Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/0270/5288/11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2012. Зареєстровано: 27.02.2012. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2012.
Дата набрання законної сили: 15.02.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		23 січня 2012 р. Справа № 2а/0270/5288/11
		м. Вінниця
		Вінницький окружний адміністративний суд в складі :
		Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича, 
		суддів Дмитришеної Руслани Миколаївни,
		Поліщук Ірини Миколаївни, 
		при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні, 
		за участю представників сторін:
		позивача : Малашкіна М.А., Осавелюк О.М., Урбанської О.М.,
		відповідача : Ускова С.В., Коновалюка О.Р.,
		третіх осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом: виконавчого комітету Вінницької міської ради 
		до: Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 
		про: визнання протиправним та скасування рішення, -
		ВСТАНОВИВ :
		18 лютого 2011 року виконавчий комітет Вінницької міської ради (далі - позивач, виконком Вінницької ради) звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Вінницьке обласне відділення АМК) про визнання протиправним та скасування рішення від 22 грудня 2010 року №84-рш.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного сулу від 01.06.2011 року, позовні вимоги задоволені частково: визнане протиправним та скасоване рішення Вінницького відділення АМК в частині пункту 4 частини І резолютивної частини рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Виконком Вінницької міської ради, вважаючи, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з неповним зясуванням обставин справи, що мають істотне значення, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскаржило її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. 
		Рішенням Вищого адміністративного суду України від 25.10.2011 року касаційну скаргу виконкому Вінницької міської ради задоволено частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду. 
		Ухвалою від 29.11.2011 року Вінницьким окружним адміністративним судом справу прийнято до провадження. 
		В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що за результатами розгляду справи, яку розпочато проти виконкому Вінницької ради за ознаками порушень законодавства про захист економічної конкуренції, відповідачем прийняте рішення, відповідно до якого визнано, що виконком Вінницької ради вчинив дії та бездіяльність, що полягають у схиленні субєктів господарювання до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та створенні умов для вчинення таких порушень та зобовязано виконком Вінницької ради припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказані в пунктах 1-6 цього Рішення, про результати виконання зазначеного рішення повідомити адміністративну колегію Вінницького відділення АКУ в місячний термін від дня одержання рішення.
		Посилаючись на те, що у відповідача були відсутні будь-які обєктивні та законні підстави стверджувати про наявність порушення, передбаченого п.7 ст.50, ст.17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» з боку виконкому Вінницької ради, позивач вважає рішення № 84-рш необґрунтованим та незаконним, а тому просить визнати його протиправним та скасувати.
		Ухвалою суду від 19.12.2011 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача залучено громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
		В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити його, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, письмових поясненнях та наданих у судовому засіданні усних поясненнях.
		До суду надійшли письмові заперечення відповідача (а.с.100-103, т.с.2) щодо заявленого позову, підтримані представниками в судовому засіданні, відповідно до яких територіальне відділення Антимонопольного комітету України позовних вимог не визнає повністю, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з підстав, наведених у запереченнях, відтак, оскаржуване рішення прийняте в межах, на підставі та у спосіб, що визначені законами та Конституцією України. 
		Будучи присутні в судовому засіданні, треті особи заперечили проти позову та підтримали позицію відповідача щодо правомірності винесеного рішення. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Розпорядженням адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.07.2010 року №35-рк постановлено розпочати розгляд справи проти виконкому Вінницької міської ради за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п.7 ст. 50, ст. 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме: 
		- дії по затвердженню типового договору на надання житлово-комунальних послуг, що не відповідають вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та створюють умови для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктам господарювання;
		- бездіяльність у вигляді не погодження вартості окремих складових тарифу на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що призводить до схилення суб'єктів господарювання до порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
		- бездіяльність у вигляді не погодження переліку та вартості додаткових платних послуг, що створює умови для легітимації порушень;
		- бездіяльність у вигляді безконтрольності за утриманням плати за видачу технічних умов суб'єктам господарювання, що полягає в схиленні суб'єктів господарювання до порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
		- дії по встановленню плати за опломбування приладів обліку, що полягають у створенні умов вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
		- бездіяльність у вигляді затвердження тарифів шляхом корегування без перевірки їх економічного обґрунтування, що створює умови для вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
		Згодом, адміністративна колегія Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 06-26.20.7/34-10 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції виконавчим комітетом Вінницької міської ради 22.12.2010 року прийняла рішення № 84-рш, в резолютивній частині якого зазначено: 
		І. Визнати, що виконавчий комітет Вінницької міської ради вчинив дії та бездіяльність, що полягають у схилені субєктів господарювання до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та створені умов для вчинення таких порушень (ст. 17 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"), зокрема :
		1. Дії по затвердженню типового договору на надання житловокомунальних послуг, що не відповідають вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та створюють умови для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції субєктом господарювання;
		2. Бездіяльність у вигляді не погодження вартості окремих складових тарифу на утримання будинків і споруд та при будинкових територій, що призводить до схилення субєктів господарювання до порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
		3. Бездіяльність у вигляді не погодження переліку та вартості додаткових платних послуг, що створює умови для легітимації порушень;
		4. Бездіяльність у вигляді безконтрольності за утриманням плати за видачу технічних умов субєктам господарювання, що полягає в схилені субєктів господарювання до порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
		5. Дії по встановленню плати за опломбування приладів обліку, що полягають у створені умов вчинення субєктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
		6. Бездіяльність у вигляді затвердження тарифів шляхом корегування без перевірки економічного обґрунтування, що створює умови для вчинення субєктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
		ІІ. Зобовязати виконком Вінницької міської ради припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказані в пунктах 1-6 Рішення.
