Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/0570/263/2012 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2012. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			 
			Україна 
			ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
				 
					 
						 
					
					П О С Т А Н О В А
				
				І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			
			 
			03 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/263/2012 
			 
				 Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
				 
					 час прийняття постанови: 15 год.25 хв. 
					 Донецький окружний адміністративний суд в складі:
					 головуючогосудді Зекунова Е. В. 
					 при секретаріКовальському А.В. 
					 за участю:
					представника позивачаОСОБА_1,
					представника відповідачаСєвідової К.М.,
					розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом адвоката ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька про визнання недійсною податкової консультації від 05.12.2011 року №44140/10-31-08-10 та зобовязання надати нову податкову консультацію,
					 
					В С Т А Н О В И В:
					 
					Позивач - адвокат ОСОБА_1 (далі -Позивач, ОСОБА_1 ) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька (далі -ДПІ) про визнання недійсною податкової консультації від 05.12.2011 року №44140/10-31-08-10 та зобовязання надати нову податкову консультацію.
					В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 17.11.2011 р. звернулась із запитом до ДПІ в якому просила надати консультацію з питань визначення витрат, необхідних для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
					На запит позивача, ДПІ надана податкова консультація від 05.12.2011 року №44140/10-31-08-10, згідно з якою, Податковим кодексом України не встановлено конкретного переліку витрат, які можуть зменшувати доход для обєкту оподаткування.
					Позивач вважає, що висновки відповідача викладені у податковій консультації суперечать нормам Закону України «Про адвокатуру» та Податковому кодексу України, оскільки вважає, що до складу валових витрат адвоката відносяться витрати на оплату оренди, комунальні платежі, телефонного звязку, Інтернет, канцелярію, транспорт.
					Просить визнання недійсною податкову консультацію від 05.12.2011року №44140/10-31-08-10 та зобовязати відповідача надати нову податкову консультацію.
					В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
					Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. Пояснив. що ДПІ листом від 05.12.2011року №44140/10-31-08-10 «Про розгляд звернення» позивачу надана податкова консультація, якою розяснено що Податковим кодексом України не встановлено конкретного переліку витрат, які можуть зменшувати доход для обєкту оподаткування. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення обєкта оподаткування є їх належність та необхідність для провадження професійної діяльності. 
					Вважає, що позиція, висловлена у податковій консультації, відповідає вимогам Податкового кодексу України. Зазначає, що якщо позивачу необхідна податкова консультація з питання віднесення адвокатом до складу валових витрат витрати на оплату оренди, комунальні платежі, телефонного звязку, Інтернет, канцелярію, транспорт, тощо, то Позивач має право звернутися саме з таким запитом до інспекції та отримати кваліфіковану відповідь. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову.
					Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.
					Позивач  ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва №НОМЕР_1 від 08.10.2010р.
					Відповідач - державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Донецька є субєктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження надані йому Податковим кодексом України та Законом України “Про державну податкову службу”.
					Як вбачається з матеріалів справи, Позивач заявою від 17.11.2011 р. звернулась до ДПІ із запитом про надання податкової консультації щодо:
					1. застосування податкової соціальної пільги до доходів отриманих від незалежної професійної діяльності;
					2.визначення складу витрат, необхідних для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
					Листом ДПІ від 05.12.2011року №44140/10-31-08-10 «Про розгляд звернення» позивачу надана податкова консультація згідно якої, податкова соціальна пільга не застосовується до доходів фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, але доходів у вигляді заробітної плати застосовується за умови виконання вимог ст. 169 Податкового кодексу України.
					Щодо визначення складу витрат, необхідних для провадження певного виду незалежної професійної діяльності, то відповідач зазначив, що Податковим кодексом України не встановлено конкретного переліку витрат, які можуть зменшувати доход для обєкту оподаткування. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення обєкта оподаткування є їх належність та необхідність для провадження професійної діяльності. 
					Не погодившись із висновками податкової консультації від 05.12.2011 року в частині визначення складу витрат, позивач звернувся з адміністративним позовом до ДПІ.
