У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 серпня 2008 року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного
Суду України в складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
|
суддів:
|
Жайворонок Т.Є.,
|
Левченка Є.Ф.,
|
|
Лихути Л.М.,
|
Перепічая В.С.,
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
Дніпропетровського національного університету про поновлення на роботі та
стягнення середньої заробітної за час вимушеного прогулу, визнання недійсними наказів і контракту, за
касаційною скаргою Дніпропетровського національного університету на рішення
Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2006 року ОСОБА_1. звернулася в суд з названим позовом.
Зазначала, що з грудня 1989 року перебувала у трудових відносинах із
Дніпропетровським національним університетом.
Наказами № 415-к від 19 червня 2006 року та № 530-к від 4 серпня 2006
року її звільнено з посади викладача кафедри іноземних мов у зв'язку із
закінченням строку дії контракту.
Вважаючи, що вона працювала у відповідача на підставі безстрокового
трудового договору, а накази про звільнення з роботи видано з порушенням вимог
трудового законодавства, ОСОБА_1. просила суд поновити її на роботі та визнати недійсними
п. 9 наказу
від 20 грудня 1999 року №
683-к, п. 40 наказу № 355-к від 1 7 травня 2002 року, наказ № 491-к від 7 липня 2004 року, §
2 наказу № 415-к від 19 червня 2006 року, п. 2 наказу № 530-к від 4 серпня 2006
року.
У жовтні 2006 року ОСОБА_1. доповнила позов вимогами про стягнення з
відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним
контракту, на підставі якого її було звільнено з роботи, визнання недійсною
оферти у виді контракту від 23 червня 2004 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19
грудня 2006 року у позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007
року рішення місцевого суду в частині вирішення вимог про поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та
ухвалено в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_1. поновлено на роботі на
посаді викладача кафедри іноземних мов Дніпропетровського національного
університету; стягнуто з відповідача на її користь 8331 грн. 43 коп. середнього
заробітку за час вимушеного прогулу та судові витрати, а в решті рішення суду
першої інстанції залишено без змін.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне
застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм
процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення
апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відмовляючи в позовних вимогах про поновлення на роботі та стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу, місцевий суд виходив з того, що
позивачка працювала у відповідача на підставі контракту, після закінчення
строку дії якого, з урахуванням наданої позивачці невикористаної за час
строкового договору відпустки, її було
звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення цих вимог та
ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд
виходив з того, що строкові трудові договори відповідачем з ОСОБА_1.
неодноразово переукладалися, через що їх слід вважати такими, що укладені на
невизначений строк, в зв'язку з чим звільнення позивачки з роботи за спливом
строку дії контракту є незаконним.
Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, виходячи з
наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 214 цього
Кодексу - під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання чи мали місце
обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони
підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо),
які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка саме правова
норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1. працювала у
відповідача з грудня 1989 року; з 6 грудня 1994 року по 6 грудня 1999 року на
підставі строкового трудового договору на посаді викладача кафедри іноземних
мов для інженерно-технічних спеціальностей; з 6 грудня 1999 року по 30 червня
2004 року на підставі строкового трудового договору на тій же посаді.
На підставі заяви ОСОБА_1. від 15 червня 2004 року та контракту від 23
червня 2004 року наказом відповідача № 491-к від 7 липня 2004 року позивачку
переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов з 1 липня 2004 року по 30
червня 2006 року на умовах контракту.
Наказом № 415-к від 19 червня 2006 року ОСОБА_1. на підставі її заяви
надано відпустку за 2005-2006 роки з 27 червня по 22 серпня 2006 року з
наступним звільненням її з роботи у зв'язку із закінченням строку дії контракту
за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
На підставі заяви позивачки від 27 липня 2006 року про продовження
відпустки у зв'язку
з перебуванням на
лікарняному наказом відповідача № 530-к від 4 серпня 2006 року
внесено зміни до попереднього наказу про продовження щорічної відпустки ОСОБА_1. на сім
календарних днів з 23 серпня по 30 серпня 2006 року та її наступне звільненням
у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору
є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін
(в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації
праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть
встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається
законами України.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року
№ 9 «Про практику розгляду трудових спорів» роз'яснено, що власник або
уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим
договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до
категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України "Про освіту" педагогічні
та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення
трудового договору, в тому числі за контрактом.
Можливість укладення контрактної форми трудового договору з педагогічними
працівниками встановлено і п. 10 Положення про обрання та прийняття на роботу
науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і
четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти
України від 24 грудня 2002 р. № 744.
Пунктом 2 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставою для припинення трудового договору є
закінчення строку його дії, крім випадків, коли трудові відносини фактично
тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові
договори, що були
переукладені один чи
декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за
винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, тобто щодо строкових трудових договорів укладених у випадках, коли
трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з
урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів
працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Таким чином, апеляційний суд при вирішенні справи дійшов помилкового
висновку про те, що трудові відносини між сторонами слід вважати безстроковими,
оскільки строковий трудовий договір, укладений між позивачкою та відповідачем у
формі контракту, був обумовлений характером роботи, а позивачку віднесено до
категорії працівників, які працюють за контрактом, на підставі закону.
Встановивши на підставі
доказів, яким було дано належну оцінку, факт дотримання відповідачем трудового
законодавства при звільненні ОСОБА_1. з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України,
місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про відмову в цій частині позовних
вимог.
Апеляційний суд в порушення вимог процесуального закону встановлені
місцевим судом факти не спростував та неправильно застосував норми матеріального
права.
За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини
справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно
застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.
Згідно ст. 339 ЦПК України - установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із
законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції
і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Судові рішення в частині вирішення решти позовних вимог сторонами не
оскаржено.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК
України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х
в а л
и л а :
Касаційну скаргу Дніпропетровського національного університету
задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року
в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення
середньої заробітної за час вимушеного прогулу скасувати, а рішення
Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року в
цій частині залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
А.Г.
Ярема
|
Судді:
|
Т.Є. Жайворонок
|
|
Є.Ф. Левченко
|
|
Л.М. Лихута
|
|
В.С. Перепічай
|