		ІІІ. Про результати виконання рішення адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України повідомити відділення в місячний термін від дня одержання рішення.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходив із наступного.
		Суд при вирішенні справи по суті бере до уваги положення ч.5 ст.227 КАС України, згідно із якими висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
		Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2011 року зроблено акцент, що свої висновки суд першої інстанції ґрунтував на аналізі дотримання позивачем вимог законодавства під час прийняття або не прийняття нормативного акту на підставі висновків відповідача та залишив поза увагою обґрунтованість проведеного відповідачем аналізу конкретних прикладів порушень позивача під час винесення оскаржуваного рішення, що безпосередньо є доказами у справі.
		Таким чином, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій не в повній мірі встановили обставини, на які посилалися сторони стосовно відповідності дій чи бездіяльності позивача діючому законодавству, яке регулює спірні правовідносини, та не надали належної оцінки доказам наявності в діях виконкому Вінницької ради ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Суд, беручи до уваги доводи суду касаційної інстанції, при вирішенні справи по суті виходив із наступного.
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 року N 2210-III (далі  Закон) суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. 
		Частиною другою статті 12 цього Закону встановлено, що монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. 
		За приписами пункту 2 статті 50 Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. 
		Згідно з частиною першою статті 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. 
		Відповідно до статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: 
		- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; 
		- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; 
		- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; 
		- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Враховуючи вимоги, у тому числі законодавства про захист економічної конкуренції, судом досліджені надані сторонами та третіми особами доводи і докази, оцінено законність прийнятого відповідачем рішення.
		Так, що стосується позовних вимог в частині визнання дій по затвердженню типового договору на надання житловокомунальних послуг такими, що не відповідають вимогам Закону України “Про житлово-комунальні послуги" та створюють умови для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції субєктом господарювання суд виходить з наступного.
		В результаті розгляду справи колегією Вінницького обласного ТВ Антимонопольного комітету України встановлено, що виконавчий комітет Вінницької міської ради своїми рішеннями № 962 від 27.04.2009 року, № 1157 від 28.05.2009 року затвердив, а рішенням № 818 від 22.04.2010 року виклав в новій редакції "Типовий договір про надання житлово-комунальних послуг", який стосується послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, а також послуг з водопостачання та водовідведення та використовується суб'єктами господарювання, які надають житлово-комунальні послуги.
		Відповідно до положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги" розробка типових договорів належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
		Затверджений Порядок поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (виконавці), суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями (субпідрядники), органи місцевого самоврядування, власників житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
		Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
		Зазначені правила також регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
		Таким чином, законодавець визначив, що саме до повноважень центрального органу виконавчої влади віднесено розробка типових договорів та їх затвердження.
		В звязку з чим, суд вважає, що відповідач обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав у виконавчого комітету Вінницької міської ради вчиняти дії щодо затвердження типового договору про надання житлово-комунальних послуг, оскільки такий типовий договір, як зазначалось вище, затверджено постановами КМ України від 20.05.2009 року № 529 та від 21.07.2005 року № 630.
		Визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності виконкому Вінницької міської ради у вигляді непогодження вартості окремих складових тарифу на утримання будинків та прибудинкових територій, судом встановлено наступне.
