Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5002-23/6355-2010 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			"14" лютого 2012 р. Справа № 5002-23/6355-2010 
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			 
			Мирошниченка С.В. (головуючий), 
			Прокопанич Г.К.,  
			Хрипуна О.О. 
			розглянув касаційну скаргуПрокуратури Автономної Республіки Крим в інтересах Національної академії аграрних наук України 
			на постановувід 21.03.2011

Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 5002-23/6355-2010 
			господарського судуАвтономної Республіки Крим 
			за позовомНаціонального інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук 
			доДержавного підприємства "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач", 
			Дочірнього підприємства "Магарач", 
			ОСОБА_1 (Естонія) 
			за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:Державного департаменту інтелектуальної власності 
				провизнання недійсними договорів  
					 
				
				Судове засідання проведено за участю представників:
			
			позивача  не зяв.,
			Державного підприємства "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач" не зяв.,
			Дочірнього підприємства "Магарач" не зяв.,
			ОСОБА_1 ОСОБА_2,
			Державного департаменту інтелектуальної власності Постоялкіної О.В.,
			Національної академії аграрних наук України не зяв.,
			Прокуратури Савицької О.В.
			 ВСТАНОВИВ:
			 У грудні 2010 року Національний інститут винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук звернувся з позовом до Державного підприємства "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач", Дочірнього підприємства "Магарач", ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державного департаменту інтелектуальної власності про визнання недійсними договору від 08.12.2003 № 14090 про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 14090 від 12.11.1999, укладеного Державним підприємством "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач" та Дочірнім підприємством "Магарач", та договору від 27.12.2005 № 14090 про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 14090 від 12.11.1999, укладеного Дочірнім підприємством "Магарач" та ОСОБА_1.
			Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2011 (суддя Доброрез І.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2011 (колегія суддів у складі: суддя Фенько Т.П. головуючий, судді Проценко О.І., Ткаченко М.І.), у позові відмовлено. 
			У касаційній скарзі, поданій до Вищого господарського суду Прокуратура Автономної Республіки Крим просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 18.01.2011, постанову апеляційного суду від 21.03.2011 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
			Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
			Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
			Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 18.08.2003 Інститутом винограду і вина "Магарач" (правовласник), правонаступником якого є позивач, та Агрофірмою "Магарач" Інституту винограду і вина "Магарач" (правонаступник) був укладений договір № 2716, яким передано право власності на знак для товарів і послуг "МАГАРАЧ" за свідоцтвом України № 14090 Агрофірмі "Магарач" Інституту винограду і вина "Магарач".
			На підставі рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 13.10.2003 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг внесено відомості про передачу права власності на знак відносно товарів класу 33, на які зареєстровано знак за свідоцтвом України № 14090, Агрофірмі "Магарач" Інституту винограду і вина "Магарач" Української Академії аграрних наук за реєстраційним номером 2235 від 17.11.2003.
			08.12.2003 Агрофірмою "Магарач" Інституту винограду і вина "Магарач" Української Академії аграрних наук (правовласник) та Дочірнім підприємством "Магарач" (правонаступник) укладено договір № 14090 про передачу права власності на знак для товарів і послуг "МАГАРАЧ" за свідоцтвом № 14090, за умовами якого право власності на знак для товарів і послуг "МАГАРАЧ" передано Дочірньому підприємству "Магарач".
			Згідно з договором від 27.12.2005 № 14090 Дочірнім підприємством "Магарач" передано право власності на зазначений знак ОСОБА_1.
			Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорювані договори укладені з порушенням п. 7 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
			Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що перехід права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 14090 від 12.11.1999 відбувся з дотриманням вимог чинного законодавства. Зазначені дії сторін відповідають приписам ст.ст. 422, 427 ЦК України, що передбачають можливість передачі майнових прав інтелектуальної власності на підставі договору, який передбачає умови такої передачі. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що укладені відповідачами оспорювані договори взагалі не порушують прав позивача.
			Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
			Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
			З урахуванням викладеного, твердження суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані договори взагалі не порушують прав позивача, оскільки він не є стороною оспорюваних договорів, не ґрунтується на вимогах закону.
			Оскаржуючи судові рішення, прокурор посилається на те, що договір від 08.12.2003 укладений з порушенням інтересів держави, оскільки знак для товарів і послуг "МАГАРАЧ" є державним майном і відповідач-1 не мав права передавати його ДП "Магарач" безоплатно.
			Так, скаржник вказує на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 № 1089 Національний інститут винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук та Державне підприємство "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач" входять до складу Української академії аграрних наук. Згідно з Статутом позивача він є державною установою, яка заснована на державній власності, майно закріплене за нею Академією аграрних наук, яка є органом управління державним майном, належним їй на праві оперативного управління. Майнові активи інституту можуть бути відчужені лише за рішенням Академії у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
			У результаті укладення відповідачем-1 та відповідачем-2 договору від 08.12.2003 здійснено відчуження знака для товарів і послуг "МАГАРАЧ" з державної власності у приватну.
			Таким чином, на думку скаржника, у результаті здійснення такого правочину порушено інтереси держави, так як цей договір суперечить встановленій Статутом меті діяльності відповідача-1 як державного підприємства, створеного для задоволення інтересів позивача як наукової установи та є таким, що здійснений з перевищенням повноважень цього підприємства щодо розпорядження державним майном.
			Наведені обставини справи судами попередніх інстанцій не досліджувалися, тоді як для правильного вирішення спору у даній справі судам необхідно було встановити, чи мав право відповідач-1 відповідно до його установчих документів, які діяли на момент укладення договору від 08.12.2003, передавати будь-кому право власності на знак "МАГАРАЧ" без погодження таких дій з позивачем.
			Крім того, прокурор, посилаючись на невідповідність укладеного договору від 08.12.2003 інтересам держави та встановленим цілям діяльності відповідача-1, просить визнати його недійсним на підставі ст.ст. 49, 40 ЦК УРСР.
			У звязку з цим, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
			Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; отже, судам належало зясувати наявність підстав недійсності угоди за Цивільним кодексом Української РСР. 
			Крім того, обґрунтовуючи вимоги в частині визнання недійсним договору від 27.12.2005, скаржник посилається на те, що він був спрямований на незаконне заволодіння державним майном, та має бути визнаний недійсним на підставі ст. 228 ЦК України.
			За змістом частини 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним - вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею має бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. 
			Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.
			Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмета позову.
			Відповідно до частини 7 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. 
			Так, суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на твердження позивача про те, що передача у 2003 році відповідачу-1 права власності на знак "МАГАРАЧ" за свідоцтвом № 14090 дочірньому підприємству "Магарач" та подальша передача знака у 2005 році компанії ОСОБА_1, тобто особі, яка не виготовляє переданий їй за свідоцтвом товар та не знаходиться на території АР Крим, є причиною введення в оману споживачів щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. 
			Таким чином, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. 
			У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, зясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права. 
			Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
			ПОСТАНОВИВ:
			Касаційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим в інтересах Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
			Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2011 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2011 у справі № 5002-23/6355-2010 скасувати.
			Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
			 
				 Суддя С. Мирошниченко 
				 
					 Суддя Г. Прокопанич
					 
						 Суддя О. Хрипун

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...