Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/4 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2012.
Дата набрання законної сили: 19.04.2012
Результат оскарження 19.04.2012 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		16.02.12 
		УКРАЇНА
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		Чернігівської області
		14000 , м. Чернігів тел. 77-44-62
		проспект Миру, 20
		Іменем України
		РІШЕННЯ
		„14" лютого 2012 р. справа № 5028/11/4/2012
		 Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроресурси", вул. Дніпровська, 34, м. Чернігів, 14010
		Відповідач: Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області, вул. І.Франка, 4а, м. Чернігів, 14021
		Предмет спору: про визнання недійсними нікчемних умов договору 
		 Суддя Ю.М. Бобров
		Представники сторін:
		Представник позивача: ОСОБА_1., довіреність № б/н від 11.01.2010 р.
		Представник відповідача: ОСОБА_2. - провідний юрисконсульт, довіреність № 16/1-2268 від 06.10.2011р. 
		 
			 Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроресурси" подано позов до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області про визнання недійсними нікчемних умов укладеного сторонами договору № 112/1327 від 29.09.2011р.
			Розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувались перерви.
			Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та їх обґрунтування, викладені у позовній заяві.
			У позовній заяві позивач, посилаючись на ст. 230 ЦК України, вказує на те, що є підстави вважати, що оспорюваний договір є правочином, який вчинено під впливом оману.
			На думку позивача, відповідач фактично займається підприємницькою діяльністю у сфері надання охоронних послуг і, з врахуванням навязування ним дискримінаційно-несправедливих умов договорів на надання охоронних послуг, дії посадових осіб відповідача мають ознаки зловживання монопольним становищем на ринку надання охоронних послуг.
			Позивач вважає, що оспорювані ним пункти договору містять нікчемні умови господарського зобовязання за договором, які самостійно і в поєднанні з іншими умовами зобовязань порушують права та законні інтереси позивача, тому можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених положеннями ст. 207 Господарського кодексу України.
			Позивач просить суд: визнати повністю недійсними пункти 3.1, 4.2.6, 4.2.8, 6.1, 7.2, 8.4, 12.2 договору; в порядку ст. 90 ГПК України винести окрему ухвалу з приводу порушення законності посадовими особами Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області; надіслати до органів прокуратури повідомлення з приводу порушення законності посадовими особами Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області.
			Відповідач у письмових запереченнях проти позовної заяви (а.с. 38) заперечує проти позову в повному обсязі заявлених позовних вимог, оскільки вважає позовні вимоги ТОВ „Украгроресурси” необґрунтованими.
			У запереченнях представник відповідача, посилаючись на рішення Вищого арбітражного суду України від 07-10.10.1997р. по справі № 5/44 та постанову ВАСУ від 06.04.1998р. по справі № 04-1/1-10/122, вказує на те, що Державна служба охорони при УМВС України не являється підприємцем, не веде підприємницьку діяльність, держава регулює її діяльність, тому виходячи із змісту ст. 2 ЗУ „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” цей Закон не може застосовуватися до відносин, в яких бере участь Державна служба охорони при УМВС України.
			Крім того, у запереченнях представник відповідача, зокрема, зазначає, що укладений між сторонами договір відповідає всім умовам Цивільного та Господарського кодексів України. З 26.01.2012р. наказом УДСО при УМВС України в Чернігівській області охорону обєкту припинено, а договір № 112/1327 від 29.09.2011р. розірвано.
			В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позов з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позовної заяви.
			Ухвалою суду від 09.02.2012р. (а.с. 133) судом відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді. 
			Після перерви, оголошеної судом в судовому засіданні 09.02.2012р. для вирішення в нарадій кімнаті питання про відвід судді, представником позивача було заявлено наступне клопотання про відвід судді, яке судом було відхилено без винесення ухвали як окремого процесуального документа, розгляд справи продовжено.
			Розглянувши подані матеріали, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ наступне.
			Між Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області „Виконавцем” в особі заступника начальника управління начальника ВТС УДСО ОСОБА_3., діючого на підставі довіреності № 16/2692 від 15.09.2010р., з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Украгроресурси” „Замовником” в особі директора Шерстюк Н.А., що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, 29 вересня 2011 року було укладено договір № 112/1327 на централізоване спостереження за станом сигналізації з реагуванням групи затримання на відповідні сигнали з фіксованою місячною оплатою за послуги охорони складського приміщення товариства з обмеженою відповідальністю „Украгроресурси” за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17) (далі Договір).
			Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
			Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
			Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін й погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
			Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
			За своєю правовою природою, укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, визначення якого містить ч. 1 ст. 901 ЦК України.
			Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
			В п. 1 розяснення президії вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 вказується, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
			У п. 13 Розяснення вказується, що під оманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
			В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом оману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою оману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
			Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом оману.
			Вказуючи у позовній заяві на те, що є підстави вважати, що Договір, у відповідності з положеннями ст. 230 ЦК України, є правочином, який вчинено під впливом оману, позивач не вказує які саме відомості, які не відповідали дійсності та обставини, які вплинули на вчинення Договору (правочину) і мають істотні значення для нього, умисно замовчувалися відповідачем при укладенні і підписанні Договору представником позивача.