		Як вбачається з оскаржуваного рішення, свою позицію у даному питанні відділення антимонопольного комітету обґрунтовує тим, що рішеннями виконкому Вінницької міської ради № 962 від 27.04.2009 року та № 1157 від 28.05.2009 року встановлено обов'язок житлово-експлуатаційних підприємств нарахування за послуги з утримання будинків і спору та прибудинкових територій проводити за фактично надані послуги в звітному місяці (в межах тарифів визначених у п.1.3). Впровадження такого порядку розрахунків, на думку відповідача, призвело до нарахування плати за фактично надані послуги за тарифами, що перевищують розміри витрат на певні послуги, які надавались до затвердження. Чинне законодавство у сфері ціноутворення на житлово-комунальні послуги не встановлює повноважень виконавців послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій щомісячно самостійно визначати розмір тарифів на такі послуги. Таким чином, не затвердження тарифів на складові послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням вимог ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є порушенням вимог пункту 3 частини 1 статті 26 цього ж Закону.
		Слід відмітити, що предметом регулювання ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV є істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем. 
		Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на яку посилається відповідач, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
		В ст.1 названого Закону дано визначення наступних понять:
		- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
		- виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;
		- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;
		- управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору;
		- балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
		Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що виконавцями послуг з утримання будинків та прибудинкових територій є відповідні житлово-експлуатаційні підприємства різних форм власності.
		Таким чином, виходячи з наявних обставин справи та з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що орган місцевого самоврядування, яким відповідно до ст.ст.10, 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є виконавчий комітет Вінницької міської ради, як суб'єкт владних повноважень, не належить до суб'єктів правового регулювання ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
		Отже, твердження відповідача щодо порушення виконком Вінницької міської ради вимог пункту 3 частини 1 статті 26 цього Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не може вважатись обґрунтованим.
		Крім того, приймається до уваги те, що під час розгляду судом справи внесено зміни до законодавства, на яке посилався відповідач у своєму рішенні, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" №869 від 01.06.2011 року, затверджено новий Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Відповідно до п.34 розділу «Розрахунок планованого прибутку» вказаного Порядку передбачено, що виконавці під час виконання робіт можуть у разі потреби здійснювати перерозподіл витрат у структурі тарифів на послуги без зміни загального обсягу таких витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг у межах встановлених тарифів.
		За вказаних обставин, оскаржуване рішення відповідача №84-рш, у якому підставою для визнання порушення виконкому Вінницької міської ради визнано наявність можливості зміни вартості послуг з утримання будинків в межах загальної вартості тарифу та у частині ІІ резолютивної частини покладено обовязок щодо усунення такого порушення, буде суперечити діючому законодавству.
		Також відповідачем не надано суду переконливих доказів, що діяльність (дії, бездіяльність) позивача у даному випадку могла вплинути або вплинула на дотримання житлово-експлуатаційними підприємствами вимог законодавства про захист економічної конкуренції.
		Враховуючи викладене, пункт 2 частини 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення підлягає скасуванню.
		Щодо оскаржуваного рішення в частини визнання, що виконавчий комітет Вінницької міської ради вчинив бездіяльність у вигляді не погодження переліку та вартості додаткових платних послуг, то суд дійшов наступних висновків.
		Обґрунтовуючи своє рішення у зазначеній частині, відділення антимонопольного комітету посилається на те, що чинним законодавством затверджено примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуги з ремонту приміщень будинків. Таким чином, законодавець врегулював перелік послуг, виконання яких здійснюється за рахунок плати за утримання житла. Проте, практичне застосування норм чинного законодавства в цій частині при обслуговувані житлового фонду м. Вінниці містить істотні порушення. Зокрема, керуючись рішенням виконкому №1874 від 14.08.2008 року частина підприємств, які обслуговують житловий фонд, до переліку додаткових робіт і послуг на платній основі включають послуги і роботи, які по суті є роботами та послугами, передбаченими примірним переліком. Крім того, перелік та вартість таких послуг не погоджено органом місцевого самоврядування. 
		Як свідчить зміст рішення №84-рш, відповідачем під час обґрунтування своїх висновків використано інформацію по діяльності ТОВ "Бокуд-1", ПП "Майстер КП", ПП "Мешканець".
		Поряд з вказаним, суд звертає увагу на те, що у п.1 рішення виконкому №1874 від 14.08.2008 року передбачено встановлення переліку додаткових робіт та послуг, які надаються комунальними житлово-комунальними підприємствами та не входять до тарифу на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
		Таким чином, дослідження проведені відповідачем по приватних підприємствах не можуть вважатись обґрунтованими та свідчити про порушення з боку виконкому Вінницької міської ради, які впливають на діяльність комунальних підприємств та дотримання ними законодавства про захист економічної конкуренції (ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
		Крім того, судом враховується та обставина, що згідно ст.30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що державне регулювання цін/тарифів базується на принципі: відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості.
		Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 року та в подальшому постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року послуги, передбачені рішенням виконкому №1874 від 14.08.2008 року, за своїми характеристиками можуть бути віднесені до послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем, передбачених відповідним Типовим переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що вказані у додатку до Порядку.
		Разом з цим, відповідно до Порядку внутрішньоквартирні мережі не належать до внутрішньобудинкової мережі (гарячого водопостачання; холодного водопостачання; водовідведення; теплопостачання). 
		Таким чином, під час формування тарифу, зокрема, в частині витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем, вартість будь-яких робіт, що проводяться на внутрішньоквартирних мережах, до них не включено. Відповідно витрати на такі роботи не входять до вартості послуги з утримання будинку і прибудинкової території.
		Посилання відповідача на Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затверджений наказом Держжитлокомунгоспу України 10.08.2004 року N 150, враховуються судом, але з урахуванням того, що поняття "примірний перелік" за своєю правовою природою носить рекомендаційний, а не обовязковий характер.
		Також відповідачем не надано доказів того, що виконавці відповідних послуг звертались до виконкому для затвердження їх вартості, як це передбачено ч.2 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а виконком Вінницької міської ради ухилявся від їх погодження чи затвердження, що у свою чергу потягло або могло потягнути порушення законодавства про захист економічної конкуренції у сфері надання послуг.
		За вказаних обставин, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення у цій частині, а тому пункт 3 частини І резолютивної частини оскаржуваного рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Відносно оскаржуваного рішення в частини визнання, що виконавчий комітет Вінницької міської ради вчинив бездіяльність у вигляді безконтрольності за утриманням плати за видачу технічних умов суб'єктам господарювання, судом встановлено наступне.
		Обґрунтовуючи свою позицію по даному питанню відповідач посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради затверджено Тимчасове положення про порядок установки, повірки індивідуальних засобів обліку та реєстрації водомірних вузлів холодної води в квартирах багатоповерхових житлових будинків, яким передбачено, що влаштування водомірних вузлів здійснюється після попередньої оплати за видачу технічних умов на влаштування водомірного вузла, що являється додатковою умовою при влаштуванні водомірного вузла.
		Посилаючись на роз'яснення Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 07.06.2005 року за № 5/2-506, відповідач вказує на те, що технічні умови на встановлення квартирних лічильників не видаються. Таким чином, на думку останнього, дії виконкому по встановленню плати за видачу технічних умов кваліфікуються як порушення законодавства.
		Разом з тим, як вбачається з пункту 4 частини 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення антимонопольного комітету, який фактично не погоджується з встановленням виконкомом плати за видачу технічних умов, визнає бездiяльнiсть останнього у виглядi безконтрольностi за утриманням плати за видачу технiчних умов. 
		При цьому, така бездiяльнiсть та в чому вона полягає, відповідачем не обґрунтована. Іншими словами, в оскаржуваному пункті резолютивної частини рішення взагалі не ставиться в провину виконкому неправомiрнiсть встановлення плати за видачу технічних умов або неправомiрнiсть вимоги останнього щодо встановлення плати за видачу технічної документації, а зазначається про бездiяльнiсть щодо безконтрольностi за утриманням плати. Доказів на обґрунтування того, що виконком зобовязаний контролювати проведення плати за видачу технічних умов, вiдповiдачем не надано. 
		Крім того, єдине нормативне посилання, яким відповідач обґрунтовує свої висновки, це роз'яснення Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 07.06.2005 року за № 5/2-506.
		Такі доводи територіального відділення Антимонопольного комітету України суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного .
		Під час прийняття виконавчим комітетом рішення №1842 від 14.08.2009 року діяли Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 року N 190.
		В свою чергу, розяснення Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 07.06.2005 року за № 5/2-506 стосуються Правил користування системами комунального водопостачання, затверджених 01.07.1994 року, адресовані не відповідачу та не повязані з розглядом ним справи щодо дій виконкому Вінницької міської ради. Крім того, такі розяснення не мають сили нормативно-правового акту. 
		Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, відносно того, що пункт 1.2. Правил від 27.06.2008 року містить відсильну норму щодо визначення інших термінів, які вживаються у Правилах, на терміни, що застосовані у Законі України "Про житлово-комунальні послуги". 
		Згідно ст.1 вказаного Закону споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
		Таким чином, положеннями діючого законодавства визначено, що споживачем послуги з водопостачання, водовідведення є в тому числі і фізичні особи, тобто власники чи наймачі квартир (будинків). 
		У зв'язку із вищевикладеним суд приходить до висновку, що пункт 4 частини 1 резолютивної частини оскаржуваного рiшення є протиправним та пiдлягає скасуванню.
