Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-729/11 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2012.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 1-729/11 
		Провадження № 1/308/22/2012
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 м. Луцьк 08 лютого 2012 року 
		Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням: 
		судді - Борнос А.В.,
		за участю секретаря - Ющак О.А.,
		прокурора - Воробія О.П.,
		захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
		розглянувши у судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Шклінь-1 Горохівського району Волинської області, українця, гр.України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, працюючого на посаді ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», депутата Волинської обласної ради шостого скликання, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
		-за ст.ст. 365 ч.3, 27 ч.3, 191 ч.4 КК України, 
		 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Луцька Волинської області, українця, гр.України, з вищою освітою, одруженого, працюючого на посаді радника ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», депутата Луцької міської ради шостого скликання, мешканця АДРЕСА_2, раніше не судимого,
		-за ст.ст. 27 ч.2, 191 ч.4, 358 ч.1, 358 ч.3 КК України, 
		 В С Т А Н О В И В 
		 Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, працюючи на посаді ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», будучи службовою особою, перевищуючи надані йому повноваження, в порушення вимог «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», дав завідомо незаконну вказівку своїм підлеглим ОСОБА_5, ОСОБА_4, отримані 30.09.2009 року у ДВС Любомльського РУЮ транспортні засоби - «Форд-Мондео», 1995 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1993 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1995 р.в., «Фольксваген Т4», 1997 р.в., «Форд-Транзит», 1993 р.в., «Ровер», 1996 р.в., «Пежо-405», 1991 р.в., для використання поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, на прихід та баланс підприємства не ставити, в органах МРЕВ не реєструвати, на цілі, для яких вони призначені, не використовувати, а реалізувати, що останні в силу службової залежності і виконали.
		Внаслідок зазначених дій ОСОБА_3, належні державі транспорті засоби загальною вартістю 50587,64 грн. були розтрачені, у зв»язку з чим в дохід держави не було сплачено обов»язкових митних платежів в сумі 195617,5 грн., а всього завдано збитків на суму 246205,14 грн., що в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром, та не перерахуванням їх до державного бюджету, заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним державним інтересам. 
		Він же, влітку 2010 року, з метою власного збагачення, шляхом зловживання своїм службовим становищем, маючи на меті вчинити розкрадання державного майна, домовився з радником ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна»- ОСОБА_4 реалізувати вказані транспорті засоби, відчуживши їх без сплати мита та інших податків та зборів, а отримані кошти розділити між собою.
		На виконання вказаної домовленості, ОСОБА_4, перебуваючи на посаді радника ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», в липні 2010 року знайшов ПП ОСОБА_6, що займався розбиранням автомобілів на запчастини та їх подальшою реалізацією, запропонувавши придбати передані інституту автомобілі, на що останній погодився. З цією метою, 16.08.2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі транспортних засобів - Форд-Мондео», 1995 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1993 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1995 р.в., «Фольксваген Т4», 1997 р.в., «Форд-Транзит», 1993 р.в., який був завірений підписом ОСОБА_3 та відтиском мокрої печатки Луцького інституту розвитку людини університету «Україна».
		Крім того, ОСОБА_4, на виконання незаконних вказівок ОСОБА_3, склав акт приймання-передачі вищевказаних транспортних засобів, в якому вказав, що представник Луцького інституту розвитку людини університету «Україна»в особі ОСОБА_5 передав, а підприємець ОСОБА_6 прийняв транспортні засоби, а в графі «передав ОСОБА_5»поставив свій підпис замість останнього. Підроблений акт приймання-передачі ОСОБА_4 передав ОСОБА_6, використавши його для передачі підприємцю транспортних засобів, що перебували на території інституту. 
		Після цього ОСОБА_4 реалізував вказані транспортні засоби за договором купівлі-продажу від 16.08.2010 року ПП ОСОБА_6, кошти фактично отримані від реалізації в сумі 32000 грн. в касу навчального закладу не вніс, а разом з ОСОБА_3 привласнили та витратили на власні потреби.
