У Х В А Л А
Іменем України
23 квітня 2008
року
м. Київ
Колегія
суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного
Суду України в складі:
головуючого Гнатенка
А.В.,
суддів: Григор'євої Л.І., Барсукової В.М.,
Балюка М.І.,
Данчука В.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні цивільну
справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до
акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” (далі - АППБ “Аваль”), ОСОБА_3;
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та свідоцтва
про право власності на квартиру; за зустрічним
позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2; третя особа - відділ
громадянства, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Подільського РУ
ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод у користуванні жилим
приміщенням, за касаційною скаргою
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення апеляційного
суду м. Києва
від 7 лютого 2008 року,
встановила:
У грудні 2007 року позивачі звернулися в суд із позовом про
визнання недійсними кредитного договору, договору застави та свідоцтва про право
власності на квартиру й просили визнати недійсними кредитний договір, укладений
і підписаний представником АППБ “Аваль” та особою, що видала себе за ОСОБА_2, від 25 квітня 2001 року НОМЕР_1; договір застави
від 25 квітня 2001 року квартири
АДРЕСА_1, укладений і підписаний
представником АППБ “Аваль” 25 квітня 2001 року та
невстановленими особами, що видавали себе за ОСОБА_2 і ОСОБА_1; свідоцтво про
право власності на квартиру
АДРЕСА_1 від 20 липня 2006 року на ім'я ОСОБА_3, а також стягнути з
відповідачів судові витрати та судовий збір.
Мотивували вимоги тим, що перебувають у зареєстрованому шлюбі
й на праві сумісної власності мають квартиру АДРЕСА_1. Зазначали, що в липні 2006
року від ОСОБА_3 їм стало відомо, що він купив цю квартиру на прилюдних торгах,
проведених спеціалізованим державним підприємством “Укрспец'юст” 15 червня 2006
року, і отримав
свідоцтво про право власності на вказану квартиру
у зв'язку з неповерненням
ОСОБА_2 кредиту,
який він ніби-то взяв у АППБ “Аваль”, уклали договір застави квартири. Указували,
що в дійсності кредит в АППБ “Аваль” не брали, кредитного договору й договору застави
своєї квартири з банком не укладали та вказаних
договорів особисто не підписували, а що в них невстановленими особами були викрадені
та таємно повернуті їхні особисто паспорти й свідоцтво про право власності на житло
і що ці особи скоїли з їхньою квартирою та грошовими коштами АППБ “Аваль” шахрайство,
за фактом якого порушено кримінальну справу.
Рішенням Печерського районного
суду м. Києва від
2 листопада 2006 року прилюдні торги щодо продажу спірного житла визнано
недійсними.
У липні 2007 року ОСОБА_3 звернувся
до позивачів із позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням,
мотивуючи вимоги тим, що він є власником спірного жилого приміщення, а позивачі
порушують його права власника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 6 липня 2007 року
справи об'єднані в одне провадження.
Рішенням Шевченківського районного суду
від 12 листопада 2007 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Визнано недійсним кредитний
договір від
25
квітня 2001 року НОМЕР_1; визнано недійсними договір застави квартири від 25 квітня
2001 року та свідоцтво про право власності на квартиру від 20 липня 2006 року, видане
ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду м. Києва від
7 лютого 2007 року зазначене рішення Шевченківського районного суду в частині визнання
недійсним кредитного договору від 25 квітня 2001 року НОМЕР_1 скасовано, у цій частині в задоволенні
позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
У решті - рішення районного суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять
скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2007 року та залишити
в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним
судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної
власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про
право власності на житло від 5 грудня 1994 року (а.с. 7).
25 квітня 2001 року від імені ОСОБА_2 з АППБ „Аваль” укладено кредитний
договір на суму 40 тис. грн. з процентною ставкою в розмірі 28 % річних зі
строком щомісячного погашення до 24 квітня 2004 року та від його імені і імені
його дружини, ОСОБА_1, яка виступала майновим поручителем за кредитним
договором, - договір застави, за яким у заставу передана спірна квартира (а.с.
11-14).
15 червня 2006 року відбулися прилюдні торги з продажу спірної квартири, на
яку було звернуто стягнення за договором застави від 25 квітня 2001 року для
стягнення заборгованості за
кредитним договором у
сумі 44 044 грн. 64 грн. За результатами торгів на підставі виконавчого напису
НОМЕР_2 від 31 травня 2002 року, виданого нотаріусом згідно з актом про
проведення прилюдних торгів від 13 липня 2006 року, ОСОБА_3 було видано
свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 20 липня 2006 року ( а.с.
15).
Рішенням Печерського районного суду від 2 листопада 2006 року, залишеним
без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, визнано
недійсними прилюдні торги з реалізації спірної квартири, які відбулися 15
червня 2006 року (а.с. 10, 47-50).
22 вересня 2006 року порушено кримінальну справу за фактом шахрайства в
особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК
України, в якій ОСОБА_1 визнано потерпілою (а.с. 8-9).
Згідно з даними висновку від 11 квітня 2007 року № 208
судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи підпис від
імені ОСОБА_1 примірнику договору застави від 25 квітня 2001 року, посвідченого
приватним нотаріусом ОСОБА_4 і зареєстрованого в реєстрі під
НОМЕР_3, виконано не
ОСОБА_1, а іншою
особою
(а.с.
50-54).
Задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору застави
спірної квартири від
25 квітня 2001
року, вчиненого від
імені
ОСОБА_1,
і відмовляючи в позові ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права
власності, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний
суд, обґрунтовано виходив із недотримання вимог чч.1, 5 ст. 203 ЦК України при
укладенні договору застави, у зв'язку з чим
відповідно до положення ч. 1 ст. 215 ЦК України він є недійсним.
Ураховуючи те, що відповідно до чч. 1, 3 ст. 216 УК України недійсний
правочин не створює юридичних наслідків, і те, що у зв'язку з визнанням
недійсними прилюдних торгів з продажу
спірної квартири на виконання недійсного правочину - договору застави -
суд визнав недійсним і видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірну
квартиру, придбану за результатами недійсних прилюдних торгів на підставі
недійсного договору застави.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_1про усунення
перешкод у здійсненні права власності на спірну квартиру, суд виходив із норми
ч. 1 ст. 388 ЦК України щодо права власника на витребування цього майна у
добросовісного набувача майна, який придбав його за відплатним договором, у
якого це майно вибуло з володіння не з його волі або було викрадене в нього.
Ухвалюючи рішення, а апеляційний суд, залишаючи рішення в цій частині без
змін, і посилаючись на ч. 1 ст. 386 ЦК України, якою передбачено рівний захист
прав усіх суб'єктів права власності, суди не врахували, що свідоцтво про право
власності на спірну квартиру ОСОБА_3 видано на підставі акта проведення
прилюдних торгів, затвердженого начальником державної виконавчої служби в
Подільському районі м. Києва (далі - ДВС у Подільському районі) від 13 липня
2006 року, яку до участі у справі суд не залучав, у той час як відповідно до
чч. 1, 5 ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій
стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину за вимогою
заінтересованої особи або
за власною ініціативою
суду. Ураховуючи положення
ч. 1 ст.
386 ЦК України
та роз'яснення, викладені в
пп. 2,
17 постанови Пленуму Верховного Суду України 28 квітня 1978 року “Про судову
практику в справах
про визнання угод
недійсними” від
(з
наступними змінами), при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє
про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
За таких обставин судові рішення про визнання недійсним свідоцтва про право
власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та про відмову йому в позові про усунення
перешкод у здійсненні права власності як такі, що ухвалені з порушенням
процесуальних норм права - п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України, підлягають скасуванню
з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання недійсними
договорів кредиту й застави від 25 квітня 2001 року, так і суд апеляційної
інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині договору
застави та ухвалюючи нове рішення в
частині відмови у визнанні недійсним договору кредиту, обґрунтовували свої
висновки даними, що містяться у
висновку
судово-почеркознавчої
експертизи № 208 від
11
квітня 2007 року, проведеної в рамках
розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом шахрайства в
особливо великих розмірах.
При цьому, незважаючи на те, що висновок експертизи не підтвердив і не спростував
факт вчинення підпису на кредитному договорі ОСОБА_2 чи
іншою особою, суди ухвалили протилежні рішення, ґрунтуючись на неповному
з'ясуванні дійсних обставин справи та неналежній оцінці доказів, наданих
сторонами.
Так, у судовому засіданні представник АППБ “Аваль” заявив клопотання про
призначення повторної експертизи з метою дослідження питання щодо вчинення
підпису під кредитним договором ОСОБА_2 чи іншою особою, аргументуючи його
недотриманням вимог п. 4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки
матеріалів та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства
юстиції України від 8 жовтня 1998 року №
53/5, якими визначено, що вільні зразки по можливості повинні відповідати
об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів
письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні,
відомості та ін.), за його змістом та цільовим призначенням.
Як убачається з висновку судово-почеркознавчої експертизи, вільні зразки
підпису ОСОБА_2 досліджувалися за часом їх виконання у 2005-2006 роках, тоді як
оспорюванні ним документи: договір кредиту, договір застави - були підписані в
2001 році, що є значною різницею за часом виконання.
Крім того, у своїх поясненнях представник АППБ “Аваль” посилався на
наявність інших доказів - копій прибуткових касових ордерів з підписами від
імені ОСОБА_2 про погашення відсотків за користування кредитом, які судом не
були досліджені й оцінки яким суд не дав.
Ураховуючи порушення судом першої інстанції положень ст. ст. 10, 60, 61, ч.
2 ст. 150 ЦПК України при відхиленні клопотання про призначення повторної
експертизи та відсутність у судовому рішенні оцінки доказів у порушення вимог
ст. ст. 212, 213 ЦПК України, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення
суду першої інстанції в частині визнання кредитного договору недійсним.
Разом з тим при ухваленні нового рішення про відмову в позові про визнання
недійсним кредитного договору, апеляційний суд не усунув порушень процесуальних
норм права, допущених судом першої інстанції, у зв'язку з чим відповідно до ч.
3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню рішення апеляційного суду в цій
частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК
України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2007 року
та рішення апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2007 року в частині позову
про визнання недійсним кредитного договору від 25 квітня 2001 року, свідоцтва
про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та відмови в частині позову
ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2; третя особа - відділ громадянства, паспортної,
реєстраційної та міграційної роботи Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві,
про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1
скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Шевченківського
районного суду м. Києва.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2007 року
та рішення апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2007 року в частині
задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2
про визнання недійсним
договору застави від
25
квітня 2001 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В.
Гнатенко
Судді: Л.І. Григор'єва
М.І.
Балюк
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук