Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2008 року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду
України в складі:
Головуючого
|
Григор'євої Л.І.,
|
Суддів:
|
Балюка М.І.,
|
Косенка В.Й.,
|
|
|
Барсукової В.М.,
|
Данчука В.Г.,
|
|
розглянувши справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Редакції газети “Время” про захист чести, гідності, ділової
репутації та відшкодування моральної
шкоди,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись
на те, що у газеті “Время” НОМЕР_1 опублікована
стаття журналіста ОСОБА_2. під заголовком “Вконец
разбушевавшийся судья ОСОБА_1…“ Ця стаття в цілому і заголовок окремо, носять образливий характер, принижує його
честь, гідність та ділову репутацію як судді.
Просив спростувати відомості, викладені у цій статті та відшкодувати йому завдану моральну шкоду в
розмірі 25000 грн., стягнувши з ОСОБА_2. - 20 000 грн., з редакції газети
“Время” - 5000 грн.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року позов
задоволено. Зобов'язано редакцію газети “Время” протягом 5 діб після
набрання рішення суду законної сили опублікувати спростування, у якому зазначити, що стаття
ОСОБА_2. у газеті “Время” НОМЕР_1 під заголовком “Судья ОСОБА_1 ...
разбушевался”, проанансована на 1-й
сторінці газети як “Вконец разбушевался
судья ОСОБА_1” носить образливий характер, факти, наведені у ній, викривлені,
що редакція приносить позивачеві вибачення. Спростування та його заголовок
мають бути набрані тим самим
шрифтом, яким набрано заголовок статті, на 2-й сторінці, а анонс
“Опровержение на публикацию ОСОБА_2. в
отношении судьи ОСОБА_1.”- у верхній
частині 1-ї сторінки.
Зобов'язано журналіста ОСОБА_2. принести позивачу вибачення з приводу
образливої для нього публікації. Стягнуто на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди: з
редакції газети “Время” - 5000 грн., з
ОСОБА_2. - 20 000 грн.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2007 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року змінено.Визнано
недостовірною інформацію, викладену у
статті ОСОБА_2. у НОМЕР_1 газети “Время” у заголовку цієї статті “судья
ОСОБА_1... разбушевался”, яка проанансована на 1-й сторінці газети як “Вконец
разбушевавшийся судья ОСОБА_1”, у висловах : “Однако судья ОСОБА_1 по причинам,
о которых можна только догадываться, быстро “обезглавил” преступную группировку: сначала выпустил
организатора на свободу, применив подписку о невыезде, затем, закончив слушание
дела, оправдал» ; «Видимо, кровавые сцены их погромов и увечья жертв его не
очень шокировали. Он обстоятельно выяснил: били или не били этих нелюдей
работники милиции, то есть оказывали
ли на них «воздействие»; «Чем же закончилась эта коррида?», а також вираз «безотказное оружие» у контексті
всього абзацу.
Зобов'язано редакцію газети «Время» спростувати ці відомості, опублікувавши спростування тим самим шрифтом,
на тій самій полосі газети,
протягом одного місяця з дня постановлення рішення.
Зменшено розмір стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2. на користь позивача з
20 000 грн. до 5000 грн., з редакції газети «Время» на користь позивача з 5000
грн. до 2 000 грн. В іншій частині рішення суду
скасовано і в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1. відмовлено.
У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ЗАТ газета “Время” ставиться питання про
скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового
рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стаття та її заголовок носять образливий
для позивача характер, є негативною інформацією та принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача,
як судді Київського районного суду м. Харкова. У зазначеній публікації мало
місце необ'єктивне й викривлене висвітлення обставин розгляду позивачем кримінальної справи, тому позивачу спричинені
моральні страждання, які підлягають відшкодуванню.
Колегія суддів апеляційного суду змінюючи
рішення знайшла позовні вимоги позивача частково безпідставними. В
обґрунтування цих висновків зазначила, що висловлювання журналіста є оціночним
судженням деяких фактів та дій і вони не
є відомостями, які можуть бути
спростовані в порядку, передбаченому ст. 277 ЦК України. Такі висновки
апеляційного суду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та нормам
матеріального права.
Проте, погодитися з рішеннями судів, якими
задоволені позовні вимоги не
можна.
Так, у позовній заяві не зазначено способу поновлення порушеного права,
передбаченого ст. 277 ЦК України - в ній не зазначено, яка інформація є недостовірною та не йдеться про її
спростування, ні права на відповідь. В ній зазначено лише про викривлення
журналістом фактів. Проте судам слід було розрізнити оціночні судження від
фактів та факти від
оціночних суджень.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у
справі “Українська Прес-Група проти України” зазначено: “41. У
своїй практиці суд розрізняє
факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути
підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення
думки як таку, що є
фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і
основних свобод людини (ратифікованою Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, див. наведене вище
рішення у справі Lingens v. Austria, стр. 28 §46).” 42.Однак
навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має
залежати від того, чи існує достатній фактичний
базис для оспорюваного
висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є
оціночним судженням, може бути
перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя”.
Проте, незважаючи на положення ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»,
ст. 10 зазначеної Конвенції, судову практику Європейського Суду з прав людини, оціночні
судження визнані судами
недостовірними, що протерічить цим
нормам права.
Судами також не враховано, що ст. 25 Закону України «Про друковані засоби
масової інформації (пресу) в Україні» застережено, що журналіст є творчим працівником, який
професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації
для друку, а тому має право
вільно користуватися та обирати у
своїх публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію сатиру.
Зокрема,
висловлювання цього є: «обезглавил преступную группировку», «чем же закончилась
эта «карида», «безотказное оружие», «было бы смешно, когда б не было так
грустно», «прошел «круги ада», «надо прекратить плач ІНФОРМАЦІЯ_1» тощо, що залишилася поза увагою суддів.
Суди також не врахували використання журналістом у спірній статті вислів «видимо», яке вказує на
висловлювання автором спірної
статті свого припущення, а не твердження про будь-які
фактичні дані.
Крім того, при вирішенні справ про захист честі і гідності за
участю посадових осіб судам також слід було врахувати
положення абз.6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справі про
поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким
проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу
вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових осіб та
службових осіб. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб
можуть бути ширшими порівняно з межами
такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові
чи службові особи діють без
правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку
суспільства.
Оскільки журналістом у зазначеній статті щодо позивача не
поширена недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та
ділову репутацію, а висловлювання, які допущені у статті є правом
журналіста вільно використовувати та
обирати у своїх публікаціях різні мовні
звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо та є оціночним судженням дій
судді при розгляді кримінальної справи,
які не можна вважати поширенням
недостовірної інформації, у судів
не було підстав для задоволення позову.
За таких підстав рішення судів
першої та апеляційної інстанцій у частині
задоволення позовних вимог ОСОБА_1. слід скасувати та ухвалити нове
рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ЗАТ газета “Время” задовольнити.
Рішення
Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду
Харківської області від 13 грудня
2007 року у частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити
нове рішення про відмову ОСОБА_1. у задоволенні позову.
Рішення
оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.І.Григор'єва
Судді: М.І. Балюк
В.М. Барсукова
В.Г.Данчук
В.Й.Косенко