		Внаслідок таких незаконних дій ОСОБА_3, ОСОБА_4, належні державі транспорті засоби загальною вартістю 50587,64 грн. були розтрачені, у зв»язку з чим в дохід держави не було сплачено обов»язкових митних платежів в сумі 195617,5 грн., а всього завдано збитків на суму 246205,14 грн., що в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром. 
		В судовому засіданні захисники підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_2, ОСОБА_1, кожен зокрема, заявили клопотання про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування, так як досудове слідство по справі проведено з істотним порушенням кримінально-процесуальних норм, неповнота та неправильність досудового слідства не може бути усунута в ході судового слідства, оскільки пред»явлене підсудним, кожному зокрема, обвинувачення, з врахуванням такої неповноти та неправильності, є неконкретним та суперечливим, що унеможливлює прийняття законного процесуального рішення у справі. 
		Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши думку учасників судового розгляду, зокрема, прокурора, який вважає, що у справі слід прийняти обвинувальний вирок, давши оцінку доказам, дослідженим в судовому засіданні, думку захисників та підсудних, які, кожен зокрема, вважають, що справу слід направити на додаткове розслідування, суд прийшов до висновку про необхідність направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, оскільки ця неповнота та неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
		У відповідності до ст.281 КПК України справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства лише у тому випадку, коли така неповнота та неправильність не може бути усунута в ході судового слідства.
		Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування»від 11.02.2005 р. №2 досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст.ст.22, 64 КПК України не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді. 
		В результаті судового слідства у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.3, 191 ч.4, 365 ч.3 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.2, 191 ч.4, 358 ч.1, 358 ч.3 КК України, була встановлена така неповнота та неправильність досудового слідства, яка унеможливлює постановлення вироку та, з врахуванням неконкретно пред»явленого обвинувачення, не може бути усунута в судовому засіданні. 
		В силу ст.132 КПК України у постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено хто склав постанову, час і місце її складання, назву справи, прізвище, ім»я та по батькові обвинуваченого, день, місяць і рік його народження, злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачено цей злочин. Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.
		На думку суду, пред»явлене обвинувачення підсудним ОСОБА_3, ОСОБА_4 по кожному із інкримінованих злочинів є неконкретним, суперечливим, що в свою чергу порушує їх право на захист. При пред»явленні обвинувачення підсудним по кожному із інкримінованих злочинів органом досудового слідства фактично повністю переписано фабулу обвинувачення, пред»явленого підсудним за ст.191 КК України, при цьому не конкретизована роль і участь у скоєнні ними дій, які слідством інкримінуються як злочинні, не вказано які конкретно дії ставляться їм у вину. 
		Перш за все вкрай неконкретним є обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні службового злочину, передбаченого ст.365 ч.3 КК України.
		Дії, що інкриміновані органом досудового слідства підсудному ОСОБА_3 за ст.365 КК України, віднесені до загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності. 
		Перевищення службових повноважень визнається злочином перш за все з огляду на те, що хоча службова особа й здійснює ті чи інші службові дії, однак ці дії не тільки не входять до її компетенції, але і явно виходять за межі наданих винному повноважень. Саме в цьому полягає відмінність злочину, передбаченого ст.365 КК України від службового зловживання, за яким діяння хоча й суперечить інтересам служби, однак вчиняється у межах наданих службовій особі повноважень. Тому, злочинне використання службовою особою свого службового становища у межах наданих їй повноважень не може кваліфікуватись за ст.365 КК України і тягне за собою відповідальність за інші службові злочини. Для вирішення питання про те, чи входять вчинені службовою особою дії за межі тих прав і повноважень, які надані їй за службою, необхідно з»ясувати, яким нормативним актом вони регулюються і які конкретно положення були порушені діями винного у певному випадку. 