		Щодо позовної вимоги в частинi визнання дiй по встановленню плати за опломбування приладiв облiку такими, що створюють умови вчинення субєктами господарювання порушень законодавства про захист економiчної конкуренцiї, то суд зазначає про наступне. 
		Обґрунтовуючи своє рішення в цiй частинi територіальне вiддiлення антимонопольного комiтету зазначає про те, що плата за операцiю з опломбування водопровідного вводу абонентом, не передбачена чинним законодавством i виконується КП «Вiнницяоблводоканал» з метою контролю споживача у разi розрахунків за лічильниками обсягу споживання. А тому, операція (реєстрація та опломбування водопровідного вводу) не повинна навязуватись підприємством у вигляді платної послуги, яка не потрібна абоненту. 
		Разом з тим, виконкомом у пунктi 3.9 Тимчасового положення, затверджено розмір плати по опломбуванню приладів обліку, що створює умови для вчинення дiй, якi є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у виглядi зловживання монопольним становищем на ринках демонтажу, монтажу, транспортування, повiрки, пломбування квартирних засобiв облiку води. Таким чином, вказанi дiї органу мiсцевого самоврядування, на думку вiдповiдача, є протиправними. 
		Визначаючись щодо даної частини оскаржуваного рішення суд виходить з наступного. 
		Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 13.08.2009 року прийнято рішення № 1842 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок установки, повірки індивідуальних засобів обліку та реєстрації водомірних вузлів холодної води в квартирах багатоповерхових житлових будинків".
		Пунктом першим зазначеного рішення затверджено "Тимчасове положення про порядок установки, повірки індивідуальних засобів обліку та реєстрації водомірних вузлів холодної води в квартирах багатоповерхових житлових будинків" (Додаток 1). П. 3.9. Додатку визначено, що розмір плати за демонтаж, повірку, монтаж та пломбування приладів обліку затверджується рішенням виконавчого комітету.
		Пунктом другим рішення № 1842 затверджено розмір плати за демонтаж, транспортування, повірку та монтаж приладів обліку холодної води в квартирах багатоквартирних будинків (Додаток 2).
		Пунктом третім рішення № 1842 затверджено типовий договір на здійснення робіт по демонтажу, транспортуванню, повірці та монтажу приладів обліку холодної води в квартирах багатоквартирних будинків (Додаток 3).
		Відповідач та треті особи вважають, що дане рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1842 від 13.08.2009 року не відповідає вимогам законодавства, зокрема, ч. 3 та ч. 10 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", п. 9 Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630, оскільки періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку холодної та гарячої води покладається на виконавця, а не на споживача. 
		Відповідно до п.9 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року передбачено, що у квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача. 
		Відповідно до розділу 5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 року N 190, "Система обліку водопостачання та водовідведення", зокрема, п.5.3 передбачено, що обладнання вузла обліку здійснюється за рахунок споживачів.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.
		Проаналізувавши дану норму Закону, суд звертає увагу, що періодична повірка, обслуговування та ремонт засобів вимірювальної техніки (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) покладається на виконавця, але з оплатою цих робіт споживачем, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 було затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
		Пунктом 24 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачено, що витрати з проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, визначаються відповідно до укладених договорів між виконавцем та субпідрядником, який виконує зазначені послуги, у розрахунку на один квартирний засіб обліку води та теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення їх періодичної повірки, обслуговування і ремонту, у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, до загальної вартості послуг.
		Розмір плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт одного засобу обліку води та теплової енергії, у тому числі його демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, визначається згідно з кошторисом, затверджується (погоджується) органами місцевого самоврядування і розподіляється за місяцями міжповірочного інтервалу, що встановлюється Держспоживстандартом для відповідного засобу обліку води та теплової енергії.
		Вартість інших послуг (утримання служб консьєржів, вбудованих паркінгів, установлення і утримання замково-переговорних пристроїв тощо) сплачується понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених між власниками житлових будинків (гуртожитків), власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку), власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) та відповідними надавачами послуг (п. 25 Положення).
		Суд бере до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 передбачено затвердження (погодження) порядку дій по повірці засобу обліку води та її вартість органами місцевого самоврядування. 
		Аналогічні норми містить і діюча на даний час постанова Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року.
		Зазначене, також, кореспондується п. 2 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування", якою передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
		Судом встановлено, і не заперечувалось відповідачем та третіми особами, що на час спірних правовідносин у м. Вінниці виконавцем послуг з постачання холодної води є ВОВКПГ "Вінницяводоканал", а ЖЕК є виконавцями послуг з утримання будинків та прибудинкових територій.
