Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1368/2011 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); Справи зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження нормативно-правових актів, виданих (усього), у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2012. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я                              № 2-1368/2011
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 07.12.2011 року Старобешівський районний суд Донецької області в складі:
		головуючого Моцного В.В.
		при секретарі Даніловій О.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»про захист прав споживачів
		 В С Т А Н О В И В:
		           Позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів посилаючись на те, що 06.08.2007 року відповідач уклав з ОСОБА_2 кредитний договір № 337 pv-08-07 та договір поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відповідно до п. 2.1. кредитного договору відповідач був зобов’язаний надати ОСОБА_2 кредитні ресурси у сумі 49504 доларів США. У п.п. 3.2, 3.7, 4.2, 4.3, 7.10 кредитного договору від 06.08.2007 року № 337 pv-08-07 зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу в строки та на умовах, встановлених договором тобто у доларах США. У відповідача на момент укладення спірного договору не було індивідуальної ліцензії, виданої НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту, що передбачено декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно розділу 2 кредитного договору банк здійснює видачу кредиту шляхом відкриття позичкового рахунку. Згідно з квитанцією від 06.08.2007 року ОСОБА_2 ніби то було видано суму кредиту у доларах США. Того ж дня 06.08.2007 року відповідно до квитанції № 12 було здійснено обмін іноземної валюти на національну. І згідно квитанції № 444/90 знову від 06.08.2007 року ОСОБА_2 отримав у відповідача від самого себе 250000 гривень. Таким чином, гроші відразу були отримані не у іноземній валюті, а в національній валюті України, а долари США з власності банку фактично не виходили. Договір купівлі-продажу автомобілю № 30/07/07-2 від 30.06.2007 року був укладений ОСОБА_2 з ПП «Лекс»до укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та відповідачем № 337 pv-08-07 та договору поруки, тобто до 06.08.2007 року. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу загальна вартість товару складає 250000 гривень. Про оплату автомобіля іноземною валютою або її грошовим еквівалентом у гривні в цьому договору навіть не згадується. Навпаки п. 3.1 договору визначає, що валютою договору є гривня. При цьому п. 3.1.1 договору купівлі-продажу встановлює, що вартість товару погашається за рахунок наданих покупцю кредитних коштів укладеного між відділенням № 20 «ДРУ»«Банка «Фінанси та кредит»ВАТ м. Донецьк та покупцем по програмі «Реалізація автомобілів з використанням банківського кредиту». Відповідно до акту приймання-передачі ОСОБА_2 навіть отримав товар, на придбання якого брав кредит, ще до укладення кредитного договору, тобто до 30.07.2007 року. За таких умов у ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу, з одного боку, не було жодної потреби в отриманні саме валютного кредиту, а з іншого –виникло зобов’язання укладення кредитного договору саме з відповідачем. З огляду на зміст п.п. 3.2.1, 4.2.1, 4.2.2, 7.2.1, 7.2.2 договору купівлі-продажу № 30/07/07-2 від 30.07.2007 року позивач був змушений погодитись з будь-якими умовами кредитного-договору. ОСОБА_2 в свою чергу використовував готівкову національну валюту як засіб платежу при виконання своїх зобов’язань за спірним кредитним договором, вносячи її готівкою в касу відповідача, про що свідчать відповідні квитанції. З викладеного свідчить, що обидві сторони кредитного договору заздалегідь знали про неминучість конвертування валют та заздалегідь мали її на увазі при укладенні кредитного договору. Таким чином, іноземна валюта для сторін кредитного договору при його укладанні була не засобом платежу, а засобом її обміну на національну валюту України, тобто доларовим еквівалентом гривні. Таким чином, в договорі сторони вказали одне –кредит в іноземній валюті, а насправді мали на увазі інше –кредит у гривні. При цьому, кредитний договір у валюті вони уклали для того, щоб прикрити цією угодою дійсний договір – в гривні. За таких умов, відповідач, при визначенні суми боргу за кредитом та при нарахуванні відсотків повинен виходити з розміру фактично наданого кредиту у гривнях. Зміна курсу долару США жодного відношення до кредитного договору в цьому конкретному випадку мати не може. З умовами кредитного договору та договору поруки. До їх підписання відповідач позивачів не ознайомив. Умови кредитного договору свідчить про нерівність у відносинах позичальника з банком. Зокрема. п.4.7 договору передбачає одностороннє збільшення відсотків за кредитом в разі неналежного його повернення. Відповідач порушив вимоги ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів». Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту не повідомив позивача у письмовій формі про обставини вказані в ч.2 ст.11 цього закону. Відповідно до п.7.10 кредитного договору ОСОБА_2 був зобов’язаний застрахувати отриманий автомобіль у конкретній страховій компанії –ЗАО АСК «Омега», або погодити з банком особу страховика. Це є прямим порушенням права споживача на вільне обрання партнера для укладення договору страхування. Просить встановити, що кредитний договір між ВАТ «Фінанси та кредит»в особі філії Донецьке РУ «Банк ВАТ «Фінанси та кредит»та ОСОБА_2 № 337 pv-08-07 від 06.08.2007 року в іноземній валюті був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили – кредитного договору в національній валюті України, застосувати до кредитного договору правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили, визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору та зобов’язати Донецьке РУ “Банк ВАТ «Фінанси та кредит»зробити перерахунок всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру кредиту 2500000 гривень, без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками –провести звірку розрахунків з ОСОБА_2
		В своїй письмовій заяві позивачі позовні вимоги змінили, посилаючись на те що, відповідач змінив своє найменування з ВАТ на ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»то просять встановити, що правочин - кредитний договір між ПАТ «Фінанси та кредит»в особі філії Донецьке РУ «Банк ПАТ «Фінанси та кредит»та ОСОБА_2 № 337 pv-08-07 від 06.08.2007 року в іноземній валюті був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили –кредитного договору в національній валюті України, застосувати до кредитного договору правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили, визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору та зобов’язати Донецьке РУ “Банк ПАТ «Фінанси та кредит»зробити перерахунок всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру кредиту 2500000 гривень, без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками –провести звірку розрахунків з ОСОБА_2, а справу розглянути за їх відсутності.