		Обов»язковою ознакою об»єктивної сторони злочину, передбаченого ст.365 КК України, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб або ж якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
		Згідно п.4 примітки до ст.364 КК України, коли шкода полягає в заподіянні матеріальних збитків, то настання тяжких наслідків визнається тоді, коли сума таких збитків у двісті п»ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на момент вчинення особою злочину. Саме заподіяння такої шкоди є одним із критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних (службових) проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить про наявність такого злочину, то її відсутність дає підстави розглядати вчинене як незакінчений службовий злочин (за наявності прямого умислу на заподіяння такої шкоди), або як дисциплінарний проступок.
		При пред»явленні обвинувачення підсудному ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.365 ч.3 КК України, органом досудового слідства не встановлено, яким конкретно нормативним актом регулюється обсяг повноважень ректора Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», які саме положення цього акта були порушені діями винного у конкретному випадку, який характер вчинюваних ним дій, що виразилось у перевищенні влади та службових повноважень. Вказане безпосередньо впливає на правильність кваліфікації дій підсудного за вчинення службового злочину. При зміні обвинувачення у суді (постанова від 1.02.2012 року) вказана неповнота та неправильність досудового слідства усунені не були. Таким чином, суду неможливо зробити висновок про те, чи перевищував підсудний надану йому владу та службові повноваження, що йому інкримінується, або ж чи зловживав наданими йому правами. Окрім того, дії підсудного ОСОБА_3 за ст.365 КК України кваліфіковані за кваліфікуючою ознакою спричинення тяжких наслідків охоронюваним державним інтересам, оскільки, на думку органу досудового слідства, внаслідок перевищення ним влади та службових повноважень, транспортні засоби загальною вартістю в сумі 50587,64 були розтрачені, у зв»язку з чим в дохід держави не було сплачено обов»язкових митних платежів в сумі 195617,50 грн., а всього було завдано збитків на суму 246205, 14 грн., що в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, тобто є великим розміром, та не перерахуванням їх до державного бюджету, заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним державним інтересам. 
		Однак органом досудового слідства не було встановлено обов»язкового причинного зв»язку між допущеним службовою особою порушенням службових обов»язків та наслідками, що настали, зокрема, не встановлено, які обов»язки були ним порушені, чи передувало це порушення настанню істотної шкоди або тяжких наслідків, чи створювало воно реальну можливість настання цих наслідків і чи викликало неминучість її настання у даному конкретному випадку. 
		Окрім того, дії підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_3 органом досудового слідства, кваліфіковані і за ст.ст.27 ч.4, 191 ч.4 КК України, як розтрата чужого майна, яке перебувало у їх віданні, за кваліфікуючими ознаками вчинення таких дій шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб та у великих розмірах. При цьому фабулу даного обвинувачення аналогічно викладено, що і пред»явлене обвинувачення ОСОБА_3 за ст.365 ч.3 КК України, зокрема у перевищенні влади і службових повноважень, що повністю суперечить одне одному. 
		Суб»єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем може бути лише службова особа. При цьому розтрата це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене особі чи перебувало у її віданні. Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна. Зловживання службовим становищем, як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна. 
		Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності»від 6.11.2009 року №10 вбачається, що предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало у її законному віданні, тобто таке майно, яке знаходилось у неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки, використання або зберігання. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті на користь інших осіб. 
		При пред»явленні обвинувачення ОСОБА_4 за вказаною статтею органом досудового слідства не встановлено, чи був останній службовою особою, при цьому не взято до уваги «Положення про роботу радника ректора»№13/1 від 13.04.2009 р., згідно якого радник ректора у своїй роботі безпосередньо підпорядковується ректору інституту, на нього не покладаються організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов»язки, таким чином не є службовою особою. Не здобуто доказів того, що транспортні засоби, які передані для потреб інституту, перебували у його безпосередньому віданні. Органом досудового слідства фактично не встановлено особу, у віданні якої перебували транспортні засоби, що передавались для потреб інституту, не дано належної оцінки діям цієї особи. 