					У розумінні Податкового кодексу України податковою консультацією є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган (підпункт 14.1.172 пункту 14.1 ст. 14). Надання податкових консультацій знаходиться у межах повноважень органів Державної податкової служби відповідно до ст. 2 Закону України “Про державну податкову службу”.
					Правовідносини з надання податкових консультацій, їх застосування та оскарження визначені ст.ст. 52-53 Податкового кодексу України. 
					Зокрема, платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору (підпункту 5.3. ст. 53 ПКУ).
					Таким чином, у розумінні Податкового кодексу України податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позиції органу Державної податкової служби із застосування конкретних норм податкового законодавства, в межах повноважень. 
					Відповідно до пп.14.1.226. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. 
					 Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;
					Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність встановлений статтею 178 Податкового кодексу України.
					Згідно до п.3 цієї статті оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. 
					Суд звертає увагу, що Податковий кодекс України не встановлює конкретного переліку витрат, які можуть зменшувати дохід для визнання обєкта оподаткування. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.
					У разі необхідності, позивач мав право звернутися до податкового органу для отримання консультації з питання віднесення до складу валових витрат конкретного переліку витрат, які здійснюються ним під час провадження своєї професійної діяльності, зокрема - використання приміщення (орендної плати, комунальних платежів), користування телефонним звязком, придбання канцелярських приладів, тощо.
					Проте, позивач у своєму запиті до відповідача просив взагалі визначити склад витрат, необхідних для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. 
					Оскільки у Податковому кодексі України не наведено перелік витрат, які самозайняті особа, що провадить незалежну професійну діяльність, має право враховувати при обчисленні загального річного оподатковуваного доходу, відповідач своєю консультацією розяснив позивачу, що основним критерієм для обґрунтування витрат, які зменшують дохід для визначення обєкта оподаткування є їх належність та необхідність для провадження професійної діяльності.
					З огляду на викладене, суд вважає, що позиція, висловлена відповідачем у податковій консультації від 05.12.2011 року №44140/10-31-08-10 відповідає правилам застосування норм матеріального права визначених Податковим кодексом України. 
					Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. 
					Нормами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
					Частиною1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
					У відповідності статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
					Суд вважає, що відповідачем надані докази, якими він обґрунтовує свої заперечення і вони є належними. 
					Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав. 
					Судом встановлено, що податкова консультація надана державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Донецька від 05.12.2011року №44140/10-31-08-10 містить посилання на норми розділу ІV Податкового кодексу України, що відповідає правовому регулюванню податку на доходи фізичних осіб в чинному законодавстві України, не суперечить нормам та змісту відповідного податку. 
					Таким чином, судом не встановлено суперечності наданої відповідачем податкової консультації нормам або змісту податку на доходи фізичних осіб, через що відсутні підстави для визнання такої податкової консультації недійсною.
					Отже, позовна вимога щодо визнання недійсною податкової консультації наданої державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Донецька від 05.12.2011року №44140/10-31-08-10 задоволенню не підлягає.
					Щодо позовної вимоги про зобовязання відповідача надати позивачу нову податкову консультацію, то суд зазначає, що відповідач виконав вимоги статті 52 Податкового кодексу України та надав позивачу податкову консультацію. Зобовязання судом щодо надання платнику податків органом державної податкової служби повторної податкової консультації за цим самим питанням, що і попередня податкова консультація, нормами Податкового кодексу України та іншими нормативно-правовими актами не передбачено, тому й зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
					З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
					Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачем не надано доказів здійснення судових витрат, суд їх не стягує.
					На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
					 П О С Т А Н О В И В:
					 У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька про визнання недійсною податкової консультації 05.12.2011 року №44140/10-31-08-10 та зобовязання надати нову податкову консультацію відмовити повністю.
					Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 03 лютого 2012 року у присутності представників сторін.
					Постанова у повному обсязі буде виготовлена 08 лютого 2012 року.
					Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. 
					 
					Суддя Зекунов Е. В.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...