		Отже, виходячи з положень п.п.24, 25 Постанови від 20.05.2009 року № 529, ЖЕК має скласти угоду з будь-якою організацією, яка буде займатися повіркою, демонтажем, транспортуванням та монтажем лічильника. Відповідно, ця організація в угоді зазначає вартість робіт, після чого вартість робіт включається до тарифу.
		В матеріалах справи містяться рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1157 від 28.05.2009 року «Про затвердження тарифів (граничних) на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по житловому фонду, який знаходиться на обслуговуванні МКП «ЖЕК-1», МКП «ЖЕК-2», МКП «ЖЕК-3», МКП «ЖЕК-5», МКП «ЖЕК-13», МКП «ЖЕК-14», МКП «ЖЕК-15», ДП «МЖЕК-26»ВКФ «Будмашпрод»-ТОВ ПП «Житловик-Люкс», ТОВ «Бокуд-1», МКП «ЖЕК-18», а також рішення № 962 від 27.04.2009р. «Про затвердження тарифів (граничних) на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по житловому фонду комунальної власності, що обслуговує МКП «ЖЕК-6», МКП «ЖЕК-7», МКП «ЖЕК-10», МКП «ЖЕК-12», ТОВ «Енергоагроімпекс», ПП «Майстер-КП», ПП «Мешканець», якими затверджено перелік послуг, вартість яких включено до тарифу утримання будинків та прибудинкових територій по житловому фонду комунальної власності м. Вінниці.
		Як вбачається з переліку послуг, затверджених вищезазначеними рішеннями, серед них відсутня така послуга, як монтаж, демонтаж, повірка, транспортування приладів обліку холодної води в квартирах багатоквартирних будинків.
		Таким чином, послуга по повірці, що не включена до тарифу на утримання будинків та прибудинкових територій, але передбачена п. 3 рішень № 1157 від 28.05.2009 року та № 962 від 27.04.2009 року, упорядкована шляхом затвердження рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1842 від 13.08.2009 року Тимчасового положення про порядок установки, повірки індивідуальних засобів обліку та реєстрації водомірних вузлів холодної води в квартирах багатоповерхових житлових будинків, яке в свою чергу було прийнято виконкомом з дотриманням вимог ч. 3 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529.
		Разом з вищевказаним, суд звертає увагу на те, що організації, які здійснюють опломбування лічильників, зокрема житлово-експлуатаційні підприємства, несуть затрати (витрата пломбіровочного матеріалу, робочий час працівників, які здійснюють опломбування), а тому такі витрати повинні відшкодовуватись.
		Відповідачами та третіми особами не надано допустимих доказів, які б вказували на те, що дії по опломбуванню лічильників відшкодовуються за рахунок тарифів або будь-яким іншим способом, крім Порядку, встановленого позивачем.
		Таким чином, доводи, покладені в основу висновку по п.5 частини І резолютивної частини оскаржуваного рішення не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду справи, а тому в цій частині рішення також підлягає скасуванню.
		Щодо позовної вимоги в частинi визнання, що виконавчий комiтет Вiнницької міської ради вчинив бездiяльнiсть у виглядi затвердження тарифiв шляхом коригування без перевiрки економiчного обґрунтування, то суд зазначає про наступне. 
		На думку Вiнницького обласного територiального вiддiлення, виконавчий комiтет Вінницької міської ради приймаючи рішення №818 вiд 22.04.2010 року "Про коригування тарифiв (граничних) на послуги з утримання будинкiв, споруд та прибудинкових територiй" здiйснив коригування та затвердження тарифiв, обґрунтовуючи значним збiльшенням мiнiмальної заробiтної плати, проте, без проведення громадських слухань, без перевiрки розрахункiв тарифiв, якi надавали виконавцi послуг та без економiчного обґрунтування тарифiв, в чому i вбачається бездiяльнiсть останнього. 
		Визначаючись щодо даного питання, суд керується та виходить з наступного. 
		Рiшенням виконавчого комiтету Вiнницької мiської ради №818 вiд 22.04.2010 року скориговано тарифи (граничнi) на послуги з утримання будинкiв i споруд та прибудинкових територiй , затверджених п.1.3 рiшення виконавчого комiтету Вінницької мiської ради № 962 вiд 27.04.2009 року. Пiдставою для такого коригування стало "значне збiльшення мiнiмальної заробiтної плати вiдповiдно до Закону України вiд 20.10.2009 р. "Про встановлення прожиткового мiнiмуму та мiнiмальної заробiтної плати". Iнших чинникiв для зростання тарифiв на житлово-комунальнi послуги в рiшеннi не зазначено. 