		Що стосується розміру завданих збитків, як при перевищенні влади (ст.365 КК України, що ікримінована ОСОБА_3), так і при розтраті чужого майна (ст.191 ч.4 КК України, що інкримінована обом підсудним), то при визначенні загальної вартості транспортних засобів органом досудового слідства взято до уваги виконавчі провадження акти оцінки (звіти про вартість) кожного із транспортних засобів. Однак, як вбачається із виконавчих проваджень №426, 419, 489, 866, 726, 691, 162 акти оцінки по транспортних засобах проводились ще у період з 2005 р. по 2008 р., у деяких із них наявні акти переоцінки, однак наявна у них сума не співставна із сумою, що визначена у звітах про оцінку. Окрім того, зазначені акти викладені у стислій формі, що унеможливлює визначити комплектність, пробіг та загальний стан транспортних засобів. З пояснень експертів оцінювачів, допитаних в судовому засіданні, вбачається, що строк дії даних звітів про вартість становить 6 місяців, після чого повинна проводитись переоцінка.
		Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності»від 6.11.2009 року №10 вбачається, що розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яке виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.
		З метою визначення реальної вартості транспортних засобів, на момент вчинення злочину, судом було призначено судову автотоварознавчу експертизу, однак до суду надійшло повідомлення №8054 про неможливість дачі висновку експертизи, в зв»язку з неможливістю надати на дослідження передані та відповідно укомплектовані на той момент автомобілі.
		З матеріалів кримінальної справи вбачається, що автомобілі «Форд-Мондео», 1995 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1993 р.в., «Фольксваген-Пассат», 1995 р.в., «Фольксваген Т4», 1997 р.в., «Форд-Транзит», 1993 р.в. передані на відповідальне зберігання ПП ОСОБА_6 Під час допиту в судовому засіданні останній зазначив, що придбавав автомобілі у непридатному для використання стані, фактично через рік після їх доставки до Інституту та перебування на його території без проведення будь-яких ремонтних робіт, окрім того, з моменту їх придбання до огляду та визнання їх речовими доказами ним було реалізовано з автомобілів ряду запчастин, однак яких конкретно не пам»ятає. Вказане стверджується і показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, протоколами огляду речових доказів з фото фіксацією. Органом досудового слідства не встановлено комплектність переданих 30.09.2009 року Інституту автомобілів, не встановлено, які конкретно запчастини були реалізовані підприємцем після 16.08.2010 року, не додано відповідну документацію, а тому надання їх у фактично зміненому стані для огляду та проведення експертизи, без врахування комплектності придбання та часткової реалізації запчастин (оскільки такий опис відсутній як у матеріалах виконавчого провадження, так і в матеріалах справи) є неможливим для визначення питань, що у ній ставились. В зв»язку з наведеним експертиза не була проведена. 
		Згідно договору купівлі-продажу №01/08/10 від 16.08.2010 року, де реалізовувались саме транспортні засоби, а не комплектуючі, їх вартість становила 13250 грн., хоча як вбачається з протоколів допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та аналогічних показань даних безпосередньо в судовому засіданні, фактично транспортні засоби було придбано за 32000 грн. 
		Визначення фактичної вартості транспортних засобів суттєво впливає на кваліфікацію дій підсудних, однак ні органом досудового слідства, ні судом не здобуто беззаперечних доказів реальної вартості автомобілів, що може бути покладено в основу обвинувачення. 
		В судовому засіданні було подано постанову про зміну обвинувачення у суді, де зазначено про те, що органом досудового слідства невірно було встановлено вартість транспортних засобів, та змінено таку вартість з 59819,80 грн. на 50587,64 грн., однак не конкретизовано, які конкретно акти оцінок взято до уваги, чи враховано при цьому їх переоцінку та в чому полягала невірність визначення транспортних засобів. 
		Державною митною службою України було надано інформацію щодо сум мита, акцизного збору, податку на додану вартість та митних зборів, які повинні були сплатити під час ввезення на територію України (Т.1 а.с.132), однак будь-яких посилань на нормативно-правові документи, на підставі яких та у який термін слід було сплатити митні платежі не має. До матеріалів справи додано копії розрахунків суми митних платежів по автомобілях станом на 2005-2008 р.р., походження яких є незрозумілим. 
