Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/2523/357/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2012. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2012.
Дата набрання законної сили: 31.05.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                            Провадження  №2/2523/2448/12                                            
		                                                                             Справа  № 2/2523/357/12 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		19 квітня 2012 року                                                                                                м. Чернігів
		 
		Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі : 
		-          головуючого - судді Криворученка Д.П., 
		        -             секретарі Микитченко К.Г., 
		за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача Гана С.В., Новак Н.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Чернігова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Компанії «Вінсі Конструксьон Гран Проже»/ «Буйг Траво Пюблік»- Спільне підприємство «Новарка»про визнання частково недійсним трудового контракту та стягнення нарахованої але невиплаченої заробітної плати, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач 20 березня 2012 року звернувся до суду з позовом в якому просив суд визнати недійсним пункт 3.1 Трудового договору №14 від 21 липня 2008 року, укладеного між ним та стороною відповідача, в частині встановлення розміру заробітної плати, а також просив стягнути на його користь нараховану але не отриману заробітну плату, за період 2008-2010 років, у розмірі 197000 доларів США, що еквівалентно 1 573 045 грн.  
		З позову виходить, що позивач з 21 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року  працював в компанії «Вінсі Конструксьон Гран Проже» / «Буйг Траво Пюблік»- Спільне підприємство «Новарка»на виконання проекту «Грантова угода (Чорнобильській фонд «Укриття»: Новий безпечний конфайнмент (Франція) в Україні)»на посаді інспектора з контролю якості, і його було звільнено на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. На момент звільнення позивач вважав, що усі виплати він отримав своєчасно і правильно, у відповідності до законодавства України, однак пізніше, з отриманих офіційних документів дізнався, що при укладанні з ним трудового контракту керівництво сторони відповідача навмисно замовчало істину, вжило дискримінаційних заходів, щоб в кінцевому варіанті виплачувати йому меншу заробітну плату ніж було потрібно, і ним за період роботи 2008-2010 рр. недоотримано 197000 доларів США. Посилаючись на приписи ст.ст. 81, 9, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.217, 225 ЦК України, Закону України «Про міжнародні договори України», ст.25 Загальної декларації прав людини, ст.8 Директиви Ради Європи №2000/78/СЕС позивач просить суд визнати частково недійним трудовий договір (контракт) та стягнути на його користь нараховану але не виплачену заробітну плату.         
		 
		У судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов, просив його задовольнити, підтримав факти зазначені в позовній заяві.
		 
		Представники сторони відповідача у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, надали заперечення, які зводяться до того, що у п.3.1 трудового договору №14 від 27.07.08 р. сторони узгодили щомісячну заробітну плату працівника у сумі 6600 грн, яка була збільшена до 7730 грн, починаючи з 01.11.08 р., на підставі додаткової угоди №4 від 27.07.08 р. Пропозицій щодо збільшення рівня заробітної плати від позивача не надходило. Згідно наказу №141і від 31.12.10 р. позивача було звільнено на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку трудового договору. Умова оскаржуваного договору, що встановлена у п.3.1, щодо встановлення позивачу заробітної плати у розмірі 6600 грн, яку було збільшено до 7730 грн, не може вважатися такою, що погіршує становище працівника порівняно з законодавством України, тобто безпідставними є посилання ОСОБА_1 щодо його дискримінації. Норми ЦК України, щодо недійсності угод, на спірні правовідносини, взагалі не поширюються. Твердження ОСОБА_1 про те, що виплачена йому заробітна плата є значно меншою, ніж була йому нарахована, не підтверджені жодними доказами і спростовуються довідкою №ВБ000000095 від 11.04.12 р. Трудовий контракт не є тим правочином, на який поширюються передбачені ст.203 ЦК України вимоги чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав. Твердження позивача мають емоційний характер без посилань на конкретні обставини справи та зміст порушень норм матеріального і процесуального права. Крім того, позивачем порушено строк звернення з позовом до суду.      
		 
		Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного. 
		 
		Відповідно до приписів ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно   від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та   їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями  визначаються законодавством та їх статутами. При цьому  гарантії  щодо  зайнятості,  охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
		 
		Стаття 4 КЗпП України проголошує, що законодавство про працю складається  з  Кодексу  законів  про працю  України  та  інших  актів законодавства України,  прийнятих відповідно до нього.  
		Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників  порівняно  з  законодавством України про працю, є недійсними (ст.9 КЗпП України).
		 
		За положеннями статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між  працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим   ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати  роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому  розпорядкові, а власник  підприємства, установи, організації  або  уповноважений  ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну  плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і  відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального  забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися  угодою  сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		 
		Як встановлено у судовому засіданні і підтверджується документально, 21 липня 2008 року між Компанією «Вінсі Конструксьон Гран Проже»/ «Буйг Траво Пюблік»- Спільне підприємство «Новарка», в особі директора проекту ОСОБА_2, та ОСОБА_1 укладено трудовий договір №14, за умовами якого останнього найнято на роботу на посаду інспектора з контролю якості, терміном з 21.07.08 р. по 31.12.09 р., з щомісячною заробітною платою в розмірі 6600 грн., яку він буде отримувати шляхом електронного переказу на банківський рахунок. /а.с.5-11/
		 
		24 листопада 2008 року між сторонами по справі укладено додаткову угоду №4, згідно умов якої, позивачу встановлено з 01.11.2008 р. заробітну плату в розмірі 7730 грн. /а.с.58/
		 
		Крім того, 23 грудня 2009 року, додатковою угодою №1, строк дії трудового договору №14 від 21 липня 2008 року продовжено до 31 грудня 2010 року. /а.с.59-60/
		     
		Трудова книжка позивача серії «НОМЕР_1 свідчить, що він дійсно в період з 22 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року перебував у трудових відносинах з стороною відповідача і був звільнений за закінченням строку трудового договору. З 18 січня 2011 року позивачу розпочато виплату допомоги по безробіттю. /а.с.7-8/
		 
		          Надана компанією «Вінсі Конструксьон Гран Проже»/ «Буйг Траво Пюблік»довідка свідчить, що ОСОБА_1, за період роботи з 21 липня 2007 року по 31 грудня 2010 року, було нарахована заробітна плата в розмірі 311800,13 грн, з яких утримано 55750,76 грн і виплачено 256049,37 грн. /а.с.103/  
		14 березня 2011 року позивач звертався до сторони відповідача з вимогою провести бухгалтерську перевірку його заробітної плати та надати письмову відповідь. /а.с.61/
		23 березня 2011 року позивачу на його вимогу надано письмову відповідь, яка зводиться до того, що ОСОБА_1 була встановлена заробітна плата відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі, який з ним узгоджений і розмір якої повністю відповідає вимогам законодавства. Заробітна плата виплачена у повному обсязі і заборгованість по виплаті заробітної плати відсутня. З приводу посилання на офіційне листування СП «Новарка»з Групою управління проектами, як на обґрунтування вимоги від 14.03.11 р., то це листування жодним чином не стосується умов і порядку укладання трудового договору №14 від 21 липня 208 року, у тому числі і в частині встановлення рівня заробітної плати. /а.с.63-64/
		 
		Дослідивши надані сторонами докази, суд зазначає, що виниклі між сторонами по справі спірні правовідносини є трудовими, при цьому КЗпП України визначає правові підстави припинення трудового договору, у тому числі й розірвання контракту, разом із тим нормами чинного трудового законодавства не передбачена можливість визнання трудового договору (контракту) чи його певної частини недійсними з підстав, визначених ЦК України, на положення якого посилається позивач, як і не передбачено правових підстав для визнання у судовому порядку незаконним розмір заробітної плати, який може бути визначений і погоджений лише роботодавцем та працівником.         
		 
		Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП, Законом  України  «Про  оплату  праці»та іншими нормативно-правовими актами ( ст.94 КЗпП України).
		Статтею 95 КЗпП України передбачено, що мінімальна заробітна  плата  -  це  законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану  працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
		 
		          Оскільки сторони по справі домовились і визначили у трудовому договорі розмір заробітної плати, який станом на 21.07.2008 р. становив 6600 грн, а станом на 24.11.2008 р. 7730 грн, що значно і врази перевищувало розміри мінімальної заробітної плати у 2008-2010 роках, то жодним чином права позивача порушені не були і його посилання на дискримінацію є припущенням і безпідставним.
		 
		          Не заслуговують на увагу і не можуть бути підставою для визнання частини трудового договору недійсним та стягнення заборгованої заробітної плати посилання позивача, що отримане ним в копіях листування СП «Новарка»з Групою Управління проектом, джерело отримання якого позивач відмовився суду повідомити, свідчить, що його заробітна плата повинна була бути значно вищою і на це виділялись певні кошти, адже: по-перше, суд не може рахувати це листування допустимим доказом, в розумінні ст.59 ЦПК України; по-друге, інформація викладена в листуванні жодним чином не свідчить і не доводить того факту, що дійсно, фактично Групою Управління проектом виділялись кошти в тих розмірах, мова про які йдеться в листуванні; по-третє, це листування немає ніякого відношення до трудового договору №14 від 21.07.08 р. та його положень, в частині розміру заробітної плати, на отримання якої погодився ОСОБА_1 і яка йому була виплачена. /а.с.12-17/ 
		 
		          Отже, пред'явлений ОСОБА_1 позов є необґрунтованим та безпідставним.
		 
		Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У  разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Позивач під час судового засідання заявив письмове клопотання про поновлення йому строку звернення до суду за захистом прав, просив вважати строк не пропущеним, не застосовувати наслідки пропущення строку звернення до суду обґрунтовуючи це тим, що до прийняття 22 лютого 2012 року Конституційним Судом України рішення №4-рп/2012, суди загальної юрисдикції приймали неоднозначні рішення щодо застосування положень ч.2 ст.233 КЗпП України, а тому він вважав, що необмежений у строках звернення до суду за захистом свого права. /а.с.84/
		У свою чергу сторона відповідача, як судом вказувалось вище, рахує, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом свого права, адже він ще 14 березня 2011 року звертався до відповідача з вимогою про перевірку нарахованої йому заробітної плати, оскільки на його думку заробітна плата сплачувалася у меншому розмірі ніж потрібно.  
		Суд рахує посилання позивача, викладені в клопотанні, такими, що не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору -визнання недійсним пункту трудового договору, адже Конституційним Судом України було прийняте рішення №4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.    
		Зазначене рішення КС України жодним чином не стосується спірних правовідносин, що склалися між сторонами по справі, оскільки позивач оспорює трудовий договір в частині необумовленої в договорі та не нарахованої йому суми заробітної плати, яка на його думку повинна бути була йому виплачена. На момент звільнення позивача і проведення з ним повного розрахунку, спору щодо належних до виплати сум, не було. 
		Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 зі змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» у разі пропуску передбачених ст.233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
		У пункті 25 Постанови №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»Пленум Верховного Суду України зазначив, що пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.
		З огляду на наведене суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив без поважних причин тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, його позов є необґрунтованим, безпідставним, а пред'явлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, з викладених підстав та міркувань.    
		Керуючись ст.ст.3, 4, 9, 21, 94, 116, 117, 233-234 КЗпП України, й у відповідності до ст.ст.10-11, 57-60, 88, 209, 212, 213-215, 294 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Компанії «Вінсі Конструксьон Гран Проже»/ «Буйг Траво Пюблік»- Спільне підприємство «Новарка»про визнання частково недійсним трудового контракту та стягнення нарахованої але невиплаченої заробітної плати.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                      Криворученко Д.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...