		Як вже зазначалось вище, саме до вiдання виконавчих органiв сiльських, селищних, мiських рад належить встановлення в порядку i межах, визначених законодавством, тарифiв на побутовi, комунальнi, транспортнi та iншi послуги, а також тарифiв на житлово-комунальнi послуги вiдповiдно до закону. Порядок формування тарифiв на послуги з утримання будинкiв i споруд та прибудинкових територiй, був затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20.05.2009 року № 529 (далі -Порядок). 
		У пунктi 34 Порядку передбачено, що метою коригування тарифiв є забезпечення вiдшкодування у повному обсязi економічно обґрунтованих планованих витрат, що враховуються пiд час визначення повно собiвартостi послуг, запланованого прибутку та податку на додану вартiсть. 
		Механiзм коригування тарифiв запроваджується у разi, коли протягом строку дiї тарифiв змiнюються ставки податкiв i зборiв (обовязкових платежiв), рiвень заробiтної плати у виконавця (вiдповiдно до законодавства, Генеральної та галузевої угод), цiни (тарифи) на паливно-енергетичнi та матерiальнi ресурси. 
		Коригуванню пiдлягають лише складовi витрат, за якими вiдбулися цiновi змiни.
		Таким чином, коригування як окрема процедура з приведення тарифів до економічно обґрунтованих застосовується при зміні чинників незалежних від виробника/виконавця послуг.
		Згідно п.35 та п.36 Порядку передбачено відповідні формули за якими проводиться коригування. 
		Зокрема до змінних, що застосовуються під час коригування Порядком віднесено:
		Кзв - коефіцієнт зміни витрат, пов'язаних з наданням послуг.
		Пзп - питома вага у структурі діючого тарифу витрат із заробітної плати та відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування;
		Взн - витрати із заробітної плати та відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування в розрахунку на місяць, у якому здійснюється коригування діючого тарифу; 
		Взд - витрати із заробітної плати та відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування на дату встановлення діючого тарифу.
		Представником позивача зазначалось, що розбіжності, які виникли під час розгляду справи відповідачем та покладені в основу висновків по п.6 частини 1 резолютивної частини рішення №84-рш, повязані з невірним застосуванням формули, визначеної у п.п.35, 36 Порядку.
		Зокрема, позивач посилається на невірний обрахунок складових формули в розрізі витрат, оскільки відповідач по різному враховував такі чинники при формуванні тарифу як рентабельність та податок на додану вартість (далі -ПДВ ).
		З матеріалів справи та пояснень сторін в ході судового розгляду судом встановлено, що для проведення аналізу правильності коригування тарифів територіальним відділенням Антимонопольного комітету України направлені вимоги до МКП ЖЕК-5 та КП "Майстер-КП" щодо надання розрахунків повязаних з коригуванням тарифів. 
		На вказані вимоги підприємствами надані відповіді, а також розрахунки тарифів в розрізі за категоріями витрат. 
		Відповідно до пояснень представника відповідача, під час перевірки, формування складової формули «Взд» за статтями витрат, що надавались у детальних розрахунках житлово-експлуатаційних підприємств, відповідачем не проводилось з'ясування достовірності та правильності наданої інформації. Бралися до уваги лише узагальнюючі розрахунки, зазначені у супровідному листі підприємств. 
		На вимогу суду сторонами також надано розрахунки коригування тарифів, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення. Крім того, на підтвердження того, що МКП ЖЕК-5 та КП "Майстер-КП" є платниками податку на додану вартість позивачем надано суду відповідні копії свідоцтв платників ПДВ.
		Як зазначено вище, частку витрат із заробітної плати в діючому тарифі відповідач самостійно не розраховував, але в поясненнях вказав, що вона включає і рентабельність та ПДВ, не наводячи підстав такого обрахунку. Крім того, як вбачається з постатейних розрахунків ЖЕК-5 та КП "Майстер-КП" складова «Взн» - витрати із заробітної плати та відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування в розрахунку на місяць, у якому здійснюється коригування діючого тарифу, що використані відповідачем, враховують ПДВ та рентабельність.
		Разом з цим, позивач, посилаючись на п.2 Порядку, при розрахунку коригування тарифу, керувався визначенням тарифу як сукупності витрат (собівартості), а тому у розрахунку наданому суду наводив складові формули «Взд», «Пзп», «Взн», які не включали ПДВ та рентабельність. 
		Визначаюсь з позовними вимогами в цій частині, суд виходить з того, що відповідно до положень частини 2 статтi 71 КАС України на вiдповiдача, як на субєкта владних повноважень, покладено обовязок доводити правомiрнiсть прийнятого ним рішення.
