положенням ст. 16 ЦК України, встановлює аналогічні способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. 
		Втім, вищезазначеними нормами Цивільного та Господарського кодексів України, та нормами іншого цивільного законодавства не передбачено такого способу захисту прав, як визнання особи недобросовісним набувачем.
		Як слідує зі змісту п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року», п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 N 01-8/482 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»у випадку, якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
		Відтак, господарський суд Київської області звертає увагу, що встановлення особи недобросовісним набувачем майна має місце (є необхідним) при вирішенні спору у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння разом із встановленням існування інших підстав для задоволення позову згідно ст. 388 ЦК України, таким чином встановлення особи недобросовісним набувачем не може розглядатись як окрема позовна вимога.
		Оскільки судом встановлено, що позовна вимога про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»недобросовісним набувачем майна, яке внесено до його статутного фонду, не відповідає встановленим діючим законодавством способам захисту прав, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.
		Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»було подано заяву б/н від 22.12.2011року про застосування строків позовної давності (а.с.139).
		Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Поряд з цим, слід враховувати основні принципи застосування строку позовної давності.
		Так, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.
		Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
		Отже, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього –у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності –застосовувати позовну давність та наслідки її спливу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2010року у справі №15/318.
		Оскільки, як встановлено господарським судом вище, позивачем безпідставно та необґрунтовано заявлено позовні вимоги, господарський суд відмовляє у задоволенні позову саме у зв’язку з його недоведеністю.
		Враховуючи викладене вище, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Колективного підприємства «Димерський завод електромонтажних конструкцій»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод»про визнання права власності є необґрунтованими, недоведеними, а тому господарський суд відмовляє в задоволенні позову повністю.
		Судовий збір відповідно до ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.
		Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,- 
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		 Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
		 
			 Суддя           В.М. Антонова 
			 
				 Повне рішення складено 24.01.2012року

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...