Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-43564св11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 У Х В А Л А 
		іменем україни 
		 
		25 січня 2012 року м. Київ 
		 Колегія суддів судової палати у цивільних справах 
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		 головуючого          Горелкіної Н.А. 
		 суддів:            Євграфової Є.П.,         Журавель В.І., 
		            
		                    Євтушенко О.І.,         Іваненко Ю.Г.   
		   
		                           
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2010 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У січні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути  з відділу державної виконавчої  служби   Вінницького  
		районного управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області моральну шкоду, яку оцінила у 5000 грн. 
		Свої вимоги мотивувала тим, що в провадженні ВДВС Вінницького районного управління юстиції знаходяться на виконанні виконавчі листи №2-524/2006 року від 05.10.2006 року та №2-617/2007 від 29.11.2007 року року, видані Тиврівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів щомісячно на сина ОСОБА_6 до досягнення ним повноліття.  
		02.11.2006 року виконавчий лист №2-524/2006 року надійшов на виконання до ВДВС Вінницького районного управління юстиції і в цей день державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено її боржнику для виконання. Однак дану постанову, в порушення вимог ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» не було надіслано позивачу, як стягувачу, та не було вчинено жодних дій щодо примусового виконання рішення суду, внаслідок чого виникла заборгованість по аліментах у розмірі 6700 грн., щодо якої боржнику лише 24.07.2007 року  було направлено попередження.  
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області        29.11.2007 року зменшено розмір аліментів, що стягувались з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на сина ОСОБА_6, до 300 грн. щомісячно.  
		Позивач зазначала, що неодноразово зверталась до ВДВС Вінницького районного управління юстиції з приводу виконання рішення суду і стягнення заборгованості, однак жодних результатів це не дало.  
		Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.11.2008 року бездіяльність державного виконавця ВДВС Вінницького районного управління юстиції визнано неправомірною, однак,  безпідставним  невиконанням  рішення  суду, відділом державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції їй задано моральної шкоди, яку вона й просила стягнути на свою користь з відповідачів. 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від                       10 червня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. З ВДВС Вінницького РУЮ за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачки стягнуто 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. 
		У задоволенні решти позову відмовлено. 
		Вирішено питання про судові витрати. 
		У жовтні 2010 року ГУ Державного казначейства України звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій. 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 квітня 2011 року касаційне провадження у названій справі відкрито. 
		13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від                     20 жовтня 2011 року № 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України". 
		Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала. 
		Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від                    16 листопада 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 
		В обґрунтування касаційної скарги ГУ ДКУ посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в звязку з чим ставить питання про скасування рішення та ухвали судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.  
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Згідно із частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Судом установлено, що  відділом державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції протягом тривалого часу не вчинялось жодних дій, спрямованих на повне, своєчасне, неупереджене, примусове виконання рішень Тиврівського районного суду Вінницької області, які набули законної сили, внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті аліментів.  
		Матеріали справи також свідчать про те, що ОСОБА_3 неодноразово зверталась до відповідача з приводу примусового виконання судових рішень і стягнення заборгованості по аліментах, проте жодних результатів це не надало.  
		Факт неналежного виконання своїх обов'язків підтверджується і ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.11.2008 року, якою визнано бездіяльність державного виконавця неправомірною. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що, внаслідок бездіяльності ВДВС Вінницького РУЮ, ОСОБА_3 змушена була неодноразово, протягом 2007-2008 років, звертатися з відповідними скаргами на дії державного виконавця з приводу невиконання судових рішень .  
		 Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи та встановленими обставинами по ній.  
		Так, згідно зі ст.56 Конституції України матеріальна і моральна шкода, завдані незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. 
		Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавчу службу» та ч.2 ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», шкода, заподіяна державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. 
		Відповідачами в таких справах можуть бути відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. 
		Крім того, ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 
		Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній). 
		До суб'єктів відповідальності за цією нормою належать створені відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи посадові або службові особи вказаних державних органів. 
		Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України. 
		Постановлюючи рішення про стягнення на користь позивачки компенсації моральної шкоди в розмірі 2000 грн., суди виходили із того, що ухвалою  Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.11.2008 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Вінницького районного управління юстиції по виконавчому провадженню за виконавчими листами №2-524/2006 року від 05.10.2006 року та №2-617/2007 від 29.11.2007 року, виданими Тиврівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів. 
		Дане судове рішення набрало чинності і факти, встановлені цим рішенням, є преюдиційними. 
		Розмір моральної шкоди також є співвмірним, виходячи з того, що на утриманні позивача перебуває малолітній син ОСОБА_6, який хворіє на уроджену аномалію головного мозку, змішаний тетрапарез з переважним ураженням ніг, має затримку речового розвитку, симптоматичну епілепсію, є інвалідом 2-ої групи. 
		Виписки з історії хвороби (а.с. 15-17) та чеки на ліки (а.с. 18-25) підтверджують той факт, що дитина потребує постійного догляду та лікування. 
		Разом з тим, заборгованість ОСОБА_4 по аліментах, станом на 2008 рік, становила 7085 грн. 
		Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року (із наступними змінами і доповненнями) передбачено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, при встановленні факту заподіяння моральної шкоди бездіяльністю органу місцевого самоврядування або його посадовими особами при здійсненні своїх повноважень, моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави або органів місцевого самоврядування. 
		З урахуванням обсягу моральних страждань ОСОБА_3, інтенсивності та довготривалості моральних страждань, конкретних обставин по справі, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди позивачці за рахунок ГУ Державного казначейства України у Вінницькій області. 
		Згідно з правилами частини першої статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Доводи касаційної скарги про порушення судами цих норм права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до необхідності переоцінки фактичних обставин справи, які відрізняються від зробленої судом.  
		Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених ст.ст.338,339 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається. 
		     Керуючись ст. ст.336,337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		   у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства Украйни у Вінницькій області відхилити. 
		Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2010 року залишити без змін.  
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		  Головуючий                    Н.А. Горелкіна 
		         
		      Судді:                          Є.П. Євграфова  
		                                      О.І. Євтушенко  
		                            
		                                    В.І. Журавель  
		                           
		                              Ю.Г. Іваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...