		Згідно із пунктом 2 вказаного Порядку, тарифи (нормативнi витрати, повязанi з утриманням будинкiв i споруд та прибудинкових територiй) розраховуються окремо за кожним будинком залежно вiд запланованих кiлькiсних показникiв фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санiтарно-гiгiєнiчного, протипожежного, технiчного стану будинкiв i споруд та прибудинкових територiй з урахуванням типового перелiку послуг з утримання будинкiв i споруд та прибудинкових територій.
		Аналізуючи норми Порядку, суд приходить до висновку, що в даний нормативно-правовий акт визначає поняття тарифу  як сукупності витрат (собівартості) з надання послуг відповідно до встановленого переліку.
		Відповідно до положень Стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318 до складу витрат не віднесено, ані податок на додану вартість, ані рентабельність. 
		Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.
		За своїм змістом рентабельність визначається як відношення прибутку до витрат, а тому ніяк не може входити до складу останніх.
		Поняття рентабельності передбачено у Порядку в окремому розділі «Розрахунок планованого прибутку» та передбачає застосування рентабельності в цілому по підприємству до 12 відсотків.
		В свою чергу податок на додану вартість, за своїм змістом є непрямим податком. Порядок обрахунку та сплати ПДВ на момент прийняття тарифів регулювався окремим Законом України «Про податок на додану вартість», а на даний час передбачений Податковим Кодексом України. 
		Вказані обставини цілком узгоджуються з положеннями Порядку, у якому при розрахунку (в тому числі за відповідними формулами) витрат за кожною з послуг з утримання будинків і прибудинкових територій не передбачено врахування рентабельності та ПДВ.
		За вказаних обставин під час проведення перевірки економічної обґрунтованості коригування тарифів, відповідач повинен був керуватися визначеною Порядком формулою та формувати її складові у вигляді витрат (собівартості) без ПДВ та рентабельності. Проте, як встановлено вище, відповідач у розмірі складової «Взн» врахував і ПДВ і рентабельність, що відповідно призвело до невірного обрахунку складової «Пзп» та невірного розрахунку коригування тарифу. 
		Відповідач, визнаючи, що виконком Вінницької міської ради допустив бездіяльність, оскільки не провів перевірку економічного обґрунтування тарифів, поданих житлово-експлуатаційними підприємствами на затвердження, в свою чергу розрахунки цих підприємств також не перевіряв. Тобто всупереч критерiям, визначеним частиною 3 статті 2 КАС України, рішення у вказаній частині резолютивної частини винiс не обґрунтовано, без урахуванням усiх обставин, що мають значення для прийняття рiшення (вчинення дії), не добросовісно та не розсудливо.
		Відповідачем в свою чергу не доведено обґрунтованості здійсненого ним розрахунку, та відповідності вимогам Порядку. Крім того, у судовому засіданні встановлено, що позивач вчиняв активні дії по перевірці обґрунтованості коригування тарифів, що в свою чергу виключає протиправну бездіяльність, про яку йдеться у рішенні відповідача. Таким чином, пункт 6 частини І резолютивної частини рішення №84-рш є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.
		В частині доводів відповідача щодо не проведення громадських слухань під час коригування суд зазначає, що відповідно до п.34 Порядку під час коригування тарифів процедура громадських слухань не передбачена, оскільки перелік послуг, що формують вартість тарифу не змінюється, а відбувається приведення тарифу в частині конкретних витрат до економічно обґрунтованого, що кореспондується з положеннями ч.6 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Також, законодавець розмежував поняття встановлення тарифу та його корегування у зв'язку з підвищенням рівня заробітної плати тощо.
		Крім того, судом враховується, що діючим Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року, процедура громадських слухань не передбачена. 
		З огляду на викладене, наявні визначені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для скасування в певних частинах рішення відповідача у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи. 
		Частиною 1 статті 162 КАС України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
		Статтями 11, 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 
		1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 
		2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
		Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність оскаржуваного рішення 
		Таким чином, з встановлених судом обставин слідує, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2010 року № 84-рш в частині пунктів 2, 3, 4, 5, 6 частини 1 резолютивної частини рішення слід задовольнити, в решті позовних вимог  відмовити.
		На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до ст. 94 КАС України у звязку зі звільненням позивача від сплати судового збору та за відсутності доказів здійсненням останнім будь-яких судових витрат, вони не підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України. 
		Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ :
		адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22 грудня 2010 року в частині пунктів 2, 3, 4, 5 та 6 частини 1 резолютивної частини рішення.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
		Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		 Головуючий суддяЗагороднюк Андрій Григорович 
		 судді Дмитришена Руслана Миколаївна
		 
		Поліщук Ірина Миколаївна
		 
			 23.01.2012

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...