			Крім того, в резолютивній частині позовної заяви відсутня вимога позивача про визнання недійсними Договору на підставі ст. 230 ЦК України.
			Щодо посилання позивача на те, що відповідач займається підприємницькою діяльністю і його діяльність є комерційною, а також щодо монопольного становища відповідача на ринку з надання охоронних послуг, то суд звертає увагу позивача на наступне.
			Згідно до п. 1.1 Положення про Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області, затвердженого наказом Департаменту ДСО при МВС України від 05.08.2008р. № 162 (а.с. 33), Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області (далі УДСО), відповідно до абзацу пятого пункту 9 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993р. № 615, є державною установою, що проводить некомерційну (без мети одержання прибутку) господарську діяльність та підпорядковується і входить до сфери управління Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.
			Відповідно до п. 5.1 Положення про УДСО Управління здійснює некомерційну господарську діяльність у порядку, встановленому законодавчими, підзаконними актами, а також нормативними актами Департаменту.
			Посилання позивача на ухвалу Конституційного Суду України від 17.05.2005р. у справі № 4-уп/2005 суд не бере до уваги, оскільки цією ухвалою конституційне провадження у цій справі було припинено.
			Згідно ч. 1 ст. 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р. № 2210-III та п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. № 3659-ХІ визначення субєктів господарювання такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень) належить органам Антимонопольного комітету України.
			Такого рішення (розпорядження) органу Антимонопольного комітету України щодо відповідача позивачем суду не надано.
			Крім того, це питання було предметом дослідження у справах, розглянутих Вищим арбітражним судом України, копії рішень по яких представником відповідача додано до заперечення проти позовної заяви (а.с. 42-43).
			Відповідно до ст. 16 ЦК України (аналогічні положення містяться у ст. 20 ГК України), кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
			Способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
			При цьому, ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.
			Так, цими вимогами є, зокрема:
			1)зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
			2)особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
			3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
			4)правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
			5)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
			Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
			Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
			Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
			У п.20 листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” зазначено, що наслідком нікчемності правочину є, зокрема, відсутність у його сторін обовязку виконувати умови такого правочину, навіть якщо він не визнавався судом недійсним. Однак у ряді випадків потреба у визнанні судом нікчемного правочину недійсним може виникати, якщо сторони нікчемного правочину виконали його умови повністю або у певній частині.
			У таких випадках суд своїм рішенням може, визнавши нікчемний правочин недійсним, визначити (з урахуванням змісту позовних вимог) правові наслідки такої недійсності, як от зобовязати передати певне майно, або звільнити приміщення, або ж стягнути кошти, зобовязати державний орган скасувати реєстрацію правочину тощо.
			Отже, у листі ВАСУ робить висновок, що позовні заяви про визнання нікчемних правочинів недійсними приймаються і розглядаються господарськими судами на загальних підставах.
			Згідно ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або у поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
			виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязальну сторону певних обовязків;
			допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
			вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
			За загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК України).
			Як вказувалося вище, Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
			Частиною 1 ст. 907 ЦК України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, у порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
			В Договорі сторони передбачили можливість розірвання Договору в односторонньому порядку, встановили порядок та підстави одностороннього розірвання Договору.
			У п. 12.1 Договору сторони передбачили (домовилися), що кожна із Сторін може достроково розірвати цей Договір, попередивши про це у письмовій формі іншу сторону не пізніше, ніж за 15 діб до дати розірвання.
			У п.п. 3.1, 4.2.8 Договору сторони передбачили підстави одностороннього розірвання Договору за ініціативою Виконавця, а у п.12.2 підстави та порядок дострокового припинення Виконавцем дії Договору.
			Отже, п.п. 3.1, 4.2.8, 12.2 не протирічать приписам (нормі) ч. 1 ст. 907 ЦК України.
			Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 907 ЦК України порядок і наслідки розірвання Договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
			Отже, п. 4.2.6 Договору не протирічить вказаній нормі закону.
			Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. 
			Судячи зі змісту цієї норми, договором про надання послуг може бути передбачено положення, відповідно до якого відшкодування збитків замовнику може проводитись не в повному обсязі. Отже, сторони вправі передбачити інший порядок відшкодування.
			Тобто відшкодування Виконавцем Замовнику збитків в сумі не більше трьох місячних оплат по Договору, що Сторони передбачили в п. 6.1 Договору, не суперечить вищенаведеній нормі закону.
			У п. 6.1 Договору Сторони визначили, що розмір збитків має бути підтверджений відповідними документами і розрахунками вартості викрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, складеними за участю „Виконавця” та звіреними з бухгалтерськими даними „Замовника”.
			Тому розмір збитків, визначених „Замовником” самостійно, без уповноважених представників „Виконавця”, при відсутності письмового повідомлення „Замовника” (вручається під розписку), про час визначення „Замовником” розмірів збитків та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, цілком правомірно звільняє „Виконавця” від відповідальності за збитки, що Сторони і передбачили у п. 7.2 Договору.
			Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
			Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.
			Отже, ЦК України дає визначення традиційним різновидам неустойки штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф може, по суті, встановлюватися за будь-яке порушення зобовязання, в той час як пеня на випадок прострочення виконання зобовязань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обовязків боржника.
			З огляду на викладене вище, суд вважає, що положення 8.4 Договору також не протирічать чинному законодавству.
			Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що зміст Договору відповідає вимогам закону.
			Звертає на увагу і те, що умови Договору сторонами виконувалися. Зокрема позивачем було сплачено передбачену договором вартість охоронних послуг за весь час фактичного їх надання (а.с. 47-49).
			Як вказувалося вище, у п. 4.2.8 Договору Сторони передбачили право „Виконавця” розірвати в односторонньому порядку цей Договір письмово повідомивши „Замовника” у випадках, передбачених цим Договором, а також у разі якщо, зокрема, існують чинні судові рішення (рішення, ухвала, постанова), господарські договори, а також інші документи, що одночасно надають повноваження декільком фізичним особам та/або субєктам господарювання на використання майна, що охороняється.
			Як свідчать матеріали справи, УДСО при УМВС України в Чернігівській області 07.12.2011р. з письмовим клопотанням звернувся ОСОБА_4. (а.с. 90), в якому повідомив про те, що він є власником нерухомого майна (приміщення складу), розташованого за адресою: АДРЕСА_1
			У клопотанні ОСОБА_4. повідомляє, що 18.10.2011р. ним було виявлено, що на вхідних дверях приміщень визначеного обєкта без його дозволу, невідомими особами були замінені замки та весь обєкт, незрозуміло з яких підстав, взятий під охорону (сигналізацію) ВДСО при УМВС України в Чернігівській області. На даний час, у звязку з вищевказаними незаконними діями невідомих йому осіб, він не має можливості користуватися, належним йому на праві власності, нерухомим майном.
			ОСОБА_4. просив у клопотання повідомити йому з ким, з якого часу та на якій підставі, було укладено договір з ВДСО при УМВС України в Чернігівській області про взяття вищезазначеного обєкта нерухомого майна під охорону (сигналізацію) та зняти охорону (сигналізацію) з належного йому вищевказаного обєкта нерухомого майна.
			На це клопотання відповідачем було надано письмову відповідь від 15.12.2011р. (а.с.89), в якій повідомлялося, що між УДСО при УМВС України в Чернігівській області та ТОВ „Украгроресурси” 29.09.2011р. було укладено Договір на охорону складського приміщення за адресою: АДРЕСА_1 даний Договір укладався на підставі Договору оренди нерухомого майна (складського приміщення) від 01.05.2009р. між ТОВ „Агроінвестсервіс” та ТОВ „Украгроресурси”.
			Разом з тим, відповідачем було направлено директору ТОВ „Украгроресурси” Шерстюк Н.А. листа від 15.12.2011р. вих. 16/2846 (а.с. 87), в якому було запропоновано надати пояснення щодо ситуації, яка склалася, шляхом письмової відповіді та переговорів у строк до 29.12.2011р.
			В цьому листі повідомлялося позивача, що вразі ненадання відповіді та підтверджуючих документів на право власності складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1, орендодавця, з яким у позивача укладений Договір оренди від 01.06.2009р., враховуючи п. 4.2.8 Договору на охорону складського приміщення, УДСО при УМВС України в Чернігівській області розриває з ТОВ „Украгроресурси” даний Договір 30.12.2011р.
			Цей лист було отримано 05.01.2012р. представником ТОВ „Украгроресурси” за довіреністю ОСОБА_5. (а.с. 85).
			Оскільки витребуваних в листі від 15.12.2011р. вих. 16/2846 документів ТОВ „Украгроресурси” надано не було, відповідачем листом від 10.01.2012р. вих. 16/1-57 (а.с. 78), враховуючи п.12.1 Договору, було повідомлено позивача про розірвання Договору з 26.01.2012р.
			За наказом від 26.01.2012р. № 205д (а.с. 46) охорону обєкту було припинено з 26.01.2012р.
			Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.
			Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у позові в частині визнання недійсними нікчемних умов Договору.
			Згідно ч. 1 ст. 90 ГПК України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.
			Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.
			Оскільки при вирішенні спору у цій справі судом не виявлено порушення законності або недоліків в діяльності УДСО при УМВС України в Чернігівській області, порушень у діяльності працівників відповідача законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, в іншій частині позовних вимог позов також задоволенню не підлягає.
			Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
			Керуючись ст. ст. 33, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
			ВИРІШИВ:
			 У позові відмовити повністю.
			 
			В судовому засіданні 14.02.2012 р., на підставі ст. 85 ГПК України, оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
			 
			 
			Суддя Ю.М. Бобров 
			 
				 Повне рішення складено 16.02.2012 р.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...