		Суперечливими є формулювання обвинувачення в частині складання акту приймання-передачі транспортних засобів ОСОБА_4, оскільки при формулюванні обвинувачення ОСОБА_4 за ст.191 КК України органом досудового слідства вказано, що останній разом з ОСОБА_3 склали договір купівлі-продажу та акт приймання- передачі транспортних засобів, який був підписаний ОСОБА_3, тоді як і під час досудового слідства, і в судовому засіданні встановлено, що особисто ОСОБА_3 не підписував ні договору, ні акту, а підпис нанесено за допомогою факсиміле. Окрім того, формулюючи обвинувачення за вказаною статтею органом досудового слідства зазначено про привласнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 коштів в сумі 32000 грн., тоді як, згідно пред»явленого обвинувачення, обом підсудним інкриміновано розтрату майна в сумі 246205,14 грн. 
		Згідно ст.323 КПК України вирок суду має бути законним і обґрунтованим. Статтею 327 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок повинен бути обґрунтований детально дослідженими доказами, здобутими законним шляхом. Він не може базуватись на припущеннях, а мотивувальна його частина повинна містити мотиви, з яких суд приймає одні і відкидає інші докази.
		Відповідно до вимог ст.22 КПК України прокурор і слідчий, зобов»язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об»єктивного дослідження обставин справи, виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом»якшують чи обтяжують його відповідальність. 
		Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, здобутих незаконним шляхом, а також на припущеннях. 
		Таким чином, зважаючи на досліджені у судовому засіданні у їх сукупності, суд приходить до висновку, що досудове слідство у даній справі є неповним, оскільки всупереч ст.ст.22, 64 КПК поверхово та однобічно досліджені обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. 
		З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування»від 11.02.2005 року №2 вбачається, що суди при розгляді кримінальних справи не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту. Судом вжито усіх можливих передбачених чинним кримінально-процесуальним кодексом заходів для повного та всебічного з»ясування обставин у справі, зокрема допитано свідків, викликано й допитано нових свідків, експертів, призначено судову автотоварознавчу експертизу, яка не була проведена із причин, зазначених вище, зважаючи на те, що можливості для отримання додаткових доказів органом досудового слідства ще не вичерпані, оскільки органом досудового слідства не наведено мотивів, цілей вчинення посадових злочинів ОСОБА_3, ОСОБА_4, настання реальної шкоди внаслідок вчинених ними злочинів, у чому конкретно полягало вчинене ОСОБА_3 перевищення влади та службових повноважень, тобто пред»явлено неконкретне обвинувачення, не встановлено реальної вартості транспортних засобів на момент вчинення злочину, належним чином не проведено нарахування обов»язкових митних платежів на момент вчинення злочину, не встановлено коло осіб, відповідальних за ввірене майно транспортні засоби, отримані 30.09.2009 року, не вирішено питання про притягнення усіх осіб до відповідальності, не усунуто суперечностей у пред»явленому обвинуваченні, що суттєво впливає на обсяг обвинувачення та порушує право підсудних на захист, а тому, в зв»язку з наведеною неповнотою та неправильністю досудового слідства справа підлягає направленню на додаткове розслідування.
		Під час додаткового розслідування необхідно усунути виявлені в ході судового розгляду справи неправильність та неповноту досудового слідства та прийняти процесуальне рішення у відповідності до вимог закону. 
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 273, 281 КПК України, суд, 
		 П О С Т А Н О В И В 
		 Кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 365 ч.3, 27 ч.3, 191 ч.4 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.2, 191 ч.4, 358 ч.1, 358 ч.3 КК України, повернути прокурору м.Луцька на додаткове розслідування.
		Запобіжний захід ОСОБА_3, ОСОБА_4. залишити попередній - підписку про невиїзд.
		На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області протягом семи діб з дня її винесення.
		 Головуючий:

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...