		Представник відповідача з позовом не згодна і надала до суду пояснення на позовну заяву у яких зазначила, що дійсно 06 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 337-pv-08-07 відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 49504 доларів США з оплатою за процентними ставками, встановленими в кредитному договорі. Відповідно до п. 5.1 кредитного договору забезпеченням виконання зобов’язань за ним є порука фізичної особи ОСОБА_1, оформлена договором поруки від 06.08.2007 року. Позивачі вимагають визнати кредитний договір удаваним та застосувати до нього правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте данні вимоги є безпідставними оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отримання позивачем кредитних коштів саме у сумі 49504 доларів США підтверджується заявою про видачу готівки № 450/62651 від 06.08.2007 року, де загальна сума отриманих коштів зазначена в доларах США. Отримавши 49504 доларів США, позивач здійснив самостійну та незалежну від кредитного договору банківську операцію - обмін грошових коштів 49504 доларів США на гривні відповідно до квитанції №12 від 06.08.2007 року. Ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, згідно із ч. 5 ст. 203 ЦК правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Отже позивач сам звернувся до банку з заявою про надання кредиту в іноземній валюті та отримав суму обумовлену договором в іноземній валюті, правилами статті 1054 ЦК не встановлена заборона на надання кредиту в іноземній валюті. Та обставина, що банк, відповідно до вимог закону та договору перерахував кредитні кошти на рахунок автодилера в національній валюті не дає підстав для визнання цієї кредитної угоди удаваної та можливості застосування таких наслідків, як встановлення кредитної угоди такої, що укладена у національній валюті. Окрім того, на час видачі кредиту відповідач мав банківську ліцензію №28 від 17.07.2007 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону «Про банки і банківську діяльність», в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та дозвіл №28-2 від 17.07.2007 року, яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. При цьому основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ. Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог пп. «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України. За вкачаним кредитним договором було підвищено відсоткову ставку саме згідно п. 4.8 кредитного договору. Згідно п.4.8 кредитного договору сторони підписанням цього договору домовилися, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених п. 5.2 цього договору (Позичальник не уклав з страховиком договір страхування предмету застави на наступний рік кредитування або позичальник уклав договір страхування на не погоджених з банком умовах), за користування кредитними ресурсами застосовується процента ставка у розмірі 16 % річних та подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, починаючи з наступного дня після дня, який визначений у п 5.2 цього договору як останній день строку, у який позичальник був зобов'язаний укласти договір страхування на наступний рік кредитування, але не здійснив такого переукладення або уклав договір страхування предмету застави на не погоджених з банком умовах. При цьому позичальник підписанням цього договору підтверджує, що для вказаного вище застосування нової процентної ставки не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору. Отже банк не змінював умови кредитного договору, а лише скористався ними. Отже дії банку відповідають вимогам законодавства України, тому немає підстав визнавати п.п. 4.8., 7.10 кредитного договору недійсними та зобов’язувати його здійснювати перерахунок заборгованості. Слід зазначити, що кредитний договір було укладено в 2007 році, тоді як позов пред’явлено лише у 2011 році. Таким чином, просить суд звернути увагу на те, що до оспорювання кредитного договору з цих підстав слід застосувати вимоги щодо позовної давності, оскільки він сплив ще у серпні 2010 року, а справу розглянути без неї.
		          Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню.
		Судом встановлено, що 06.08.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ»ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»був укладений кредитний договір № 337 pv-08-07, за яким банк надав йому 49504 доларів США для придбання автомобіля, та розрахунки між ним та відповідачем мають здійснюватися в тій самій валюті. У п.п. 3.2, 3.7, 4.2, 4.3, 7.10 кредитного договору від 06.08.2007 року № 337 pv-08-07 зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу в строки та на умовах, встановлених договором тобто у доларах США. Згідно з квитанцією від 06.08.2007 року ОСОБА_2 ніби то було видано суму кредиту у доларах США. Того ж дня 06.08.2007 року відповідно до квитанції № 12 було здійснено обмін іноземної валюти на національну в гривнях. І згідно квитанції № 444/90 знову від 06.08.2007 року ОСОБА_2 отримав у відповідача від самого себе 250000 гривень. Таким чином, гроші відразу були отримані не у іноземній валюті, а в національній валюті України, а долари США з власності банку фактично не виходили. Договір купівлі-продажу автомобілю № 30/07/07-2 від 30.06.2007 року був укладений ОСОБА_2 з ПП «Лекс»до укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та відповідачем № 337 pv-08-07 та договору поруки, тобто до 06.08.2007 року. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу загальна вартість товару складає 250000 гривень. Про оплату автомобіля іноземною валютою або її грошовим еквівалентом у гривні в цьому договору не згадується. В п. 3.1 договору визначено, що валютою договору є гривня. При цьому п. 3.1.1 договору купівлі-продажу встановлює, що вартість товару погашається за рахунок наданих покупцю кредитних коштів договору укладеного між відділенням № 20 «ДРУ»«Банка «Фінанси та кредит»ВАТ м. Донецьк та покупцем по програмі «Реалізація автомобілів з використанням банківського кредиту». Відповідно до акту приймання-передачі ОСОБА_2 отримав товар, на придбання якого брав кредит, ще до укладення кредитного договору, тобто до 30.07.2007 року. За таких умов у ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу, з одного боку, не було жодної потреби в отриманні саме валютного кредитку, а з іншого –виникло зобов’язання укладення кредитного договору саме з відповідачем. З огляду на зміст п.п. 3.2.1, 4.2.1, 4.2.2, 7.2.1, 7.2.2 договору купівлі-продажу № 30/07/07-2 від 30.07.2007 року позивач був змушений погодитись з будь-якими умовами кредитного-договору. ОСОБА_2 в свою чергу використовував готівкову національну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним кредитним договором, вносячи її готівкою в касу відповідача, про що свідчать відповідні квитанції. З викладеного свідчить, що обидві сторони кредитного договору заздалегідь знали про неминучість конвертування валют та заздалегідь мали її на увазі при укладенні кредитного договору.. При цьому, кредитний договір у валюті вони уклали для того, щоб прикрити цією угодою дійсний договір –в гривні. За таких умов, відповідач, при визначенні суми боргу за кредитом та при нарахуванні відсотків повинен виходити з розміру фактично наданого кредиту у гривнях. Зміна курсу долару США жодного відношення до кредитного договору в цьому конкретному випадку мати не може.
		Відповідно до п.2 ст.13 Декрету КМУ, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Отже, здійснення позивачем, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані він, ані продавець –було порушенням підпункту «г»пункту 4 ст.5 Декрету. Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п.2 ст.13 Декрету КМУ, надавати позивачу кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції. Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження позивача про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, явно суперечить діючому законодавству України. Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що передбачена мета кредитування є невід’ємною частиною цього договору.
		Умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мав здійснити позивач: отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства. Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладення такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладення. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити позивача про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому. Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачу кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи його на порушення підпункту «г»пункту 4 ст.5 Декрету КМУ.
		Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що «позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули», то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п.2 ст.13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст.16 п.2 абз.4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного Банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється НБУ.
		Як вбачається з заперечень відповідача, він заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачем конвертації отриманої ним валюти в гривню. Саме таку ж операцію позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але відповідач провів конвертацію кредитних коштів. Тому суд вважає за необхідне проведену відповідачем валютно-обмінну операцію, визнати не законною.
		Через вище вказані обставини суд вважає доведеним твердження позивача про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі в кредит готівкою іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національній валюті України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Це підтверджено квитанцією банку про проведення конвертації валюти, та квитанціями які сплачував позивач щомісячно в рахунок погашення кредиту, в яких вказано, що сума в доларах США еквівалентна сумі в гривнях.
		Суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але відповідач замаскував його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить Декрету Кабінету Міністрів України.
		Суд вважає доведеним, що ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»на момент укладення спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті, але це право відповідача носить загальний характер. Воно не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 1993 року.
		Суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що його права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України він в теперішній час вимушений сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримав від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором.
		Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		У зв’язку з задоволенням позову в повному обсязі суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави держмито в сумі 188 гривень 20 коп.
		 Керуючись ст.ст.10,60,212-215, 218 ЦПК України, ст.235 ЦК України, суд –
		 В И Р І Ш И В:
		 Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»про захист прав споживачів –задовольнити.
		Визнати кредитний договір № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»- удаваним правочином.
		Визнати кредитний договір № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»- укладеним в Національній валюті України.
		Визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит» № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року.
		Зобов’язати ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»провести перерахування всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру 250000 гривень без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками провести звірку розрахунків з ОСОБА_2
		Стягнути з ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»на користь держави держмито у розмірі 188 гривень 20 коп.
		Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
		 Суддя:
		 
		06.03.2012

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...